Ру́ни (гот. runa від прагерм. run- — «таємниця», «шепіт») — давні германські літери I—XII ст. Зібрані у рунічній абетці — футарку. Частково під впливом латинської абетки, але воно має теж і багато відмінностей. Найстарші відомі руни були викарбувані в Данії і походять з бл. 200 р.

«Codex Runicus», бл. 1300, один з найстаріших текстів «Закону Сканії», повністю написаний рунами.

Рунічні написи були теж віднайдені в Україні. Серед них — рунічний напис старшим футарком на наконечнику списа, віднайдений на Волині і датований бл. IV ст. (міграція готів), а також рунічні написи епохи вікінгів (варягів) з острова Березань у гирлі Дніпра.[джерело?]

Порівняльна таблиця

ред.
 
Старший футарк
 
Напис молодшими рунами на камені у селі Ваксала, поблизу Уппсали, Швеція. Зміст напису на давньоісландській мові: Hul-a let ræisa stæin þenna at Kætilbiorn, faður sinn, ok Runfrið at bonda, ok Igulfastr reð, en ØpiR.
 
Рунічний напис 1886 р. на надгробку у Паркенді, Англія.
Старший футарк
f

u

þ

a

r

k

g

w

h

n

i

j

æ

p

z

s

t

b

e

m

l

ŋ

o

d
Молодший футарк
f/v

u/v/w,
y, o, ø

þ, ð

ą, o, æ

r

k, g
ᚼ/ᚽ
h
ᚾ/ᚿ
n

i, e
ᛅ/ᛆ
a, æ, e

ʀ
ᛋ/ᛌ
s
ᛏ/ᛐ
t, d

b, p

m

l

Опис

ред.

Руни вживалися як письмо та для ворожінь на германських землях із початку нового літочислення аж до 1800-х рр., в останній період лише за особливих потреб. Найстаріший рунічний напис віднайдений в Норвегії — це наконечник списа, знайдений в селі Овре Стабу в Тотені, котрий датується 200 р. Цей напис звучить норв. raunijaR — «ранить, ріже». Збереглося багато рунічних написів, оскільки вони викарбувані на рунічних каменях.

Тацит у Х розділі «Германії» писав про германські племена:

«Передбаченню і киданню на долю вони приділяють увагу більше за інших. Їхній метод кидання на долю простий: вони зрубують гілку з плодового дерева і ділять її на маленькі шматочки, які маркують певними відмінними знаками і розкидують довільно на білу матерію. Після цього, священик громади, якщо з долею радилися привселюдно, або батько сім'ї, якщо це робиться для себе, після закликання богів і з очима, піднятими до небес, витягують три шматки, по одному за раз, і тлумачать їх відповідно до знаків, попередньо на них нанесених»

Найстарші рунічні написи писалися старшим футарком, що складається з 24 знаків і вийшов зі вжитку у часи вікінгів.

У 500800 рр. ряд рун були спрощені у формі і їх чисельність зменшилась до 16. Пізніші та середньовічні руни відрізнялися залежно від місцевості, але можна говорити про особливу норвезьку рунічну абетку у середньовіччі. Цікавим варіантом були англійські руни, абетка яких налічувала до 32-36 знаків. Вони широко використовувалися для господарських записів, хронік тощо, але поступово були витіснені латиницею.

З християнством прийшла латинська абетка після епохи вікінгів, але руни все ще продовжувалися вживатися протягом століть. Королівські й церковні написи робилися латинськими літерами, тоді як руни вживалися в повсякденному житті — наприклад, на записах на товарах і коротких повідомленнях. Водночас рунічне письмо було розширене знаками, що відповідали латинським літерам.

Слід зазначити, що руни майже завжди використовувалися для коротких записів на твердому матеріалі. Рунічні надписи короткі — зазвичай лише одне слово. Лише в Англії руни широко використовувалися для написання великих текстів, мабуть, саме цим пояснюється й багатство місцевої рунічної абетки. Саме відсутність літературної традиції рунічного письма, а також тим, що руни асоціювалися з язичницьким минулим, пояснюється витіснення їх латиницею.

Після приблизно 1400 р. руни вийшли з повсякденного життя, але знання про них залишалося. Ще у 1800 роках руни вживалися у деяких ізольованих місцевостях, наприклад в Даларна в Швеції. Зараз існування рунічного письма пов'язане із практиками ворожіння та відродженням язичництва. Наразі в сучасному світі широко розповсюджені прикраси з рунами, а також набори рун для ворожіння[1].

Деякі рунічні знаки вживалися разом із латинськими, наприклад руна ᛗ «maðr» (="людина") часто вживалася як скорочення для слова «людина» всередині текстів, що писалися чорнилом на пергаменті. Ісландська літера «þ» є рунічним знаком, що увійшов у місцеву латинську абетку.

Руни в інших мовах

ред.

У зв'язку із зовнішньою подібністю, терміном «руни» називають також ряд інших писемностей, які з рунами ніяк не пов'язані. Це, в першу чергу, давньотюркське рунічне письмо, писемність, що використовувалась в VIVII століттях у Сибіру, написи, які вперше були виявлені в XVIII столітті. Вона була дешифрована данським лінгвістом Вільгельмом Томсеном в кінці XIX століття і походять, мабуть, з різновиду письма пехлеві.

Рунами також називається болгарське рунічне письмо та давньоугорська писемність. Угорські руни мають схожість з тюркськими рунами, однак зв'язок цих двох писемностей не доведений.

Слов'янські руни

ред.

На території ​України, Росії, Білорусі та Латвії було знайдено ряд написів, виконаних добре відомими німецькими рунами. Однак у Старій Ладозі та у Новгороді були виявлені два непрочитані написи, зроблені невідомими письменностями, імовірно рунічними, причому абсолютно несхожими одна з одною. Чорноризець Храбр в своєму трактаті «Про письмена» згадує що давні слов'яни користувалися «чертами» та «різами» для ворожіння[2]. Після підриву Каховської греблі російськими військами у 2023 році, біля Хортиці було знайдено старовинний човен із двома рунічними цифрами, які означають арабськими відповідно 114 та 110, що є доказом використанням письма місцевим населенням задовго до запровадження кирилиці.

У культурі

ред.

Література

ред.

Дж. Р. Р. Толкін використав один з варіантів футарка (англосаксонські руни) у романі «Гобіт»: для напису на мапі Трора. Метою цього було увиразнити зв'язок документа з гномами. Ці ж літери були пізніше ним використані в первісних нарисах до «Володаря перснів», але пізніше замість них автор створив власний руноподібний алфавіт під назвою кірт.

Юнікод

ред.
Official Unicode Consortium code chart (PDF)
  0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 A B C D E F
U+16Ax
U+16Bx
U+16Cx
U+16Dx
U+16Ex
U+16Fx
Примітки
1. Починаючи з версії Unicode 14.0
2. Сірі зони позначають непризначені кодові точки

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Руны из камня | Pentagram. pentagram.com.ua (ru-RU) . Процитовано 20 лютого 2018.
  2. Черноризец Храбр. О писменехь. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 листопада 2018.

Бібліографія

ред.
  • Платов Антон, «Руны: Два тысячелетия магической традиции». — г. Москва: изд. «Вече», 2010 г. — 448 с. (рос.)
  • Карлссон Т., «Руны и нордическая магия». — г. Москва: изд. «Эксмо», 2009 г. — 224 с. (рос.)
  • Ральф Х. Блюм, «Книга рун» (Руны викингов), под общ. ред. Платова Антона, пер. с англ. Ласточкин С. Е., Фаминская Т. В., изд. «София», г. Москва, 2000 г. — 192 с. ISBN 5-220-00334-8 (рос.)
  • Гвидо фон Лист, «Тайна рун», общая редакция Антона Платова, перевод с англ. Л. Колотушкиной, — г. Москва, изд. «Гелиос»-«София», 2001 г. — 144 с. ISBN 5-220-00439-5, ISBN 5-344-00095-2. (рос.)
  • Эдред Торссон, «Источник судьбы» (научно-популярное издание), под общ. ред. Платова Антона, пер. с англ. Емельяновой М., Коровина М., изд. «Гелиос», изд. «София», г. Москва, 2002 г. — 176 с. ISBN 5-344-00079-0 (рос.)
  • Эдред Торссон. Северная магия. — Киев : «София», 1997. — С. 256. — (Мистерии германских народов) — ISBN 966-7319-01-6. (рос.)
  • Stephen Edred Flowers (pen-name «Edred Thorsson»), «Runecaster's Handbook (At the Well of Wyrd)», Samuel Weiser Inc., York Beach, 1988 (англ.)
  • Stephen Edred Flowers (pen-name «Edred Thorsson»), «The Secret of the Runes», Destiny Books. 1988. ISBN 0-89281-207-9. (англ.)
  • Guido von List, «Das Geheimnis der Runen». Vienne. 1908. (нім.)
  • Чекштуріна В. М. Мультимодальність рунічного знака: монографія / В. М. Чекштуріна. — Харків: ІНДУСТРІЯ, 2015. — 316 с. ISBN 978-966-2160-64-2

Довідники

ред.

Посилання

ред.