Руни
Ру́ни (гот. runa від прагерм. *run- — «таємниця», «шепіт») — давня германська і нордична абетка. Рунічне письмо частково демонструє вплив латинської абетки, але воно має теж і багато відмінностей. Найстарші відомі руни були викарбувані в Данії і походять з бл. 200 р.
Рунічні написи були теж віднайдені в Україні. Серед них — рунічний напис старшим футарком на наконечнику списа, віднайдений на Волині і датований бл. 4 ст. (міграція готів) а також рунічні написи епохи вікінгів (варягів) з острова Березань у гирлі Дніпра.
Руни вживалися як письмо та для ворожінь на германських землях із початку нового літочислення аж до 1800-х рр., в останній період лише за особливих потреб. Найстаріший рунічний напис віднайдений в Норвегії — це наконечник списа, знайдений в селі Овре Стабу в Тотені, котрий датується 200 р. Цей напис звучить норв. raunijaR — «ранить, ріже». Збереглося багато рунічних написів, оскільки вони викарбувані на рунічних каменях.
Тацит у Х розділі «Германії» писав про германські племена:
«Передбаченню і киданню на долю вони приділяють увагу більше за інших. Їхній метод кидання на долю простий: вони зрубують гілку з плодового дерева і ділять її на маленькі шматочки, які маркують певними відмінними знаками і розкидують довільно на білу матерію. Після цього, священик громади, якщо з долею радилися привселюдно, або батько сім'ї, якщо це робиться для себе, після закликання богів і з очима, піднятими до небес, витягують три шматки, по одному за раз, і тлумачать їх відповідно до знаків, попередньо на них нанесених»
Найстарші рунічні написи писалися старшим футарком, що складається з 24 знаків і вийшов зі вжитку у часи вікінгів.
У 500–800 рр. ряд рун були спрощені у формі і їх чисельність зменшилась до 16-ти. Пізніші та середньовічні руни відрізнялися в залежності від місцевості, але можна говорити про особливу норвезьку рунічну абетку у середньовіччі. Цікавим варіантом були англійські руни, абетка яких налічувала до 32-36 знаків. Вони широко використовувалися для господарських записів, хронік тощо, але поступово були витіснені латиницею.
З християнством прийшла латинська абетка після епохи вікінгів, але руни все ще продовжувалися вживатися протягом століть. Королівські і церковні написи робилися латинськими літерами, тоді як руни вживалися в повсякденному житті — наприклад, на записах на товарах і коротких повідомленнях. В той же час рунічне письмо було розширене знаками, що відповідали латинським літерам.
Слід відмітити, що руни майже завжди використовувалися для коротких записів на твердому матеріалі. Рунічні надписи короткі — зазвичай лише одне слово. Лише в Англії руни широко використовувалися для написання великих текстів, мабуть саме цим пояснюється й багатство місцевої рунічної абетки. Саме відсутність літературної традиції рунічного письма, а також тим, що руни асоціювалися з язичницьким минулим пояснюється витіснення їх латиницею.
Після приблизно 1400 р. руни вийшли з повсякденного життя, але знання про них залишалося. Ще у 1800 роках руни вживалися у деяких ізольованих місцевостях, наприклад в Даларна в Швеції. Зараз існування рунічного письма пов'язане із практиками ворожіння та відродженням язичництва. Наразі в сучасному світі широко розповсюджені прикраси з рунами, а також набори рун для ворожіння[1].
Деякі рунічні знаки вживалися разом із латинськими, наприклад руна ᛗ «maðr» (="людина") часто вживалася як скорочення для слова «людина» всередині текстів, що писалися чорнилом на пергаменті. Ісландська літера «þ» є рунічним знаком, що увійшов у місцеву латинську абетку.
Використовування терміна «руни» для інших писемностейРедагувати
У зв'язку із зовнішньою подібністю, терміном «руни» називають також ряд інших писемностей, які з рунами ніяк не пов'язані. Це, в першу чергу, давньотюркське рунічне письмо, писемність, що використовувалась в VI — VII століттях у Сибіру, написи, які вперше були виявлені в XVIII столітті. Вони була дешифрована данським лінгвістом Вільгельмом Томсеном в кінці XIX століття і походять, мабуть, з різновиду письма пехлеві.
Рунами також називається болгарське рунічне письмо та давньоугорську писемність. Угорські руни мають схожість з тюркськими рунами, однак зв'язок цих двох писемностей не доведений.
Слов'янські руниРедагувати
На території України, Росії, Білорусі та Латвії було знайдено ряд написів, виконаних добре відомими німецькими рунами. Однак у Старій Ладозі та у Новгороді були виявлені два непрочитані написи, зроблені невідомими письменностями, імовірно рунічними, причому абсолютно несхожими одна з одною. Чорноризець Храбр в своєму трактаті «Про письмена» згадує що давні слов'яни користувалися «чертами» та «різами» для ворожіння[2], проте стверджує відсутність писемності у слов'ян.
Сучасний вжитокРедагувати
У легендаріумі Дж. Р. Р. ТолкінаРедагувати
Дж. Р. Р. Толкін використав один з варіантів футарка (англосаксонські руни) у романі «Гобіт»: для напису на мапі Трора. Метою цього було увиразнити зв'язок документа з гномами. Ці ж літери були пізніше ним використані в первісних нарисах до «Володаря перснів», але пізніше замість них автор створив власний руноподібний алфавіт під назвою кірт.
Див. такожРедагувати
ДжерелаРедагувати
- Платов Антон, «Руны: Два тысячелетия магической традиции». — г. Москва: изд. «Вече», 2010 г. — 448 с. (рос.)
- Карлссон Т., «Руны и нордическая магия». — г. Москва: изд. «Эксмо», 2009 г. — 224 с. (рос.)
- Ральф Х. Блюм, «Книга рун» (Руны викингов), под общ. ред. Платова Антона, пер. с англ. Ласточкин С. Е., Фаминская Т. В., изд. «София», г. Москва, 2000 г. — 192 с. ISBN 5-220-00334-8 (рос.)
- Гвидо фон Лист, «Тайна рун», общая редакция Антона Платова, перевод с англ. Л. Колотушкиной, — г. Москва, изд. «Гелиос»-«София», 2001 г. — 144 с. ISBN 5-220-00439-5, ISBN 5-344-00095-2. (рос.)
- Эдред Торссон, «Источник судьбы» (научно-популярное издание), под общ. ред. Платова Антона, пер. с англ. Емельяновой М., Коровина М., изд. «Гелиос», изд. «София», г. Москва, 2002 г. — 176 с. ISBN 5-344-00079-0 (рос.)
- Эдред Торссон. Северная магия. — Киев : «София», 1997. — С. 256. — (Мистеpии геpманских наpодов) — ISBN 966-7319-01-6. (рос.)
- Stephen Edred Flowers[en] (pen-name «Edred Thorsson»), «Runecaster's Handbook (At the Well of Wyrd)», Samuel Weiser Inc., York Beach, 1988 (англ.)
- Stephen Edred Flowers[en] (pen-name «Edred Thorsson»), «The Secret of the Runes», Destiny Books. 1988. ISBN 0-89281-207-9. (англ.)
- Guido von List, «Das Geheimnis der Runen». Vienne. 1908. (нім.)
- Чекштуріна В. М. Мультимодальність рунічного знака: монографія / В. М. Чекштуріна. — Харків: ІНДУСТРІЯ, 2015. — 316 с. ISBN 978-966-2160-64-2
ПосиланняРедагувати
- Руни // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1641. — 1000 екз.
- ↑ Руны из камня | Pentagram. pentagram.com.ua (ru-RU). Процитовано 2018-02-20.
- ↑ Черноризец Храбр. О писменехь. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 1 листопад 2018.