Глаголиця

слов'янська абетка

Глаго́лиця (самоназва – Ⰽⱛⱃⰺⰾⰾⱁⰲⰻⱌⰰ, сучасна самоназва – Ⰳⰾⰰⰳⱁⰾⰻⱌⱔ)  — поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов'янських абеток. Вважається, що саме глаголицю створив св. Костянтин (Кирило) Філософ[1] в 862863 році для запису священних біблійних текстів слов'янською мовою, а кирилицю розробили його послідовники на основі грецького алфавіту, додавши для передачі звуків, відсутніх у грецькій мові, літери, запозичені з глаголиці[2].

Глаголиця
ⰽⱛⱃⰺⰾⰾⱁⰲⰻⱌⰰ (ⰳⰾⰰⰳⱁⰾⰻⱌⱔ)
Glagolitic script.svg
Вид
алфавіт
Мови старослов'янська
Період
862/863 — сьогодення
Походження
змодельована на основі грецької абетки
  • Глаголиця
Напрям зліва направо
U+2C00–U+2C5F
Ця стаття містить символи МФА та знаки описуваної системи письма. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки.
Дощечка з текстом, написаним глаголицею

Зазвичай говорять про два види глаголиці: стародавнішу «круглу» (хорв. Obla glagoljica), також відому як болгарська, і пізнішу «ламану», хорватську (хорв. Uglata glagoljica), яка обмежено використовується в богослужінні дотепер. Алфавіт останньої поступово скоротився до 30 символів.

Також налічуються десятки тисяч рукописів, документів, книг писаних курсивною глаголицею. Найбільша робота має 22 томи. Використовувалася для скорого письма та укладання важливих документів і торгових угод.

Як алфавіт глаголиця була відома в Україні і в 17 столітті її подав у своїй граматиці І. Ужевич. Різновид глаголиці в Україні використовували (наприклад, П. Беринда) як тайнопис. Наприкінці 10 століття у Болгарії, а згодом і в інших слов'янських землях — Македонії, Сербії, Київській Русі — глаголицю почала витісняти кирилиця, а в Чехії, Моравії, Словаччині, Словенії та частково у Хорватії — латиниця.

Гіпотези виникнення глаголиціРедагувати

Глаголиця була створена майже в той же час, що й кирилиця. Найімовірніше, що в її основі лежав вже існуючий розподіл слов'янської мови на звуки. Можливими причинами створення глаголиці, або правильніше двох, а не одної абетки було існування двох чи кількох докирилівських слов'янських абеток. У всякому разі про існування докирилівських письмен говориться в VIII главі «Паннонського життя» Кирила: до створення кирилівської абетки слов'яни використовували для письма «риски і різи». Крім того Кирило, ще до створення азбуки, знаходив слов'янські книги і чоловіка, «глаголющого тою бесідою», котрий і навчив його читати ті книги. Найімовірніше, що ці книги були написані на основі грецького алфавіту, пристосованого до слов'янської мови і, можливо, доповненого новими літерами, необхідними для передачі звуків мови. Кирило ж переробив цей матеріал, створив азбуку (кирилицю), переклав ряд книг і активно сприяв просвітництву.

Іншою можливою причиною створення іншої азбуки — глаголиці було переслідування німецько-католицькими монахами слов'янських книг, оскільки вони були написані літерами, схожими на грецькі, тобто візантійським письмом. Боротьба між західною і східною церквами часто приймала жорсткі форми. Метою захистити слов'янські книги і могло бути створення глаголиці — азбуки, яка дуже відрізнялася від кирилівської і не схожа на грецьку. Втім, більша зручність кирилиці згодом дозволила їй витіснити глаголицю.

ХарактеристикаРедагувати

Графіка деяких символів глаголиці виглядає незручною для постійного вжитку, тому припускається, що вона була розроблена за короткий проміжок часу і не пройшла «шліфування» часом. Спрощення форм не відбулося в такому обсязі, як, наприклад, у грецькій абетці.[3]

Глаголиця має чотири літери, що позначають звук [і]: Ⰹ, Ⰺ, Ⰻ, Ⱛ. Кирилиця має три: И, І, Ѵ. Відподними сучасній кириличній «і» є два варіянти:

 
Сторінка Євангелія від Марка з Зоґрафського Євангелія, старослов'янського рукопису, написаного глаголицею.

звичайний (Ⰹ) і особливий (Ⰺ) для позиції на початку слова, щоб у текстах, які на той час не мали пробілів, не було плутанини між прикінцевим «ъ» Ⱏ (Ѥръ) і початковою «і» Ⰹ в наступному слові з літерою «ы», яка позначалася як ⰟⰉ.

Так само як і давніша кирилиця, глаголиця не має літери для звуку [у]. Власне Ⱆ є лігатурою двох літер: Ⱁ та Ⱛ.

Глаголиця не містить питомо грецьких «ксі» (Ѯ) та «псі» (Ѱ), на відміну від кирилиці.

Глаголична пунктуація схожа на кириличну, оскільки розвивалися вони пліч-о-пліч. І наголоси, і титла, зокрема скорочення (як от ⰱ҃҃ — «бог»), цілком припустимі.

Концепція глаголиці передбачала пари твердих і м'яких звуків [г] і [х]: [г] твердий — Ⰳ, [г] м'який — Ⰼ, [х] твердий — Ⱒ, [х] м'який — Ⱈ.

Запис чисел не збігається з кириличною системою (скопійованою з грецької). Глаголиця використовує наскрізну нумерацію літер за зростанням, що не дозволяє записувати числа більше 5999. Числа в тексті виділяють крапками та/або титлом і пропуском порядків, рівних нулю, через відсутність його позначення. Наприклад: 1980 = · ⰝⰜⰑ ·. Літера Ⰹ ніколи не використовувалася як цифра, а тільки її варіант Ⰺ. Так само як і кирилицею числа від 11 до 19 пишуться з перестановкою розряду: 11 = ⰀⰊ·, а не ⰊⰀ·.[4]

Літери глаголиціРедагувати

Символ в Unicode Малюнок Церковнослов'янська назва Звук Числове значення Припущення щодо походження Відповідники в кириличних абетках
  Азъ /ɑ/ 1 Символ хреста або гебрейська א A
  Боукы /b/ 2 Невідомо Б
  Вѣдѣ /ʋ/ 3 Можливо, з латинської V В
  Глаголи /ɡ/ 4 Грецька Γ γ Г; Ґ
  Добро /d/ 5 Грецька Δ δ Д
  Ѥсть /ɛ/ 6 Можливо, самаритянська /ге/ Е; Є; Э
  Живѣте /ʒ/ 7 Можливо, коптська Ϫϫ («жанжа») Ж
  Ѕѣло /dz/ 8 Можливо, Ϛ ϛ Ѕ
  Землѧ /z/ 9 Варіант Θ θ З
Ⰹ, Ⰺ  ,   Ижеи /i/, /j/ 10 Грецька Ι ι з дієрезою И; Й
  И десѧтичноѥ /i/, /j/ 20 Можливо, комбінація християнських символів кола і трикутника І; Ї
  Гъерв [dʑ] 30 Невідомо Ћ; Ђ, Ѓ
  Како /k/ 40 Гебрейська ק К
  Людиѣ /l/, /ʎ/ 50 Грецька Λ λ Л; Љ
  Мыслите /m/ 60 Грецька Μ μ М
  Нашь /n/, /ɲ/ 70 Невідомо Н; Њ
  Онъ /ɔ/ 80 Невідомо О
  Покои /p/ 90 Грецька Π π П
  Рци /r/ 100 Грецька Ρ ρ Р
  Слово /s/ 200 Можливо, комбінація християнських символів кола і трикутника С
  Твердо /t/ 300 Грецька Τ τ Т
  Оук /u/ 400 Лігатура з Ⱁ і Ⱛ У
  Ферть /f/ 500 Грецька Φ φ Ф
  Хѣръ /х/ 600 Можливо, поєднання латинських g і h Х
  От, Омега /ɔ/ 800 Лігатура Ⱁ зі своїм оберненим зображенням Ѡ
  Ци /ts/ 900 Гебрейська ץ (прикінцева форма) Ц
  Червь /ʧ/ 1000 Гебрейська צ (початкова і середня форма) Ч; Џ
  Ша /ʃ/ Гебрейська літера ש Ш
  Шта /ʃt/ 800 Лігатура з Ⱎ і Ⱍ (або з Ⱅ, що менш ймовірно) Щ
  Ѥръ /ɯ/ Можливо, модифікована Ⱁ Ъ
ⰟⰊ   Ѥры /ɨ/ Ы
  Ѥрь /ɘ/ Можливо, модифікована Ⱁ Ь
  Ѩть /æ/, /jɑ/ Можливо, лігатура грецьких E+I Ѣ
  Ѥ /jɛ/, /jo/ Ѥ
  Ю /ju/ Ю
  Малий юс /ɛ̃/ Ѧ, Я
  Малий йотований юс /jɛ̃/ Ѩ
  Великий юс /ɔ̃/ Ѫ
  Великий йотований юс /jɔ̃/ Ѭ
  Фита /θ/ Грецька Θ θ Ѳ
  Ижиця /ʏ/, /i/ Ѵ
  Трикутна а /ɑ/
  Малий юс з хвостом /ɛ̃/
  Павукоподібна ха /x/
  Пѣ /p/ Відома з абецедаріїв, достеменний вигляд не встановлено. Можливо, грецька Ψ ψ
  [ЛатиноподобныѨ] Мыслите /m/
  Ѥрь-штапикъ /ə/

Щоб побачити букви глаголиці, необхідно встановити шрифт з підтримкою глаголиці.

Хорватська глаголицяРедагувати

На території Далмації (частина сучасної Хорватії) у IX ст. глаголицю впроваджували учні Кирила й Методія, поширюючи там писемність хорватським ізводом старослов'янскої мови. Відоме використання глаголиці й у світських текстах. Уперше про це письмо згадують документи Сплітського собору 925 року. Він, разом з наступними соборами, намагався обмежити і навіть заборонити літературу і служби слов'янською мовою, проте, глаголисти все ж нарешті добилися прав на богослужіння за глаголичним обрядом[5]. Глаголичний обряд, поширений у певних місцевостях Хорватії (уздовж узбережжя і на островах), побутував до 1960-х років[6], коли церковнослов'янська мова богослужіння була змінена на хорватську — через постанову ІІ Ватиканського собору, що дозволив служби рідними мовами.

 

Зображення тексту, написаного глаголицеюРедагувати

Глаголиця в UNICODEРедагувати

В Юнікоді розміщено два окремих блока з глаголицею: основний (у діяпазоні U+2C00 - U+2C5F, 96 символів) та допоміжний (у діяпазоні U+1E000 - U+1E02F, 38 символів). До блоків також було включено і рідкісні літери, як-от:

Ⱞ — графічний варіянт М, окремою літерою не вважається;

Ⱊ — трапляється в деяких в рукописних абетках, її звучання достеменно не визначено , зазвичай називається «пе»;

Ⱜ — хорватський варіянт кириличного «ъ», спрощений для заощадження місця (через потребу за старих правописів ставити «ъ» в кінці кожного слова, що закінчується на шелестівку), зазвичай називається «паличкою» — «Ѥрь-штапикъ»;

Ⱒ — трапляється лише у двох джерелах: у Синайському псалтирі 3 рази та в Євангелії Ассемані 1 раз, у всіх випадках передаючи першу літеру в слові «хлъмъ», імовірно звучаючи твердим звуком [х];

Ⱝ — хорватське «трикутне А», зустрічається кілька разів у найдавніших текстах, звучання літери достеменно не визначено (припускається, що це подовжений або йотований звук [а]).

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 A B C D E F
2C00
2C10
2C20
2C30 ⰿ
2C40
2C50

Запис глаголицею частини вірша Шевченка:

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма.
Ⱃⰵⰲⰵ ⱅⰰ ⱄⱅⱁⰳⱀⰵ Ⰴⱀⰺⱂⱃ ⱎⰻⱃⱁⰽⰻⰹ, Ⱄⰵⱃⰴⰻⱅⰻⰹ ⰲⰺⱅⰵⱃ ⰸⰰⰲⰻⰲⰰ, Ⰴⱁⰴⱁⰾⱆ ⰲⰵⱃⰱⰻ ⰳⱀⰵ ⰲⰻⱄⱁⰽⰺ, Ⰳⱁⱃⰰⰿⰻ ⱈⰲⰻⰾⱓ ⱂⰺⰴⰺⰹⰿⰰ.[4]

Цікаві фактиРедагувати

 
Пам'ятник глаголиці (стилізована літера «Аз»). Башчанська долина, острів Крк, Хорватія
 
Текст глаголицею на банкноті номіналом у 2 гривні

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. 9.4. Писемність. Освіта (С. О. Висоцький) // Історія української культури. — Київ, 2001. — Том 1. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 24 червня 2013. 
  2. Г. А. Хабургаев. Старославянский язык. Издание второе, переработанное и дополненное. М.: Просвещение, 1986. С. 29.
  3. https://website-designer-2149.business.site. Слов'янські азбуки: кирилиця і глаголиця. Історія їх розвитку. Українська література (uk-UA). Процитовано 8 листопада 2021. 
  4. а б Глаголица. www.konorama.ru. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 7 листопада 2021. 
  5. В. И. Фрэйдзон. История Хорватии. Глава 1. Раннесредневековая Хорватия. VII-XI века. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. 
  6. Глаголица. Многоочитая азбука. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. 
  7. 2 гривны 2004 года (рос.). Архів оригіналу за 8 січня 2014. Процитовано 18 січня 2012. 
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 січня 2021. Процитовано 9 листопада 2015. 
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 9 листопада 2015. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Глаголица
Глаголиця на новій банкноті [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.]