Дажбог — сонячний бог, якому поклонявся весь слов'янський світ[1], бог Сонця, світла, добра, син Сварога, син Неба (буквально «дай бог», тобто податель (подавець) добра, багатства, бог-подавець, дарівник, отже бог достатку); у народі називався ще Дайбог, залишки назви є у вигукові «дай Боже» як відгомоні первісної жертовної трапези, до того ж із варінням меду; вигук зберігся понині в ритуальних обрядах та при розпиванні міцних напоїв; у колядках приспів: «Ой дай Боже!», а також вираз «дати на Боже», тобто «жертвувати на церковні потреби»; в Іпатіївському літопису під 1114 р. записано: «Єго же наричають Дажьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог»; божество входило до складу ідолів так званого Володимирового (Київського) пантеону (олімпу) поруч із Перуном, Хорсом, Стрибогом, Симарглом і Мокошею (коли в Києві почав княжити Володимир, він поставив поза своєю палатою на горі ідолів названих богів)[2][3].

Дажбог
староцерк.-слов. Даждьбог
Божество в слов'янська міфологія
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Дажбог на картині Андрія Шишкіна, 2014 р.

Називаючи наших пращурів «Дажбожими онуками», автор «Слова о полку Ігоревім» виокремлює Дажбога як верховне божество, під всемогутньою силою якого було все небо — найвища цитадель Всесвіту.

Зображення Дажбога було в пантеоні князя Володимира на Старокиївській горі. Вважався родоначальником руського народу, у «Слові о полку Ігоревім» русичі звуться його внуками: «Погибашетъ жизнь Даждьбожа внука».

Дажбог вважався подателем благ, насамперед достатку та врожаю. Деякі дослідники навіть через це вважали його божеством дощу, проте сонячна символіка Дажбога є незаперечною.

Функції Дажбога перейшли до Святого Миколи.

Появу різних комах та плазунів навесні наші предки пояснювали тим, що Дажбог «відімкнув» землю. Для цього він посилав на землю пташок із ключами.

ПриміткиРедагувати

  1. Дажбог // Українська релігієзнавча енциклопедія / А. Колодний та ін. — Київ : Інститут філософії НАН України, 2015.
  2. Дажбог = Даждьбог // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Довіра, 2006. — C. 166. — 703 с. — ISBN 966-507-195-5.
  3. Язичницьких богів символика // Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. ─ Корсунь-Шевченківський : Вид. В. М. Гавришенко, 2015. — 911 c. — C. 896.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати