Відкрити головне меню

Папа́й (грец. Παπατος) — за Геродотом пращур всіх скіфів, скіфський Зевс, ім'я якого Геродот пов'язував з грец. πάππα — укр. батько, чоловік Апі.

Геродот тричі згадує Папая:

  1. як батька Таргітая (IV, 5);[1]
  2. у загальному переліку (IV, 59);[2]
  3. у відповіді Іданфірса/ Ідантура Дарію (IV, 127).[3]

Друга згадка цікава тим, що має прямий аналог у міфології іншого іраномовного народу — осетин. У загальній весільній молитві останніх перелік духів подається за тією ж схемою, що й у Геродота: дух домашнього вогнища (Сафа), дух охоронець громади та родини Тихост/ Тухваст, інші духи,[4] що може вказувати на можливе джерело або Геродота, або його інформатора.

Щодо функцій осетинського Тихоста/ Тухваста головні наступні:

  1. Бог (дух) Грози;
  2. охоронець та захисник громади;[5]
  3. покровитель та захисник родини.[6]

Іншу неймовірну етнографічну пам'ятку осетин (безумовно, саме скіфська ізоглоса) записано В. Міллером:

«При початку культу … трапилося наступне диво: обраний йому дзуарлаг[7] … бачив … (як Тихост) … верхи на олені їхав у напрямку до нього. У правці він тримав батога, обвішаного бубонцями, й удари його лунали, наче гуркіт грому[8]

Наведений В. Міллером опис Тихоста/Тухваста має прямі аналоги у скіфо-сколотській культурі:

  • осет. верхи на олені — скол. відомі прикраси кінської збруї з оленячими сюжетами;
  • осет. батіг, обвішаний бубонцями — скол. ритуальні навершники, обвішані бубонцями.

Ймовірно, що цар-жрець[9] сколотів, з'являючись верхи на таким чином прикрашеному коні, з символом влади у руці, відтворював певний міфологічний сюжет.

Згадані сколотські навершники являють собою стилізоване «світове дерево», стовбур якого зливається з фігурою чоловічого божества; від основи стовбура відходять чотири гілки з фігурками чотириногих тварин. Над головою божества зображено орла — символ Папая; хижі птахи, які сидять на гілках, — його помічники. До дерева на ланцюжках підвішені дзвіночки, круглі підвіски та «півмісяці», що символізують грім та небесні світила.[10] Але саме ці антропоморфні зображення є підставою пов'язувати Папая не скільки з богом неба Зевсом, скільки з Богом Грози на кшталт індійського Індри,[11] та, взагалі, ці навершники структурно повністю відповідають відомим з опису Геродота священним спорудам для Арея,[12] що, в свою чергу, ставить під сумнів наявність двох богів (Папая та Скіфського Арея) замість одного (скіфський Бог Грози), характерного тим більш для народів індо-іранського кола.[13] Ймовірно,

«слід думати, що йдеться не про декілька персонажів, а про декілька іпостасей однієї й тієї ж міфологічної істоти, яка кількістю цих іпостасей визначає параметри міфологічної моделі світу, як і світове дерево, пов'язане з цим персонажем».[11]

Це не суперечить й відомому опису Аміана Марцеліна вірувань аланів: «У аланів голий меч встромлюють в землю, за варварським звичаєм, та вклоняються йому як Марсу, покровителю країни, якою кочують» (лат. Martem, regionum, quas circumcircant, praesulem...).[14]

Окремої уваги заслуговує думка щодо відповідності Скіфського Арея авестійському Веретрагні.[15] Щодо цієї думки, то актуальним залишається наступне зауваження:

«Другу функцію в її індо-іранській формі було покликано стати однією з мішеней, в яку з особливою силою цілився Заратуштра: вільна, героїчна, шалена мораль загонів молодих воїнів не була мораллю жерців та мудреців … Ось чому … Індру було вигнано й він знайшов притулок в „поганому творінні“… все відбувається, наче теологи-реформатори, самі належачи до першої функції, визнали більш надійним приєднати військову силу до сфери власне релігійної верховної влади. Поруч з Мітрою, збагаченим войовничими рисами, з'являється підпорядкована йому Сутність, яку було сформовано з одного традиційного епітета Індри-бога … — „вбивця демона Врітри“… : це Веретрагна, … Язата перемоги.»[13]

Теонім ТаргаРедагувати

На відомому пізньоскіфському св'ятилищі Таркана[16] було знайдено велику кількість графіті з теонімом Тарг(а), що дало підстави для нової етимології імені «культурного героя» сколотів Скіла Таргітая:
грец. Ταργιτάος < скіф. *Targī-tavah- — укр. володіючий міццю (силою) Тарги.[17]

Спеціальні дослідження щодо вжитку слів з основою *tarH- в іранських мовах невідомі.[18]

Цікаві й більш опрацьовані паралелі ми можемо побачити у низці індоєвропейських мов.

1. Анатолійські мови.

"…коли мова йде про перемогу Бога Грози над Драконом, вжито дієслово tarḫ(u) — «перемагати», від якого, мабуть, утворено й саме згадане вище ім'я Бога Грози в анатолійських мовах… ".[11]
«Хетський бог Pirwa- (Perwa-), як й праіндоєвропейський й балто-слов'янський бог з спорідненим ім'ям, пов'язаний з кіньми, які везуть його колісницю у відповідних міфопоетичних текстах. Але в анатолійських традиціях при збереженні стародавнього імені бога та деяких його семантичних зв'язків (зі скелями, з кіньми) втрачається його первісна функція як бога грози. У цій функції вже в давньоанатолійскому діалекті часу староасирійських колоній, а згодом й у хетських та в лувійських текстах, виступає слово, яке колись було одним з епітетів цього бога як „Переможця“. Зберігся в ньому тільки суфікс, що нагадує про давнє ім'я бога (як в типологічно подібному д.-грец. Κερα-υν-οί „перуни, громовий удар“). Відоме з староасирійських текстів давньоанатолійское ім'я бога Грози Tarhunu утворено від цього давнього епітету за допомогою суфікса nu-. Давньохетське логографічне написання (d)IŠKUR (у найдавнішому напису Аніти IM-un-ni „Бог Грому“, що співвідноситься з „небом“…) передає цей давній епітет, що читався як Tarh-unni і відповідав лувійському Tarhunt-, анатолійському дієслову tarh-u- „перемагати“, та індо-іранському *tṛ-v-аnt- „могутній, переможний“.»[19]

Й навіть більше:

«Незалежно від того, чи пов'язана анатолійська основа *tarḫun- і споріднені форми інших індоєвропейських мов з дієслівним коренем *tarḫ(u), немає сумніву, що анатолійські назви бога-громовника споріднені кельт. *taranV- …. Можуть бути зведені до і.-є. *tṛHon- — „грім, бог-громовержець“».[20]

2. Давньоіндійська мова.[21]
У Ведах дієслова з коренем *tarh- застосовується переважно у описі перемог Індри, далі Агні тощо.

У Ригведі:

  • (RV 10, 102, 4) «kūṭam sma tṛṃhát abhímātim eti» — достеменно не визначено, як варіант: укр. «Він йшов у наступ, наче трощачий кий»;
  • (RV, 1, 133, 1) «vailasthānám pári tṛḷhāḥ áśeran» — укр. «На місці битви пошматовані полягли»;
  • (RV 6, 16, 48) «tṛḷhā rákṣāṃsi vājínā» — укр. «Розбиті ракшаси героєм»;
  • (RV 7, 104, 4 = AVŚ 8, 4.4) «índrāsomā vartáyatam diváḥ vadhám / sám pṛthivyāḥ agháśaṃsāya tárhaṇam» — укр. «О Індра-Сома, скатіть з неба (та) з землі / зброю [проти] лихомовного, вбиваючи (розплющуючи)»..

У Атхарваведі:

  • (AVŚ 5, 17, 7) tṛhyánte — розбивають;
  • (AVŚ 2, 31, 2) atṛham — розчавив;
  • (AVŚ 11, 5, 7) tatarha — повергнув;
  • (AVŚ 8, 8, 11) tṛṇédv — (най) розплющить;
  • (AVŚ 5, 8, 7) tṛṇáhāṃ — розбили.
«… на підставі розглянутих контекстів можливо для дієслова tarh- у ведійській мові припустити значення „руйнувати, вбивати, давити“».[21]


Отже, враховуючи згадані індо-європейські мовні паралелі, можна припустити наступне:
скіфо-сколотський Папай був не тільки мифічним пращуром та охоронцем етносу сколотів, а й скіфським Ареєм, Богом Грози на кшталт ведійського Індри, переможцем хтонічного чудовиська й богом перемоги, богом війни, богом воїнів та богом військового furor. Ймовірно мав друге ім'я — Тарга (чи ім'я зі складовою Тарга-).


Дивись також: Етнічний міфСкіфський Арей та його меч

Етимологія теонімуРедагувати

Наразі найбільш поширена наступна етимологія:

З цього приводу С. Р. Тохтасьєв зауважує: «аналогічні ономастичні утворення в іранській мені не відомі», й зводить до давн. ір. *papa- — тато, батько.[23]


Можливо, для розкриття образу Папая та етимології його імені слід врахувати наступне:

"Авестійське *upāpa- застосовано не лише до тварин, а й до божественних сутностей, а також до Гандарви, якого пов'язано з водою. Крім того, що слово *upāpa- виступає спеціальним терміном, одного разу (Яшт 14.41) його вжито як прикметник, що визначає властивість хмари, який ймовірно буквально можна перекласти як «надводна (хмара)». Чотирнадцятий Яшт присвячено божеству перемоги Веретрагні, і в сорок першому пасажі благодатна сила цього божества порівнюється з «надводною» хмарою, що покриває гори. Можна припустити, що зв'язок слова *upāpa- з небесними водами не випадковість (пор. Upa. Āpəm, «на воді», про туман). Так, *upāpa- є епітетом зороастрійського божества Апам Напата (apąm napāt), названого upāpō yazatō — «водне / коло(біля-/ при-)вóдне божество» (Йашт 19.52). Пасаж 19.52 містить відгомони прадавнього міфу про Апам Напата, де його названо «мужів створивший, чоловіків створивший» (зазвичай це епітети верховного божества зороастрійського пантеону Ахура Мазди). Й у авестійському, й у ведичному текстах у Апам Напата подвійна природа, не лише водна. У Рігведі Апам Напат постає як самостійне божество або служить епітетом Агні і Савітар, будучи сином вод й одночасно їх запліднювачем, — і в той же час він живе в небесній обителі, найвищому місці: «Тут („тобто в водах“) народження цього коня (Апам Напата) й на небі» (Рігведа II 35. 6)."[24][25]

Беручі до уваги наведений уривок та відомий сюжет з «Діянь Нартів» (Смерть Батраза),[6] з теонімом Таргі/Таркі (й відповідно, з безпосередньо Папаєм) гіпотетично можна пов'язати згаданого Геродотом «скіфського Посейдона» — Тагімасада, якому вклонялися (за Геродотом) лише царські скіфи.[2]

Примітки. Джерела. ПосиланняРедагувати

  1. укр. Геродот, Мельпомена, 5; грец. Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 5
  2. а б укр. Геродот, Мельпомена, 59; грец. Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 59
  3. укр. Геродот, Мельпомена, 127; грец. Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 127
  4. «У весільних молитвах Тихост йде у парі з духом родинного вогнища, завжди слідом за ним, й тільки після звернення до цієї пари йде звернення до інших духів.» (рос.) Ж. Дюмезиль. Скифы и нарты. Наука, 1990.
  5. Загальна молитва: «О Тихост, ми коримось тобі! Розбий, знищ того, хто хоче вдертися до нас силою, порушив наші кордони!» (рос.) Ж. Дюмезиль. Скифы и нарты. Наука, 1990.
  6. а б (рос.) Ж. Дюмезиль. Скифы и нарты. Наука, 1990.
  7. людина, що наглядає за святим місцем — дзуаром
  8. (рос.) Миллер В. Ф. Осетинские этюды. Владикавказ. 1992.
  9. (рос.) Топоров В. Н. Мировое дерево. Универсальные знаковые комплексы. Том 1. М.: Рукописные памятники Древней Руси. 2010.
  10. (рос.) Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. Киев, Наукова Думка. 1983.
  11. а б в (рос.) В. В. Иванов, В. Н. Топоров. Исследования в области славянских древностей. Москва. Наука. 1974.
  12. укр. Геродот, Мельпомена, 62 грец. Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 62
  13. а б (рос.) Ж. Дюмезиль. Верховные боги индоевропейцев. М., «Наука», 1986.
  14. (рос.) Аммиан Марцелин. Римская история. СПб., 2000. ХХХІ, 2, 23.(лат.) Ammianus Marcellinus. Res Gestae.
  15. (рос.) А. В. Вертиенко. К персонификации скифского воинского божества. Східний світ. № 3. 2012.
  16. (рос.) Щеглов А. Н. Большой Кастель и святилище II в. до н.э. в урочище Джангуль. Проблемы античной культуры (тез. докл.). Симферополь, 1988.
  17. (рос.) Тохтасьев С. Р. Из ономастики Северного Причерноморья. XXI. TRAKANA. ВДИ № 1. 2013
  18. у Етимологічному словнику іранських дієслів під праіранськими основами *tarH- наведено похідні від інших праіндо-європейських основ. Див.: (англ.) Johnny Cheung. Etymological dictionary of the Iranian verb. Leiden and Boston. Brill, 2007.
  19. (рос.) Т. В. Гамкрелидзе, Вяч. Вс. Иванов. ИНДОЕВРОПЕЙСКАЯ ПРАРОДИНА И РАССЕЛЕНИЕ ИНДОЕВРОПЕЙЦЕВ: ПОЛВЕКА ИССЛЕДОВАНИЙ И ОБСУЖДЕНИЙ. Вопросы языкового родства. — № 9. — М., 2013.
  20. (рос.) С. Л. Николаев, А. Б. Страхов. К названию бога-громовержца в индоевропейских языках. Балто-славянские исследования. 1985. М., 1987.
  21. а б (рос.) Е. Р. Крючкова. Древнеиндийские глагольные корни tard-, tarh- и star-. ИЯКФ XIX, 2015.
  22. (рос.) Э. А. Грантовский. Ранняя история иранских племён Передней Азии. М., Восточная литература, 2007.
  23. (рос.) Тохтасьев С. Р. Остракон с поселения ольвийской хоры Козырка XII. Hyperboreus 8/1. 2002.
  24. (рос.) В. Ю. Крюкова. Авестийский термин upāpa- и древнеиранские модели мира. Commentationes Iranicae. Сборник статей к 90-летию Владимира Ароновича Лившица / под ред. С. Р. Тохтасьева и П. Б. Лурье. — СПб. : Нестор-История, 2013.
  25. (рос.) Авеста, Яшт, 14-41