Нюношк

один з двох офіційних письмових стандартів норвезької мови

Но̀вонорве́зька мо́ва, ню́ношк, ню́норск[1] (норв. nynorsk) — одна з двох письмових форм сучасної літературної норвезької мови (поряд із букмолом).

Нюношк
nynorsk
Norwegianmalforms.png
Поширена в Норвегія Норвегія (4,8 млн),
США США (80 000)
Данія Данія (15 000)
Канада Канада (10 000)
Регіон Королівство Норвегія, Скандинавські країни, Північна Дакота, Південна Дакота, Міннесота, Вісконсин
Носії 5 млн норвежців
Писемність латиниця (норвезька абетка)
Класифікація

Індоєвропейські мови

Германські мови
Північно-германські мови
Західно-скандинавські мови
Офіційний статус
Офіційна Норвегія
Регулює Мовна рада Норвегіїd
Коди мови
ISO 639-1 nn
ISO 639-2 nno
ISO 639-3 nno

Історичні відомостіРедагувати

Існує історична причина, через яку в Норвегії дві письмові форми норвезької літературної мови. Протягом приблизно 400 років до 1814 року Норвегія перебувала під владою Данії, і в той час у країні використовувалася данська мова. Коли 1814 року Норвегія здобула незалежність, у країні почали використовувати норвезьку літературну письмову мову замість данської. Відродження мови відбулося в двох напрямках.

Багато чого в норвезькій мові було запозичено з данської, яка з часом поступово набувала норвезьких рис і збагачувалася лексикою норвезької розмовної мови. Граматика та правопис з часом також набули норвезьких рис. Але вона залишалась доволі схожою на данську. Спочатку ця мова отримала назву «державна мова» (riksmål), а зараз вона називається «букмол» («книжна мова») і використовується більшістю норвежців.

Зовсім інший шлях запропонував у середині XIX століття Івар Осен (1813–1896), який створив мову лансмол «мову країни» (landsmål). У 1929 році Стортинґ перейменував ландсмол на нюношк, а риксмол на букмол.

Івар Осен, подорожуючи країною, слухав, як розмовляють люди, вивчав діалекти норвезької. У 1848 році Осен опублікував книгу «Граматика норвезької народної мови» («Det norske Folkesprogs Grammatikk), у 1850 — «Словник норвезької народної мови» («Ordbog over det norske Folkesprog). Після цього він створив письмову мову, що була більш схожа на мову, якою говорили в народі. Осен вважав, що діалекти не були зіпсовані данською і тому було природним створити з них норвезьку мову. Осен вбачав у своєму проєкті «справжню норвезьку альтернативу» державному стандартові норвезької мови того часу — «державній мові».

Нюношк було створено на основі західних діалектів. Івар Осен відбирав ті форми, що були менше схожі на данську й найбільш архаїчні. Наприклад, у закінченні інфінітива він використовував тільки -а (хоча в його рідному діалекті було -е).

У 1885 році нюношк отримала статус другої державної мови Норвегії[2].

У процесі розвитку нюношка аж до наших днів його за допомогою численних реформ усе більше віддаляли від західних діалектів убік східних. Наприклад, інфінітив -а зараз дуже рідко використовують. Постпозитивний артикль -і взагалі використовують тільки найзавзятіші прихильники мови Осена.

З боку держави були спроби, особливо у 1930–1940-х роках, зближення обох форм норвезької мови та поєднання їх в одну мову — самношк[no] (норв. Samnorsk — «спільна норвезька»). Так реформа 1938 року в букмол ввела багато елементів з діалектів та нюношку, а багато традиційних дансько-норвезьких форм були вилучені. У 1950–1960-х роках цей процес зупинили прихильники риксмолу[no]. У 2002 році в Норвегії офіційно відмовилися від політики створення самношку. Проте після реформ букмол та нюношк стали все ж ближчими, і тепер практично кожен норвежець легко розуміє кожну з мов.

Поширення нюношкРедагувати

Загалом нюношк, згідно з опитуванням 2005 року, використовується 13 % населення Норвегії[2], а 86,3% — букмол, хоча більшість діялектів, якими розмовляють норвежці, більш схожі на нюношк, ніж на букмол. З восьмого класу учні в школах обов'язково повинні вивчати обидві мови. Нюношк поширена у сільській місцевості й на заході Норвегії. У фюльке Гордаланн, Руґаланн, Соґн-оґ-Ф'юране та Мере-оґ-Ромсдал нюношк має статус офіційної мови[3]. Станом на 2015 рік, 113 (26%) з 428 муніципалітетів обрали нюношк своєю офіційною мовою, тоді як 158 (36%) обрали букмол[4].

ДжерелаРедагувати

  • Костянтин Тищенко. І букмол і нюношк // Стоголосник. — 2000. — № 3-4. — С. 110—119.
  • Олексій Куць. Мовна політика деяких зарубіжних держав. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2001. — 200 с.

ПриміткиРедагувати

  1. Віктор Левицький. Основи германістики: навчальний посібник для вузів. — Вінниця : Нова книга, 2008. — 527 с.: іл. — Бібліогр.: с.505-527. ISBN 966-8609-66-2
  2. а б Країни Північної Європи. Норвегія
  3. Språkstatistikk – nokre nøkkeltal for norsk. Процитовано 2007-09-12. [недоступне посилання з вересня 2019]
  4. Ivar Aasen-tunet (Norwegian Nynorsk). Nynorsk kultursentrum. 2015. Процитовано 13 November 2015. 

ПосиланняРедагувати

Вікіпедія має розділ
мовою нюношк
Hovudside