Відкрити головне меню

Інтерпо́л (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO) — організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам поліції. Заснована як англ. International Criminal Police Commission в 1923, а з 1956 використовується теперішня назва.

Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)
англ. International Criminal Police Organization (Interpol)
X Conferencia Regional de la Asociación Internacional de Jefes de Policía (7161588107).jpg
 
Загальна інформація:
Тип: міжнародна правоохоронна організація
Юрисдикція: 194 країни
Дата заснування: 7 вересня 1923
Девіз: Об'єднаємо поліцію для безпеки світу
(англ. Connecting police for a safer world)
Структура:
Президент: Кім Йон Янґ (в.о)
Генеральний секретар: Юрґен Шток
Керівна організація: Генеральна асамблея Інтерполу
Ключовий документ: Конституція Інтерполу
Кількість співробітників: 756 (2013)[1]
Бюджет: €78 млн.
Кількість відділків: 190 (194) національних офісів
Штаб-квартира:
Адреса штаб-квартири: Ліон, Франція
Інше:
Робочі мови: англійська
французька
іспанська
арабська
Веб-сайт:
www.interpol.int
Країни-члени:
Map of the member states of Interpol.svg

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Інтерпол
Штаб-квартира в Ліоні, Франція

До складу входять 194 країни світу, які фінансують організацію на суму $59 мільйонів шляхом щорічних внесків; За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Штабквартира знаходиться в Ліоні, Франція.

Самі працівники Інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейських функцій (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на будь-якій території країн — членів організації. Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний бар'єр.

Зміст

ІсторіяРедагувати

У 1914 році за активної участі князя Монако Альбера I в князівстві відбувся 1-й Міжнародний конгрес кримінальної поліції, в якому взяли участь поліцейські з 24 країн . На конгресі була схвалена ініціатива про створення міжнародної комісії кримінальної поліції, проте Перша світова війна перешкодила виконанню планів.

У 1923 році у Відні, на 2-му Міжнародному конгресі кримінальної поліції, у якому взяли участь 138 представників з 20 країн Європи, Азії та Америки, була створена Міжнародна комісія кримінальної поліції для координації зусиль окремих країн у боротьбі з загальнокримінальної злочинністю. Формально Комісія продовжувала свою діяльність і в роки Другої світової війни. Однак, за Статутом головою Комісії був глава поліції країни перебування, якою спочатку була Австрія, з 1938 року нацистська Німеччина (з моменту аншлюсу — приєднання Австрії до нацистської Німеччини), штаб-квартира Інтерполу була перенесена в Берлін, а президентами цієї організації були генерали СС Райнхард Гейдріх (1940—1942), Артур Небе (1942—1943) і Ернст Кальтенбруннер (1943—1945). В результаті більшість країн припинили свою участь і фактично Інтерпол перестав існувати як міжнародна організація.

Відтворення Інтерполу відбулося лише в 1946 році з перенесенням штаб-квартири в Париж. Діючий статут прийнятий в 1956 році. Він же затвердив нову назву організації — «Міжнародна організація кримінальної поліції — Інтерпол».

Пізніше, в 1989 році штаб-квартира Інтерполу була перенесена в Ліон одночасно з будівництвом у цьому місті суперсучасного комплексу Генерального секретаріату.

На даний момент Інтерпол об'єднує 194 держави, включаючи Україну. На цю мить у ній на одну більше країн-членів, ніж в ООН.

СтруктураРедагувати

До структури Інтерполу входять: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат та Національні центральні бюро (НЦБ).

Робочими мовами Інтерполу є англійська, французька, арабська та іспанська. З 1946 року офіційний друкований орган — часопис «International Criminal Police Review».

Місцезнаходження постійно діючих центральних органів Інтерполу, з 1989 року — Ліон, Франція.

Генеральна АсамблеяРедагувати

Генеральна Асамблея є вищим органом Інтерполу, вона збирається щорічно. Генеральна Асамблея складається з делегатів, призначених державами-членами Інтерполу. Головує на Генеральній Асамблеї президент Інтерполу. Право голосу на сесіях Генеральної Асамблеї має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються більшістю голосів, за винятком тих, де необхідно 2/3 голосів.

Головними функціями Генеральної Асамблеї є:

  • визначення принципів діяльності та загальних засобів, які повинні сприяти виконанню цілей організації;
  • прийняття рішень та надання рекомендацій членам організації з питань, що входять до її компетенції;
  • визначення фінансової політики організації;
  • розгляд та схвалення угод з іншими організаціями.

Генеральний секретаріатРедагувати

Поточна робота покладена на постійно діючий Генеральний секретаріат, керує яким Генеральний секретар Юрген Сток.

Країна Прізвище Термін
  Австрія Оскар Дресслер 1923–1946
  Франція Луїс Дюклу 1946–1951
  Франція Марсель Сикот 1951–1963
  Франція Жан Непоте 1963–1978
  Франція Андре Босард 1978–1985
  Велика Британія Раймонд Кендалл 1985–2000
  США Рональд Ноубл 2000–2014
  Німеччина Юрген Сток 2014–present

Виконавчий комітетРедагувати

Тричі на рік збирається дорадчий орган Інтерполу — Виконавчий комітет, який обирається Генеральною асамблеєю у складі з 13 осіб. Основні функції Виконкому — контроль за роботою Генерального секретаря та виконанням рішень Генеральної асамблеї, а також підготовка програм роботи організації та винесення їх на розгляд Генеральної асамблеї.

Національні центральні бюроРедагувати

У кожній з країн, що входять в Інтерпол, у структурі національних правоохоронних органів створені Національні центральні бюро (НЦБ), що є органами по взаємодії національних правоохоронних органів з НЦБ Інтерполу інших країн і Генеральним секретаріатом Інтерполу.

Президенти ІнтерполуРедагувати

ЗавданняРедагувати

Основним завданням є координація зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби з загальнокримінальної злочинністю.

Серед інших основних завдань можна відзначити координацію міжнародного розшуку, а також боротьбу з: торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, фальшуванням, підробкою цінних паперів та дитячою порнографією.

Останнім часом велика увага приділяється громадській безпеці та боротьбі з тероризмом.

Інтерпол в УкраїніРедагувати

Українські правоохоронні органи, у рамках Інтерполу, почали співпрацювати з закордонними колегами у 1990 році. Тоді Постановою Ради Міністрів СРСР № 338 від 7 квітня 1990 року створено Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР.

У 1992 році Україна стала членом Інтерполу. Кабінет Міністрів України у 1993 році постановою № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу».

Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні займається в основному боротьбою зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій з високоліквідною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовій та банківській системах, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов'язаними з викраденням автотранспорту.

25 липня 2014 року, за поданням російської влади, хоча Конституція Інтерполу забороняє втручання або діяльність політичного чи військового характеру, Дмитро Ярош був поміщений у міжнародний список тих кого розшукує Інтерпол. Також Інтерпол відмовлявся подавати у міжнародний розшук екс-президента України Віктора Януковича, підозрюваного у організації побиття протестувальників під час Євромайдану. Зрештою Януковича було оголошено у міжнародний розшук 12 січня 2015 року. Проте вже 16 липня 2015 роки був з нього видалений.

За даними Фонду відкритого діалогу, Росія та інші колишні радянські республіки, такі як Азербайджан, Білорусь та Казахстан, часто зловживають Інтерполом. У доповідях Фонду наведено такі 44 політично мотивованих випадки. З них 18 випадків від правоохоронних органів Росії, 10 — Казахстану та 5 — Білорусі.

Країни-учасниціРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. 2013 Annual Report (PDF). Interpol. 2014. Архів оригіналу за 21 вересень 2014. Процитовано 12 March 2016. (англ.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати