Давньоскандинавська мова (norrœnt mál, «північна мова») — у мовознавстві умовна назва групи діалектів (нарічч) північногерманських мов, які побутували у VII—XV ст. у Скандинавії (Норвегії, Швеції, Данії) та місцях проживання скандинавів-вікінгів (Ісландія, Гренландія, Фарерські острови, Північні Шотландія, Ірландія, Східна Англія, Нормандія, Східна Балтика, Північна Україна, Новгородщина). Поділялася на західну і східну групи говорів. На базі першої сформувалася норвезька, фарерська, й ісландська мови, на базі другої — данська і шведська мови. Гіпотетичний попередник — протоскандинавська мова. Мала рунічну писемність (молодший футарк), яка в ХІІ ст. була замінена на латинський алфавіт. Використовувалася у королівствах Скандинавії, Англії, Ірландії. Була мовою князів, двору і війська Київської Русі IX—XI ст. Найбільше давньоскандинавських архаїчних рис зберегла ісландська мова.

Давньоскандинавська мова
Рунічний кодекс
Рунічний кодекс
Регіон Північна Європа
Писемність латиниця, футарк
Класифікація

Індоєвропейські

Германські
Скандинавські
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2 non
ISO 639-3 non

НазваРедагувати

 
Розставання з Орваром Оддом після бою на Самсе.
  • Північна мова (дав.скан. norrœnt mál) — самоназва у ряді документів.
  • Данська мова (дав.скан. dǫnsk tunga) — назва спільної мови ісландців, норвежців, шведів і данців у збірці ісландських законів Grágás XII ст. У східному діалекті: dansk tunga.
  • Старонордична мова (англ. Old Norse, Old Nordic, ісл. Fornnorræna, швед. Fornnordiska, нім. Altnordische Sprache) — основна назва у германо-скандинавських мовах. У вузькому значенні позначає в європейській історіографії західний діалект давньоскандинавської мови, що був поширений у Норвегії, Ісландії, Гренландії, північних землях Британії та Ірландії.
  • Староскандинавська мова (англ. Old Scandinavian) — альтернативна назва; у вузькому значенні позначає західний діалект мови.
  • Давньоісландська, або Староісландська мова (англ. Old Icelandic) — ісландська назва давньоскандинавської мови, або назва ісландського говору західного наріччя цієї мови.
  • Давньоскандинавська мова (рос. Древнескандинавский язык) — українська назва, запозичена з російської.
  • Мова вікінгів (англ. Viking language) — назва у науково-популярній і навчальній літературі[1].

КласифікаціяРедагувати

Класифікація давньоскандинавської мови.

  • Для наочності вказані наріччя (діалекти) давньоскандинавської мови і мови, які виокремилися з цих наріч.
  • Для порівняння наведено розвиток української мови.

ІсторіяРедагувати

ПеріодизаціяРедагувати

Історію давньоскандинавської мови поділяють для зручності на три періоди:

  • 100—700: період первісної давньоскандинавської (англ. Primitive Norse), або протоскандинавської мови, коли зберігалися голосні й закінчення германських мов, і використовувалася стара рунічна писемність[2].
  • 700—1100: період мови вікінгів (англ. Viking Norse), або власне давньоскандинавської мови, коли відбулися найбільші фонетичні зміни, зокрема втрата ненаголошених голосних, і використовувалася нова рунічна писемність[2].
  • 1100—1500: період літературної давньоскандинавської мови (англ. Litterary Old Norse), коли була створена багата література, відбувся перехід на латинський алфавіт, і розпочалося формування окремих скандинавських мов[2].

ЗагальнаРедагувати

 
Скандинавські поселення, території й походи (800—1050 рр.)

Давньоскандинавська мова сформувалася близько VII ст. на основі прото-скандинавської мови.

Носіями давньоскандинавської були північні германці — давні скандинави (англ. Norsemen, «північні люди»)[2]. Ця мова була рідною мовою для населення Скандинавії — Норвегії, Данії, Швеції, Готланду та країн, заселених скандинавами: Ісландії, Фарерських островів, Гренладнії.

Завдяки діяльності скандинавських вікінгів (норманів, варягів) мова була поширена у інших землях, де існували постійні поселення скандинавів: Британія (Східна Англія, Північно-Західна Шотландія), Ірландія, острів Мен, Північно-Західна Канада (Ньюфаундленд і Лабрадор), північна Франція (Нормандія), південна Італія (Сицилія), Фінляндія, східна Балтика (Курляндія), Північна Польща (Пруссія), Північна Росія (Лагода, Волзький басейн), Білорусь (Полоцьк), Північна Україна (Київ, Чернігів, Любеч, Наддніпрянщина). Проте у XI—XII ст., внаслідок асиміляції скандинавів місцевим населенням, давньоскандинавська мова у цих регіонах вимерла.

Давньоскандинавська мова була рідною мовою засновників Києва і перших князів Київської Русі — Олега (Хельгі), Ігора (Інгвара), Святослава (Свенельда), Володимира (Вальдамарра), Ярослава (Яріслейфа), а також мовою їхнього двору, родини, дружини і близького оточення. Найймовірніше, цією ж мовою говорили легендарні київські князі Аскольд (Хаскульдр) і Дір (Дйр), полоцький князь Рогволод (Рагнвальд) і його донька Рогніда (Рагнхейдр). Про панування давньоскандинавської мови і культури в Русі свідчить договір Ігоря з ромеями 911 року, де з руського боку вказуються скандинавські імена.

У XV ст. давньоскандинавська розвинувалася у різні північно-германські мови — данську, шведську, норвезьку, фарерську й ісландську. Найбільше рис давньоскандинавської мови зберегла ісландська.

ПисемністьРедагувати

РуниРедагувати

До ХІІ ст. скандинави використовували рунічну писемність (футарк). На відміну від протоскандинавської, яка послуговувалася старою абеткою (старшим футарком) з 24 літер-рун, давньоскандинавська мова використовувала нову абетку (молодший футарк), яка мала лише 16 знаків. Через обмежену кількість літер, деякі руни позначали кілька звуків одночасно. Короткі і довгі голосні не розрізнялися на письмі. У високому середньовіччі скандинави використовували так звані середньовічні руни.

Футарк
Старший
f

u

þ

a

r

k

g

w

h

n

i

j

æ

p

z

s

t

b

e

m

l

ŋ

o

d
Молодший
f/v

u/v/w,
y, o, ø

þ, ð

ą, o, æ

r

k, g
ᚼ/ᚽ
h
ᚾ/ᚿ
n

i, e
ᛅ/ᛆ
a, æ, e

ʀ
ᛋ/ᛌ
s
ᛏ/ᛐ
t, d

b, p

m

l

ЛатинкаРедагувати

У ХІІ—ХІІІ ст. скандинави перейшли з рун на латинський алфавіт. Носії західних говорів — норвежці й ісландці — взяли за його основу староанглійську адаптацію[3]. Окрім власне латинських літер, вона мала руну þ (аналог сучасного англійського th) і модифіковані літери ð, ǫ і ø[3].

У середньовіччі давньоскандинавський латинський алфавіт не був стандартизований, тому у різних землях використовувалися різні буквосполучення для позначення звуків мови. Існували й унікальні скандинавські букви. Скажімо, літеру Ꝩ, ꝩ (венд, подібну на українську у) використовували для позначення звуків /u/, /v/, і /w/. Довгі голосні стали відзначати на письмі акутами (знаком гострого наголосу), але найчастіше не виділяли.

Стандратна орфографія давньоскандинавської мови на основі латинського алфавіту була створена лише в ХІХ ст. і була, здебільшого, фонематичною. Її найвиразніша нефонематична ознака — розрізнення дзвінкого /ð/ і глухого зубного фрикативів /θ/. У рунічних і старих латинських текстах цього розрізнення немає: всюди використовується þ.

У стандартній орфографії довгі голосні завжди відзначаються акутами. Більшість літер відповідають знакам Міжнародного фонетичного алфавіту.

  • Короткі голосні: <a e i o u y ø ǫ>; інколи: <ø> = <ǫ> = <ö>.
  • Довгі голосні: <á é í ó ú ý æ œ>; інколи: <œ> = <ǿ>, <æ> = <ǽ>.
  • Дифтонги: <au ei ey>
  • Приголосні: <d ð b f g h j l m n p r s t v x z þ>
    • ð → /ð/, як в англ. mother
    • x → /ks/
    • z → /ts/, /ds/, /ðs/, /þs/
    • þ → /θ/, як в англ. thing

ФонетикаРедагувати

ГолосніРедагувати

ІХ — ХІІ ст.
Переднього ряду Заднього ряду
Неогублені Огублені Неогублені Огублені
Закриті iĩ ĩː y ỹː uũ ũː
Середні e ẽː øø̃ øːø̃ː oõ õː
Відкриті ɛɛ̃ ɛːɛ̃ː œœ̃ aã ãː ɔɔ̃ ɔːɔ̃ː
XIII — XIV ст.
Закриті i y u
Середні e ø øː o
Відкриті ɛ ɛː a  

Примітки:

1. після знака • стоїть носовий голосний.
2. відкриті й напіввідкриті голосні можуть транскрибуватися по-різному:
  • /æ/ = /ɛ/
  • /ɒ/ = /ɔ/
  • /ɑ/ = /a/

ПриголосніРедагувати

  Губні Зубні Ясенні Піднебінні Велярні Губновелярні Гортанний
Проривні p b t d k ɡ
Носові m n (ŋ)
Фрикативні f (v) θ (ð) s ʀ[a] (ɣ) h
Дрижачі r
Апроксиманти j w
Бокові апроксиманти l
  1. Реконструюється як [].

Примітки:

  • слова рідко починалися на /p/.
  • /d/ і /b/ ставали дзвінкими фрикативами між голосними.
  • /ɡ/ вимовлялася як:
    [ɡ] після /n/ або іншої /ɡ/.
    [k] перед /s/ або /t/.
    [ɣ] (як українське г) всередині слова або між голосними.
    за деякими припущеннями /ɡ/ в усіх випадках вимовлялася як [ɣ]
  • /h/ реалізується як [h] або [x] (українське х)
    у диграфах ⟨hl⟩, ⟨hr⟩ і ⟨hn⟩, що зустрічаються на початку слів (/l̥/, /r̥/, /n̥/).
    диграф ⟨hv⟩ реалізується як /xʷ/ (хв), /hʷ/ або /ʍ/.

ДіалектиРедагувати

 
Давньоскандинавська на початку Х ст. Українські дані не враховано
Діалекти: Інші взаємозрозумілі мови:

Давньоскандинавська мова поділялася на діалекти (наріччя), які мали локальні особливості, але були взаємнозрозумілими. Мовознавці Е. Гордон і А. Тейлор виділяють 2 наріччя і 4 говори, які датують добою вікінгів[4]. Значні відмінності між наріччями фіксуються з ХІ ст.[4]. Взаємини наріч і говорів ілюструє графік, поданий нижче[4].

  • загальна скандинавська (англ. Common Norse)
    • західні скандинавські наріччя / діалекти (англ. West Norse)
    • східні скандинавські наріччя / діалекти (англ. East Norse)
      • старошведський говір / діалект (англ. Old Swedish)
      • староданський говір / діалект (англ. Old Danish)
  • ЗахіднийРедагувати

    Західний діалект, або західне наріччя давньоскандинавської мови (англ. Old West Norse, Old West Nordic) побутувало в Норвегії, а звідти поширилося до Ісландії, Гренландії, Північної Шотландії і прилеглих островів, Північно-Західної Англії та Ірландії. До наріччя входили такі говори:

    • Ісландський, або староісландський (англ. Old Icelandic) — діалект, яким написано практично вся цінна давньоскандинавська література, так званого класичного періоду 1150—1350 рр[5]. Після 1250 р. мав свою латинську орфографічну традицію[5]. Оформившись у самостійну давньоісландську мову зберіг багато архаїчних давньоскандинавських рис; завдяки цьому ісландська граматика є основою для вивчення граматики давньоскандинавської мови[5].
    • Норвезький, або старонорвезький (англ. Old Norwegian)
    • Гренландський (англ. Greenlandic Norse)

    Кожен говір поділявся ще на локальні варіанти.

    СхіднийРедагувати

    Східний діалект, або східне наріччя давньоскандинавської мови (англ. Old East Norse, Old East Nordic) побутувало в Данії й Швеції, звідки поширилося до Нормандії, Східної Англії, Фінляндії, Балтики, Пруссії, Північної Московії, Білорусії й Північної України. У Данії цей діалект називають рунічною данською (англ. Runic Danish); у Швеції — рунічною шведською (англ. Runic Swedish). До наріччя входили такі говори:

    • Данський, або староданський (англ. Old Danish)
    • Шведський, або старошведський (англ. Old Swedish)

    Кожен говір поділявся ще на локальні варіанти.

    ГутнійськийРедагувати

    Писемні пам'ятки. ЛітератураРедагувати

    ПроблемиРедагувати

    • Питання про те, чи була давньоскандинавська мова однією мовою, групою мов, чи діалектним континіумом залишається предметом наукових суперечок. Відповідно, термін «давньоскандинавська мова» є умовним. Середньовічні скандинави не мали належної інформаційної інфраструктури, спрямованої на формування єдиної мови і літератури. Відсутність централізованих інститутів, примітивне транспортне сполучення між територіями і розбіжності в релігійних традиціях були перепоною для становлення мовної єдності.

    ПриміткиРедагувати

    1. Byock 2013.
    2. а б в г д е Gordon, Taylor 1957, p. 265, § 1.
    3. а б Gordon, Taylor 1957, p. 266, § 4.
    4. а б в Gordon, Taylor 1957, p. 265, § 2.
    5. а б в Gordon, Taylor 1957, p. 265, § 3.

    БібліографіяРедагувати

    Загальні праціРедагувати

    • The Germanic Languages / ed. by J. van der Auwera; E. König. 1994.
    • Harbert, Wayne. The Germanic Languages. Cambridge Language Surveys. Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
    • Haugan, Jens. Right Dislocated 'Subjects' in Old Norse // Working Papers in Scandinavian Syntax. 1998 (62): 37–60.
    • Haugen, Einar. First Grammatical Treatise. The Earliest Germanic Phonology // Language. 1950, 26 (4): 4–64. JSTOR 522272. doi:10.2307/522272.
    • The Menota handbook: Guidelines for the electronic encoding of Medieval Nordic primary sources (Version 2.0). / ed. by O. E. Haugen Bergen: Medieval Nordic Text Archive, 2008. [1] [Архівовано 24 травня 2020 у Wayback Machine.]
    • Lass, Roger. Old English: A Historical Linguistic Companion. Cambridge: Cambridge University Press, 1993.
    • The Nordic Languages, An International Handbook on the History of the North Germanic Languages; in 2 vol. Berlin: Walter de Gruyter, 2002—2005.
    • O'Donoghue, Heather. Old Norse-Icelandic Literature: A Short Introduction. Blackwell Publishing Ltd, 2004.
    • Torp, Arne; Vikør, Lars S. Hovuddrag i norsk språkhistorie. 4 ed. Gyldendal Norsk Forlag, 2014.

    СловникиРедагувати

    ГраматикиРедагувати

    • Bayldon, George. An Elementary Grammar of the Old Norse or Icelandic Language. London: Williams and Norgate, 1870. [9]
    • Brøndum-Nielsen, Johannes. Gammeldansk Grammatik i sproghistorisk Fremstilling: in 8 vol. København: J. H. Schultz, 1928—1974 (східний діалект).
    • Faarlund, Jan Terje. The Syntax of Old Norse. New York: Oxford University Press, 2004. (західний діалект)
    • Haugen, Odd Einar. Grunnbok i norrønt språk (3rd ed.). Gyldendal Akademisk, 2006 (західний діалект).
    • Haugen, Odd Einar. Norröne Grammatik im Überblick (2nd ed.). Universität Bergen, 2015 (західний діалект).
    • Iversen, Ragnvald. Norrøn grammatikk (7th ed.). Oslo: Aschehoug, 1972 (західний діалект) [10] [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.].
    • Noreen, Adolf. Altnordische grammatik I. Altisländische und altnorwegische grammatik (laut- und flexionslehre) (4th ed.). Halle (Saale): Max Niemeyer, 1923 (західний діалект). [11] [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
    • Noreen, Adolf. Altnordische grammatik II. Altschwedische grammatik mit einschluss des altgutnischen. Halle: Max Niemeyer, 1904 (східний діалект). [12]
    • Vigfússon, Gudbrand; Powell, F. York. An Icelandic Prose Reader: with Notes, Grammar, and Glossary. Oxford Clarendon Press, 1879. [13]

    ПідручникиРедагувати

    ПосиланняРедагувати

      Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Давньоскандинавська мова