Сима́ргл, Семаргл (староцерк.-слов. Симарьглъ, Семарьглъ, Сѣмарьглъ)  — божество пантеону Київської Русі з не цілком ясними функціями. Найчастіше його зображали у вигляді крилатого собаки. Входив до числа шести божеств, ідоли яких були встановлені в Києві за князя Володимира у 980 році — відразу після Стрибога і перед Мокошшю.

Симаргл
Божество в слов'янська міфологія
Частина від слов'янська геральдикаd
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Етимологія ред.

Згідно з гіпотезою Камілли Тревер, ім'я та образ Симаргла — іранське запозичення, походить від міфічного птаха Сенмурва. Функцією його було сполучення між світами[1].

Алесандер Брюкнер пов'язував ім'я божества з житом (старопольське reż, російське рожь, польське rżysko, литовське rugis)[2].

Писемні згадки ред.

Симаргл згадується в «Повісті минулих літ» поміж богів, яким князь Володимир Великий встановив ідоли в Києві у 980 році[3].

У «Слові христолюбця» міститься докір християнам, які вірять у «Сима і Ргла». Такий поділ імені на два свідчить, що переписувачі вже не розуміли, хто такий Симаргл[3].

Культ Симаргла ред.

Його зображення у вигляді напівпса-напівптаха у XII—XIII ст. було на Русі дуже популярним як на імпортованих товарах, так і у власному декоративному мистецтві. Він поставав стражником дерева життя, часом постаючи як два персонажа, що оточують дерево. Його зображення на кераміці ІХ-Х ст. знайдено в Ґнєздові (Силезія)[4].

Трактування образу ред.

Борис Рибаков убачав у Симарглі божество насіння, ростків і коренів злаків, посланця богів, можливо, пов'язаного з Мокошею. Вигляд Симаргла в мистецтві Рибаков описував як «собако-птаха» чи грифона. З часом Симаргла замінив Переплут, споріднений з литовським Пергрубієм — «розмножником рослин»[5].

Володимир Гнатюк припускав, що Симаргл міг бути запозиченням, яке відбулося незадовго до прийняття на Русі християнства[6]

Згідно з Александром Ґейштором, образ Симаргла на Русі міг дублювати магічний віщий птах Паскудь, доставник поганих новин, запозичений із осетинських переказів. Вірогідно, що Симаргла запозичили на Русі від сарматів у перших століттях нової ери[4].

В сучасній українській культурі ред.

 
Нарукавний знак 71 окремої єгерської бригади

Симаргл є центральним елементом нарукавного знаку 71 окремої єгерської бригади.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Тревер, К. В. (1937). Сэнмурв-Паскудж, собака-птица. Ленинград: Гос. Эрмитаж. 
  2. Bruckner, A. (1924). Mitologia polska. Warszawa: Studium porownawcze. с. 41. 
  3. а б Вортман, Д. Я. (2012). Симаргл / Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Т. 9. Київ: Інститут історії України НАН України, Наукова думка. с. 554. 
  4. а б Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 178–179. 
  5. Рыбаков, Б. А. (1987). Язычество древней Руси. Москва: Наука. с. 444. 
  6. Гнатюк, Володимир (2000). Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН. с. 77–78.