Іванов В'ячеслав Іванович

В'ячеслав Іванович Іванов (16 [28] лютого 1866, Москва — 16 липня 1949 Рим) — російський поет-символіст, філософ, перекладач, драматург, літературний критик, доктор філологічних наук, ідеолог діонісійства. Яскравий представник «Срібного століття». Водночас с Велимиром Хлєбниковим був одним з перших Голів земної кулі[4].

Іванов В'ячеслав Іванович
Vyacheslav Ivanov, 1900 (cropped).jpg
Народився 16 (28) лютого 1866[1]
Москва, Російська імперія[2][3]
Помер 16 липня 1949(1949-07-16)[2][3][…] (83 роки)
Рим, Італія[2][3]
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1937–1954).svg РРФСР
Азербайджанська РСР
Flag of Italy (1946–2003).svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність драматург, філософ, поет, письменник, літературний критик, класицист, перекладач, есеїст, філолог, педагог, педагог
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd[2] і Перша московська гімназіяd
Мова творів італійська і російська[1]
Роки активності 18981949
Жанр поезія, есей і публіцистика
Конфесія католицька церква
У шлюбі з Зинов'єва-Аннібал Лідія Дмитрівнаd[2]
Діти Jean Neuvecelled

CMNS: Іванов В'ячеслав Іванович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

БіографіяРедагувати

Ранні роки. Життя за кордономРедагувати

Народився в родині землеміра Івана Евстіхійовича Іванова (1816—1871). Мати — Олександра Дімітріївна Преображенська (1824—1896). Закінчивши Першу Московську гімназію, одружився з Дарією Михайлівною Дмитрівською.

Продовжив навчання спершу на історико-філологічному факультеті Московського університету (1884—1886, два курси), потім в Берлінському університеті (1886—1890), де, крім філології, багато займався історією під керівництвом Моммзена (Іванова називають одним з останніх його учнів), а також філософією. У 1896 році Гіршфельд і Моммзен прийняли його дисертацію про податки в Римській імперії, написану латиною, але усний іспит на вчений ступінь Іванов не здавав. На Іванова найбільший вплив мали Ніцше, Володимир Соловйов, слов'янофіли, німецькі романтики (Новаліс, Фрідріх Гельдерлін). Сам Іванов стверджує, що більше, ніж Соловйов, впливав на нього Володимир Ерн.[5]

Багато подорожував — починаючи з 1891 року, об'їхав значну частину Європи (жив деякий час в Афінах, потім в Женеві), відвідав Палестину (1902), Єгипет. Жив переважно в Італії та Росії (остаточно переселився в Італію в 1924 році).

ДоробокРедагувати

ПоезіяРедагувати

  • Стернові зорі (рос. Кормчие звёзды) (1903)
  • Прозорість (рос. Прозрачность) (1904)
  • Cor Ardens (5 поетичних книг у 2 томах) (1911)

ПрозаРедагувати

Критика та есеїстикаРедагувати

  • Борозни й межі: естетичні та критичні досліди (рос. Борозды и межи) (1916)
  • Рідне та всесвітнє (рос. Родное и вселенское: статьи) (1917)
  • Листування з двох кутів (рос. Переписка из двух углов) (у співавторстві з Михайлом Гершезоном[ru]) (1922)

Наукові праціРедагувати

  • De societatibus vectigalium publicorum populi romani (1910)
  • Достоєвський і роман-трагедія (рос. Достоевский и роман-трагедия) (1911)
    • перероблене видання німецькою: Dostojewskij. Tragödie — Mythos — Mystik (1932)
  • Діоніс і прадіонісійство (рос. Дионис и прадионисийство) (1921)

ПерекладиРедагувати

  • Алкей і Сапфо (рос. Алкей и Сафо) (1914)

Зібрання творівРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г д Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3.
  3. а б в Иванов Вячеслав Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Составитель С.В. Старкина. Хронологическая канва жизни и творчества Велимира Хлебникова (рос.). Архів оригіналу за 18 лютого 2020. «1916. 29 февраль. «Хлебников и Петровский были у Вяч. Иванова (Москва), он дал подпись о вступлении в Председатели земного Шара» 
  5. М. С. Альтман. Разговоры с Вячеславом Ивановым. www.v-ivanov.it. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 4 березня 2016.