Давньослов'янські святилища

капище на г. Богит
Камінь-дольмен на горі Богит
капище на горі Сабариха

Давньослов'я́нські святи́лища — священні місця, де розташовувалися об'єкти поклоніння давніх слов'ян.

Відомості про святилища подають письмові джерела (літописи, християнська полемічна література), матеріали археології, етнографії, топонімії, фольклору. Первісними місцями справляння культу в праслов'ян, як і в інших давніх народів, були природні об'єкти: гора, скеля чи камінь, водойма, гай чи окреме дерево. Із розвитком язичництва ці природні об'єкти ввійшли до культового комплексу, який також включав: майданчики і ями для жертвоприношень, ритуальні вали і рови, дерев'яних або кам'яних ідолів. Однак культ окремих особливо примітних природних об'єктів (домінуючих на місцевості вершин, каменів незвичної форми, джерел чи криниць із «цілющою» водою) почасти зберігся до нашого часу.

Приклад слов'янського святилища — літописне капище з ідолами Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога та інших богів, яких встановив у Києві під час свого княжіння Володимир Великий.

Значний язичницький культовий комплекс виявлено в 1984 археологами на річці Збруч (Тернопільська область).

Характерні риси святилищРедагувати

  • розташування на узвишші, яке домінує на місцевості;
  • наявність спеціально облаштованого майданчика для обрядів (переважно круглої форми), оточеного одним чи кількома ритуальними валами, інколи й ровами — сакральною мережею святилища;
  • широке застосування каменю та кам'яних вимощувань;
  • наявність ям, рідше ритуального колодязя, зі слідами пожертв, п'єдесталу або іншого виділеного місця для ідола;
  • відсутність звичної житлової або господарської забудови.

Часто поблизу святилища були джерело або криниця з «цілющою» водою, приміщення для зберігання жертовних дарів і влаштування бенкетів, житла служителів культу, а також могильники.

Типи слов'янських святилищРедагувати

  • круглі майданчики-капища з ідолом у центрі, обмежені ровом чи системою окремих ям;
  • дерев'яні споруди з ідолом усередині — храми;
  • городища-сховища, які водночас призначались для культових потреб і містили окремі культові об'єкти;
  • великі культові центри, у яких поєднуються всі типи святилищ.

За археологічними даними, слов'янські святилища на території України датуються 7—13 ст. З офіційним прийняттям на Русі християнства у головних осередках князівської влади язичницькі святилища були поступово зруйновані чи покинуті, натомість постали культові об'єкти нової віри: хрести, церкви, монастирі. Наприклад, на місці капища на київській Горі ще за Володимира збудували церкву св. Василія. Зазнаючи гонінь, прихильники старої віри відійшли на необжиті і мало контрольовані князівською адміністрацією землі, де заснували нові святилища.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • И. П. Русанова, Б. А. Тимощук Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с., ил., сх., таб.
  • Русанова И. П. Истоки славянского язычества: Культовые сооружения Центральной и Восточной Европы в І тис. до н.э. — І тис. н.э. / Институт археологии РАН, Буковинский центр археологических исследований при Черновицком национальном университете им. Юрия Федьковича. — Черновцы: Прут, 2002. — 172 с., ил..