Відкрити головне меню
М. Пресняков. Дажбог. 1998.

Дажбог — сонячне божество у східних слов'ян. У південних слов'ян — Божич. Податель добра і багатства, божество достатку. Опікун громади й народу («наділитель», також «доля», «щастя», «майно»). Батько Святибога — покровителя лісів.

Називаючи наших пращурів «Дажбожими онуками», автор «Слова о полку Ігоревім» виокремлює Дажбога як верховне божество, під всемогутньою силою якого було все небо — найвища цитадель Всесвіту.

Зображення Дажбога було в пантеоні князя Володимира на Старокиївській горі. Вважався родоначальником руського народу, у «Слові о полку Ігоревім» русичі звуться його внуками: «Погибашетъ жизнь Даждьбожа внука». В Іпатіївському списку зазначено: «Сонце цар, син Сварога, він же Даждьбог».

Дажбог вважався подателем благ, насамперед достатку та врожаю. Деякі дослідники навіть через це вважали його божеством дощу, проте сонячна символіка Дажбога є незаперечною. Функції Дажбога перейшли до Святого Миколи. Появу різних комах та плазунів навесні наші предки пояснювали тим, що Дажбог «відімкнув» землю. Для цього він посилав на землю пташок із ключами.

Зміст

Дажбог у сучасному мистецтвіРедагувати

В Астрахані 10 квітня 2016 року в особливо шанованому місці на території міста місцевими рідновірами був встановлений кумир Дажбога[1]. 12 квітня 2016 року з'явилася інформація про спаплюженя кумира і знищення всієї прилеглої території[2].

ПриміткиРедагувати

  1. В Астрахані був встановлений ідол Дажбога. vk.com (Русский). Процитовано 2016-05-26. 
  2. В Астрахані спаплюжили ідол Дажбога. vk.com (Русский). Процитовано 2016-05-26. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати