Відкрити головне меню
Дуб
Дуб звичайний
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Букові (Fagaceae)
Рід: Дуб (Quercus)
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Quercus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Quercus
EOL logo.svg EOL: 32233
IPNI: 13507-1
ITIS logo.svg ITIS: 19276
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3511
Fossilworks: 54594

Дуб (Quercus) — рід багаторічних рослин родини Букових, що налічує близько 600 видів. Його представники поширені переважно у помірних областях Північної півкулі. Серед дубів існують цінні деревні, танідоносні, лікарські та декоративні рослини, деякі з них у минулому широко використовувались як харчові.

Дуб у багатьох народів вважається найкрасивішим деревом, і до нього ставляться з пошаною і любов'ю. Недарма латиною дуб так і називається: «гарне дерево» — Кверкус (Quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево»[1].

Зміст

ОписРедагувати

 
Осіннє листя дуба звичайного
 
Плоди дуба — жолуді
 
Листки і суцвіття дуба червоного

До дубів належать переважно великі дерева до 40 метрів заввишки, рідше — низькі дерева або кущі. Стовбур у цих дерев, як правило, товстий, гілки звивисті, кремезні, утворюють широкий намет з листя, який справляє враження потужності і сили.

У Греції та Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями.[1] В Україні поширюється дуб червоний, завезений в Європу з Північної Америки в XVII столітті. Особливо гарний він в листопадний період, тоді його листя набуває відтінків червоного кольору (на кожному окремому дереві відтінки можуть різнитися). Але за споживацькими характеристиками його деревина поступається вітчизняному дубу.

У популяціях дубів поширений сезонний поліморфізм — є літні та зимові біоморфи[1]. У літнього рано розпускається листя, яке восени опадає. У зимового дуба листя з довгими черешками з'являється пізно, але восени не опадає, а засохле тримається на гілках усю зиму. У коркового вічнозеленого дуба, поширеного у Франції, Іспанії, Італії та на Кавказі, зелене листя не сохне і не опадає щороку, а тримається на гілках кілька років (див. також: Вічнозелений дуб).

Деревина дуба особливо міцна. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими, утворюючи т. зв. морений дуб, який особливо цінується в столярних роботах. Дубильні речовини, які містяться в деревині, запобігають гниттю, тому з дуба роблять діжки і паркет.

Дуб починає цвісти на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі — в п'ятдесятилітньому віці[1]. Одночасно з листям з'являються повислі сережки з тичинками, по чотири в кожній квітці. На довгих же стеблинках виростають маточкові квітки по дві-три разом. З цих квіток після запилення утворюються жолуді. Кожен жолудь сидить в круглій чашечці — плюсці.

Листя дуба є їжею для численних тварин, деякі з них можуть помітно шкодити (дубова листовійка, жук трубкокрут дубовий та інші).

Поширення в УкраїніРедагувати

Дуб — основна лісотворна порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком (див. також діброва). Росте на більшій частині України, в Степу рідше, головним чином в долинах річок. Він займає 27 % площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок догляду і головних рубок у Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Існує також стародавня легенда про те як в одному королівстві жив князь Понтелій зі своїм сином Дубином. Після смерті батька почав правити його син. Він був дуже жадібний та злий. Він кожен день страчував з насолодою невинних людей. Жителям це дуже не подобалось, та вони не могли протистояти війнам та князю. Тому вони пішли до великої гори їхньої країни, де жив маг. Вони просили допомоги. Маг допоміг їм і пішов до князя. Всіх, хто підкорився, він перетворив на жолудів, а самого князя на дерево Дуб в честь його ім'я. І досі цей дуб стоїть в Закарпатській області в Великоберзянському районі під назвою Дідо-Дуб. Йому вже понад 1200 років.

ВикористанняРедагувати

Найчастіше використовується при виготовленні меблів. Дубові меблі вважається найкрасивішими і міцними, крім того, щільна деревина дозволяє прикрасити деталі рельєфним різьбленням. Також міцність і твердість деревини сприяє виготовленню дрібних кріпильних, але в той же час міцних з'єднань. Дуб — одна з небагатьох порід деревини, з якої можна зробити гнуті деталі різного радіусу. Через високий вміст в деревині дубильних речовин дуб вважається найбільш стійкою до гниття з усіх листяних порід.

Крім того використовують в столярно-меблевому і паркетному виробництвах; вагоно-, обозо- судо-, сільгоспмашинобудуванні, для виготовлення бочок під виноградні вина. Деревина і кора дуба служать для вироблення дубильних речовин.[2][3]

У харчуванніРедагувати

 
Корейське желе-салат з жолудів дуба

Дуб був першою борошняною рослиною, що її використала для їжі людина. Жолуді містять багато дубильних речовин, тому на смак гіркі. Щоб позбавити гіркоти зібрані восени чи напровесні жолуді чистять, подрібнюють на 6-8 частинок і вимочують два-три дні у воді. Протягом цього часу воду змінюють. Раніше подрібнені жолуді вкладали в плетені кошики та затоплювали в проточній воді струмків або річок.

Після вимочування жолуді заливають свіжою водою і деякий час проварюють. Далі висушують на сонці, а потім завершують у печі або духовці. Висушена крихка маса подрібнюється на крупу в млині, ступі чи крізь м'ясорубку.

Як правило з жолудяного борошна печуть коржики, оладки та різноманітне печиво. Якщо до такого борошна додати 10-15% зернового для в'язкості, то вийде смачний і поживний хліб.

У Франції та Англії у такий спосіб і тепер готують жолудяне борошно та використовують для приготування спеціальних сортів тістечок, тортів, печива.

Листя дуба використовують як пряно-ароматний додаток для квашення огірків.[4]

Деякі дуби мають меншу кількість таніну у жолудях, тому позбавити гіркоти їх простіше. Наприклад дуб Келлога, що здавна використовується індіанцями в їжу.[5]

В Кореї з жолудів роблять желе доторі-мук (도토리묵, англ. Dotori-muk). Переважно готується в гірських районах. Жолуді розмелюють на пасту, що має оранжово-коричневий колір. Пасту розмішують у воді, відділяючи волокна від крохмалю. Водну суміш з крохмалем періодично відстоюють, щоб він осів, і змінюють, вилучаючи танін.[6]

Дуб у культурі Кукутень-ТрипілляРедагувати

Вчені-археологи ще за часів СРСР при розкопках давніх поселень трипільської культури на території сучасної Кіровоградщини знайшли докази того, що тодішні люди розтирали жолуді дуба на борошно. За версією радянських вчених, з нього випікали хліб.[7] Хоча відомо, що з борошна жолудів дуба можна виготовляти також напій, який називають «кавою з жолудів».

Дуб як символРедагувати

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і всі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з'єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.

Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.

Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятви), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця як зброя громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.

Окрім Зевса, у Стародавній Греції дуб був присвячений також богу сонця, науки і мистецтв — Аполлону[1]. Дубова гілка означала могутність. Вінком з дубових гілок нагороджували за порятунок життя і військові подвиги. Центром святилища Зевса у Додоні був старий дуб, під яким розташовувалось джерело. За шелестом листя цього дуба пророкували жерці оракула при храмі.[1] Зевсу був присвячений і особливий крилатий дуб, на який було накинуто ковдру із зображенням землі, океану й зірок. У дуб та липу були посмертно перетворені Філемон і Бавкіда, тут дуб виступає як символ подружнього щастя. «Дубовими» німфами були дріади. В Афінах хлопчик, який вимовляв під час елевсінських містерій подружню формулу, увінчувався дубовим листям і тернями. За легендою, у Геракла була дубова палиця. За деякими версіями з дуба була зроблена щогла корабля аргонавтів.

У Стародавньому Римі дуб символізує силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера і Юнони, на учасниках обряду були вінки з дубового листя. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях як символ родючості. Священним вважалося й дубове поліно, через нього підтримувався вічний вогонь у храмі Вести.

Дубу приділялася значна роль у сакральних уявленнях кельтів. Зокрема, під дубом творить свої чари Мерлін. Кельтські жерці, друїди, перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри, а дубові гілки використовували в різноманітних ритуальних обрядах. Саме слово «друїд» походить, на думку дослідників, від давньої назви дуба. У віруваннях друїдів дуб символізував ось світу й асоціювався із силою та мудрістю. За уявленнями кельтів усе, що росте на цьому священному дереві, є даром небес. Особливу роль грає образ дуба, увінчаного «золотою гілкою» омели, причому дуб символізує чоловічий принцип, а омела — жіночий. У епоху християнізації кельтів багато церков та монастирів в Ірландії часто будувалися неподалік від дібров або окремих дубів.

В давнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя вояків та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події.

Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців. Наприклад, дуб Шевченка в Полтаві — живий пам'ятник Т. Г. Шевченкові, посаджений на спомин про перевезення тіла поета до України полтавською «Громадою» 6 (18) травня 1861 р. в час перепоховання поета біля Канева.[8]

У карпатських слов'ян у старовинній пісні співається:

«В той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки одне синє море — серед цього моря стояло два дуба, а на дубах сиділи два голуби; голуби спустилися на дно моря, дістали піску і каменю, з яких і створилися земля, небо і небесні світила»[1].

Про це ж писав римський натураліст Пліній Старший: «… дуби … незаймані століттями, одного віку зі Всесвіту, вони вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше чудо світу». Римляни присвячували дуб Юпітеру, тому і жолудь носив назву: «Югланс» (Juglans), тобто «Юпітерів плід»[1].

У біблійній традиції дуб — символ гордості й зарозумілості; біля дуба стає царем Азімелах, під дубом сидить Саул, під дубом Іаков закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа як сили, що проявляється у біді, твердості у вірі й чесноті. За деякими версіями християнського переказу хрест розп'яття був зроблено з дуба.

Дуб також національне дерево Англії, Естонії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, США та Сербії. Національна команда Румунії з регбі має символом дуб. Золототе та срібне дубове листя символізує військові звання в збройних силах США.

Дуби-рекордсмениРедагувати

Дуби — довговічні рослини, деякі з них доживають до двох тисяч років,[9] а столітні дуби зустрічаються дуже часто.[1]

Цікаві фактиРедагувати

ВидиРедагувати

|

|

|

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576 с.
  2. Породи деревини для виготовлення шпону — Торгово-промислова компанія ЄВРОШПОН-СМИГА. euroshpon.com.ua. Процитовано 2016-02-15. 
  3. Використання деревини » Дубова паркетна заготовка, паркет, паркетна дошка. freza.pp.ua. Процитовано 2016-02-15. 
  4. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.96
  5. Derby, Jeanine A. (1980). Acorns-Food for Modern Man. У Plumb, Timothy R. Proceedings of the symposium on the ecology, management, and utilization of California oaks, June 26–28. USDA Forest Service General Technical Report PSW-044. с. 360–361. 
  6. Pemberton, Robert W.; Lee, Nam Sook (1996). Wild food plants in South Korea; market presence, new crops, and exports to the United States. Journal of Economic Botany (New York: Springer) 50 (1): 57–70. 
  7. Івченко С. Зелений світ. — К.: Веселка, 1986. — С.41.
  8. Вишнівська Д. Екологічні традиції українців: озеленення могил
  9. а б Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О. Ф. Цеханська, Д. Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007—128с., іл. (сторінка: 21)
  10. Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
  11. http://www.vberez.gov.ua/ua/publication/content/883.htm Дуб — чемпіон
  12. Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  13. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ДжерелаРедагувати