Туні́с (араб. تونس‎), офіційна назва — Туніська Республіка (араб. الجمهرية التونسية‎), країна на півночі Африки на узбережжі Середземного моря; найменша за площею арабська держава Північної Африки. Туніс є найпівнічнішою країною в Африці і частиною природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям. Експорт: нафта, фосфати, хімікати, текстиль, продукти харчування, оливкова олія;

Туніська Республіка
الجمهورية التونسية

Прапор Герб
Девіз: «Порядок, свобода, справедливість»
Гімн: Humat el Hima
Розташування Тунісу
Столиця Туніс
36°50′ пн. ш. 10°09′ сх. д.H G O
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Арабська
Форма правління Республіка
 - Президент Беджі Каїд Ес-Себсі
 - Прем'єр-міністр Хабіб Ессід
Незалежність  
 - від Французької республіки 20 березня 1956 
Площа
 - Загалом 163 610 км² (92)
 - Внутр. води 5.0 %
Населення
 - оцінка Липень 2017 р. 11,403,800 (78)
 - перепис 1994 р. 8,785,711
 - Густота 68,05/км² (145 (2016))
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $ 86.67 млрд (63)
 - На душу населення $12,000 (131)
ІЛР (2004) 0.760 (середня) (87)
Валюта Туніський динар (TND)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 +216
Домен .tn
Телефонний код +216

Зміст

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Тунісу
 
Мапа Тунісу.

АнтичністьРедагувати

За грецькою легендою, Дідона, принцеса Тіра, була першою іноземкою, яка оселилася серед корінних племен на території, яку зараз займає Туніс, і заснувала місто Карфаген у 9 столітті до нашої ери. Хоча ця легенда, безумовно, не дуже достовірна, але з часом Карфаген посилився і зміцнився в регіоні і перетворився на одне з великих міст античності, а його колонії були розкидані по всьому західному середземноморського регіону. Карфаген вів війни з Римом, своїм головним суперником. Рим зумів перемогти в цьому суперництві і в середині II століття до нашої ери Карфаген був зруйнований. Після цього регіон став римською провінцією Африка на наступні 500 років.

СередньовіччяРедагувати

У Середньовіччі саме звідси арабський вплив і іслам розповсюджувалися на південь, захід і північ. У 12291574 роках центр Туніського султанату берберської династії Хафсідів.

Новий часРедагувати

1574 року Туніс завойований Османською імперією. 1883 року Туніс став протекторатом Французької республіки.

Новітній періодРедагувати

Внутрішнє самоврядування здобуте 1955 року, незалежність країни як монархії була проголошена 1956 року, Хабіб Бургіба став прем'єр-міністром. Країна стала республікою 1957 року, Бургіба став президентом, з 1975 року — довічним президентом. Прем'єр-міністр Зін аль-Абідін бен Алі захопив владу 1987 року, 1988 року були проведені демократичні конституційні зміни. 1989 року на загальних виборах урядова партія одержала всі місця в Зборах.

Жасминова революція (2011 рік)Редагувати

Адміністративний поділРедагувати

В адміністративно-територіальному відношенні Туніс поділяється на 24 вілаєти (говернорати):

 
Вілаєти Тунісу
Вілаєт Центр Площа, км² Населення (2003), осіб
1 Ар'яна Ар'яна 498 392 200
2 Беджа Беджа 3 558 321 800
3 Бен-Арус Бен-Арус 761 478 400
4 Бізерта Бізерта 3 685 532 500
5 Габес Габес 7 175 340 400
6 Гафса Гафса 8 990 335 900
7 Джендуба Джендуба 3 102 433 300
8 Кайруан Кайруан 6 712 574 500
9 Касерін Касерін 8 066 428 600
10 Кебілі Кебілі 22 084 145 600
11 Ель-Кеф Ель-Кеф 4 965 282 800
12 Махдія Махдія 2 966 381 500
13 Мануба Мануба 1 060 332 500
14 Меденін Меденін 8 588 436 800
15 Монастір Монастір 1 019 437 100
16 Набуль Набуль 2 788 659 400
17 Сфакс Сфакс 7 545 844 700
18 Сіді-Бузід Сіді-Бузід 6 994 406 800
19 Сільяна Сільяна 4 631 259 700
20 Сус Сус 2 621 519 100
21 Татауїн Татауїн 38 889 151 500
22 Таузар Таузар 4 719 99 500
23 Туніс Туніс 346 935 800
24 Загуан Загуан 2 768 159 000
 
Місто Туніс, столиця країни
 
Руїни Карфагену

Вілаєти поділяються на 262 округи (мутамадіяти), які в свою чергу, розділяються на муніціпії (шайхати)[1].

ГеографіяРедагувати

Докладніше: Географія Тунісу
 
Топографічна карта Тунісу.

Туніс межує на південному-сході з Лівією (довжина кордону 459 км) і на заході з Алжиром (довжина кордону 965 км). Від італійського острова Сицилія Туніс відділений Туниською протокою, відстань від мису Ет-Тіб, крайньої північно-східної точки Тунісу, до узберіжжя Сіцілії близько 150 км.

Берегова лінія Тунісу сильно порізана, її протяжність (1148 км[2]) на 150 км перевищує довжину берегової лінії Алжиру, хоча площа території останнього перевищує площу Тунісу в 14,5 разів. Вглиб території Тунісу вдаються затоки Габес, Хаммамет і Туніська затока.

Джерба, найбільший острів країни (514 км²), розташований у південній частині затоки Габес. Інші острови: Гарбі та Шергі (острови Керкенна), Зембра, острови Галіте, архіпелаг Кнеїс.

Країна розташована на приморських рівнинах, у східній частині Атлаських гір (найвища точка — г. Шамбі, 1544 м) і північній частині пустелі Сахара. Клімат субтропічний середземноморський, на півдні — тропічний пустельний. Головна річка — Меджерда.

ЕкономікаРедагувати

 
Центральний банк Тунісу

Туніс — аграрно-сировинна країна, одна з найрозвиненіших у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. У Тунісі розвинуті всі види транспорту. Основні порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Схіра, Сус. Нафтовий термінал в Схірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Карфаген), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 21,3 млрд. Темп зростання ВВП — 5 %. ВВП на душу населення — $2283. Прямі закордонні інвестиції — $ 0,577 млрд. Імпорт — $ 9,6 млрд. (г.ч. Франція — 27 %; Італія — 19,5 %; Німеччина — 12,3 %; Іспанія — 4,3 %; Бельгія — 3,8 %). Експорт — $ 9 млрд. (г.ч. Франція −27 %; Італія — 21,4 %; Німеччина — 15,1 %; Бельгія — 6,4 %; Лівія — 4 %). Основні статті імпорту — машини і обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа. Експортують текстильні товари і шкіру, хімічні і супутні товари, машини і транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту — фосфорити і продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь.

Політичне життяРедагувати

Попередній президент Зін аль-Абідін бен Алі займав свій пост з 7 листопада 1987 року до 14 січня 2011 року. 1987 року він змінив Хабіба Бургібу. Хабіб Бургиба був беззмінним керівником країни від часу здобуття незалежності від Франції в 1956 році. У 1957 в країні була ліквідована монархія.

У 1987 році старий президент Хабіб Бургиба, засновник туніської держави, призначив генерала Зін ель-Абідіна Бен Алі на пост прем'єр-міністра. Вже через шість тижнів у результаті медичного огляду Хабіб Бургиба був визнаний нездатним виконувати обов'язки. Два роки Зін-аль-Абідін бен Алі правив країною з прем'єрського крісла, а в 1989 році був обраний президентом і з тих пір не залишав цей пост до 2011 року.

При першому президенті була прийнята конституція (1959 рік), введена багатопартійна система, були введені світські суди і цивільні норми сімейних відносин (скасовано багатоженство), жінкам були надані виборчі права. У 2002 році під приводом боротьби з тероризмом був проведений референдум про внесення до конституції поправок, що скасовують обмеження кількості президентських термінів і віковий ценз для кандидата в президенти.

Президент обирається строком на 5 років. Прем'єр-міністр і кабінет міністрів призначаються президентом.

Глави регіонів і місцевих органів самоврядування призначаються урядом. Місцеві ради муніципального та окружного рівня формуються на виборній основі.

Збройні силиРедагувати

Військові витрати в 90-ті роки становили 350—400 млн доларів на рік. На озброєнні зброя та військова техніка головним чином західного виробництва, причому достатньо застаріла. Чисельність військових — 35 000 осіб (включаючи ~23 400 строкової служби; тривалість строкової служби — 1 рік; призов вибірковий).

Військово-морські силиРедагувати

  • Чисельність — 4—4,5 тис. осіб (включно з 700 строкової служби).
  • Базування — Бізерта, Келібія, Ла Гулетт, Сфакс, Сусс, Туніс.
  • Ремонтні потужності — 4 сухих доки та 1 сліп (суднопідіймальний елінг) в Бізерті; 2 понтона та плавучий док в Сфаксі; є можливість обслуговувати та ремонтувати всі наявні на озброєнні катери та судна.

Кораблі:

  • 3 ракетних катери типу La Galite (Combattante-III) з 2х4 ПУ ПКР ММ40 Exocet;
  • 3 ракетних катери типу Bizerte (Р-48) з 8 ПКР SS-12М;
  • 3 патрульних катери типу Utique (китайські «Shanghai II» або модернізований Hinzhui);
  • 10 патрульних катерів Ch. Navals de l'Esterel двох моделей;
  • 5-6 допоміжних суден;

Берегова охорона (в складі Національній гвардії) :

  • 5 патрульних катерів типу Kondor I — колишніх НДРівських тральщиків;
  • 2 патрульних катери типу Tazarka (Vosper Thornycroft);
  • 5 патрульних катери типу Bremse — колишніх НДРівських;
  • 11 патрульних катерів типу Socomena;
  • 4 патрульних катери типу Gabes.

Українсько-туніські відносиниРедагувати

У 1916 році українські та туніські націоналісти зустрілися в рамках Третьої конференції народів, організованою Союзом народів у Лозанні (Швейцарія).

КультураРедагувати

МузикаРедагувати

Докладніше: Туніська музика

Серед сучасних туніських виконавців є Сабер Ребаї (араб. صابر الرباعي‎), Дафер Юссеф (араб. ظافر يوسف‎), Белгасем Бугенна (араб. بلقاسم بوقنة‎), Соня М'Барек (араб. سنية مبارك‎) та Латіфа. Іншими значимими представниками є Салах Аль-Махді, Ануар Брагем та Лотфі Бушнак (араб. لطفي بوشناق‎).

КухняРедагувати

ОсвітаРедагувати

До 1958 року освіту здобувало лише 14 % населення. Нині на освіту витрачається 6 % ВНП, працює 12 університетів[3].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.statoids.com/utn.html
  2. International Boundaries
  3. Дмитрук О. Ю., Хоменко К. А. Порівняльний аналіз розвитку рекреаційно-географічної освіти в світі на прикладі: України, Туркменістану, Македонії, Туреччини, Тунісу, Таїланду, Східного Тимору, Того, Тонга, Тувалу, уганди, Трінінад і Тобаго // Конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів: Наук. зб./ Ред. кол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін. — К.: Екотур-інфо, 2014 (2). — Вип. 8. — 114 c. — С. 40—50

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • (рос.) Африка. Экономический справочник. — М., 1974.
  • (рос.) Иванов Н. А. Государственный строй Туниса. — М., 1961.
  • (рос.) Иванов Н. И., Ворончанина Н. И. Тунис // Новейшая история арабских стран Африки. 1917—1987. — М., 1990.
  • (рос.) Зудина Л. П. Тунис — Европейский Союз: новые горизонты//Арабский мир в конце ХХ века. Материалы I-ой конференции арабистов ИВ РАН — М., 1996.
  • (рос.) Садок Шаабан. Тунис: путь к политическому плюрализму. — М., 1996.
  • (рос.) Тунисская республика. Справочник. — М., 1993.

ПосиланняРедагувати