Відкрити головне меню

Русанівський Віталій Макарович

український філолог, мовознавець-україніст і славіст

Віта́лій Мака́рович Русані́вський (25 червня 1931, Харків — 29 січня 2007, Київ) — український науковець, філолог, мовознавець-україніст, викладач і славіст.

Віталій Макарович Русанівський
Русанівський Віталій Макарович1.jpg
Народився 25 червня 1931(1931-06-25)
Харків, СРСР
Помер 29 січня 2007(2007-01-29) (75 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Місце проживання Київ
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність мовознавець, славіст, українознавець
Alma mater Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка
Сфера інтересів мовознавство
Заклад Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні
Вчене звання академік НАН України з 1982
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Науковий керівник Тимошенко Петро Дмитрович
Член НАН України
Відомий завдяки: дослідження історії української літературної мови
Батько Русанівський Макар Олексійович
Матір Середа Єлизавета Омелянівна
У шлюбі з Осипенко Зінаїда Макарівна
Діти дочка Мирослава
Нагороди
Державна премія СРСР Заслужений діяч науки і техніки України
Орден «Знак Пошани» Орден Трудового Червоного Прапора
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Президії Верховної ради УРСР
Премія ім. Івана Франка

Автор близько 350 праць із проблем сучасної української мови і історії, українського, слов'янського і загального мовознавства, історичної граматики, історії української літературної мови, культури мови, правопису, взаємозв'язків української та інших слов'янських мов, автор багатьох досліджень із проблем лексикографії та семантики, методології лінгвістичних досліджень, семасіології, термінології, соціолінгвістики, стилістики. Комуніст та прихильник росіянізації української мови[1].

БіографіяРедагувати

ДитинствоРедагувати

Народився 25 червня 1931 у місті Харкові у сім'ї філологів. Його батьки познайомилися в Харкові. Батько Русанівський Макар Олексійович був філологом-шевченкознавцем, мати Середа Єлизавета Омелянівна — українським літературознавцем і мистецтвознавцем.

На початку німецько-радянськоїї війни батька В. Русанівського заарештували та звинуватили в буржуазному націоналізмі — без суду і слідства за прямим розпорядженням прокурора стратили в Лук'янівській в'язниці.

Пізніше родина переїхали до Києва. Жили спочатку в невеличкій кімнаті на вулиці Керосинній, а потім купили недобудовану хату на Батиєвій Горі, відремонтували її, і жили у ній всією сім'єю.

ОсвітаРедагувати

Повну середню освіту Віталій Русанівський отримав у загальноосвітній школі № 115 м. Києва. До війни в ній провчився два роки, під час — самотужки «пройшов» третій і четвертий класи. Коли визволили Київ, пішов одразу у п'ятий клас. Дуже боявся, що не опанує російську, адже сім'я була україномовна, але перший диктант написав на хорошу оцінку. 1949 року закінчив школу із золотою медаллю.

З 1949 по 1954-ий Віталій Русанівський здобував вищу освіту на філологічному факультеті Київського державного (нині національного) університету ім. Т. Г. Шевченка. Коли вступав до університету, після співбесіди його довго не зараховували, доки не викликали до спецчастини і не запитали про батька. На той час на руках у Віталія була довідка про смерть батька 26 липня 1941. Так, через вісім років на філфаці знову зазвучало прізвище «Русанівський». На українському відділенні студентам було запропоновано спеціалізації з мовознавства чи літературознавства, перед Віталієм Макаровичем не стояло питання вибору (мати один раз сказала йому: «Ти, Віталію, йди по мовній лінії…»). Він обрав мовознавство. А в мовознавстві — розділ історична граматика української мови. При закінченні навчання дипломну роботу писав у доцента Петра Дмитровича Тимошенка.

У 1954–1957-их навчання продовжив в аспірантурі на кафедрі української мови. Його науковим керівником став Петро Дмитрович Тимошенко, який був фахівцем з історії української літературної мови — писемні пам'ятки, стиль, структура, місце в історичному розвитку мови. Саме на дослідження історії граматичних категорій виду і часу в українській мові 14–17 ст. Петро Тимошеко спрямував наукові інтереси аспіранта В. М. Русанівського.

Наукова діяльністьРедагувати

З 1957 Віталій Русанівський — молодший, а з 1961-го старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР (нині НАН України), Кандидатську дисертацію захистив 1960 року. Об'єктом його дослідження була історія граматики української мови. 1970-го на тему «Історія структури українського дієслова» захистив докторську дисертацію.

1968 року Віталій Русанівський виступив у «Літературній Україні» зі статтею «Сумувати ні за чим», яка була відповіддю на статтю Б. Антоненка-Давидовича «Літера, за якою сумують» (про літеру Ґ). Фактично Русанівський відмовив літері Ґ в існуванні. Після цієї статті будь-які дискусії на цю тему в республіканській пресі було припинено.

Звання професора В. М. Русанівському присвоїли 1977 року.

1978 року його обрали членом-кореспондентом АН УРСР, а 1982-го — дійсним членом (академіком) АН УРСР.

ПосадиРедагувати

З 1964 року В. М. Русанівський заступник директора, у 1981—1996 — директор, з 1996 по 2007 — радник дирекції Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні. Одночасно завідував відділами: культури мови (з 1971), теорії та історії української мови (з 1976), української мови (з 1982), західно- та південнослов'янських мов (з 1992).

У 1978–1993-их — академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України.

В. Русанівський був головою Українського комітету славістів (1982—2006), членом Міжнародного комітету славістів, керівником наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності».

У 1989–1990-х В. М. Русанівський голова Міжнародної асоціації україністів.

У 1981–1989-х і з 1993 по 2007 — головний редактор журналу «Мовознавство».

 
Могила Віталія Русанівського

Помер 29 січня 2007. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

РодинаРедагувати

Батько — Русанівський Макар Олексійович (6 серпня 1904 — 26 липня 1941, Київ) філолог-шевченкознавець, учень професора М. Грунського, був доцентом кафедри української літератури і обіймав посаду декана філологічного факультету Київського державного (нині національного) університету ім. Тараса Шевченка, працював в Інституті української літератури ім. Тараса Шевченка; цікавився творчістю Кобзаря; був заарештований та звинувачений у буржуазному націоналізмі — без суду і слідства за прямим розпорядженням прокурора страчений в Лук'янівській в'язниці.

Мати — Середа Єлизавета Омелянівна (26 квітня 1907 — 1992, Київ), український літературознавець і мистецтвознавець, філолог-шевченкознавець; навчалася в інституті народної освіти, брала участь у складанні експозиційних планів і побудові експозицій шевченківських музеїв у Києві, Каневі та в селі Шевченкове.

Брат — Русанівський Ігор — український журналіст та поет, кінематографіст.

В. Русанівський одружився 1958 р. Дружина — Осипенко Зінаїда Макарівна (22 грудня, 1936 — 25 березня, 2002), працювала в Київському державному (нині національному) університеті ім. Тараса Шевченка доцентом.

Дочка Мирослава, випускниця філологічного факультету Київського державного (нині національного) університету ім. Тараса Шевченка (1989).

Творчий шляхРедагувати

Основні роботиРедагувати

Праці Рік
1 Значення і взаємозв'язок граматичних категорій виду і часу в українській мові XVI—XVII століть 1959
2 Сучасна українська літературна мова. Морфологія 1969
3 Структура українського дієслова 1971
4 Філософські питання мовознавства 1972
5 Дієслово — рух, дія, образ 1977
6 Походження і розвиток східнослов'янських мов 1980
7 Структура лексичної і граматичної семантики 1988
8 Культура українського народу 1994
9 Історія української літературної мови 2001, 2002
10 У слові — вічність (Мова творів Т. Г. Шевченка) 2002

ПраціРедагувати

Був головою редакційних колегій українського правопису:

  • Український правопис (1960, 1990, 1993, 2002, 2005, 2007),
  • Довідник з української орфографії і пунктуації (1964, 1973, 1984, 1986),
  • Складні питання сучасного українського правопису (1980).

Був укладачем та відповідальним редактором словників різних типів:

Був автором праць:

  • Структура українського дієслова (1971),
  • Дієслово — рух, дія, образ (1977),
  • Слов'янські міжмовні зв'язки і формування функціональних стилів української літературної мови XVI — початку XVIII ст. (1978),
  • Мова. Людина. Суспільство (Наукова думка, 1977)
  • Життя слова (1978, у співавторстві),
  • Походження і розвиток східнослов'янських мов (1980),
  • Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов (1985),
  • Украинская грамматика (1986, у співавторстві),
  • Структура лексичної і граматичної семантики (1988),
  • Філософські питання мовознавства (1972),
  • Життя слова (у співавторстві, 1978),
  • Науково-технічний прогрес і мова (1978),
  • Історія української мови (т. 1 — 4, у співавторстві, 1978 —1985),
  • Українська мова (у співавторстві, 1978, 1979, 1981, 1990, 1991, 1992),
  • Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов (1985),
  • Украинская грамматика (у співавторстві, 1986),
  • Граматика чеської мови (1992),
  • Граматика чеської мови (Науковий керівник авторських колективів і автор (1992),
  • Граматика української мови. Морфологія (1993),
  • Культура українського народу (1994),
  • Українська мова (співголова редакційної колегії та один з авторів енциклопедії; 2000, 2004),
  • Українське мовознавство у західних і південних слов'ян (у співавторстві, 2005).

Громадська діяльністьРедагувати

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[2]

Відзнаки та нагородиРедагувати

Нагороджений:

Лауреат Державної премії СРСР, премії імені Івана Франка, заслужений діяч науки і техніки (1991).

КритикаРедагувати

На думку Юрія Винничука — відомий москвофіл разом з Петром Толочком[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Масенко, Л. (2005). Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали (українською). дім Києво-Могилянська академія. с. 309–323 с. 
  2. Доповідь Бориса Олійника на урочистостях з нагоди 20-ліття Українського фонду культури borys-oliynik.info
  3. Винничук Ю. Гірка доля українського правопису // Zbruč. — 2018. — 31 липня.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати