Воли́нка — старовинний народний музичний інструмент, відомий в Україні, Білорусі, Польщі, Болгарії, Шотландії, Ірландії,Удмуртії та в інших країнах. Волинка складається з декількох трубок, що кріпляться до торби або міхура з повітрям. Одна (рідше дві) трубка має ігрові отвори і на ній можна виконувати нескладні мелодії — інші трубки під час гри видають безперервний монотонний низький звук (органний пункт, бурдон) на тоніці або домінанті, звідки і пішов вираз — тягнути волинку. Під час гри виконавець тримає волинку під пахвою або перед собою, натискаючи на торбу.

Волинка
Волинка
Волинка
Класифікація Язичкові духові музичні інструменти, Аерофон
Подібні інструменти Коза, Дуда, Ірландська волинка, Шотландська волинка, Ґайда, Биз, Шювир, Тулум, Мюзет, Пувама, Флейта, Сопілка

Вівчарські волинки в Україні називали ґа́йдами (дудами)[1].

Волинкою також називають невелику п'єсу танцювального характеру з елементами наслідування звучання волинки.

В українській мові має синоніми: міх, дуда, коза, баран і т. ін. Більшість синонімів залежать від того, зі шкіри якої тварини вичинено міх.

Вважається, що в Україні дуда з’явилася в XVI ст. саме на території Волині — звідси й назва «волинка», що поширилася на території колишньої Російської імперії. Проте є підстави думати, що в Україні волинка могла бути й раніше, оскільки і в країнах Заходу та Сходу вона має більш давню історію.[2]

Болгарські гравці на ґайдах.Софія

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Тлумачення / значення слова "ҐАЙДА" | Словник української мови. Словник Грінченка. hrinchenko.com (ua). Процитовано 2018-11-25. 
  2. | Українські народні музичні інструменти Л. М. Черкаський