Вікіпедія

Місіонери

«Місіонери» (рос. Миссионеры) — фантастична повість Євгена та Любові Лукіних, вперше опублікована 1989 року.

Місіонери
Миссионеры
Жанр фантастика
Автор Євген Лукін,
Любов Лукіна
Мова російська
Опубліковано 1989
Видання 1990

Сюжет ред.

Минуло понад 60 років з тих пір, як декілька молодих людей потрапили через прохід в просторі-часі на архіпелаг десь в океані, населений первісними племенами. Ці племена ніколи не зустрічалися з європейською цивілізацією та зберегли свою самобутність. Прибульці зробили помилковий висновок, що потрапили в минуле Полінезійських островів, і вирішили підготувати остров'ян до неминучої зустрічі з жорстокими європейськими місіонерами, просувати свою віру вогнем і мечем.

Проходить час, і європейські місіонери все-таки прибули до островів на декількох каравелах. Острови, розділені на дві ворожі держави («вечірніх» і «ранкових»), накопичили величезні запаси озброєнь та знаходяться напередодні війни, після якої на архіпелазі не залишиться нікого і нічого. Прибуття європейців призвело до об'єднання остров'ян. І тепер європейців, мушкети яких протистоять вже не списи й бумеранги, а ракетна зброя, авіаносці і напалм, очікує напад з боку жорстоких, прагматичних і технічно перевершують їх остров'ян. Вторгнення в Європу неминуче.

Цікаві факти ред.

  • Поняття «місіонери» в повісті стосується як прибульців з майбутнього, так і до християн та корпусу місіонерів серед самих остров'ян.
  • Повість входить до складу трилогії «Місіонери», «Розбійницький злий місяць» та «Сліпі поводирі».

Нагороди ред.

У 1990 на Євроконі у французькому місті Фаєнс подружжя Лукиних, які презентували цю повість, отримали заохочувальну премію (англ. Encouragement Award)[1][2][3][4].

Рецензії ред.

  • Всеволод Мартыненко. Реконкиста // Журнал «Чудеса и диковины». — Алма-Ата, 1992. — № 1 (0).
  • Ю. Астров-Зацарицынский. Пропажа героя. Островная империя в неожиданном ракурсе (о трилогии «Миссионеры», «Разбойничья злая луна» и «Слепые поводыри») // Рассказы и статьи. — Волгоград : Волгакон-2001, 2001.
  • Василий Владимирский (2000, сентябрь). «Не возвращайтесь по следам своим…» Рецензия на сборник Евгения Лукина «Слепые поводыри». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 жовтня 2011. ... звістка про те, що Лукін взявся-таки за давно задуманий приквел «Місіонерів», я сприйняв скептично. Надто вже гарні вони в своїй класичній завершеності, надто вже самоцінні. Така собі «річ у собі». Тут все на місці, навіть начебто відкритий фінал, — ні додати, ні відняти.

Видання ред.

  • журнал «Искатель» 1989’6
  • Восьмой виток спирали. — М. : Молодая гвардия, 1990. — 64 с. — («Румбы фантастики») — 75000 прим. — ISBN 5-235-01861-3.
  • Миссионеры. — Алма-Ата : Гылым, 1991. — 320 с. — ISBN 5-628-01055-3.
  • Е. Лукин. Там, за Ахероном. — М. : Локид, 1995. — 320 с. — (Современная российская фантастика) — 52000 прим. — ISBN 5-320-00006-5.
  • Е. Лукин. Разбойничья злая луна. — М., СПб : АСТ, Terra Fantastica, 1997. — 560 с. — (Звездный лабиринт) — 10000 прим. — ISBN 5-7921-0160-4 5-7841-0623-6.
  • Е. Лукин. Слепые поводыри. — М. : АСТ, 2000. — 384 с. — (Звездный лабиринт) — 15000 прим. — ISBN 5-17-002684-6.
  • Е. Лукин. Слепые поводыри. Миссионеры. Разбойничья злая луна. — М. : АСТ, ВЗОИ, 2004. — 672 с. — (Звездный лабиринт: коллекция) — 5000 прим. — ISBN 5-17-023023-0, 5-9602-0329-4.
  • Е. Лукин. Благие намерения. — М. : АСТ, Люкс, 2005. — 992 с. — (Библиотека фантастики) — 3000 прим. — ISBN 5-17-029716-5, 5-9660-1344-6.

Примітки ред.

  1. ↑ «Миссионеры» [Архівовано 28 лютого 2020 у Wayback Machine.] в «Лаборатории фантастики»
  2. ↑ Искусство Волгограда. ЛУКИН Евгений Юрьевич. Архів оригіналу за 10 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
  3. ↑ Русская фантастика. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
  4. ↑ ESFS Awards 1990-1992. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 29 лютого 2020.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Місіонери&oldid=35510886