Відкрити головне меню

Літерату́рна мóва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Мова художньої літератури, критики, наукових статей, газет називається літературною мовою.[1]

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

Зміст поняття «літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Як синонім терміна «літературна мова» можна вживати термін «стандартна мова», який особливо характерний для англійській лінгвістичної традиції.[2] На інших мовах термін «літературна мова» також розуміється як термін для одного з двох основних функціональних стилів мовлення, поставлений ​​в опозицію до розмовної мови або - у ще більш вузькому сенсі - як мова літератури.[3][4]

ПриміткиРедагувати

  1. А.С.Василенко, А.І. Данисько, П.Ю. Кикоть, Б.Н. Мізерницький, П.К. Падалка, Г.К. Штепенко // Українська література: Підручник для 7 класу. Видання четверте перероблене. Видавництво "Радянська школа". Київ - 1970 (с.:395)
  2. Літературна мова (стандарт). Соціологія. Процитовано 2019-01-19. 
  3. Mate Kapović (2010). Čiji je jezik (sh) (вид. 1). Zagrzeb: Algoritam. с. 55–74. ISBN 9789533162829. 
  4. Stanisław Barańczak (1974). Język poetycki Mirona Białoszewskiego (pl). Zakład Narodowy im. Ossolińskich. с. 132. 

ЛітератураРедагувати

  • Виноградов В. В. Литературный язык.//Виноградов В. В. Избранные труды. История русского литературного языка. — М., 1978. — С. 288—297. (рос.)
  • Українська мова. Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана. 2000, 752 с.
  • Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера, 2003 ISBN 966-7543-25-0 с.6-7

Див. такожРедагувати