Ј (кирилиця)

літера розширенної кирилиці
Літера Ј
Unicode (hex)
велика: U+0408
мала: U+0458
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

Ј, ј — літера розширеної кирилиці, 11-а буква сербської і 12-а літера македонської абетки. Використовується також в алтайській та азербайджанській кириличній абетці. Вимовляється як МФА[j] , але в алтайській мові позначає МФА[ɟ] або МФА[d͡z]

У південнослов'янських мовах (окрім болгарської) в кириличному алфавіті використовується замість традиційної букви Й, і в поєднаннях ја, је, јо, јі, ју, які замінили скасовані з сербської писемності букви йотованних голосних я, є, ю (див. таблицю транскрипції сербських букв в статті «Сербська кирилична абетка»).

Історія ред.

Буква існувала в російському скорописі кінця XVII — початку XIX ст. як варіант літери «і» (лише в тих позиціях, де вона вимовлялася як «й», наприклад «маіоръ») і в цій якості засвідчена в численних документах[1]. Остаточно виходить з ужитку в пізні роки Миколи I. У друкарських шрифтах була відсутня.

Буква була введена в сербську абетку Вуком Стефановичем (який пізніше взяв собі прізвище Караджич). Спочатку в своїй граматиці народної сербської мови 1814 року[2] він використовував символ Ї, яке пізніше змінив на Ј[3] — тобто використав латинський йот в його німецькому звуковому значенні, перший час залишивши дві крапки над буквою. Однак припускається, що на його вибір вплинула не німецька літера, а російська (див. вище).

У новоствореній македонській абетці буква Ј сербського зразка була уведена 4 грудня 1944 року за результатами голосування членів «філологічної комісії щодо встановлення македонської азбуки і македонської літературної мови» (8 голосів «за», 3 «проти»).

Буква застосовувалася в деяких варіантах писемності, що пропонувалися в середині XIX століття для української мови, передусім у драгоманівці, але через її відсутність у типографіях від неї швидко відмовилися.

На початку XX століття існували ідеї запровадженні літери і в російській мові. У 1990-і рр. було запропоновано ввести дану букву в алфавіт західнополіської мікромови.

Примітки ред.

  1. Див., наприклад, ревізські сказки Алексинського повіту 1811 р., Тульский обласний архів, Фонд 401 оп. 1 справа 01, рядок 4 зверху
  2. Вук Стефановић (Сербиїанец). [1] — у Виенни : у печатньи Г. Іоанна Шнирера, 1814. Архівовано з джерела 11 березня 2016
  3. Вук Стефановић. [2] — у Бечу, 1818. — P. LXIX. Архівовано з джерела 14 березня 2016

Література ред.

  • Петар Ђорђић. Историја српске ћирилице. — Београд, 1971.
  • Иван Кочев, Иван Александров. Документи за съчиняването на «македонския книжовен език» // Македонски преглед (Macedonian review): Списание за наука, литература и обществен живот. Година XIV, книга 4. — София : Македонският научен институт, 1991. — 15 березня. — С. 17. — ISSN 0861-2277.