Відкрити головне меню

Мехіко

столиця Мексики

Ме́хіко (ісп. Ciudad de México, México D.F., México (вимовляється як українською) чи просто DF (розмовний варіант) — столиця та найбільше місто Мексики, центр Федерального округу Дістріто-Федераль.

Мехіко
Ciudad de México
Мехіко
Мехіко
Офіційна печатка: Мехіко
Герб
Прізвисько: Ciudad de los Palacios («Місто палаців»),
Ciudad de la Esperanza («Місто надії»)
Capital en Movimiento («Столиця в русі»)
Координати: 19°25′57″ пн. ш. 99°07′59″ зх. д. / 19.4327361° пн. ш. 99.1332528° зх. д. / 19.4327361; -99.1332528
Країна Мексика
Штат Федеральний округ
Засноване Біля 18 березня 1325
(як Теночтитлан)
Муніципалітет Нової Іспанії 1524
Федеральний округ 1824
Уряд
 - Голова уряду Марсело Ебрард (PRD)
Площа 1
 - Місто 1485 км²
 - Агломерація 7854 км²
Висота над р.м. 2240 м 
Населення (2015)
 - Місто &&&&&&&&08 918 653,&&&&&08 918 653 осіб
 - Густота 6 000 осіб/км²
 - Агломерація 19 028 000 осіб
 - Густота агломерації 2524/км²
 - Етнікон (ісп.) capitalino, defeño, chilango
Часовий пояс UTC-6
 - Літній час UTC-5
Поштовий код 01000 to 16999
1 Площа наведена для Ферерального округу, що включає неміську територію на півдні.
Веб-сайт: http://www.df.gob.mx
Розташування міста на мапі Мексики
Розташування міста на мапі Мексики
Федеральний округ
Мехіко
Мехіко
Мехіко на мапі Федерального округу

Зміст

Загальна характеристикаРедагувати

Це одне з найбільших міст світу та класифікується як мегаполіс, тому що це одне велике місто, що повільно поглинає інші, менші міста. Воно розташоване у долині Мехіко (Valle de México), великій долині на високому плато (altiplano) у центрі Мексики, приблизно 2240 метрів над рівнем моря, оточене майже з усіх сторін вулканами, які піднімаються на 4000 — 5500 метрів над рівнем моря.

Мехіко, як муніципалітет, було засноване у 1521 Кортесом (Cortés) у середині осушеного зараз озера Техкоко на руїнах Теночтітлану, столиці Ацтекської імперії, та меншого міста Тлателолко. Муніципалітет було розформовано у 1928 і ім'я «Мехіко» зараз вживається в двох географічних назвах — столиці Мексики та назві великого населеного району (також існує штат Мехіко, Estado de Mexico, але в його назві має вживатися слово «штат»).

У історичному центрі міста співіснують будівлі, зведені ще за часів доіспанської епохи, як Великий храм (el Templo Mayor) і сучасні, як Аламеда (corredor Alameda), також за часів колоніальної епохи: Національний палац (el Palacio Nacional), Палац Ітурбіде (el Palacio de Iturbide), Собор Метрополітана (la Catedral Metropolitana), Мінерський палац (el Palacio de Minería) тощо.

ІсторіяРедагувати

Доколумбівські часиРедагувати

 
Пам'ятник засновникам міста Теночтитлан

Стародавнє ацтекське місто було засноване 18 березня 1325 як Теночтітлан, і тоді ж стало центром Імперії, яка у той час набирала силу. Те, що ацтекське місто було розташоване на острівці посередині озера Тешкоко (або Техкоко), змусило ацтеків побудувати штучні острови і створити систему каналів, щоб дозволити зростання столиці. Фактично озеро було солоним, але греблі, побудовані ацтеками, утримували місто оточеним прісною водою з річок, які вливалися в озеро. Два подвійних акведука постачали до міста питну воду, вода з озера використовувалася переважно для поливу рослин та побутових потреб. Вирощування рослин на плотах на поверхні озера було одним з основних джерел постачання їжі у місті.

 
Пам'ятник Кватемоку та захисникам міста від іспанського вторгнення в центрі Мехіко

Після сторіч доколумбівської цивілізації, іспанський завойовник Ернан Кортес вперше прибув до міста в 1519. Щиро прийнятий ацтеками, Кортес спробував захопити владу, коли його офіцери вбили імператора та багатьох представників ацтекської знаті під час званої вечері в імператорському палаці. Кортесу та кільком іспанцям вдалося врятуватися втечею. Пізніше Кортес повернувся на чолі величезної армії іспанців та тлашкаянців, представників народу, який, на той час, перебував у стані війни з ацтеками. Після 79-денної облоги ацтеки, знесилені нестачею їжі та хворобами, що їх іспанці принесли з Європи та які вбили більше половини населення міста, зазнали поразки. Іспанці захопили місто 13 серпня 1521 і знищили більшу його частину. Захисник міста та останній імператор ацтеків Кватемок (Cuahtéhmoc) зараз вважається національним героєм Мексики.

Колоніальний періодРедагувати

 
Мехіко 1628

У 1525 відновлене місто стало столицею, політичним і культурним центром віце-королівства Нова Іспанія. Важливість міста була такою, що Генерал-капітанства Гватемала, Куба, Флорида і Філіппіни управлялися із нього. Колоніальний період досяг апогею з будівництвом химерного Столичного Собору і базиліки Гваделупи.

Війна за незалежність, яка почалася в 1810, коли місцева знать не прийняла назначеного Наполеоном віце-короля і намагалося зберегти вірність принципам старої Іспанії, як і проголошення незалежності країни в 1821, були не в змозі зменшити вплив міста. Місто стало столицею першого правителя Мексиканської Імперії, Августина Ітурбіда, і потім республіки, яка замінила імперію в 1823.

Часи РеспублікиРедагувати

У 1824 році колишня столиця Ацтеків та в колоніальну еру столиця Нової Іспанії була оголошена Мексиканським Федеральним Округом відповідно до нової Конституції. Столицею штату Мехіко спочатку було визначене місто Текскоко, а згодом Толука. 

8 серпня 1847 року, під час американо-мексиканської війни, у битві під Чурубуско, іноземні найманці, які називали себе батальйоном Св. Патріка, відбили атаку американців. Після отриманої перемоги над батальйоном Святого Патріка, 8-15 вересня 1847 року 1-4 дивізії армії США у  битвах за Моліно-дель-Рей та Чапультепек, на чолі з генералом Вінфілдом Скоттом, розбили мексиканські війська і американцям вдалося захопити Мехіко та Веракрус. 13 вересня під час цих наступів 4 дивізія під керівництвом Джона А. Кітмана штурмувала палац Чапультепек у центрі міста. Під час битви за Чапультепек, коли стало зрозуміло, що американські війська перемагають, командувач мексиканськими військами Ніколас Браво наказав залишити фортецю та відступити. Попри це, шестеро молодих курсантів у віці від 13 до 19 років відмовилися залишити свої місця і вирішили дати останній бій американським силам. Усі курсанти героїчно полегли під час битви. За свідченням американських військових один з курсантів, Хуан Ескутіа, щоб не дозволити їм захопити мексиканський прапор, загорнувся у нього перед загибеллю. Цей героїчний вчинок відображений на фресках меморіалу, який був споруджений на місці битви. Вчинок шести курсантів-героїв залишився в історії Мексики як зразок героїзму та самопожертви, їхніми іменами названі численні вулиці, площі, школи Мексики. 14 вересня за підсумком війни Мексика була змушена віддати Сполученим Штатам Північну Каліфорнію та Нью-Мексико та визнати незалежність Техаса. 

За недовготривалий період французької інтервенції Мексики Максиміліан I  реконструював палац  Чапультепек та змінив міське планування. Перш за все, через центр міста був прокладений великий проспект, зараз відомий як Бульвар Реформи (ісп. Paseo de la Reforma), сформований за зразком Єлісеївських полів (ісп. Champs-Élysées) у Парижі. 

Під час 30-річного періоду диктатури Порфіріо Діаса, президент намагався перебудувати місто на порфірійсько-французький лад з елементами Римської колонізації, але мексиканська революція не дала можливості здійснитися планам до кінця. Багато проектів залишилися завершеними наполовину. Одним з кращих проектів -- статуя Янгола Незалежності в пам'ять про перемогу над іспанськими колонізаторами. Серед інших визначних пам'яток та будівель -- палац образотворчого мистецтва  (ісп. Palacio de Bellas Artes) та ін.

Під час мексиканської революції столиця майже уникнула насильства в результаті десятирічного конфлікту. Найбільш важливим епізодом цього періоду для міста був лютий 1913 р. коли федеральні сили 10 днів протистояли повстанцям на чолі із Франсіско І. Мадеро. Все ж перемога була за повстанцями, які здійснили успішний державний переворот. Під час перевороту артилерійським обстрілом було вбито багатьох цивільних громадян, що підірвало авторитетність Мадеро перед населенням. Генерал федеральної армії Вікторіано Хуерта, помітивши певну слабкість повстанців, висунув ультиматум уряду Мадеро з вимогою його піти у відставку. Пізніше його та Піно Суареса було вбито на шляху до в'язниці Лєкумеррі. У липні 1914 року Хуерта зупинив армії Панчо Вілья та Еміліано Сапати на в'їзді до Мехіко, але місто не зазнало насильства. Хуерта відмовився від столиці, а завойовницькі армії попрямували далі.

Недавня історіяРедагувати

 
Torre Latinoamericana, перший мексиканський хмарочос
 
Палац красних мистецтв

З 1960-х років почався сильний зріст населення. Між 1960 і 1980 роками населення міста збільшилося майже удвічі до майже 9 мільйонів. 

У 1968 р. в місті відбулися Олімпійські Ігри. Водночас у цей рік сутички студентів із поліцією привели до масової загибелі перших. У 1969 році в Мехіко було відкрито лінію метро. У 1970 році на стадіоні Ацтеко (ісп. Estadio Azteca) відбувся футбольний чемпіонат, який закінчився перемогою мексиканців. 

19 вересня 1985 р., о 07:19, місто пережило землетрус силою 8,1 балів за шкалою Ріхтера, який призвів до смертей 5000—20000 людей і ще 50000—90000 містян залишилося без житла. Разом із багатьма урядовими будівлями було зруйновано сто тисяч житлових будинків. За іронією долі, багато історичних будівель витримали землетрус, в той час коли нові були зруйновані повністю. За три хвилини коливань місту були завдані збитки у понад 4 млдр. дол. США. 

В 1986 р. Мехіко вдруге прийняло фінальну частину Чемпіонату Світу FIFA.

Протягом 1990-х рр. Мехіко почало зростати як економічний і культурний центр, важливий не тільки в Латинській Америці, але у всьому світі. Будівництво нових хмарочосів (Вежа Майор і Мексиканського Світового Торгового Центру), як і великий приток іммігрантів створили умови для цього розвитку.

 
Бульвар Реформи та парк Чапультепек

До 1928 року в муніципалітетах Мехіко обиралися мери  (алькальди, пізніше відомі як муніципальні президенти), коли муніципалітет (офіційно відомий як муніципалітет Мехіко) був розформований, але його корпорація мерії (ісп. ayuntamiento) залишилася без змін. У 1987 та 1993 роках право вибору федеральним урядом Мексики передалося  мешканцям Федерального Округу. В 1997 р. мешканці вперше обирали голову уряду ФО (Jefe de Gobierno del D.F.). Раніше право на його призначення мав лише президент Мексики. Першим обраним головою від містян став Кватемок Карденас (ісп. Cuauhtémoc Cárdenas).

Мехіко — це фінансовий центр Латинської Америки і фактично кожна іноземна та мексиканська корпорація має в ньому своє представництво. Це приносить округу 25% ВВП всієї Мексики, що становлять 815 млрд.-1,1 трлн. доларів США. Мехіко — це один з найголовніших культурних центрів у світі, де безліч музеїв та театрів.

ДемографіяРедагувати

За муніципальним переписом, проведеним у 2005 році, в столичному федеральному окрузі Мехіко проживало 19 331 365 чоловік, це майже 20 відсотків загальної чисельності населення всієї Мексики. Згідно із прогнозами Національної ради з народонаселення (КОНАПО), у самому місті Мехіко мешкатиме 8 193 899 жителів у місті, а решта населення проживатиме в столичному окрузі.

Населення і його прирістРедагувати

Етнічний складРедагувати

Більшість мешканців міста є метиси (люди змішаного європейського походження і корінного населення). Хоча у відносній чисельності щодо метисів, корінне населення Мексики становить лише один відсоток мешканців столиці, а в усьому федеральному окрузі індіанські народності Мексики представлені ширше. Більш ніж 360 тис. мексиканських індіанців, майже всіх етнічних груп країни проживають в столичному федеральному окрузі. Найбільша за чисельністю етнічна група, що проживає у Мехіко — народність науа. Інші представники корінних народів, що проживають у федеральному окрузі не є рідними для регіону, а є вихідцями з інших територій. Тому вважається, що в місті ще мешкають — міштеки, отомо, сапотеки і масахуа, тахулькас, пурепеча, майя та інші малочисельні групи.

Доволі часто покоління індіанців, які народилися в Мехіко, асимілюються в космополітичну культуру мегаполісу, вважаючи її домінуючою, хоча з початку XXI століття спостерігаються протестні вияви серед представників корінних культур, які мешкають в місті. Більшість індіанців, що проживають в Мехіко, відмовилися від використання своєї мови, визнавши загальнодержавну іспанську мову, але ще залишаються певні острівці спілкування на корінних наріччях, здебільшого у побуті.[1]

До Мексики в пошуках кращої долі постійно прибувають іммігранти, здебільшого з бідніших країн Латинської Америки. Федеральний округ також є домом для більшості іноземців, які проживають у Мексиці. Чисельні громади іспанців, американців, аргентинців, колумбійців, французів, німців та ліванців складають решту населення столиці, правда, формують лише невеликий відсоток загальної кількості населення.

Мови містаРедагувати

Як і в усій Мексиці, домінуючою мовою у федеральному окрузі є іспанська, нею говорить переважна більшість жителів столиці. Крім того, в бізнесовому середовищі (у великому бізнесі) досить часто вживається англійська мова (хоча говорити нею, особливо в побуті, не прийнято).

Але внаслідок проживання на території міста ще й інших, нечисленних, етнічних груп, на вулицях можна почути практично всі інші мови корінних жителів Мексики, більшість з них — це нахуатль, отомо, міштек, сапотек і масахуа (Нахуатль 37.450; Отомо 17.083; Міштеки 16.268; Сапотек 14.117; Масахуа 9.631)[2].

Релігія в містіРедагувати

 
Кафедральний собор Мехіко на центральній площі

Більшість мешканців Мехіко є католиками. Принаймні, вони майже всі були хрещені, а коли задають їм пряме запитання про те, яку релігію вони сповідують, багато хто часто говорять, що вони віруючі, в їхньому розумінні це означає, що вони вважають себе послідовниками католицизму, але якщо відверто, вони не регулярно відвідують церкву. Число католиків у федеральному окрузі значно скоротилося, якщо порівнювати з минулими століттями (при домінуванні католицизму). Так, ще в 1960-ті роки це було більш ніж 90 % населення федеральної провінції, а на початку XXI століття, цей показник становить лише 80 %.

Намітилася тенденція до збільшення кількості жителів, які не сповідують ніякої релігії або відносяться до юдейського віровчення, або ж є християнами Євангелістами різних гілок. З них найбільше Свідків Єгови. Також широко представлені П'ятидесятники, особливо в маргінальних районах на Сході федеральної провінції — район Тлахуа-е-Ізтапалата (Tla'huac E Iztapalapa). Паралельно з домінуючою католицькою Церквою в місті поширені ортодоксальні відгалуження католицизму з різними культами, вони процвітають у Мехіко, поєднуючи народні традиції та вірування, але не визнаються Католицькою Церквою. Серед них є культ Санта Муерте (Santa Muert), яка має свої центри у районах Тепіто і Ла-Мерсед. В місті наявні послідовники Сантерія (Santeria) — афро-карибського християнського культу, і шаманізм, який сповідують в основному вихідці з штатів Оахака і Веракрус. Крім того, місто має найбільшу єврейську громаду в країні та дуже невелику мусульманську громаду.

Проблеми урбанізації та перенаселенняРедагувати

 
Хмара смогу над містом. Супутниковий знімок 1985 року

Нинішня територія федерального округу історично була одним з найбільш населених районів Мексики. На початок ери Незалежності місто почало «розповзатися» і обмежилося районом Куагтемос (Cuauhte'moc). На початку ХХ століття, за часів Порфіріо Діаса, елітарні мешканці Мехіко почали переселятися на південь і захід міста. Незабаром такі приміські містечка, як Міхкоак або Сан-Анхель були перетворені в місцях відпочинку або місця мешкання вищого класу мексиканського суспільства. Згодом тенденція переносу своїх резиденцій в західну частину міста була закріплена, протягом XX століття, послідуючими поколіннями верхніх прошарків мексиканців.

А землі, відвойовані в озера у зв'язку з висиханням його басейну, були використані для побудови нових житлових районів для представників середнього і нижчого класів, які згодом називали колоніями. Першою була колонія Докторес (Doctores), заснована століття тому, іншою була вже колонія Архітекторс (Arquitectos). Слідом були відкриті колонії Для іммігрантів та нижчого класу — Обрера і Морелос, а райони-колонії Рома і Хуарес Порфіріо займала буржуазія.

У 1950 році в межах міста Мехіко розпочалася велика повінь, яка понищила велику кількість житла. Але вже протягом наступного десятиліття, населення Мехіко подвоїлася. А з інтервалом трохи більше як двадцять років воно продовжує подвоюватися. Це зростання обумовлене високою концентрацією промислових об'єктів та економічної діяльності в долині Мехіко. Економічна концентрація в Мехіко заохочувала імміграцію людського ресурсу з інших округів республіки, особливо бідніших — Пуебла, Ідальго, Оахака та Мічоакан. Саме з 1985 року більша частина цього населення почала обживати південні околиці Мехіко.

Із середини 20-го століття, внаслідок швидкої урбанізації, забруднення повітря у Мехіко стає серйозною проблемою для громадян, екологів та експертів в області охорони здоров'я. У 1992 році місто було визнане одним з найбільш забруднених міст світу.

Неца-Чалко-Ітца — район нетрів у Мехіко, в якому мешкають 4 млн чол.

Інфраструктура містаРедагувати

Музеї МехікоРедагувати

За підрахунками столиця має понад 100 музеїв та 10 археологічних парків, зокрема:

МедицинаРедагувати

ОсвітаРедагувати

Місто Мехіко, як і його столичний Федеральний округ мають найвищим ступінь грамотності. Майже всі з восьми мільйонів чоловік у федеральному окрузі ходили в школу або мають початкову освіту, тому 94,83 % населення — письменні, тоді як загалом по країні, цей середній показник становить 90,69 %. Що стосується шкільної освіти, вона триває близько одинадцяти років. В Мехіко сконцентрована висока частка людей, які закінчили коледж або мають підготовчий ступінь навчання. Мехіко також є визначальним центром вищої освіти для всієї Латинської Америки.

ПаркиРедагувати

В місті Мехико багато парків і лісів, деякі з них є охоронними природними заповідниками, деякі з найбільших й основних парків та лісів, розташовані у межах міста:

Крім того, в мегаполісі є багато ще менших та затишних зелених оазисів — парків, площ і садів що розкидані по всьому місту, з надзвичайною красою та оригінальністю кожного з них.

ДорогиРедагувати

Столичний федеральний округ Мехіко, пов'язаний з іншою частиною країни за допомогою кількох доріг у міста: Керетаро (211 км), Толука-де-Лердо (65 км), Куернавака (85 км), Пуебла (127 км), Тескоко-де-Мора (15 км), Тулансінґо (100 км) і Пачука-де-Сото (91 км). Ці дороги експлуатуються шляхом надання концесій приватним компаніям (своєрідний варіант приватизації). Існують також федеральні дороги на яких наявний вільний рух автотранспорту та безоплатно, хоча вони нижчої якості, хоча також зв'язують столицю з попередніми містами.

Внутрішні муніципальні дороги утворюють розгалужену сітку в межах міста Мехіко, до них доповненням є дві кільцеві дороги, відомі як Радіальне внутрішнє кільце і Периферійне кільце. Обидва вони розглядаються разом з дорогою на Тлалпан та дорогами Ігнасіо Сарагоса, Ріо Сан Хоакін набережною та ще шістьма дорогами — ключові автомагістралі у столиці Мексики. También destacan el Paseo de la Reforma, el Eje Central Lázaro Cárdenas y la Avenida de los Insurgentes, estas dos últimas atraviesan la ciudad de norte a sur. Крім того, існують ще великі автомагістралі — Пасео-де-ла-Реформа, Едже Централь Ласаро Карденаса і Інсургентес Авеню, дві останні перетинають місто з півночі на південь. У 2006 році були завершені роботи по побудові підвищених шосе («автомагістралі на 2-му поверсі») на захід від кільцевої дороги, щоб розвантажити автомобільний рух в цьому районі.

ВодопостачанняРедагувати

Столичний федеральний округ одержує 71 % води для споживання людиною з місцевих колодязів, це вода з водоносних горизонтів, особливо велика її кількість в східній частині міста. 26,5 % води що споживається в столиці імпортується сюди з басейнів річок Лерма і Куцамала штату Мехіко, а решту (найменша частка) води надходить з поверхневих стоків вмісті, особливо завдяки річці Магдалена. Місто споживає 36000 літра води в секунду. Велика частина води, що використовується для споживання людиною у мексиканській столиці має значну ступінь забруднення, і лише одна двадцята (з цього об'єму) має відмінну якість.

Одна з визначальних проблем з водопостачанням у Мехіко — надмірна експлуатація його водоносних горизонтів, шляхом використання більше тисячі свердловин. Сама мережа водопостачання застаріла і потребує постійного ремонту через витоки, які таким чином генерують досить значні втрати водних ресурсів столиці країни. Розподіл води вкрай нерівномірний, оскільки східна частина Мехіко — найбільш густозаселений район, отримує менше води та ще й низької якості, ніж на західна частина міста. Стічні води проходять деаерацію, потім потрапляють до міського трубопроводу, а згодом в річку Тулі, а потім виходять на річку Монтесума, яка далі тече до Мексиканської затоки. Але слід констатувати, що трохи більше 50 % стічних вод очищається та після обробки скидаються до дренажної системи.

Міста-побратимиРедагувати

ПриміткиРедагувати

БібліографіяРедагувати

  • Hans G. Hofmeister: Mexico-City — Eine Metropole des Südens im globalen Restrukturierungsprozess. Kassel University Press, Kassel 2002, ISBN 3-89958-016-8
  • Martin Heintel, Heinz Nissel, Christof Parnreiter, Günter Spreitzhofer, Karl Husa, Helmut Wohlschlägl (Hrsg): Megastädte der Dritten Welt im Globalisierungsprozess. Mexico City, Jakarta, Bombay — Vergleichende Fallstudien in ausgewählten Kulturkreisen. Institut für Geographie, Wien 2000, ISBN 3-900830-40-1
  • Dieter Klaus, Wilhelm Lauer, Ernesto Jauregui: Schadstoffbelastung und Stadtklima in Mexiko-Stadt. F. Steiner, Stuttgart 1988, ISBN 3-515-05410-3
  • Oscar Lewis: Die Kinder von Sanchez. Selbstporträt einer mexikanischen Familie. Lamuv, Göttingen 1992, ISBN 3-921521-62-9
  • York Lohse: Mexiko-Stadt im 18. Jahrhundert. Das Bild einer kolonialen Metropole aus zeitgenössischer Perspektive. Peter Lang, Frankfurt 2005, ISBN 3-631-53603-8
  • Christof Parnreiter: 2007 Historische Geographien, verräumlichte Geschichte. Mexico City und das mexikanische Städtenetz von der Industrialisierung bis zur Globalisierung. Franz Steiner Verlag. Stuttgart. ISBN 3-515-09066-5
  • Eckhart Ribbeck: Die informelle Moderne — Spontanes Bauen in Mexiko-Stadt «Informal Modernism — Spontaneous Building in Mexico-City». AWF, Bensheim 2002, ISBN 3-933093-25-2
  • Uwe Schmengler: Umweltprobleme in Mexiko-Stadt. Schmengler, Berlin 1992, ISBN 3-9801643-0-6
  • Álvarez, Ana {Hrsg.}, Citámbulos (Mexiko), DAZ (Berlin), «Citámbulos — Mexico City: Reise in die mexikanische Megacity», Jovis Verlag Berlin 2008, ISBN 978-3-939633-76-1

ПосиланняРедагувати