Норвезька мова

скандинавська мова, державна мова Норвегії

Норвезька мова (норв. norsk) — мова з північної підгрупи германських мов, індо-європейської сім'ї мов, якою розмовляють у Норвегії[1]. Норвезькі діалекти разом із шведськими та данськими діалектами утворюють континуум, у якому виникає феномен асиметричної взаємної зрозумілості (люди, які знають норвезьку, легше розуміють мови своїх скандинавських сусідів)[2]. Також норвезьку вважають однією з найпростіших мов для вивчення для тих, хто вільно володіє англійською[3].

Норвезька мова
norsk
Поширення норвезької мови:    Мова більшості    Мова меншості
Поширення норвезької мови:
   Мова більшості
   Мова меншості
Поширена в Норвегія Норвегія
Регіон Європа
Носії 4,8 млн.
Місце 115
Писемність на основі латиниці
Класифікація

Індоєвропейська

Германська
Північно-германська (скандинавська)
Західно-скандинавська
Офіційний статус
Офіційна Норвегія
Регулює Рада з питань норвезької мови
Коди мови
ISO 639-1 no — норвезька
nb — букмол
nn — нюношк
ISO 639-2 nor — норвезька
nob — букмол
nno — нюношк
ISO 639-3 nor — норвезька
nob — букмол
nno — нюношк
SIL nor, nob, nno

Історично норвезька мова найближча до фарерської та ісландської мов. Однак завдяки значному впливу данської мови і деякому впливу шведської, норвезька мова близька також і до цих мов. Сучасніша класифікація розміщує норвезьку мову разом з данською та шведською в групу материкових скандинавських мов, на відміну від острівних скандинавських мов.

Через певну географічну ізоляцію окремих районів Норвегії існують значні розбіжності в лексиці, граматиці й синтаксисі серед діалектів норвезької. Також протягом сторіч письмовою мовою Норвегії була данська, внаслідок цього вони мають схожу орфографію.

Згідно з законодавством й урядовою політикою, у країні є дві офіційні форми норвезької мови — букмол (bokmål, букв. «книжкова мова») та нюношк (nynorsk, букв. «новонорвезька»). Формально кажучи, обидва варіанти письмової мови є еквівалентними та мають рівні права відповідно до Закону про використання мови в державних установах 1980 року[4]. На практиці нюношку віддають перевагу лише близько 10% носіїв цієї мови[5], хоча більшість місцевих різновидів мови передаються на письмі набагато краще[6]. На це впливають нелінгвістичні проблеми, пов’язані зі сприйняттям обох форм письмової мови самими норвежцями, а також їхнє походження — у той час як букмол, заснований на датській, процвітав переважно в містах, нюношк, який має більш питомо норвезьке походження, пов'язаний переважно з сільською місцевістю. Необхідно зазначити, що це розділення, яке провокувало дискусії в суспільстві, суттєво впливало на норвезьку політику протягом тривалого часу[7].

Класифікація ред.

Норвезька — індоєвропейська мова з північної (скандинавської) групи германських мов. У генетичній моделі вона класифікується як західноскандинавська мова. До цієї підгрупи також входять фарерська та ісландська мови, які походять із західних давньоскандинавських діалектів[8]. Більш пізні аналізи, враховуючи тривалий вплив Східної Скандинавії — спочатку данської протягом кількох століть[a], а пізніше також шведської - постулюють новий поділ північної групи на континентальні мови — у цій групі норвезька, шведська та данська — і острівні мови — ісландська та фарерська[9]. Основою для цієї позиції є значна (хоча і асиметрична) взаємна зрозумілість континентальних мов з одного боку та значні відмінності між норвезькою та острівними мовами з іншого[2]. Однак дослідники норвезьких діалектів не погоджуються з ним, засновуючи свою думку на тому факті, що перекласифікація базувалася головним чином на подібності письмових мов, а польові дослідження ніколи не проводилися, щоб визначити, наскільки взаємну зрозумілість демонструють окремі діалекти[10]. Насправді деякі західнонорвезькі діалекти демонструють значний консерватизм як у лексиці, так і в морфології[11].

Етимологія назви ред.

Власна назва мови норвезькою, norsk, походить від «norrœnt», прикметника «nor(ð)rœnn», що спочатку означав «північний»[12]. У Західній Скандинавії воно отримало додаткове значення «походить з півночі, пов’язане з північчю» і в багатьох контекстах використовувалося як іменник, звідси додавання вторинного прикметникового закінчення -skr (сучасне -sk, пор. англійське -ish і німецьке - isch)[13]. Нова форма nornskr, ймовірно, почала використовуватися в середині XV-го ст., що означає «скандинавський з Норвегії» і є прямим предком сучасної форми[14]. Назва мови норн, спорідненої з норвезькою, також походить від прикметника nor(ð)rœnn, але до нього не було додано афікса.

В українській мові прикметник норвезький походить від назви країни Норвегія, яка, у свою чергу, походить від латинізованої форми Norvegia, відомої в Середньовіччя, що можна тлумачити як «північний шлях».

Історія ред.

Дохристиянський період ред.

Як і більшість європейських мов, норвезька походить від протоіндоєвропейської. Коли ранні індоєвропейці поширювалися Європою, вони ізолювалися один від одного, і розвивалися нові мови. У північно-західній Європі розвинулися германські мови, які далі розгалужуються на північногерманські мови, однією з яких є норвезька.

Вважається, що протоскандинавська мова розвинулася як північний діалект протогерманської мови протягом перших століть н. е. на території сучасної Південної Швеції. Це найдавніша стадія характерної північногерманської мови та мови, засвідченої в написах старшого футарка, найдавнішої форми рунічних алфавітів. Найдавніші висічені на незакріплених об’єктах, тоді як пізніші висічені на спеціальних рунічних каменях[15]. Вони є найстарішою письмовою пам’яткою будь-якої германської мови. Але це була, так би мовити, псевдоабетка, адже руни містили передусім магічне значення, а кожен символ ніс автономне змістове навантаження. У часи вікінгів скандинавські мови поступово диференціюються й виокремлюється давньонорвезька мова, яку на письмі починають передавати молодшим футарком.

Середньовіччя ред.

Розвій писемності прийшов до Норвегії разом з християнством, досить пізно — в XI ст., коли запозичено латинське письмо. Проте вже у XIV ст. Норвегію охопила пандемія чуми, яка залишила по собі повний занепад королівства (деякі історики говорять про втрату близько ⅔ населення), яке тепер підпало під владу шведської, а згодом данської держав.

Відтоді, від Кальмарської унії, Норвегія починає відлік своєї колоніальної історії під владою Данії. Як наслідок, аж до 1814 року данська мова домінувала в царині політичній, культурно-освітній, економічній тощо. Функціональність норвезької мови зведено до мінімуму. Читаючи данське письмо на власний манір, норвежці виробили своєрідний варіант дано-норвезької, який став асоціюватися з мовою норвезьких аристократичних освічених кіл, передусім столичних, хоч і був нічим іншим, як перекрученою чужою мовою. А в той час, як соціальні низи, периферія, спілкувалися сотнями діалектів, подекуди малозрозумілих центральним регіонам країни з огляду на географічну роздробленість Норвегії.

Новий час ред.

По здобутті часткової незалежності 1814 р. Норвегія успадкувала цілком хаотичну мовну ситуацію: в столиці панувала дано-норвезька мова, освічена периферія вживала поряд з дано-норвезькою мовою чимало діалектизмів, тоді як простий норвезький селянин узагалі не вмів писати й читати своєю мовою. Науковці Норвегії розділилася на два табори: один із них очолив видатний педагог і мовознавець Кнуд Кнудсен (1812—1895), започаткувавши рух «норвегізації» дано-норвезької мови — модернізації правопису шляхом заміни ряду данських слів специфічними норвезькими, а також упровадження властиво норвезьких граматичних та фонетичних форм. Його ідеї підтримували й широко пропагували класики норвезької літератури — Ю. Лі, А. Х'єлланн, Г. Ібсен, Б. Б'єрнсон.

Геть іншу ідею запропонував Івар Осен. Він вірив у те, що кожна нація має право на власну мову й власну писемність. У 40-х роках XIX століття він об'їхав практично всі регіони Норвегії, вивчив більшість діалектів, розробив на їхній основі (а головно спираючись на західно-норвезький діалект, яким спілкується другий за чисельністю населення регіон Норвегії після південно-східного — ареалу навколо Осло) нову літературну мову, «landsmål» (буквально «сільська мова»). Дано-норвезьку відповідно охрестили «riksmål» («державна мова», «мова королівства»). Однак фактично ландсмол зі своїм питомо норвезьким правописом (фонетичним) безпосередньо не співвідносився з жодним діалектом, адже був синтезом понад ста норвезьких діалектів, а тому йому одразу приклеїли «наліпку» штучності, вигадки, навіть авантюри.

І хоча цей варіант літературної норвезької мови є набагато ближчий до давньонорвезької мови, аніж дано-норвезький, «освічені кола» мало не одностайно опротестували право ландсмолу на існування, закидаючи йому присмак провінційності й простакуватості. Тож глибока дослідницька робота Осена могла залишитися в історії просто експериментом, якби ландсмол не підхопили письменники. О. Віньє одним із перших обрав саме цей варіант літературної норвезької мови. Також, наприклад, нюношком була заснована газета Сін о Сайн. Віньє вірив у витіснення «державної мови» «сільською мовою», переконуючи у цьому в своїх численних статтях. Тоді як видатний прозаїк та драматург Б. Б'єрнсон не визнавав за ландсмолом права використання на державному рівні.

Наприкінці XIX ст. мовне питання, окрім національного, набирає ще й соціального забарвлення. З ландсмолом асоціювала себе передусім сільська периферія та соціальні низи в містах, а ріксмол був атрибутом елітарних кіл найбільших міст.

Консервативна партія 1884 року на виборах до Стортингу поступилася лібералам. Як наслідок, 1885 р. ландсмол отримує статус другої державної мови в Норвегії. Відповідно до закону 1885 р. в школах діти могли вибирати, яким варіантом мови навчатися, тоді як читати мусили вміти обома. Зважаючи на чималі розбіжності в правописі текстів, у свідомість норвежців поступово закладалася певна анархія правописних норм. Мовне питання знову повисло у повітрі.

Новітній час ред.

Така ситуація хвилювала державу перспективою низького рівня грамотності нації. У 1907 і 1917 рр. Стортинг провів дві послідовні правописні реформи на зближення обох мовних варіантів, вводячи подвійні форми вживання, написання та відмінювання слів.

А в цей час в інтелектуальних колах, навпаки, визрівала суперечка навколо правописних варіантів норвезької літературної мови. Чи не до особистого рівня доходила вона поміж Нобелівським лауреатом К. Гамсуном та А. Гарборгом, які від теплих дружніх стосунків перейшли до взаємних уїдливих зауважень власне в контексті мовної суперечки. Обидва з початку своєї літературної діяльності орієнтувалися на «норвегізацію» літературної мови, пліч-о-пліч витримуючи нападки консервативної старої гвардії, апологетів «чистого ріксмолу». Проте з часом погляди А. Гарборга еволюціонували в бік радикальних мовних реформ, і він починає писати виключно ландсмолом, тоді як Гамсун поступово ставав його ідейним опонентом. І вже 1918 року він публічно розкритикував реформи радикалізації ріксмолу.

Відповіддю на Гамсунову статтю став лист Гарборга до редакції газети. Коротенька цитата задля ілюстрації гостроти суперечки:

Він [Гамсун] хоче возсідати як божество на своєму норвезько-данському культурному престолі, бо ж провінційна данська мова — це не просто мова, це абсолютна мова, мова Кнута Гамсуна… Суть же в тому, що норвезька мова впустила глибші корені в норвезьку землицю, аніж Гамсун бажає визнавати…

Держава й далі вела боротьбу за рівноправність та зближення обох варіантів. 1929 р. Стортинг перейменував ландсмол на «нюношк» (новонорвезька мова), а ріксмол на «букмол», стираючи в такий спосіб усі образливі відтінки з самих понять. Орфографічна реформа 1938 р. скоротила кількість подвійних форм у букмолі та новонорвезькій мові, перенісши частину їх у ранг «побічних» форм (так званих «форм у дужках»), маючи на меті скерувати розвиток обох мовних норм до єдиної в далекому майбутньому.

До завершення XX ст. в результаті цілої низки державних ініціатив букмол та нюношк частково наблизилися одна до одної, проте так і не втратили свого самостійного значення, зберігши самобутній колорит.

Сьогодення ред.

 
Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
норвезькою мовою
Wikipedia:Forside

Неофіційна, але широко вживана письмова форма riksmål («державна мова»), вважається консервативнішою, ніж букмол, а неофіційна «høgnorsk» («висока норвезька») — консервативнішою, ніж нюношк. Букмол і riksmål частіше використовують у міських і приміських місцевостях, а нюношк — у сільській, зокрема він розповсюджений в Західній Норвегії. Державне радіо й телебачення в країні йде як букмолом, так і нюношком. Від усіх державних установ вимагається підтримка обох мов.

Близько 82 % норвезьких школярів навчаються букмолом, а 18 % — послідовно обирають нюношк. І цей відсоток упродовж останніх 50 років є переконливо сталим. Одні періодичні видання друкують винятково чистим букмолом, інші новонорвезькою, а ще інші дозволяють собі плутанину букмолу, нюношку та діалектизмів.

Крім того, в апологетів новонорвезької мови, як у кожної меншості, виросло болюче почуття образи. Спроба стерти їхню ідентичність викликає в них моральний опір, що вже глибоко вкоренився в генотипі норвежця — прихильника нюношку. Разом з тим, останнім часом нюношк використовують як аргумент боротьби з напливом емігрантів, котрі не бажають вчити обидві нормі літературної мови.

На сторожі недоторканості обох літературних норм стоять письменники та культурні діячі з обох сторін. Співвідношення друкованої продукції на сьогодні 90:10 на користь букмолу. Кожна з літератур має свої тенденції та напрямки розвитку, свої періоди розквіту та занепаду. На зламі XX—XXI стт. новонорвезьку літературу накреслила на карту світу слава театру абсурду Йона Фоссе, якого західні критики охрестили спадкоємцем Ібсена. Окрім того, кожна література є надзвичайно своєрідною, і це перевага існування фактичної двомовності.

Відповідно, норвезька Вікіпедія існує також у двох варіантах — букмолом та нюношк.

Фонетика і фонологія ред.

Фонологія норвезької мови нагадує фонологію шведської[16], але норвезька не має єдиного стандарту вимови. Через значну діалектну фрагментацію та високий престиж регіональних мов усі варіанти вимови вважаються еквівалентними[17][18]. Норвезька відносно близька до балансу приголосних і голосних, і хоча голосні є відносно стабільними (є невеликі варіації в окремих діалектах), тоді як відмінності в системі приголосних досить значні. В більшості діалектів можна простежити близько 18-ти монофтонгів та 6-ти дифтонгів[11][17].

Голосні ред.

Монофтонги ред.

 
Східнонорвезькі голосні
Норвезькі монофтонги[16]
Передні Середні Задні
неогублені огублені
короткі довгі короткі довгі короткі довгі короткі довгі
Закриті ɪ ʏ ʉ̞ ʉː ʊ
Середні ɛ̝ œ øː ə ɔ o̞ː
Відкриті æ æː ɑ ɑː

Норвезька мова має дев'ятнадцять голосних звуків. Довжина важлива лише в наголошених складах (довжина, отже, пов’язана з наголосом, тоді як, наприклад, в українській довгі голосні відсутні). Крім того, ненаголошені голосні скорочуються[19]. /ə/ зустрічається лише в ненаголошених складах.

У східних і треннелазьких діалектах з'являється явище вокальної гармонії (jamning). Цей процес може бути повним (utjamning), тобто голосні стають ідентичними (наприклад, veranørront → varratrøn. /ˈʋɑɾɑ/; værebm. /ˈʋæːɾə/, verenn. /ˈʋeːʀə/), або частковим (tiljamning), тобто голосні стають ближчими один до одного за певними ознаками, наприклад, округленням або довжиною, але залишаються різними (наприклад, vikanørront → vekkosunnm. /ˈʋeku/; ukebm. /ˈʉːkə/, vekenn. /ˈʋeːkə/)[20] Норвезька вокальна гармонія обмежена тими словами, кореневий склад яких у давньоскандинавській складався з короткого приголосного та короткого голосного[9].

Дифтонги ред.

Норвезька мова має три фонематичних дифтонги: /œɪ æɪ æʉ/[16]. Частота їх появи неоднакова між окремими діалектами — чим далі на схід, тим рідше трапляються дифтонги[10]. Це є наслідком історичних процесів монофтонгізації, що відбувалися у східній частині країни. Крім трьох фонематичних дифтонгів, з середини ХХ століття спостерігається поява нових дифтонгів: /ɛɪ ɔɪ ɑɪ/, поширення яких обмежується запозиченнями[21]. Деякі дослідники схильні сприймати норвезькі дифтонги як послідовність голосний + напівголосний [j w], подібно до данської[18].

Приголосні ред.

Східнонорвезькі приголосні
Губні Зубні/
Ясенні
Ретрофлексивні Дорсальні Гортанні
Носові m n ŋ
Проривні недзвінкі p t k
дзвінкі b d ɡ
Фрикативні недзвінкі f s ʂ ç h
Апрокисманти ʋ l j
Ударні ɾ ɽ

Перелік норвезьких приголосних піддається значним діалектним коливанням[10][11][16][19]. На фонематичному рівні відмінності стосуються реалізації ротичного приголосного, який на заході та півдні країни реалізується як глухий ([χ]) чи дзвінкий язичковий фрикативний ([ʁ]), або як дзвінкий язичковий дрижачий ([ʀ])[16], що перешкоджає його асиміляції з наступним приголосним і утворенню ретрофлексних приголосних замість кластерів[11], а також злиття фонем /ʂ/ і /ç/ в один звук, зазвичай [ʃ~ʂ]. Таке явище стає все більш поширеним, особливо серед молоді[22]. Проте процес злиття фонем /ʂ/ і /ç/ зустрічає певний соціальний спротив і має негативний характер[23].

На алофонічному рівні відмінності більші. Передусім вони стосуються:

  • способу вимови групи приголосних rd, яка в треннелазькому, східно-норвезькому та в південних північно-норвезьких діалектах артикулюється як [ɽ], зазвичай називається «жирний l» (tjukk l). Його статус як фонеми є дискусійним через свідоме уникнення цього звуку при акуратній вимові[10];
  • розподілу дзвінких і глухих проривних. У південних і південно-західних норвезьких діалектах вони озвучуються в позиції між голосними (леніція; kake «торт» → [ˈkɑːgə]; baker «пекар» → [ˈbɑːgæʁ]; piker «дівчата» → [ˈpiːgɵʁ]). Примітно, що подібний процес раніше траплявся в Данії;
  • дисиміляція груп приголосних, подібно до ісландської. Це особливість сільських діалектів західної Норвегії. У результаті дисиміляції перший елемент подвоєння змінюється на ударний, що відповідає місцю творення (nn > [dn]: kunne [ˈkʉdnɑ], ll → [dl]: kalle [ˈkɑdlɑ], mm → [bm]: gammal [ˈgɑbmɑl])[16]. За аналогією цей процес часто поширюється на ретрофлексні приголосні, особливо [ɳ], який приймає вимову [dn]: barn [bɑdn][11];
  • переддихання проривних приголосних[24].

Просодія ред.

Динамічний наголос ред.

Норвезький динамічний наголос найчастіше падає на останній склад, який закритим (структура CVC) або містить довгий голосний (структура CVː) - kaste, stryke[18]. Це правило стосується насамперед рідної лексики[21]. Є три основних винятки:

  • у похідних, утворених додаванням префікса рідного походження, наголос може падати на префікс (forstand, unngå, vantru, ale forsøk, unnvike, vanhelse)[16];
  • динамічний наголос ніколи не падає на запозичені з нижньонімецької мови префікси an-, be- та ge-, які також часто сприймаються як частина кореня, а не словотвірної морфеми[25].
  • у латинізмах і галліцизмах зазвичай зберігається місце наголосу з мови оригіналу (professor, informasjon, ka, klisjé)[21].

Трапляється випадок проклітики чи енклітики, особливо коли вираз не маркований емоційно чи стилістично.

Тонічний наголос ред.

Хоча тонічний наголос спостерігається в норвезькій, не можна сказати, що він важливий. Про це свідчить, з одного боку, невелика кількість мінімальних пар, які можна було б розрізнити лише за цією ознакою, і ще менша кількість таких мінімальних пар. які контекстуально важко розрізнити[26] і, з іншого боку, їх зникнення в багатьох діалектах північної Норвегії та району Гордаланн[b][10]. Походження норвезького та шведського тонічного наголосів, а також, найімовірніше, спорідненого з цим датського stød[27], не було повністю пояснено[28]. У норвезькій мові є два тони, фонетична реалізація яких відрізняється в різних регіонах[29]. У західних діалектах тон 1 починається з високого рівня на наголошеному складі й опускається в подальших сегментах висоти, а тон 2 починається з низького рівня на наголошеному складі й лише трохи знижується в наступних сегментах висоти звуку. У східних діалектах тон 1 починається з високого наголошеного складу, трохи знижується, а потім знову підвищується в наступних сегментах висоти, тоді як тон 2 починається так само високо, але значно падає, перш ніж знову підвищуватися[16][18]. У діалектах без тонального протиставлення інтонація слова близька до західнонорвезької тональності 1[29]. У тонічних діалектах різниця між тонами може бути розмитою в емоційно або стилістично забарвленій вимові[30].

Діалекти ред.

 
Норвезькі діалекти
   Південнонорвезький діалект
   Східнонорвезький діалект
   Треннелазький діалект
   Північнонорвезький діалект

Існує чотири основні норвезькі діалекти[10]:

Вищевказаний поділ є найпоширенішим, хоча інколи дослідники розрізняють від двох до шести різних діалектів[31]. Окремі діалекти відрізняються насамперед лексикою та вимовою, тоді як морфологічні та синтаксичні відмінності менші та значно рідші[11]. Ізоглоса між східним і західним діалектами вважається вирішальною, оскільки вона стосується багатьох ознак, які дозволяють відрізнити обидва мовні варіанти один від одного. До них належать: закон тяжіння складу (jamvekt[32]; зустрічається у східному діалекті, а не в західному), наявність «жирного l» (присутній на Сході, а не на Заході), відмінність у реалізації тонічного наголосу (на Заході - низький тон, на Сході - високий тон) і наявність увулярного ротичного приголосного (є на Заході, а не на Сході)[17][31].

Сучасні діалектні відмінності, найімовірніше, почали розвиватися в давньоскандинавській; це говорить про наявність в ісландській і фарерській мовах фонетичних особливостей, характерних для регіонів, звідки прибули колонізатори островів[33]. В даний час, однак, діалектні відмінності дещо згладжуються. Це пов’язано з причинами, які часто є лише опосередковано лінгвістичними або повністю позамовними, такими як глобалізація, урбанізація або вплив письма на мовлення[31] тощо. У Норвегії особливо спостерігається експансія міських діалектів у сільську місцевість[11] та вирівнювання діалектних відмінностей[10][17].

Важливо зазначити, що букмол і нюношк не є діалектами норвезької мови, а є варіантами писемності. Мало норвежців наближають свою вимову до письмових стандартів; цей процес відбувається на державному радіо і телебаченні, суто офіційними мовами, а також під час викладання норвезької мови як іноземної[21].

Сьогоднішньою тенденцією є регіоналізація діалектів, що призводить до зникнення дрібніших діалектних ознак і злиття сільських діалектів із найближчим більшим діалектним різновидом. Діалекти також є сферою гумору як у професійних, так і в побутових ситуаціях[34].

Абетка ред.

Норвезька абетка ґрунтується на латинській і є ідентичною данській. Містить 29 букв, це 26 літер латинського алфавіту та букви Ææ, Øø, Åå. Літери Qq, Ww, Xx, Zz трапляються лише в іноземних словах.

Буква Назва (МФА) Вимова (МФА) Приблизна українська вимова
A a /ɑː/ /ɑ, ɑː/ а
B b /be/ /b/ б
C c /seː/ /s/ с
D d /deː/ /d/ д
E e /eː/ /ɛ, eː, æ, æː, ə/ е
F f /ɛf/ /f/ ф
G g /ɡeː/ /ɡ/; /j/ перед /i/ та /y/ ґ; й
H h /hɔː/ /h/ г
I i /iː/ /ɪ, iː/ и; і
J j /jeː/ або /jɔd/ /j/ й
K k /kʰɔː/ /k/; /ç/ перед /i/ та /y/ к; дуже помʼякшена х (нім. ich)
L l /ɛl/ /l/ л
M m /ɛm/ /m/ м
N n /ɛn/ /n/ н
O o /uː/ /u; o; ɔ/ у; о перед наголошеною /u/ (голу́бка); о
P p /pʰeː/ /p/ п
Q q /kʰʉː/ /k/ к
R r /æɾ/ /ɾ/ р
S s /ɛs/ /s/ с
T t /tʰeː/ /t/ т
U u /ʉː/ /ʉ; u/ середнє між у та и (рос. ы); у
V v /ʋeː/ /ʋ/ в перед голосним переднього ряду (вікно)
W w /dɔbeltʋeː/ /ʋ/ ідентично V
X x /ɛks/ /ks/ кс
Y y /yː/ /ʏ, yː/ огублене и
Z z /sɛt/ /s/ с
Æ æ /æː/ /æ, ɛ/ е
Ø ø /øː/ /ø/ огублене е (льон)
Å å /ɔː/ /ɔ/ о

Букви c, q, w, x, z використовують тільки в запозиченнях. Коли чужизм асимілюється в норвезькій мові, його запис змінюється відповідно до вимови й принципів норвезької ортографії: початкова zebra «зебра» записується як sebra. Перелічені букви також використовують у деяких норвезьких прізвищах через історичні причини.

Деякі букви можуть писати з діакритикою: é, è, ê, ó, ò, ô. У новонорвезькій також трапляються ì, ù та . Діакритичні знаки не обовʼязкові, але в деяких випадках можуть використовувати для розрізнення омонімів: for «для/до», fór «пішов», fòr «борозна» та fôr «корм». Запозичення можуть писати і з іншими діакритиками: ü, á, à.

Різниця між букмолом та нюношком ред.

Багаторічна влада Данії наклала суттєвий відбиток на письмову мову скоро незалежної Норвегії, створивши два діаметрально протилежні варіанти, які протягом мовного конфлікту не змогли досягти консенсусу та єдності. Букмол можна назвати сильно норвегізованою данською[c], водночас як нюношк умістив сотні діалектів країни.

Лексика
Букмол має великий словниковий запас запозичених слів з данської та інших мов, тоді як нюношк також використовує багато тих самих слів, і водночас також має вдосталь тих, що походять з норвезьких діалектів. Різниці починаються з займенників, як-от «я» буде «jeg»bm. та «eg»nn.. Але варто брати до уваги, що в нюношк паралельно з «eg» співвіснують також більш локальні форми: «e», «ek», «ei», «æ», «je», «jei» тощо. Далі з прикладів: «Норвегія» — «Norge»bm. і «Noreg»nn., «їсти» — «å spise»bm. й «å ete»nn., «різниця» — «forskjell»bm. і «skilnad»nn., «розчарований» — «skuffet»bm. і «vonbroten»nn. тощо[35].
Граматика
Основна відмінність між букмолом і нюношком полягає в граматиці, зокрема у формі та відмінюванні слів. Букмол дотримується граматичних правил письмової данської мови, тоді як нюношк має власні унікальні правила, засновані на норвезьких діалектах. Наприклад, в букмолі жіночий рід опціональний (по аналогії з данською, де існує спільний і середній роди), водночас як в нюношк він є широко розповсюдженим і активно вживаним[35].

Передача українською мовою ред.

  • Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Норвегії (Затверджено наказом Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 04 жовтня 2006 р. № 101)[36] — 34 стор.

Оскільки норвезька абетка ідентична данській, то див. також:

  • Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Данії (Затверджено наказом Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 10 березня 2006 р. № 20)[37]

Приклад ред.

«Заповіт» Тараса Шевченка норвезькою мовою, переклад Сергія Халіпова[38]:

Når jeg forlater denne verden
Gjør en grav og legg meg
På en slette vid og veldig
I mitt land Ukraina,
Slik at jeg fjellkjeder, høye,
Daler og vindmøller,
Kan tydelig se og høre
Hvordan Dnjepr brøler.
Når mot Svartehavet flyter
Fiendenes kropper
Fra Ukraina… dør jeg.
Daler, stepper, høyder
Alt forlater jeg og farer
Opp til Gud allmektig
Be til Gud, folk, men inntil da
Kjenner ingen Gud jeg.
Så begrav meg og gjør opprør,
Lenkerne riv sønder
Drep nå fiendene deres
Og bli frie bønder.
Når det blir en ny familie
Hvor alle fri kan være
Håper jeg at man meg skjenker
Milde ord og kjære.


Джерела ред.

Використані джерела ред.

  • Jan Terje Faarlund, Svein Lie, Kjell Ivar Vannebo. Norsk referansegrammatikk. Осло: Universitetsforlaget, 1997. 1223 с. ISBN 82-00-22569-0 (норв.)
  • Ірина Сабор. «Правописна криза»: норвезький досвід // Ї. — 2004. — № 4. (укр.)
  • Øivind Maurud. Nabospråksforståelse i Skandinavia. // — Осло: Nordiska Rådet, 1976. 200 с. ISBN 87-503-2037-8 (норв.)
  • Kjell Venås. Dialekt og normaltalemåle. // — Осло: Apollon, 1998. 48 с. ISSN 0803-6926 (норв.)
  • Arne Torp: Nordiske sprog i fortid og nutid. Sproglighed og sprogforskelle, sprogfamilier og sprogslægtskab. // — Копенгаген: Nordisk Ministerråd, 2004. 127 с. ISBN 92-893-1041-3 (норв.)
  • The Nordic Languages, ред. Oskar Bandle, Lennart Elmevik, Gun Widmark // — Берлін: Walter de Gruyter, 2002. 1057 с. ISBN 9783110148763 (англ.)
  • Martin Skjekkeland. Dei norske dialektane: tradisjonelle særdrag i jamføring med skriftmåla. // — Осло: Høyskoleforlaget, 1997. 283 с. ISBN 9788276341034 (норв.)
  • Åse-Berit Strandskogen. Norsk fonetikk for utlendinger. // — Вид. 4-те. // — Копенгаген: Gyldendal, 1979. 188 с. ISBN 978-8205101074 (норв.)
  • Ernst Håkon Jahr. Den Store dialektboka. // — Осло: Novus, 1990. 222 с. ISBN 8270991678 (норв.)
  • Jan Ragnar Hagland. Gammalislandsk og gammalnorsk. // — Берген: Fagbokforlaget, 2013. 638 с. (норв.)
  • Gjert Kristoffersen. The Phonology of Norwegian. // — Вид. іл. передрук. — Оксофорд: Oxford University Press, 2000. 366 с. ISBN 9780198237655 (англ.)
  • Gjert Kristoffersen. Kort innføring i norsk fonologi. // — Берген: UiB, 2015. 70 с. (норв.)
  • Arne Vanvik. Norsk fonetikk. // — Осло: Universitetet i Oslo, 1979. 86 с., ISBN 9788299058407 (норв.)
  • Eva Gårding, Gösta Bruce, Robert Bannert. Nordic Prosody: Papers from a Symposium, томи 15-18 // — Лунд: Lund University, 1978. с. 301 (англ.)

Додаткові матеріали ред.

Мовний конфлікт ред.

  • Oddmund Løkensgard Hoel. Nasjonalisme i norsk målstrid 1848-1865. // — Осло: Noregs forskingsråd, 1996. 418 с. ISBN 8212006956 (норв.)
  • Arne Garborg. Den ny-norsk sprog, og nationalitetsbevaegelse. // — Християнія: Cammermeyer, 1877. 239 с. (норв.)
  • Einar Haugen. Riksspråk og folkemål. Norsk språkpolitikk i det 20. århundre. // — Осло: Universitetsforlaget, 1969. 362 с. (норв.)
  • Bodil Stenseth. En norsk elite : nasjonsbyggerne på Lysaker 1890-1940. // — Осло: Aschehoug, 1993. 193 с. ISBN 8203168574 (норв.)
  • Øystein Sørensen. Bjørnstjerne Bjørnson og nasjonalismen. // — Осло: Cappelen, 1997. 265 с. ISBN 8202162408 (норв.)

Примітки ред.

Посилання на джерела ред.

  1. Norwegian language. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 18 червня 2020. Процитовано 27 січня 2020.
  2. а б Øivind Maurud. Nabospråksforståelse i Skandinavia. // — Осло: Nordiska Rådet, 1976. 200 с. ISBN 87-503-2037-8 (норв.)
  3. 5 Easiest Languages to Learn for Native English Speakers. preply.com. 8 серпня 2019. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 січня 2020.
  4. Store norske leksikon: språk i Norge
  5. Språktidningen: Norge mot Noreg
  6. Kjell Venås. Dialekt og normaltalemåle. // — Осло: Apollon, 1998. 48 с. ISSN 0803-6926 (норв.)
  7. Kublakan: Norsk språkhistorie
  8. Glottolog 5.0
  9. а б Arne Torp: Nordiske sprog i fortid og nutid. Sproglighed og sprogforskelle, sprogfamilier og sprogslægtskab. // — Копенгаген: Nordisk Ministerråd, 2004. 127 с. ISBN 92-893-1041-3 (норв.)
  10. а б в г д е ж Brit Mæhlum, Unn Røyneland. Det norske dialektlandskapet. // — Осло: Fagbokforlaget, 2023. 200 с. ISBN 9788202746568 (норв.)
  11. а б в г д е ж Eskil Hansen. Dialekter i Norge. // — Берген: Fagbokforlaget, 2010. 221 с. ISBN 9788245001174 (норв.)
  12. Ordbøkene: norsk
  13. NAOB: norsk
  14. The Nordic Languages, ред. Oskar Bandle, Lennart Elmevik, Gun Widmark // — Walter de Gruyter, 2002. 1057 с. ISBN 9783110148763 (англ.)
  15. Scandinavian languages. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 22 квітня 2024.
  16. а б в г д е ж и Gjert Kristoffersen. The Phonology of Norwegian. // — Вид. іл. передрук. — Оксофорд: Oxford University Press, 2000. 366 с. ISBN 9780198237655 (англ.)
  17. а б в г Martin Skjekkeland. Dei norske dialektane: tradisjonelle særdrag i jamføring med skriftmåla. // — Осло: Høyskoleforlaget, 1997. 283 с. ISBN 9788276341034 (норв.)
  18. а б в г Gjert Kristoffersen. Kort innføring i norsk fonologi. // — Берген: UiB, 2015. 70 с. (норв.)
  19. а б Arne Vanvik. Norsk fonetikk. // — Осло: Universitetet i Oslo, 1979. 86 с., ISBN 9788299058407 (норв.)
  20. BM
  21. а б в г Åse-Berit Strandskogen. Norsk fonetikk for utlendinger. // — Вид. 4-те. // — Копенгаген: Gyldendal, 1979. 188 с. ISBN 978-8205101074 (норв.)
  22. forsking: Kur mot skarre-r?
  23. Johannes W. Løvhaug. Kjole eller sjole? Осло: Apollon, 2005.
  24. Bente H. Moxness. Preaspiration in trønder. Трондгейм: NTNU, 1996. (англ.)
  25. Jan Terje Faarlund, Svein Lie, Kjell Ivar Vannebo. Norsk referansegrammatikk. Осло: Universitetsforlaget, 1997. 1223 с. ISBN 82-00-22569-0 (норв.)
  26. Anatoly Liberman. Germanic Accentology, 1: The Scandinavian Languages. // — Міннеаполіс: University of Minnesota Press, 1982. 410 с. ISBN 9780816658183 (англ.)
  27. Den danske ordbog: stød1
  28. Magne Oftedal. On the origin of the Scandinavian tone distinction. // — Осло: Novus, 1983. c. 178.
  29. а б Eva Gårding. The Scandinavian Word Accents. // — Лунд: LiberLäromedel, 1977. 116 с. ISBN 9789140046376
  30. Eva Gårding, Gösta Bruce, Robert Bannert. Nordic Prosody: Papers from a Symposium, томи 15-18 // — Лунд: Lund University, 1978. с. 301 (англ.)
  31. а б в Store norske leksikon: dialekter i Noreg
  32. Store norske leksikon: jamvektsloven
  33. Jan Ragnar Hagland. Gammalislandsk og gammalnorsk. // — Берген: Fagbokforlaget, 2013. 638 с. (норв.)
  34. Ernst Håkon Jahr. Den Store dialektboka. // — Осло: Novus, 1990. 222 с. ISNB 8270991678 (норв.)
  35. а б SimulTrans: Norwegian Localization: Bokmål or Nynorsk?
  36. Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Норвеґії .doc (361 КБ), see doc, .zip (68.5 КБ), .doc (361 КБ), .html [Архівовано 2023-02-19 у Wayback Machine.]
  37. Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Данії. Завантажити: DOC
  38. Т. Шевченко. Заповіт мовами народів світу: ред. Б. В. Хоменко // — К.: Наукова думка, 1989. 246 c. ISBN 5120004725

Коментарі ред.

  1. А конкретно період 1536-1814 рр., від початку Кальмарської унії до Кільських угод.
  2. Варто відзначити, що міський діалект Бергена, на відміну від сусідніх діалектів сільської місцевості, зберігає тонічний акцент.
  3. Данці часом жартують, що букмол — це зіпсована данська.

Посилання ред.