Столиця

слов'янська назва офіційного головного міста держави або адміністративного утворення федеративної чи конфедеративної держави

Столи́ця — офіційне головне місто держави або адміністративного утворення федеративної чи конфедеративної держави (такого як область, край, автономна республіка, провінція, штат, департамент), у якому зазвичай розташовані вищі органи влади та управління: Резиденція глави держави (території) (монарха, президента, губернатора), парламент, центральні міністерства і відомства, Верховний суд. Деякі з цих структур можуть розташовуватися в інших містах держави.

Столиця
Зображення
Частково збігається з найбільше містоd
Протилежне former capitald
CMNS: Столиця у Вікісховищі
Парламентський пагорб в Оттаві (Канада)
Будинок парламенту в Сінгапурі
Будинок парламенту в Канберрі (Австралія)
Білий дім, резиденція Президента США у Вашингтоні
Секретаріат Організації Об'єднаних Націй (Нью-Йорк)
Штаб-квартира Інтерполу в Ліоні

Походження слова ред.

Особливу роль в усіх державах відіграє столиця, яка є не лише головним її містом, адміністративно-політичним центром, а й певним символом держави і нації. Звідси й поширені в засобах масової інформації вирази «позиція Вашингтона», «рука Москви», «невдоволення Лондона» та ін.

«Столом» у древній Русі називалось місце, де сидів князь під час урочистих нарад і прийомів; звідси назва «стольний город», «столиця».[1] Тому і на перших руських монетах, карбованих в Києві, можна прочитати напис: «Володимиръ на столѣ, а се єго сърѣбро», тобто «Володимир на престолі, а це його срібло».[1]

Іноді столиця виділяється за статусом у самостійну адміністративну або федеральну одиницю (наприклад, Київ в Україні, Відень в Австрії, Москва в Росії; Загреб у Хорватії; Астана в Казахстані (назва з казахської так і перекладається — «столиця»); Сеул в Південній Кореї (також перекладається як «столиця»); у США столиця країни — Вашингтон — розташована в окремому федеральному окрузі Колумбія, що не входить до жодного зі штатів.

Існують держави чи інші утворення, які мають не одну столицю. У Південно-Африканській Республіці, наприклад, адміністративна столиця (резиденція уряду) Преторія, законодавча (резиденція парламенту) — Кейптаун, а судова (резиденція Верховного суду) — Блумфонтейн. Це результат компромісу, яким у 1910 році було створено Південно-Африканський Союз.

Роль столиці ред.

Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управління, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції аж занадто гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції великої країни Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресі.

Станом на 2016 рік у Європі найбільше населення сконцентроване біля столиць на Мальті (90 %), а найменше — у Швейцарії (5 %). Україна знаходиться на передостанньому місці із 7 %. Більшість країн має показники від 10 до 33 %, за винятком Мальти, Прибалтики, Ісландії та Ірландії.[2][3]

Столиця держави переважно володіє і найбільшою кількістю функцій, які вона виконує. Тому вона відрізняється від інших міст держави великою притягальною силою для її громадян, які намагаються якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни, як внутрішньою, так і зовнішньою. З цією метою столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв'язку.

Виникнення столиць ред.

Виникнення столиць тісно пов'язане з історією утвердження державності, тому для кожної столиці є своя історія виникнення і подальшого розвитку. За походженням розрізняють такі столиці країн світу: родові, історичні міста, штучні столиці, ситуаційні столиці, політичні столиці.

Родові — виникали з укріплених населених пунктів, які належали владним особам (князям, королям, гетьманам тощо). Це були, як правило, не найбільші міста, і з часом вони втрачали статус столиці. В Європі найвідомішими є іспанське Толедо, польський Краків, українські Чигирин і Батурин тощо.

Історичні міста — столиці, які виникли як політичні й управлінські центри на основі найвигіднішого географічного положення в нації та державі, які народжувалися. Це Лондон, Рим, Париж, Київ, Будапешт, Прага, Стокгольм та ін. Вони є найпоширенішими і найстійкішими.

Ситуативні столиці — виникають, як правило під час війни або масштабних природно-кліматичних катаклізмів. Так, коли російські війська захопили Київ на початку 1920-х років, столицю УНР було перенесено до Кам'янця-Подільського. Внаслідок окупації Парижа німецькими військами під час Другої світової війни столиця Франції була перенесена до міста Віші. Такою ж столицею було й місто Чунцін у Китаї.

Штучні столиці створювалися колоніальною адміністрацією як центри управління певними захопленими метрополією володіннями інших держав і націй. В Україні за часів російського імперського панування в різні століття штучно створеними Росією столицями України були Глухів та Харків.

Політичні столиці створюються в тій чи іншій державі для вирішення різноманітних політичних проблем, зокрема встановлення політичної рівноваги між окремими її регіонами. Тому їх будують або на межі цих антагоністичних регіонів, або ж виносять її як форпост загальнодержавної політики в саме серце одного з проблемних регіонів. Найвідомішими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Астана, Анкара, Бразиліа тощо. Будівництво останньої взагалі мало на меті прискорення економічного освоєння внутрішніх малозаселених районів Бразилії.

Сучасні столиці ред.

 
Країни, столиці яких не є найбільшими містами цих країн
 
   Країни, столиці яких розташовані на узбережжі та мають вихід до моря
   Країни, столиці яких не мають виходу до моря
 
 
Тегеран, столиця та найбільше місто Ірану, також був столицею Перської імперії в останні два століття існування держави разом з Ельбурсом на задньому плані

Графства у Великій Британії мають історичні повітові міста, які часто не є найбільшим поселенням у межах округу і часто не є адміністративними центрами, оскільки багато історичних округів є лише церемоніальними, а адміністративні межі різні.

У Канаді є федеральна столиця, але десять провінцій і три території теж мають столичні міста. Штати таких країн як Мексика, Бразилія (знамениті міста Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу — столиці відповідних штатів) і Австралія мають столиці. Наприклад, шість столиць штатів Австралії — Аделаїда, Брисбен, Гобарт, Мельбурн, Перт і Сідней. У Австралії термін «столиця» регулярно використовується для позначення вищезгаданих столиць штатів плюс федеральна столиця Канберра і Дарвін, столиця Північної Території. Абу-Дабі є столицею емірату Абу-Дабі і в цілому Об'єднаних Арабських Еміратів.

В унітарних державах, які складаються з декількох складових націй, таких як Велика Британія або Данія, кожна з них, як правило, має власну столицю. На відміну від федерацій, як правило, не існує окремої національної столиці, а скоріше столиця однієї зі складових націй буде також столицею держави загалом, наприклад Лондон, що є столицею Англії та одночасно Великої Британії. Аналогічно, кожна з автономних спільнот Іспанії та регіонів Італії мають столицю, таку як Севілья або Неаполь, а Мадрид — столиця автономної спільноти Мадрид та Іспанії в цілому, а Рим є столицею Італії та регіону Лаціо.

У Федеративній Республіці Німеччина кожна з її складових земель (нім. Länder — множина від Land) має власну столицю, таку як Дрезден, Вісбаден, Майнц, Дюссельдорф, Штутгарт і Мюнхен. Так само і всі республіки Росії. Національні столиці Німеччини та Росії: Берлін та Москва — також є складовими обох країн. Кожна з федеральних земель Австрії і кантонів Швейцарії також мають свої столиці. Відень, національна столиця Австрії, також є однією з федеральних земель, в той час як Берн (де-факто) є столицею Швейцарії і кантоном Берн.

Багато національних столиць також є найбільшими містами у своїх країнах, але в багатьох країнах це не так.

Єрусалим ред.

Згідно з конституцією Ізраїлю столицею держави є Єрусалим. Одночасно це місто, згідно з основним законом, є столицею частково визнаної Палестинської держави. У міжнародному суспільстві статус Єрусалиму є предметом для суперечок[4][5][6].

Плановані столиці ред.

 
L'Enfant Plan для Вашингтона, столиці Сполучених Штати Америки

Керуючі організації іноді планують, проєктують і будують нові столичні міста для розміщення урядових установ або підрозділів. Серед свідомо спланованих і розроблених столиць є:

Вони включають один або обидва з наступних критеріїв:

  1. Навмисно сплановане місто, яке було побудовано прямо для розміщення місцеперебування уряду, замінивши столицю, що перебувала у створеному центрі населення. Існували різні причини для цього, включаючи перенаселеність у цій великій столичній області, і бажання розмістити столицю в місці з кращим кліматом (зазвичай менш тропічним).
  2. Місто, яке було вибрано як компроміс між двома або більше містами (або іншими політичними відділами), жодне з яких не було готове поступитися іншим привілеєм бути столицею. Зазвичай, нова столиця географічно розташована приблизно на рівній відстані між конкуруючими населеними пунктами.
 
Австралійський парламент відкрився в маленькому містечку Канберра в 1927 році як компроміс між найбільшими містами, Сіднеєм та Мельбурном.

Деякі приклади другої ситуації (місця розташування компромісів) включають:

Зміни політичного режиму нації іноді призводять до призначення нової столиці. Ново-незалежний Казахстан переніс свою столицю до існуючого міста Астана після розпаду Радянського Союзу. Найп'їдо було засноване у М'янмі, замінивши колишню столицю, Янгон, через те, що він, як стверджували, був занадто переповнений.[10]

Штаб-квартири міжурядових організацій ред.

Цікаве ред.

Назви деяких столиць та назви країн збігаються або дуже схожі, наприклад:

Також є міста-держави (держави, які складаються лише з одного міста, однойменного з назвою держави):

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:218)
  2. Найбільш населені столиці Європи (КАРТА), ictv, 11 грудня 2017
  3. European countries by percentage of population living in the capital metropolitan area, by Jakub Marian
  4. Whitaker, Brian. (22 серпня 2000). Rivals for holy city may have to turn to God. Guardian Unlimited. 
  5. Henry, Marilyn. (1 жовтня 1999). Disney response on Jerusalem exhibit calms Arabs. Jerusalem Post Service. 
  6. Sontag, Deborah. Two Dreams of Jerusalem Converge in a Blur // Нью-Йорк таймс.
  7. Crew, Harvey W.; Webb, William Bensing; Wooldridge, John (1892). Centennial History of the City of Washington, D.C. Dayton, OH: United Brethren Publishing House. с. 124. 
  8. «The South Island was the more densely populated from 1860 until 1900, largely because of the discovery of gold in the sixties, the relatively easy availability of land, and the South Island's freedom from Maori troubles. After 1900, when the populations of the two islands were roughly equal, the North Island went ahead rapidly.» [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  9. Levine, Stephen (13 липня 2012). Capital city — A new capital. Te Ara: The Encyclopedia of New Zealand. Архів оригіналу за 5 May 2015. Процитовано 4 травня 2015. 
  10. Pedrosa, Veronica (20 листопада 2006). Burma's 'seat of the kings'. Аль-Джазіра. Архів оригіналу за 23 November 2006. Процитовано 21 листопада 2006. 

Джерела ред.

  • Масляк П. О. Країнознавство: Підручник — К: Знання, 2008. — 292 с

Посилання ред.