Стрибо́г, Стрибо, Стриба (дав.-рус— Стрибогъ) — бог вітру (вихору, бурі) у давніх слов'ян. Гіпотетично — бог війни чи поширювач багатства. Князь Володимир поставив його ідола в Києві у 980 році в рамках своєї релігійної реформи.

Стрибог
Божество в слов'янська міфологія
Брати/сестри Дажбог[1]
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Етимологія

ред.

Польський філолог Александер Брюкнер порівнював слово «Стрибог» з українським «стрибати», трактуючи його ім'я як «бог, що стрибає» з поясненням, що йдеться не про аналогію до шаманських танцювальних ритуалів, а про ймовірний стосунок цього божества до весни та зростання[2].

Російський лінгвіст Олег Трубачов убачав у першій частині теоніма «Стрибог» праслав'янське *sterti — «поширювати, простягати» і вважав, що під Стрибогом розумілася якась одухотворена сила природи — напевне вітер[3]. Тамаз Гамкрелідзе і В'ячеслав Іванов припускали, що етимологічно ім'я «Стрибог» перегукується з індоєвропейським словом *dievas-pater — «Небо-Батько», образ якого відносили до індоєвропейського пантеону. Згодом частини слова, за їхньою версією, помінялися місцями, а під час тісних контактів слов'ян з іраномовними племенами, а саме скіфами, частина dievas замінилася на іранське baga (звідси праслав'янське bog). Індоєвропейське pater своєю чергою отримало у слов'ян значення «дядько, брат батька»[4]. Марк Вей стверджував, що «Стрибог» походить від гіпотетичної постаті, чиє ім'я вимовлялося *ptri-bhagos. Потім *ptri перейшло у *str. — звідси іменування батькового брата («стрий»), утворене з праслов'янського *pstryj, якому передувала форма *patruyos, відома також у латинській мові як patruus із тим самим значенням[5].

За версією американського філолога Романа Якобсона, корінь *stri- може походити з індоєвропейського *ster~, наявного також у латинському дієслові sterno, -ere («простиратися», «простеляти», «роздаватися вшир», «розширюватися», «засівати»)[6].

Функції

ред.

Здебільшого дослідники стародавніх вірувань приписують Стрибогу повелівання вітрами. Припущення про інші функції Стрибога ґрунтуються на гіпотетичних етимологіях його імені. З-поміж них: бог війни — носій зла, поширювач багатства, колишнє верховне божество[7].

Писемні згадки

ред.

Про Стрибога знаємо передусім із Володимирового «канону» — літописного запису, складеного наприкінці XI ст., де цей персонаж опинився між Дажбогом і Симарглом у переліку богів. Звідти він потрапив до гомілетичної літератури, у якій повторюється список богів (іноді неповний), наведений у «Повісті минулих літ»[6].

«Слово о полку Ігоревім» називає вітри «Стрибожими внуками» (рядок 48), що «віють з моря стрілами». В інших місцях русичі називаються «Стрибожими внуками»[6].

Культ Стрибога

ред.

На теренах України, Росії і Польщі відомі слов'янські топоніми, утворені від теоніма «Стрибог»[7]. Про можливість поширення культу Стрибога за межі Русі свідчать топоніми Стшибога (Strzyboga) у Скєрневіце (Польща), в XIII ст. під Тчевом (Польща) протікала річка Стрібок (Striboc), Стрибоже озеро та Стрибож[6].

Трактування образу

ред.

Польський історик Александр Ґейштор вказував, що у європейських народів боги та уособлення вітру бувають одноокі: скандинавський Одін, сербсткий хоравац, болгарський тъмичарин, з якими можна порівнювати Стрибога. Імовірно, що Стрибог належить до найдавніших богів Русі, хоча його функції були допоміжними щодо інших богів. Його культ, маючи місцеве походження, виходив за межі Русі[6].

Дмитро Вортман, науковий редактор «Енциклопедії історії України», зауважував, що уявлення про Стрибога як бога вітрів склалося лише в XIX—XX століттях на підставі фрази у «Слові о полку Ігоревім»[7].

Російські філологи В'ячеслав Іванов і Володимир Топоров зазначали, що Стрибог у писемних згадках часто згадується поряд із Дажбогом, з чого можна припускати про їхні близькі або протиставлені функції, а саме давання, розповсюдження блага[8].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Encyclopedia of Ancient Deities — 1 — Jefferson: McFarland & Company, 2000. — P. 144. — 597 p. — ISBN 0-7864-0317-9
  2. Bruckner, A. (1980). Mitologia słowiańska i polska. Warszawa. с. 98—99.
  3. Трубачёв О. Н. Этногенез и культура древнейших славян. — М.: Наука, 2003. — С. 197.
  4. Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. — Тбилиси: Изд-во ТГУ, 1984. Т. II. — С. 791, 798.
  5. Вей, М. (1958). К этимологии древнерусского «Стрибогъ» // Вопросы языкознания. Т. 3. с. 96—99.
  6. а б в г д Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Клір. с. 175—178.
  7. а б в СТРИБОГ. resource.history.org.ua. Процитовано 16 серпня 2022.
  8. Стрибог / Славянская мифология: Энциклопедический словарь. Эллис Лак. 1995. с. 369.

Посилання

ред.