Сваро́г — давньослов'янський бог вогню та ковальства.

Сварог
Svarog by Andrey Shishkin.jpg
Божество в слов'янська міфологія, лужицька міфологіяd і рідновірство
Діти Перун, Сварожич і Дажбог
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Після прийняття християнства функції Сварога перейшли святим Кузьмі і Дем'яну, а також їхньому брату Князю Бонову.

ЕтимологіяРедагувати

Макс Фасмер писав, що теонім «Сварог» пов'язують з праслав. svara, svarь, що означає «той, що сварить, свариться; той, що карає»[1]. Фінський дослідник Вільйо Йоханнес Мансикка також згадує запозичене в слов'ян румунське слово sfarogŭ, švarogŭ «сухий, палаючий»[2].

Слово «Сварог» може мати індоіранський корінь (пор. санскр. स्वर्ग; svarga «небо»). Проте ця гіпотеза сумнівна через брак переконливих доказів[3][4].

Сучасний польський антрополог, фольклорист Міхал Лужинський виводить ім'я «Сварог» від праслов'янського слова «*sъvarogъ» («вогонь»), що походить від з'єднання кореня «*sъvarъ» («жар») і суфікса «*-ogъ». У свою чергу «*sъvarъ» походить від з'єднання «*sъ-» («хороший») і кореня «*varъ» («вогонь»)[5].

Образ і функціїРедагувати

Сварг посідав одне з головних місць у слов'янському пантеоні. В полабських слов'ян рівнозначний зі Святовитом і Триглавом. Ім'я бога війни Сварожича вказує на його підлеглість або походження від Сварога. Тому нерідко вважається, що Сварог — це батько Сварожича, хоча Сварожич може розглядатися і як «малий Сварог». Адже, на відміну від античної міфології, слов'янській невластиві розлогі описи сімейних стосунків богів[6].

Глоса до хроніки Йоанна Малали, вміщена в «Повісті минулих літ» під 1114 р., прирівняла Сварога до грецького Гефеста, бога вогню й ковальства, а його сина Дажбога — до бога сонця Геліоса[6]. Там міститься пояснення, що Сварог — це обожений цар, у правління якого з неба впали ковальські кліщі і тоді почалося кування зброї; Сварог запровадив моногамію[7]. Втім, такі аналогії могли виникнути як пряме наслідування грецької міфології без знання слов'янської. Водночас у балтійський міфології є переказ про коваля, що викував сонце та закинув його на небо, і в ньому можна вбачати Сварога[6]. Також у скандинавській та балтійській міфології є мотив бога-коваля, котрий кує зброю для бога-громовержця, а як і у фінській міфології, де бог-коваль Ілмарінен є творцем Сонця, неба та багатьох чудесних предметів. Бог-коваль також бореться з силами хаосу, захищаючи свої творіння[8].

Культ СварогаРедагувати

Про поширеність культу Сварога свідчать топоніми Сварожин на Помор'ї (однак зафіксовано давнішу форму Сважишево), Сважендз в околицях Познані, Свариж у Росії, Сварен у Чехії, Сважин — на Полаб'ї (сучасний Шверін, Німеччина) та ін. Зі Сварогом, можливо, пов'язані назви, що виникли як евфемізми його імені: Тварожна Ґура (Польща), Тварозна (Чехія), Твароґ (теперішній Тбарашитцберг, Нижня Штирія). У XV ст. в Новгородській землі зафіксовано ще назви Сварузово і Свариз[6].

Писемні згадкиРедагувати

Найраніше писемне джерело, що повідомляє про Сварога (Іпатіївський списоу «Повісті минулих літ» (XV ст.) є вставкою зі слов'янського перекладу фрагменту візантійської «Хроніки» Йоанна Малали церковнослов'янською[9] (записано фонетично):

І бисть по потопє і по раздлєни язик, почьа царьствоваті пєрвоє Мєстром от рода Хамова, по нєм Єрємія, по нєм Хвеоста, іжє і Сварого нарєкоша Єгиптянє… Тє жє Хвєоста закон уставі жєнам за єдін мужь посягаті… сєго раді прозваша і бог Сварог. І по сєм царьствова син єго, імєнєм Солньцє, єго жє наріцьають Дажьбог Солньцє царь, син Сварогоу, єжє єсть Дажьбог, бє бо мужь сілєн.

У цьому уривку, при перекладі з грецької на старослов'янську мову, ім'ям Сварог було перекладено ім'я ГефестДажбог — Геліос). Тут Сварог пояснюється як цар із хамітських народів.

Версія про Сварога, як бога-коваля, є інтерпретацією фрагменту, наведеного у Повісті минулих літ за 5622 (1114) рік. Там, на підтвердження правдоподібності оповідання про падіння з хмари «скляних очок», наводяться оповідання з «Хронографа» про падіння білок, пшениці та іншого з хмар (див. Дощ із тварин). Зокрема починається розповідь про падіння ковальських кліщів з неба у Єгипті, що обривається на середині. Далі слідує переказ, наявний в Іпатієвському літописі. Фрагмент зазначає, що «За царювання цього Феоста у Єгипті впали кліщі з неба, і почали люди кувати зброю, а до того палицями та камінням билися. Той же Феоста закон видав про те, щоб жінки виходили заміж за одного чоловіка і вели Стриманий спосіб життя … Якщо ж хто переступить цей закон, хай вкинуто його в піч вогненну. Того ради прозвали його Сварогом, і шанували його єгиптяни».

Давньоруський гомілетичний текст XII ст. «Слово Христолюбця» дорікає тим із християн, хто «молиться до вогню, називаючи його Сварожичем». Інші тексти засуджують поклоніння вогню (зокрема під овном — спорудою, де сушилося збіжжя), проте не дають йому імені[6].

Трактування образуРедагувати

На думку академіка Михайла Грушевського та деяких інших дослідників, Сварог — головний, єдиний бог творчої сили цілої природи, володар світу, батько українського пантеону[10][11]. Генрик Ловмянський розвинув теорію про те, що культ спільного протоіндоєвропейського бога (*Dyḗus) розвинувся у слов'ян у культ двох богів: Сварога у західних слов'ян і Перуна у східних. У VI столітті культ Сварога запозичили в західних слов'ян серби та хорвати[12]. Александр Ґейштор трактував Сварога як небесний вогонь (сонце), Перуна — як атмосферний вогонь (блискавку), а Сварожича-Дажбога — як земний вогонь[13].

На думку хорватського науковця Ватрослава Ягича, Сварог не був найвищим богом слов'ян, і це був бог північний, новгородський, а не південний. Подібної думки дотримувався літературознавець Євген Анічков, який окрім того стверджував, що Сварог узагалі не ім'я бога, а назва священного вогню, і саме тому його не було серед пантеону князя Володимира[14].

Чеські історики Мартін Пітро і Петр Вокач пояснювали місце Сварога як бога-творця світу, який потім відійшов від земних справ, але водночас є небесним ковалем і богом сонця[15]. Чеський славіст Їржі Динда пише, що з наявних джерел можна судити про відсутність у Сварога ознак божества. Натомість Сварог постає аналогом билинного волхва і богатиря Волха Всеславовича, а також інших чудесних ковалів (наприклад, як сліпий батько богатиря Святогора), які в руському фольклорі виготовляють зброю для богатирів і зварюють волосся чоловіків і жінок, символічно поєднуючи їх шлюбом[16].

Сварог у рідновір'їРедагувати

 
Рідновірська Зірка Алатaр (Хрест Сварога)

Деякі рідновіри припускають, що в слов'янському язичництві існував єдиний бог, як у християнстві, який мав множинні уособлення. Сварогу приписується створення Всесвіту, Землі, всіх істот на ній та людей, встановлення шлюбних законів. Річне коло сузір'їв (Зодіак) рідновіри звуть Колом Сварожим[17].

У Велесовій книзі, літературному фальсифікаті ХІХ або ХХ століття, на який посилається частина рідновірів, Сварог описаний як єдиний Бог у різних іпостасях:

 

А будь блудень який, який буде перераховувати богів тих, відокремлюючи від Сварога, ви будете вирвані з роду, бо немає в нас богів крім Вишня. І Сварог і інші суть многі, бо бог єдиний і множинний. Та не розділяє ніхто тої множини і не рече, що маємо богів багато.[18]

Оригінальний текст (укр.)
аще боть іе блоудень інь іакове олещашеть бозе тоіа одіеліащеве освргы ізверзждень буде ізрды іако не ніеміахомъ бозіа развіе вышень і сврг і іноі соуте множествоі іако бг іе іединь и мнъжествень да сен не разділіащеть нікіе тоа множьства і не рещашеть якожде іміахомь богы многоа се бо свентыре аде до ноі і да боудіемь достіщеноі овіа (30)
 

Сварог трактується рідновірами також як перша особа Триглава, до якого рідновіри також зараховують Перуна й Велеса[19].

Сварог і християнствоРедагувати

У Середньовіччі функції Сварога перейшли (за схожістю з його основною ковальською функцією) двом святим: Кузьмі і Дем'яну, чий образ іноді зливався в народних віруваннях у одного святого Кузьмодемьяна[20]. Народом їм приписувалося виковування першого плуга та рала; вони уявлялися першими орачами, котрі запрягли в плуг велетенського змія, щоб створити Змієві вали[21].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Сварог // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1987. — Т. III. (рос.)
  2. В.Й. Мансикка. Релігія східних слов'ян. 
  3. Mayrhofer M. Indogermanische Chronik // Sprache. 1978. Bd. 24. N 2. S. 205.
  4. Грантовский Э. А., Раевский Д. С. Об ираноязычном и «индоарийском» населении Северного Причерноморья в античную эпоху // Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Лингвистика, история, археология. М., 1984. [Архівовано 2017-10-12 у Wayback Machine.]
  5. Michał Łuczyński. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-83-60777-83-1.
  6. а б в г д Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 159–171. 
  7. Иванов, В. В.; Топоров, В. Н. (1995). Кузнец / Славянская мифология. Энциклопедический словарь. Эллис Лак. с. 234. 
  8. Szyjewski, Andrzej (2003). Religia Słowian. Kraków: Wydawn. WAM. с. 106–107. ISBN 83-7318-205-5. OCLC 54865580. 
  9. Сварог // В. М. Гнатюк / Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 58–59.
  10. Сварог [Архівовано 30 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Лозко Г. С. Українське народознавство. — Вид. 5-те, зі змін. та допов. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 c.
  11. «в сім Сварогу маємо ми того старого головного, „єдиного бога“ творчої сили цілої природи, що виступає так виразно ще у Прокопія» — М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ VI. [Архівовано 30 вересня 2019 у Wayback Machine.]
  12. Łowmiański, Henryk (1979). Religia Słowian i jej upadek, w. VI-XII (вид. 1. wyd). Warszawa: Państwowe Wydawn. Naukowe. с. 99. ISBN 83-01-00033-3. OCLC 6147654. 
  13. Modzelewski, Karol; Słupecki, Leszek Paweł; Pieniądz-Skrzypczak, Aneta (2006). Mitologia Słowian (вид. Wyd. 3., zm., rozszerz). Warszawa: Wydawn. Uniwersytetu Warszawskiego. с. 308–309. ISBN 83-235-0234-X. OCLC 212627528. 
  14. Іларіон (Огієнко) Дохристиянські вірування українського народу // Сварог (95—97 с.) — Київ: Обереги, 1992. — 424 c.
  15. Vokáč, Petr (2002). Bohové dávných slovanů (вид. Vyd. 1). Praha: ISV. с. 15. ISBN 80-85866-91-9. OCLC 51037071. 
  16. Dynda, Jiří (2019). Slovanské pohanství ve středověkých ruských kázáních (вид. Vydání první). V Praze. с. 60–64. ISBN 978-80-88013-87-7. OCLC 1135303636. 
  17. Сварог. www.oru.org.ua. Процитовано 8 серпня 2022. 
  18. Велесова книга д.30 с.274 у перекладі Г.С.Лозко. Континент-Прим, Вінниця 2007р.:ISBN 978-966-516-252-0
  19. Святилище Триглав у Дніпрі. Полум'я Роду - Рідна Віра у Дніпрі (ua). Процитовано 8 серпня 2022. 
  20. Canada), Ilarion (Metropolitan of the Ukrainian Greek Orthodox Church of; Volyn, Ukrainian Research Institute of; Волинь, Товариство (1965). Дохристиянські вірування українського народу: історично-релігійна монографія (укр.). Накладом Видавничої комісії при Товаристві Волинь. с. 97. 
  21. Терлецький, Любомир (2007). Етногенез українського народу (укр.). ПП "Інтелект-Бізнес". с. 148. ISBN 978-966-96506-4-1. 

ПосиланняРедагувати