Перу́н (дав.-рус. пєроунъ) — наймогутніший язичницький бог у Київській Русі, володар Неба, повелитель грому і блискавки[1][2], бог родючості[3], син Білобога, «бог над богами»; пізніше бог-воїн, визволитель і руйнівник[4].

Перун
Пєроунъ
Ідол Перуна.jpg
Ідол Перуна, встановлений на базі полку «Азов», с.Юріївка, Донецька обл.
Божество в слов'янська міфологія, білоруська міфологія, Q4773776?, сербська міфологіяd і рідновірство
Атрибути блискавка, сокира
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

У поєднанні язичницьких уявлень про богів з християнськими уявленнями про святих, бог Перун був заступлений Іллею Громовержцем, що теж підкорив собі грім і блискавку (дні цих свят співпадали - 20 липня за старим стилем). Деякі риси Перуна успадкував також архангел Михайло[2].

Етимологія імені

Щодо походження імені «Перун» (прасл. *Perunъ) існує кілька версій.

  • Згідно з першою, особове ім'я *Perunъ утворено від дієслова *pьrati («бити, ударяти», пор. укр. прати) і суфікса діяча -unъ (пор. «бігун», «стрибун» тощо)[5]. Таким чином, враховуючи, що Перун вважався покровителем війська, а отже і битв (пор. укр. заст. пря «бій», «боротьба», «борня»), ім'я Перун має значення «Той, що пере, б'є, ударяє (громом і блискавкою), заохочує на прю». Подальше перенесення: «бог грому» → «грім, блискавка»[5] закріпилось в слов'янських мовах ідентичними словами, що позначають грім і блискавку — заст. укр. перун («грім»), заст. біл. пярун, заст. рос. перун («блискавка»), пол. piorun («грім»). У сілезькому діалекті польської використовується вигук «Pieruna!» або «Jerunie!».
  • Ще одна версія припускає для прасл. *Perunъ зв'язок з грец. κεραυνός («грім, блискавка»), утвореного від κεραϊζω («руйную, спустошую»)[5].
  • Висловлювалася малоймовірна гіпотеза походження *Perunъ від гот. *Faírhūns (пор. faírguni — «гори»), а також гіпотеза іллірійського походження[5].
  • Ряд дослідників зіставляє ім'я Перуна з іменами громовержця (та інших богів) в інших індоєвропейських народів: з лит. Perkūnas, латис. Pērkons, д.-інд. Parjánya, хетт. Pirwa-[6] та ін.[7][8]. У литовській perkūnija означає «гроза», у латиській pērkons — «грім»[5]. Балтійські слова часто порівнюють з давньоскан. Fjǫrgynn (ім'я якогось бога), Fjǫrgyn («мати Тора»), гот. faírguni («скеля, гори»), лат. quercus («дуб»), алб. perënde («бог»)[5]. Критики цієї версії вказують на те, що хоча *Perunъ та ці слова сходять до одного кореня *per, проте ім'я громовержця у балтів і індоаріїв має суфікс -k-, якого немає в слов'янському слові. Імена балтійських і індійського богів виводять з праіндоєвропейської назви дуба — *perku-, оскільки дуб вважався священним деревом громовержця. У слов'янських же мовах це слово не збереглося, оскільки ще в давнину було табуйована через сакральність.

Деякі дослідники взагалі заперечують спорідненість праіндоєвропейських *perō(ṷ)nos і *perūn(V): їхнє зближення відбулося пізніше під впливом народної етимології[9].

Згадки у літописах

 
Перун у Києві

Культ Перуна дуже давній. Вважають, що за Володимира Перун був головним божеством Київської держави й символом державного єднання. Кумир Перуна стояв на одному із київських пагорбів, був він дерев'яний, мав залізні ноги, срібну голову та золоті вуса. Густинський літопис згадує, що у руках він тримав коштовний камінь: рубін. Військо присягалося та божилось Перуном. У договорі 971 року Святослав клявся іменами Перуна та Велеса[10]. Також він згадується у договорах з Візантією та київськими князями Олегом з 907), Ігорем945).

Давні слов'яни вірили, що грім — то його мова, а блискавка — погляд, також вони сприймали грім і блискавку, як небесне орання та сівбу. Вважалось, що перший грім і дощ володіють очищувальною силою та повертають землі життєдайність. Таким чином, бог грому, що дає родючість, став також і покровителем шлюбів. Сучасні рідновіри щороку святкують 13 серпня день Шлюбу Перуна та Перуниці (Матері Слави)[джерело?].

Східні слов'яни вшановували Перуна щотижня у четвер (Перунів день). Цього дня дівчата приходили до води, а взимку — до місця, де поклонялися богам, і співали довкола багаття пісні про Перуна.

Щовесни Перуну обирали «наречену» — Додолу.

Деревом, присвяченим Перунові, був реліктовий дуб. Костянтин VII Багрянородний у своїх записках відзначив, що руси у часи походу на Царгород приносили під великим Священним Дубом у жертву птахів, хліб і м'ясо. Густинський літопис також свідчить, що Перуну приносили жертви та підтримували Вічний Вогонь під Священним Дубом.

Тварина Перуна — вепр. Їх приносили йому в жертву. Археологи інколи знаходять шматки закам'янілого дуба із втесаними в них щелепами вепра.

Із приходом християнства, функції Перуна перебрав на себе святий Ілля, а також частково архангели Гавриїл та Михаїл.

В чеському церковному словнику XIII ст. «Mater Verborum» Перун уподібнений Юпітеру. У численних церковних повчаннях проти язичництва, наприклад, у «Слові і одкровенні святих апостолів» (XIV ст.), Перун виступає як «елинський бог» (перш за все Уран). Часто просто ототожнюється з Дьяусом, невидимим верховним денним божеством індоєвропейців, відомим у балтів. Проте, найближчим божеством до Перуна є балтський Перкунас, поширений від Прусії до Волги. Деякі фіно-угорські народи запозичили назву Перкунас для позначення чорта. Також у мордви-ерзя громовержець іменувався Пургіне-паз. Слід згадати про неодмінний зв'язкок з Богом Грози — Тором сусідів і родичів слов'ян по індоєвропейській сім'ї народів скандинавів.

Атрибути Перуна

 
Кумир Перуна, який існував у Києві у 2009—2012

Зброя Перуна: «громова стріла» або «чортів палець» (камені-белемніти), спис-блискавка, меч або шабля, ритуальні топірці-сокири, палиці. Коли Перун метає каміння та стріли на землю, виникає гроза.

Пересування: колісниця Перуна, кінь Перуна, колесо Перуна («громовий знак», тобто колесо з шістьма спицями).

Священне дерево: дуб. У грамоті галицького князя Лева Даниловича, що датується 1202 р. та в якій визначаються межі володінь єпископа Перемиського, згадується Перунів Дуб, як один з кордонів: «…а від тієї гори до Перунова Дуба горе схил»

Б. О. Рибаков пише: «Двічі наука збагатилася знахідками справжніх священних дубів язичницького часу. Першу знахідку зроблено в 1909 р. За 8 км від гирла Десни поблизу Микільського монастиря з води було витягнуто стовбур дуба близько 20 м довжини. Дуб загинув порівняно молодим — судячи по річних кільцях, йому було близько 150 років. Свого часу в товщу стовбура були врізані і встигли врости в деревину чотири кабанячих щелепи, розташовані квадратом. Щелепи належали молодим кабанам. Друга аналогічна знахідка дубового стовбура з кабанячими іклами була зроблена в 1975 р., неподалік від першого у Дніпрі, нижче гирла Десни. На висоті 6 м від коренів у стовбур дуба були також вживлені 9 кабанячих щелеп, що утворюють фігуру квадрата зі стороною 34 см. Нижня частина стовбура носить сліди вогню. Дата з С 14 — приблизно середина VIII ст. н. е.»

Сполучна ланка: птахи, що сидять на гілках світового дерева.

День тижня: четвер, у Полабських слов'ян він називався «Перуновим днем». Те, що четвер в архаїчній традиції співвідносився з грозою, підтверджується стійким виразом в сучасній українській мові «після дощику в четвер».

Число: 4, 8, іноді 6 й 12.

Антропоморфний вигляд: немолодий розгніваний чоловік з чорно-срібним волоссям і вогненно-золотими вусами, волосся Перуна уподібнювалось грозовій хмарі, вогненно-рудий колір вусів Бога Грози також не випадковий. Статуя Перуна, що колись стояла в Києві, описана в літописі так: «Голова срібна, вус злат». Зброєю Перуна спочатку були камені, надалі — кам'яні сокири і нарешті — золота сокира.

Зооморфний вигляд: Дикий тур (величезний, могутній лісовий бик).

Асоціації та присвяти: невгасимий вогонь, в нижній течії Дніпра і верхня течія Волхова, пороги — місце битви з Велесом, якому присвячена інша частина відповідної річки. Крім того, з Перуном зв'язувалися пагорби і гори. Південнослов'янські топоніми, в яких відображено ім'я Перуна, здебільшого є назвами лісистих височин і гір. У Києві та Новгороді ідоли Перуна стояли на пагорбах. У Третьому Новгородському літописі, що датується 988 роком, збереглася назва височини Перинь, присвячена Перунові: «…і требища знищ і Перуна посічи, що у великому Новеграді стояв на Перині». Існування цього стародавнього святилища підтверджується археологічними розкопками, здійсненими в середині XX століття Валентином Сєдовим. Ім'я Перуна збереглося також у численних топонімах по усій Слов'янщині, зокрема, у південних слов'ян: Перуновац, Перуні Врх, Перунічка Глава та ін., у середньовіччя у них окремі дуби, ліси й села носили ім'я Перуна. Існують подібні топоніми і в Україні, наприклад лісове урочище Перуни поблизу с. Хрещатик Канівського району на Черкащині, Перунова скеля поблизу с. Цибулеве Знам'янського району Кіровоградської області та ін.

Свято Перуна

Докладніше: Свято Перуна

Свято Перуна відзначають 20 липня[11] (за православним календарем — 2 серпня). У цей день вся нечиста сила, рятуючись від вогненних стріл Перуна, перетворюється на різних звірів. У давній час цього дня собак та котів в будинок не пускали, щоб не навести грозу — гнів Перуна.


Джерела відомостей про Перуна

Прокопій Кесарійський в VI столітті описує віру слов'ян[12]:

  ...Вони вважають, що один тільки Бог, творець блискавиць, є володарем над усіма, і йому приносять у жертву биків і здійснюють інші священні обряди.  

Перун згадується у слов'янських літописах, в тому числі і в договорах Русі і Візантії (князя Олега — 907, князя Ігоря — 945, князя Святослава — 971). Згаданий в численних повчаннях проти язичництва, у «Слові о мздоіманії» (список XVI століття) і в «Слові про покаяння» та ін.

Відомості про культ Перуна містяться в «Густинському літописі»:

  По-перше Перконосъ, си є Перунъ, бяше у них старший Бог, сотворен на подобіє чоловіче, йому ж в руках бяше камінь шанований став аки огонь, йому ж яко Богові жертву пріношаху і вогонь неугасающій зъ дубового древія невпинно палях; аще б случилося за нераденіем' служащаго єрея коли оце вогню згаснути, таковаго ж єрея без всякого ізвета і милості убіваху.  

У повчаннях проти язичництва «Про ідолів Володимирових»:

  Першим постави началнійшаго кумира. Іменемъ Перуна бога грому і блискавки і хмар дощових на пагорбі високому над Буричевим потоком подобою члвечку. Тулов його бе від дерева хітростне ізсечен главу імущь злиття від сребро вуха Злати нозе залізні. В руках ж держаше камен за подобою Перуна палающа. Рубінами. І каръбуклем прикрашений…  

Арабські автори IX—XIII століть, що описують слов'ян і русинів, передають багато інформації про їхні звичаї, не називаючи імен богів, з якими вони пов'язані. Араби називають слов'ян і часто русинів «вогнепоклонниками».

Візантійські автори X століття Костянтин Багрянородний, Лев Диякон та ін розповідають про обряди русинів.

Для реконструкції міфів про Перуна використовуються індоєвропейські паралелі і східнослов'янський фольклор, в якому Перуна замінюють Іллею, Єгорієм та іншими християнськими постатями.

Археологічні джерела, такі як розкопки храмів, знахідки ідолів, вивчення захоронень і виявлення шанованих місць і предметів, що дозволяють відтворити елементи культу, порівняти культи різних племен і богів.

Історія культу Перуна

Зв'язок Перун-Велес відомий і слов'янам і балтам, тому зародження культу Перуна варто віднести до періоду балто-слов'янської спільності, тобто, як мінімум, до I тисячоліття до н. е.

Згідно з періодизацією історії язичництва, наявною в «Софійському временнику», при переході до залізної доби і сонячним календарем відбувається персоніфікація язичницьких божеств.

Культ слов'янського Перуна на Дніпрі існував в основних своїх рисах вже в період II—IV ст. Деякі слов'янські ідоли історики намагаються пов'язати з черняхівською археологічною культурою, але віднести цих ідолів до будь-яких богів досить важко. Знахідки ідолів говорять про те, що в цілому до VI століття процес персоніфікації вже завершився. На глечику IV століття з села Ромашки (під Києвом) є календарний орнамент, в якому, на думку Б. О. Рибакова, позначене свято Перуна у вигляді «колеса Юпітера».

У «Повісті временних літ» говориться, що лише поляни дотримуються вірних язичницьких звичаїв, а інші народи мають звичаї «скотинячі». Це протиставлення говорить про те, що Перун був головним богом племені полян, тоді як інші східні слов'яни більшою мірою шанували інші божества. Археологи пов'язують походження племені та імені полян з черняхівською й пеньківською культурами. Сучасники називали носіїв пеньківської культури антами. Саме в період існування пеньківської культури (бл. V—VII ст.) В антському середовищі відбувається формування шару воїнів-професіоналів, для яких Перун стає найважливішим з богів як покровитель війни. Прокопій Кесарійський називає верховним божеством слов'ян і антів громовержця-світоправителя. До антського періоду зазвичай відносять підставу в землі полян храму князя Кия, який, ймовірно, був присвячений Перуну. Разом з розселенням слов'ян і антів у VI—VII ст. культ Перуна поширився далеко на південь і на північ, з ним були знайомі на західних і на північних околицях майбутньої Русі.

Іншим джерелом культу Перуна на Русі був культ Перкунаса, що існував у балтійських слов'ян.

На чолі шанувальників Перуна в Балтії стояв верховний жрець Криве-Кривейтес. З цим титулом можливо пов'язане походження назви племені кривичів. За легендою Криве створив «Велику Кривь» — свого роду державне об'єднання, до якого увійшли балти і слов'яни. Слов'янські язичники сприйняли і віру і релігійне підпорядкування Криве. Криве виступав як верховний жрець і його посох (українське «кривуля») був символом влади.

У літописах Перун називається богом народу русь. Варяги-русь, просуваючись з балтійських берегів на схід і на південь, йшли під прапором Перуна. Так, під Псковом у X—XVII ст. стояло два ідоли. Один з опису був у вигляді мечника, що вражає списом змія-блискавкою, а другий ідол тримав у руках хрест. Перший ідол, на думку деяких істориків, зображує боротьбу Перуна і Велеса. Другий, ймовірно, присвячений сонячному божеству.

Характер діяльності русів, пов'язаної з постійними військовими походами, сприяв закріпленню за Перуном верховенства серед богів русі. Перун русів носив почасти схожі з полянським богом риси, але частково і відрізнявся з ним. Загальним для русів і полян виявився культ меча, а відмінності стосувалися міфології, служіння і похоронного обряду.

Потрапивши з півночі Русі до Києва, руси сприйняли місцевий культ Перуна і вже в цьому вигляді він став формуватися як культ головного бога Русі. Руси виключили Купала, знак якого також прочитується на ромашкінскому календарі, і ідол якого, ймовірно, стояв у храмі Кия (у вірменській легенді — ідол Деметр), з оточення Перуна, але сприйняли ідею пантеону різнорідних богів. Найближчими до Перуна в цьому пантеоні виявилися сонячні небесні боги Хорс і Дажбог, а пов'язаними з Перуном божествами — Велес і Мокош. Боротьбу за визнання Перуна верховним божеством почав князь Олег, продовжив Святослав, а завершив, активно в ній взявши участь, Володимир.

Олег виступив як запеклий противник християнства, скандинавського, фінно-угорського і словенського язичництва. Він поклонявся Перуну, «богу нашому», і за повідомленнями В. М. Татіщева при появі в небі комети (у липні 912 року) приніс багато жертв. Велес у зв'язці з Перуном виступав як «скотій бог», що трактується не тільки як «бог скотарства», а й «бог худоби», є ті народи, що живуть «по-скотськи» (як пише літописець), слов'ян, що не почитали Перуна і підлеглих русам.

При Святославі пройшла нова антихристиянська і антинародна хвиля репресій. Візантійці описують обряди, що проводилися князем у липні 971 року. Володимир створив пантеон богів на чолі з Перуном і храм в Києві, підлога якого була засипана штукатуркою християнської церкви. Були принесені людські жертви з числа християн. Одночасно в Новгороді був поставлений ідол Перуна, як з'ясували археологи, на місці зображення місцевого словенського божества.

Невдовзі після першої релігійної реформи Володимир провів хрещення Русі. Ідоли Перуна були повалені і кинуті у річки з особливими ритуалами. При хрещенні було використано що склалося у слов'ян і русів уявлення про верховного всемогутнього Бога, мотивом хрещення стала ідея про ідольський обман. Руси і поляни зовсім не змінювали бога — змінювалася форма культу: ідоли були відкинуті як форма, через яку диявол обманював людей.

Цим можна пояснити швидке зникнення культу Перуна після хрещення. Всі прихильники Перуна в момент виявилися прихильниками Бога і насильно затвердили цю віру серед тих, хто поклонявся Велесу й іншим богам, що не увійшли до пантеону Володимира. Винятком стали лише новгородські шанувальники Перуна, що зробили опір хрещенню. Місце Перуна в українському християнстві зайняв не тільки Бог (Бог-отець і Бог-дух), але і святі Ілля та Георгій (народне — Юрій).

Реконструкція міфів про Перуна

 
М. Пресняков (1998). Перун.

Бог грози Перун, що живе на небі, на вершині гори, переслідує свого змієподібного ворога Велеса, що живе внизу, на землі. Причина їх чвар — викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах — дружини або дочки громовержця, Мокоші. Переслідуваний Велес ховається послідовно під деревом, каменем, обертається у людину, коня, корову, інших тварин і, нарешті, у змія, ховаючись у дупло дуба. Під час поєдинку з Велесом Перун розщеплює дерево, розколює камінь, метає стріли. Перемога завершується звільненням худоби і жінки, починається дощ, що приносить родючість. Він іде 40 днів, поки не поховано тіло змія. Півень возить землю для похорону.

Найпоширенішим сюжетом є створення світу качкою, що плаває по безкрайньому світовому океану. У одних варіантах (російська, мордовська, марійська, волзько-булгарська) качка (гоголь) дістає шматочок землі з дна первинного океану і творить земний світ.

«Перун є мног», — стверджувалося в одному давньоруському творі XV ст. Литовці також вважали, що Перкунасів багато — 5, 7 або 9.

Ільїн день в українській народній традиції — одне з найбільш «суворих» свят. У цей день «навіть порожня робота вважається великим гріхом і може викликати гнів Іллі». «На Ільїн день стогів не метають, а то спалить грозою.» «На Ільїн день у полі не працюють.» «На Ільїн день худоби не виганяють у поле, боячись грози або гадів, яким у цей день дана воля.» «На Ільїн день собак і кішок не пускають в хату.» «На Ільїн день дощ — буде мало пожеж; вітер — багато.» «Іллінська п'ятницю без дощу — пожеж багато.» «На Ільїн день де-небудь від грози загоряється.»

«Марновірні наші селяни впевнені, що в цей день звірі і гади виходять зі своїх нір і бродять по лугах і лісах. Худоба, випущена на луг, буває розшарпана або вжалена зміями. Вони думають, що нечисті духи оселяються тоді в звірів і гадів, мстять худобі та людям і що лише грім в змозі розігнати цих ворогів.»

Разом з тим в народному календарі Ільїн день пов'язаний з ідеєю відновлення життєвого циклу, фізичного та духовного очищення, зцілення від хвороб.

 
Матія Вукович. «Перун» (1962)

У популярній культурі

Примітки

  1. Вортман Д. Я. Перун // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 160. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  2. а б Культова особливість як основа конфесійної диференціації // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. – Київ: Світ Знань, 2000. – С. 272. – 862 с. – ISBN 966-7742-06-7.
  3. Перун // Українська релігієзнавча енциклопедія / А. Колодний та ін. – Київ: Інститут філософії НАН України, 2015.
  4. Перун // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – Київ: Довіра, 2006. – C. 444–445. – 703 с. – ISBN 966-507-195-5.
  5. а б в г д е Перун // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  6. Zarys dziejów religii. / Józef Keller; Józef Bielawski. — Wyd. 6. — Warszawa: Wydawnictwo ISKRY, 1988. — S.263. — 814, [2] s., [72] s. — ISBN 8-32-071069-3
  7. Иванов Вяч. Вс. К этимологии балтийского и славянского названий бога грома // Вопросы славянского языкознания. Вып. 3. — М.: Изд-во АН СССР, 1958. — С. 101—111.
  8. Гамкрелидзе, Т. В.; Иванов, Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. — Тбилиси: Изд-во ТГУ, 1984. Т. II. — С. 792—793, 798.
  9. Николаев С. Л., Страхов А. Б. К названию бога-громовержца в индоевропейских языках // Балто-славянские исследования. 1985. — М.: Наука, 1987.
  10. Іларіон (Огієнко). Головні дохристиянські боги // Дохристиянські вірування українського народу] — Київ: Обереги, 1992. — 424 c. (95 с.)
  11. 20 липня – Свято Перуна. Українські скарби. 
  12. Прокопій Кесарійський про слов'ян і антів (VI ст.) // Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В. М. Литвин; Відп. ред. В. А. Смолій. НАН України. Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2013. – C. 33-34. – 1056 с. – ISBN: 978-966-00-1312-4.

Джерела та література

Посилання