Нікарагуа

країна в Північній Америці між Тихим океаном і Карибським морем

Нікара́гуа (ісп. Nicaragua МФА[nikaˈɾaɣwa] Нікара́гва), офіційно Респу́бліка Нікара́гуа — країна в Центральній Америці між Тихим океаном і Карибським морем, межує на півночі з Гондурасом, на півдні з Коста-Рикою. Найбільша за площею (139 494 тис. км²) серед центральноамериканських держав. Має вихід як до Тихого океану, так і до Карибського моря.

Республіка Нікарагуа
ісп. República de Nicaragua

Прапор Герб
Гімн: Salve a ti, Nicaragua
Розташування Нікарагуа
Столиця
(та найбільше місто)
Манагуа
12°09′ пн. ш. 86°16′ зх. д.country H G O
Офіційні мови іспанська мова
Форма правління Республіка
 - Президент Даніель Ортега
Незалежність  
 - від Іспанії 15 вересня 1821 
Площа
 - Загалом 129 494 км² (97)
 - Внутр. води 7,14 %
Населення
 - оцінка 2016  5 967 000 (106)
 - Густота 42/км² (157)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $20 966 мільярдів (108)
 - На душу населення $3 636 (119)
ІЛР (2006) Green Arrow Up.svg 0,698 (medium) (112)
Валюта Кордоба (NIO)
Часовий пояс  (UTC-6)
Коди ISO 3166 NI / NIC / 558
Домен .ni
Телефонний код +505
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Нікарагуа
Карта рельєфу Нікарагуа
Політична карта Нікарагуа
Світлина з космосу, березень 2003
Економічна карта Нікарагуа, 1979
Рослинність Нікарагуа, 1979
Топографічна карта Нікарагуа

Рельєф: вузька прибережна рівнина біля Тихого океану відділена від широкого Атлантичного узбережжя вулканічними горами й озерами Манагуа і Нікарагуа.

Глава держави й уряду: Данієль Ортега Сааведра — президент Нікарагуа в 1985—1990 рр. і з листопада 2006 р. по теперішній час.

Політична система:  демократія, що розвивається.

Експорт: кава, бавовна, цукор, банани, м'ясо.

Населення: 3,606 млн осіб (1990 рік), 4,794 млн осіб (2001 рік). Склад населення: метиси — 70 %, нащадки іспанців — 15 %; афроамериканці — 10 %, індіанці 5 %.

Мови: іспанська (державна), мискіто, суму, матагальпа, рама, англійська.

Нікарагуа — член ООН, Організації американських держав (ОАД), Організації центральноамериканських держав (ОЦАД), Центральноамериканського загального ринку (ЦАЗР), Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС) та ін.

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Нікарагуа
  • 1821 рік — в ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці територія Нікарагуа входить до складу Мексики.
  • 1823—1838 — Нікарагуа в складі З'єднаних провінцій Центральної Америки.
  • 1838 — незалежність Нікарагуа.
  • 1858 — столиця Нікарагуа — Манагуа.
  • 1910 — початок правління військової хунти.
  • 1912—1933 — окупація США. На прохання уряду в 1912 році розміщені військові бази США; партизанські групи на чолі з Аугусто Сандіно виступали проти. У 1933 році американські військові залишили країну, залишивши генерала Сомосу на чолі національної гвардії.
  • 1926 — початок національно-визвольної боротьби під керівництвом Августо Сесара Сандіно.
  • 1934—1979 — правління клану Сомоси (останній правитель — Анастасіо Сомоса Дебайле).
  • У 1962 році для боротьби з режимом Сомоси сформувався Сандиністський фронт національного визволення.
  • 1979—1990 — правління сандіністів. Сомоса скинутий у 1979 році. Почалася громадянська війна проти контрас. США стали підтримувати контрреволюційні сили (див. контрас), був оголошений надзвичайний стан, американці замінували гавані Нікарагуа. Президент США Рональд Рейган звинувачував уряд сандіністів, але вони перемогли на виборах.
  • У 1987 році нікарагуанські лідери підписали мирний договір, що був знову порушений у 1988 році. Після нових переговорів відбулися в 1989 році демобілізація повстанців і звільнення сомосівців.
  • 1990 — в результаті демократичних виборів сандіністи зазнали поразки і до влади прийшов проамериканський уряд. На виборах переміг Союз національної опозиції — підтримувана США коаліція. Віолета Барріос де Чаморро була обрана президентом, антиурядові виступи продовжилися.
  • У листопаді 2006 р. президентом стає Данієль Ортега, який очолював Нікарагуа в 1985—1990 рр. — лідер Сандіністського фронту національного визволення (СФНО), який набрав на виборах 38,07 % голосів.

Географія та природаРедагувати

Прибережна частина Нікарагуа — низовини, усередині країни — нагір'я з хребтами висотою до 2438 м. На заході від нагір'я — тектонічна западина з великими озерами Нікарагуа і Манагуа. Уздовж західної околиці западини протягається ланцюг згаслих і діючих вулканів: Косігуїна (859 м), Ель-В'єхо (1780 м), Момотомбо (1258 м) і інші. Вся зона западини високосейсмічна. Перетинають країну два довгих гірських пасма, у яких налічується понад 40 вулканів.

Клімат на північному сході Нікарагуа — тропічний пасатний, на південному заході — субекваторіальний. Основні річки: Коко, Прінсаполька, Ріо-Гранде та інші.

ЕкономікаРедагувати

Нікарагуа — переважно аграрна країна. Основні галузі промисловості: харчова, хімічна, металовиробна, текстильна та легка промисловість, нафтова. У загальному вантажообігу країни провідна роль належить автотранспорту. Основна частина транспортних артерій зосереджена в західній частині країни. У 1993 році загальна протяжність доріг у країні — понад 24 тис. км, здебільшого без твердого покриття. Національна авіакомпанія «Аероніка» здійснює польоти на внутрішніх і міжнародних лініях зі столичного летовища Лас-Мерседес. Головні морські порти — Корінто, Пуерто-Кабесас і Блуфілдс. Найбільший морський порт — Корінто, сполучений зі столицею залізницею.

За даними (Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001):

  • ВВП — $ 2,2 млрд.
  • Темп зростання ВВП — 4 %.
  • ВВП на душу населення — $452.
  • Прямі закордонні інвестиції — $ 133 млн.
  • Імпорт (нафта, несільськогосподарська сировина, споживчі товари тривалого користування і обладнання) — $ 1,5 млрд (г. ч. США — 31 %; Гватемала та Японія — по 10 %; Нідерланди — 7,7 %; Мексика — 2,8 %).
  • Експорт (сільськогосподарська продукція, передусім кава, бавовна, цукор, м'ясо і банани) — $ 896 млн (г. ч. США — 36 %; Німеччина — 12,7 %; Коста Рика — 4,5 %; Іспанія — 4,2 %).

Зовнішня політикаРедагувати

Країна має стосунки з багатьма країнами світу. Дипломатичні відносини з Україною були встановлені 30 листопада 1992 р.[1] З 7 листопада 1990 р. підтримуються дипломатичні відносини з Тайванем[2]. Нікарагуа — одна з небагатьох країн, які вслід за Росією визнали незалежність самопроголошеної держави Абхазії[3].

На початку 2021 року Україна, виконуючи рішення РНБО, ввела секторальні санкції на 5 років проти Нікарагуа через недружні дії щодо України, у результаті яких, ігноруючи протести МЗС України, Нікарагуа відкрило «почесне консульство Нікарагуа» на території окупованого Криму[4]. Міністерство закордонних справ України неодноразово направляло звернення до Міністерства закордонних справ Нікарагуа з вимогою скасувати своє неправомірне рішення, однак офіційна Манагуа ігнорувала звернення української сторони[5].

КультураРедагувати

СпортРедагувати

Найпопулярніший вид спорту в Нікарагуа — бейсбол. Також поширений бокс, який набув популярності завдяки успіху Алексіса Аргуельйо. Інші популярні види спорту: футбол, важка атлетика та плавання. За часів Сандіно уряд доклав зусиль для популяризації спорту серед жінок. Олімпійські спортсмени з Нікарагуа вперше представили свою країну в Мехіко в 1968 році[6].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Л.Д.Чекаленко. Зовнішня політика України: Підручник. Київ. «Либідь». 2006. -712с. с.48.
  2. Міжнародне радіо Тайваню.
  3. Абхазія: кривавий шлях до незалежності. euronews (українською). 8 березня 2012. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 28 липня 2012. 
  4. Рада ухвалила санкції проти Нікарагуа через консульство в окупованому Криму. 2.02.2021. 
  5. Верховна Рада України затвердила рішення РНБО України про застосування секторальних санкцій до Республіки Нікарагуа строком на п’ять років. rnbo.gov.ua. 
  6. ENCYCLOPÆDIA BRITANNICA (Англійською). Процитовано 11.11.2018. 

ПосиланняРедагувати

  Гондурас   Гондурас
Тихий океан   Карибське море
Тихий океан   Коста-Рика