Шотландія

країна, частина Об'єднаного Королівства, колись незалежна держава

Шотла́ндія (Альба, шотл. гел. Alba МФА: [ˈalˠ̪əpə], англ. Scotland МФА: [ˈskɒt.lənd]) — країна в Західній Європі, що входить до Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії.[1][2][3]. Колись незалежна держава. Займає північну частину Великої Британії, на півдні межує з Англією, на сході її береги омиває Північне море, на півночі й заході Атлантичний океан, на південному заході — Північна протока та Ірландське море. Окрім того, Шотландія складається ще із близько 790 островів[4], серед яких архіпелаги Шетландські, Оркнейські[5] та Гебридські острови.

Шотландія
англ. Scotland
шотл. гел. Alba

Прапор Королівський Штандарт
Девіз: Nemo me impune lacessit
(Ніхто не зачепить мене безкарно)
Гімн: Flower of Scotland
(Квітка Шотландії)
Розташування Шотландії
Столиця Единбург
Найбільше місто Глазго
Офіційні мови шотландська гельська, англійська
Суверенна держава Велика Британія Велика Британія
Форма правління автономний уряд в конституційній монархії
 — Королева
 — Прем'єр-міністр Великої Британії
 — Перший міністр		 Єлизавета II
Борис Джонсон

Нікола Старджен
Площа
 - Загалом 78,772 км²
 - Внутр. води 1,9  %
Населення
 - перепис 2001  5,062,011
 - Густота 65,9/км²
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний 139 774 млрд. 
 - На душу населення $43 492 
Валюта фунт стерлінгів (GBP)
Часовий пояс GMT (UTC−1)
Домен .scot, .uk
Телефонний код +44
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Шотландія

Единбург, друге найбільше місто і столиця країни, є одним із найбільших європейських фінансових центрів[6]. Единбург був осередком шотландського просвітництва 18 століття, яке перетворило Шотландію у потужну торгову, інтелектуальну та промислову країну. Глазго — найбільше місто Шотландії[7] — свого часу було одним із провідних промислових міст світу, нині ж є центром міської агломерації Великого Глазго. До акваторії Шотландії належить велика частина Північної Атлантики та Північного моря[8], що містить найбільші запаси нафти у Європейському Союзі. Це дало місту Абердину — третьому найбільшому місту країни — титул європейської нафтової столиці[9].

Королівство Шотландія як суверенна держава постала у ранньому середньовіччі і зберігалася до 1707 року, хоч і була у персональній унії з королівствами Англією та Ірландією з 1603 року, коли король шотландський Джеймс VI успадкував англійський та ірландський трони. 1 травня 1707 року Шотландія увійшла до політичного союзу з Англією, щоб відтак утворити Об'єднане королівство Великої Британії[10].[11]. Це об'єднання стало результатом Союзного договору, підписаного 1706 року, та прийняття двох однакових актів Союзу парламентами обох країн, попри значну антисоюзну опозицію та протести в Единбурзі, Глазго та в інших містах[12][13].

Правова система Шотландії залишається окремою від Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Шотландія зберігає відмінну юрисдикцію у публічному та приватному праві[14] Тривалий розвиток правових, освітніх та релігійних інституцій окремо від решти Об'єднаного королівства спричинився до збереження та плекання своєрідної шотландської культури та національної ідентичності навіть у часі перебування країни в союзі[15]. Внаслідок успішного референдуму щодо деволюції законодавчої гілки влади у 1997 році парламент Шотландії отримав великі повноваження у вирішенні місцевих проблем країни. У 2011 році Шотландська національна партія виграла більшість місць у парламенті на виборах та провела референдум щодо незалежності 18 вересня 2014 року[16], за результатом якого проти незалежності висловилися 2 мільйони 1 тисяча 926 осіб (55,3 %), за незалежність — 1 мільйон 617 тисяч 989 шотландців (44,7 %). Явка склала 84,59 %.[17] Обговорюють також другий, повторний референдум.

Походження назвиРедагувати

Англійська назва Шотландії Scotland походить від латинської назви гельських племен скотів (scoti). Пізньолатинська назва Скотія (Scotia, «країна гелів») первинно вживалася щодо Ірландії[18]. До 11 століття назва Скотія застосовувалась щодо гельськомовної частини Шотландії, на північ від річки Форс, як і назви Албанія (Albania) та Олбані (Albany), що обидві походять від гельського Alba[19]. Сучасного значення слова скоти і Шотландія набули у пізньому середньовіччі[10].

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Шотландії

Рання історіяРедагувати

 
Скара-Брей, бл. 3100-2500 рр. до н. е., найкраще збережене поселення епохи неоліту в Європі

Періодичні зледеніння, котрі повністю покривали сучасну Шотландію, очевидно зруйнували будь-які сліди проживання людини на цій території перед добою мезоліту. Вважається, що перші групи мисливців і збирачів з'явилися тут близько 12 800 років тому, коли крижаний покрив відступив після останнього зледеніння[20][21].

Групи поселенців почали будувати перші постійні житла на шотландській землі близько 9 500 років тому, а перші села — близько 6 000 років тому. Зокрема, цим періодом датують добре збережене поселення Скара-Брей на острові Мейнленд Оркнейського архіпелагу. Неолітичні поселення, поховання та ритуальні місця добре відомі та чудово збереглися на Північних та Західних островах Шотландії, позаяк відсутність лісів змушували людей того часу зводити житла з місцевого каменю[22].

У 2500—2000 роках до нашої ери на Британські острови прибула хвиля переселенців з південного заходу, ймовірно з Іберійського півострова і сусідніх областей приатлантичної частини сучасної Франції. Ці прибульці заселили Ірландію і західні області Шотландії й Англії.

Доба Римської імперіїРедагувати

Античні автори, зокрема, Амміан Марцеллін, Птомелей повідомляють про низку племен, що населяли Шотландію (очевидно, різного етнічного походження): каледони, дікаледони, вертуріони, корнавії, луги, керени, смерти, карнонаки, креони, епідії, вакомаги, деканти, тедзали, венікони. Серед цих племен, як вважається, були і кельтські племена і більш давні аборигени доіндоєвропейського походження. 78 року римляни вдерлися у південну Шотландію, де зіткнулися з сильним опором. Закріпитися у Шотландії римлянам не вдалося й аби захистити себе від нападів з півночі вони спорудили від моря до моря два вали. Залишки кам'яної стіни одного з них, так званого Адріанового валу, збереглися на півдні Шотландії до сьогодні.

СередньовіччяРедагувати

У середині 1-го тисячоліття н. е. основну частину країни займали пікти, що утворилися як єдиний народ в результаті злиття різних племен, на півдні жили групи бритів, витіснені з Англії англосакцями. Пікти утворили королівство піктів або Альбу. Ірландські джерела свідчать про існування королівства піктів — Альба в глибоку давнину, що сумнівно. За ірландськими джерелами пікти називалися круіхні і частина їх переселилися в Ірландію. Королівство піктів — Альба судячи з усього існувало в V—IX століттях. Найбільш відомими королями піктів були Бріде син Маелгуна, Бріде син Білі, Онуйст син Вургуйста. Наприкінці V й на початку VI ст. на західні береги Шотландії з Ірландії переселилися кельтські племена скоттів. Скотти утворили на заході Шотландії своє королівство Дал Ріада. У VIII ст. королівство Дал Ріада завоювало Альбу і скоти майже повністю винищили піктів. Останній раз пікти як народ згадуються в IX столітті. Скотти заселили Шотландію, асимілювавши залишки піктів. Племінна назва скотти поступово перейшла на назву всієї країни.

До середини IX століття, після завоювання піктів скоттами, було створене єдине королівство, що поширило свій вплив на всю Шотландію. На початку ХІ століття до складу цього королівства ввійшли райони східного узбережжя й рівнина Лотіану, заселені англами.

Шотландське королівство зазнавало набігів скандинавів, які створили собі бази на Оркнейських й Гебридських островах.

Нормандські завоювання Британії не торкнулися Шотландії, хоча шотландський король визнав себе васалом Вільгельма Завойовника. Однак опосередкований вплив цього завоювання був досить значним. Приплив на шотландські землі англосаксів, що втікали від норманів, сприяв розповсюдженню їхньої мови на цих землях. Англійський вплив посилився у XII столітті, після шлюбів між шотландськими й англійськими королівськими родинами. Шотландський королівський двір занглізувався й став центром англосаксонської культури у Шотландії. Провідниками цієї культури були англійські феодали, які були запрошені на службу шотландським королем.

Шотландія вважається батьківщиною гольфу, який з'явився тут в 15 столітті. Раптова популярність гри була практично поголовною, вона стала перешкодою для підготовки до військових дій, що і послужило причиною того, що король Джеймс I наклав заборону на цю, здавалося б, просту гру.[23]

Наприкінці XIII століття Англія намагалася захопити Шотландію, але шотландці чинили шалений опір англійцям. Повстання очолив Роберт Брюс. Англійські війська були розбиті й за договором 1328 року Англія визнала її незалежність. Роберт Брюс став королем Шотландії. Наприкінці XIV століття було створено парламент Шотландії.

Новий часРедагувати

Церковна реформа в середині XVI століття укріпила у Шотландії пресвітеріанство. 1560 року парламент прийняв закон про визнання пресвітеріанської церкви державною церквою Шотландії. Офіційною мовою Шотландії стала мова, утворена на основі мови англосаксонських переселенців зі значним впливом гельської мови. Ця мова була названа шотландською мовою.

На початку XVII століття зв'язки з Англією значно послабшали, коли шотландці не прийняли намагання Карла І зблизити англіканську церкву з католицькою й розповсюдити її вплив на всю Шотландію. 1625 року представники шотландських дворян, священиків й буржуазії склали Ковенант — акт про національний союз для захисту пресвітеріанської церкви. Шотландці зібрали сильну армію, зайняли північ Англії й примусили Карла І дати обіцянку поважати релігійні й політичні свободи Шотландії. Шотландці визнали своїм королем сина Карла І.

1650 року Олівер Кромвель захопив значну частину Шотландії.

1707 року між Шотландією й Англією було укладено унію про політичне й економічне об'єднання в єдину державу, що отримала назву Велика Британія. Серед народних мас Шотландії цей союз не був популярним. Пом'якшення у відносинах між шотландцями й англійцями настало лише у другій половині XVIII століття, коли укріпилися економічні й культурні зв'язки.

19 століттяРедагувати

Наприкінці XIX та початку XX століть виник рух за самостійність Шотландії.

20-21 століттяРедагувати

1999 року було відновлено шотландський парламент.

Див. також: Референдум про незалежність Шотландії (2014)

ГеографіяРедагувати

Докладніше: Географія Шотландії
 
Знімок з космосу

Площа — 78,772 км².

Столиця — Единбург.

Найбільші міста: Глазго, Данді, Абердин.

Шотландія складається з таких частин: Хайлендс (Верховина) на півночі (разом із Грампіанськими горами); у центрі — Лоулендс (Низовина; включно з долинами річок Клайд та Форт), де мешкає основна частина населення і знаходиться головна промислова зона; Південні Аплендс та острови (Оркнейські, Шетландські і Західні)[24].

ЕкономікаРедагувати

Докладніше: Економіка Шотландії

Промисловість: електроніка, виробництво двигунів для кораблів та літаків, одягу, паперу, харчів. Видобуток нафти та природного газу. Розвинений туризм.

Валюта — фунт стерлінгів.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом населення 2001 року, населення Шотландії становило 5 062 011 осіб. До червня 2010 року воно зросло до 5 222 100.[25] Якби Шотландія була незалежною державою, то посіла б 113-те місце за чисельністю мешканців серед інших країн світу. Столиця Единбург не найбільше місто країни, воно поступається місту Глазго із населенням 584 000 осіб та агломерацією з 1,2 млн мешканців, що становить майже чверть населення Шотландії[26]. За статистикою найчастіше рудоволосих людей можна побачити на південному сході Шотландії, де зосереджено майже 40 % вогненних зі всієї земної кулі.[27]

Мови: англійська; гельська (розмовляють близько 1,3 % населення).

РелігіяРедагувати

Релігії: пресвітеріанство («Церква Шотландії»), католицтво.







<div class="transborder" style="position:absolute;width:100px;line-height:0; <div class="transborder" style="position:absolute;width:100px;line-height:0; <div class="transborder" style="position:absolute;width:100px;line-height:0;

 

Результати перепису 2011

   Нерелігійні  (36.70%)
   Не вказано  (7%)
   Інші релігії   (1.20%)
   Іслам  (1.40%)
   Інші християни  (5.50%)
   Інше (-0.1%)

Відомі шотландціРедагувати

Роберт Брюс, Вільям Воллес, Вальтер Скотт, Роберт Бернс, Роберт Льюїс Стівенсон, Артур Конан Дойл, Адам Сміт, Еван Стюарт, Енді Стюарт, Шон Коннері, Френк Гласс.

Політичний устрійРедагувати

Шотландія має свій парламент і 72 місця в британському парламенті у Вестмінстері. Місцеве управління схоже до англійського. У Шотландії є рух за незалежність, і за передачу більших повноважень Шотландським зборам. Незважаючи на відцентрові настрої в Шотландії, Британський уряд не підтримує ідею щодо її незалежності, та після Виходу Британії з ЄС планує зміцнити стосунки між частинами Сполученого королівства[28].

Адміністративний поділРедагувати

Докладніше: Адміністративний поділ Шотландії

У 1996 році рішенням Парламенту Великої Британії Шотландія була розділена на 32 області:

 
  1. Абердиншир
  2. Абердин
  3. Східний Ейршир
  4. Північний Ейршир
  5. Південний Ейршир
  6. Ангус
  7. Аргілл-і-Б'ют
  8. Західні острови
  9. Глазго
  10. Східний Данбартоншир
  11. Західний Данбартоншир
  12. Дамфріс-і-Галловей
  13. Данді
  14. Інверклайд
  15. Клакманнаншир
  16. Північний Ланаркшир
  17. Південний Ланаркшир
  18. Східний Лотіан
  19. Західний Лотіан
  20. Середній Лотіан
  21. Морей
  22. Оркнейські острови
  23. Перт-і-Кінросс
  24. Ренфрюшир
  25. Східний Ренфрюшир
  26. Стерлінг
  27. Файф
  28. Фолкерк
  29. Гайленд
  30. Шетлендські острови
  31. Шотландські кордони
  32. Единбург


Дизайн одягу та рукоділляРедагувати

Шотландія знаменита своїм національним чоловічим одягом — кілтом, який має безліч забарвлень (тартанів). Також в Шотландії розвинене рукоділля.

Національні символиРедагувати

 
Квітка будяка, традиційний символ Шотландії
Докладніше: Національні символи Шотландії
  • Апостол Андрій вважається покровителем Шотландії, згідно з легендою, його мощі були перенесені в VIII столітті з Константинополя до шотландського міста Сент-Ендрюс. Зображення апостола, а також X-подібного хреста, на якому він, за переказами, був розіпнутий, служать символами Шотландії.
  • Волинка — національний музичний інструмент, неофіційний символ Шотландії.
  • Герб і королівський штандарт зображують червоного геральдичного лева на золотому полі в оточенні червоної подвійної облямівки пророслої ліліями.
  • Гімн Шотландії, «Flower of Scotland».
  • Єдиноріг традиційно входив в багато історичних шотландських гербів (часто у вигляді щитотримача).
  • Тартан — тканина з орнаментом з горизонтальних і вертикальних смуг. З тканини з таким орнаментом шиють національний одяг Шотландії і зокрема кілти, в Україні її називають «шотландка». Малюнок тартана закріплений за тим чи іншим кланом або сімейством, військовим підрозділом або організацією.
  • Прапор Шотландії — являє собою зображення білого Андріївського хреста на небесно-синьому полотнищі.
  • Квітка будяка є напівофіційним національним символом Шотландії і зображується, зокрема, на грошових знаках. Згідно з переказом, в XIII столітті прибережні поселення скоттів страждали від набігів вікінгів. Одного разу вдалося уникнути несподіваного нічного нападу завдяки тому, що вікінги босоніж зайшли в зарості шотландського чортополоху, чим видали себе.

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ The Countries of the UK. Office for National Statistics. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-06-24. 
  2. ↑ Countries within a country. 10 Downing Street. Архів оригіналу за 2010-04-16. Процитовано 2008-08-24. «The United Kingdom is made up of four countries: England, Scotland, Wales and Northern Ireland» 
  3. ↑ ISO 3166-2 Newsletter Date: 2007-11-28 No I-9. "Changes in the list of subdivision names and code elements" (Page 11) (PDF). International Organization for Standardization codes for the representation of names of countries and their subdivisions – Part 2: Country subdivision codes. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-05-31. «SCT Scotland country» 
  4. ↑ Scottish Executive Resources (PDF). Scotland in Short. Scottish Executive. 2007-02-17. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2006-09-14. 
  5. ↑ Шетландський та Оркнейський архіпелаги прийнято об'єднувати у Північні острови (англ. Northern Isles)
  6. ↑ Global Financial Centres Index. City of London. September 2008. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-30. 
  7. ↑ A quick guide to glasgow. Glasgow CityCentre. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-06-20. 
  8. ↑ The Scottish Adjacent Waters Boundaries Order. London: The Stationery Office Limited. 1999. ISBN 0-11-059052-X. Процитовано 20 September 2007. 
  9. ↑ Aberdeen City Council website Архівовано 22 вересень 2010 у Wayback Machine. «Aberdeen's buoyant modern economy — is fuelled by the oil industry, earning the city its epithet as 'Oil Capital of Europe'.». Retrieved 1 December 2009.
  10. ↑ а б Keay, J. & Keay, J. (1994) Collins Encyclopaedia of Scotland. London. HarperCollins
  11. ↑ Mackie, J.D. (1969) A History of Scotland. London. Penguin.
  12. ↑ Devine, T.M (1999). The Scottish Nation 1700–2000. Penguin Books. с. 9. ISBN 0-14-023004-1. «From that point on anti-union demonstrations were common in the capital. In November rioting spread to the south west, that stronghold of strict Calvinism and covenanting tradition. The Glasgow mob rose against union sympathisers in disturbances that lasted intermittently for over a month» 
  13. ↑ Act of Union 1707 Mob unrest and disorder. London: The House of Lords. 2007. Архів оригіналу за 1 січень 2008. Процитовано 23 December 2007. 
  14. ↑ Collier, J.G. (2001) Conflict of Laws (Third edition)(pdf) Cambridge University Press. «For the purposes of the English conflict of laws, every country in the world which is not part of England and Wales is a foreign country and its foreign laws. This means that not only totally foreign independent countries such as France or Russia… are foreign countries but also British Colonies such as the Falkland Islands. Moreover, the other parts of the United Kingdom – Scotland and Northern Ireland – are foreign countries for present purposes, as are the other British Islands, the Isle of Man, Jersey and Guernsey.»
  15. ↑ Devine, T.M. (1999), The Scottish Nation 1700—2000, P.288-289, ISBN 0-14-023004-1 «created a new and powerful local state run by the Scottish bourgeoisie and reflecting their political and religious values. It was this local state, rather than a distant and usually indifferent Westminster authority, that in effect routinely governed Scotland»
  16. ↑ Gardham, Magnus (2 May 2011). Holyrood election 2011: Alex Salmond: Referendum on Scottish independence by 2015. The Daily Record. Процитовано 14 October 2011. 
  17. ↑ Шотландія залишається у складі Великої Британії: 55 % проголосували проти незалежності — УНІАН
  18. ↑ The History Of Ireland Stephen Gwynn
  19. ↑ Ayto, John; Ian Crofton. Brewer's Britain & Ireland: The History, Culture, Folklore and Etymology of 7500 Places in These Islands. WN. ISBN 0-304-35385-X. 
  20. ↑ The earliest known evidence is a flint arrowhead from Islay. See Moffat, Alistair (2005) Before Scotland: The Story of Scotland Before History. London. Thames & Hudson. Page 42.
  21. ↑ Sites at Cramond dated to 8500 BC and near Kinloch, Rùm from 7700 BC provide the earliest known evidence of human occupation in Scotland. See «The Megalithic Portal and Megalith Map: Rubbish dump reveals time-capsule of Scotland's earliest settlements» megalithic.co.uk. Retrieved 10 February 2008 and Edwards, Kevin J. and Whittington, Graeme «Vegetation Change» in Edwards, Kevin J. & Ralston, Ian B.M. (Eds) (2003) Scotland After the Ice Age: Environment, Archaeology and History, 8000 BC-AD 1000. Edinburgh. Edinburgh University Press. Page 70.
  22. ↑ Pryor, Francis (2003). Britain BC. London: HarperPerennial. с. 98–104 & 246–250. ISBN 978-0-00-712693-4. 
  23. ↑ ТОП 10 найцікавіших фактів про Шотландію. Visa4UK (ru-RU). 2019-09-21. Процитовано 2019-09-26. 
  24. ↑ М, Черноватий Л. Практичний курс англійської мови. 3-й курс.: Підручник для ВНЗ (en). Нова Книга. ISBN 9789663820385. 
  25. ↑ Scotland's Population 2009. General Register Office for Scotland. 2010-08-06. с. 9. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-01-08. 
  26. ↑ «Did You Know?—Scotland's Cities» rampantscotland.com Retrieved 26 September 2007.
  27. ↑ Рудоволосі, як символ Шотландії. 
  28. ↑ Британія не підтримає референдум про незалежність Шотландії. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-12-19. 

ЛітератураРедагувати

  • Зверева Г. И. История Шотландии. / Г. И. Зверева. — М., 1987. — 207 с.
  • Мак-Кензи А. Кельтская Шотландия / [пер., науч. ред., вступ. ст. С. В. Иванова]. — Москва: Вече, 2008. — 334 с.
  • Hunter-Blair O. Scotland // The Catholic Encyclopedia. Vol. 13. New York: Robert Appleton Company, 1912.
  • Keating M.The Independence of Scotland: Self-Government and the Shifting Politics of Union. Oxford University Press, 2009.
  • Linklater M., Maclean F. Scotland: A Concise History. Thames & Hudson, 2019.
  • Pittock M. The Road to Independence: Scotland since the Sixties. Reaktion Books, 2008. (Contemporary Worlds)

ПосиланняРедагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Scotland
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шотландія&oldid=30495967