Відкрити головне меню

Олекса Васильович Мишанич (1 квітня 1933(19330401), с. Ляховець, нині Міжгірський район, Закарпатська область, Україна — 1 січня 2004) — український науковець, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України (1997)[1], керівник відділу давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, фундатор української школи медієвістики, лавреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1997), учений секретар та перший віце-президент Міжнародної асоціації україністів (1989-1999), голова Національної асоціації українознавців (1999–2002), лицар ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2001), голова спеціалізованої вченої ради Інституту літератури. Член редколегій: «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства», «Енциклопедії сучасної України», «Бібліотеки української літератури», «Української літературної енциклопедії», «Енциклопедії шевченкознавства». Відповідальний редактор та координатор 6-го тому «Енциклопедії української діаспори», серійних видань «Українські літописи», «Літературні пам'ятки України», бібліотеки «Карпати», «Біблія і культура», часопису «Слово і час», «Історія України в прозових творах та документах», «Письменство Закарпаття», відповідальний редактор неперіодичного збірника «Медієвістика».

Мишанич Олекса Васильович
Мишанич Олекса Васильович.jpg
Народився 1 квітня 1933(1933-04-01)
с. Ляховець, нині Міжгірський район, Закарпатська область, Україна
Помер 1 січня 2004(2004-01-01) (70 років)
м. Київ, Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність літературознавець
Alma mater Ужгородський національний університет
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Членство НАН України
Нагороди
Орден «За заслуги» III ступеня
Заслужений діяч науки і техніки України
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1988

Сфера наукових інтересів: давня, нова і новітня українська література. Предметом особливої уваги дослідника був літературний процес рідного Закарпаття, література українців-русинів Чехії, Словаччини, колишньої Югославії, зв'язок літератури і фольклору, теоретичні засади української науки про літературу, текстологія.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився Олекса Мишанич 1 квітня 1933 року в селі Ляховець (нині Лісковець) Міжгірського району на Закарпатті у багатодітній селянській сім'ї, де зростало десятеро дітей, вісім братів та дві сестри. У 1939 році разом з родиною переїхав у село Барвінкош (нині Барвінок) Ужгородського району. Дитинство припало на дуже складний та суперечливий період в історії Закарпаття: війна, повоєнні злидні, часи колективізації. Батьки були неписьменними. Розуміючи це, вони хотіли, щоб їхні діти отримали освіту. Його семеро братів, отримавши вищу освіту, роз'їхались працювати по всій Україні.

ОсвітаРедагувати

Середню освіту здобув у Ужгородській СШ № 1. У 1956 році Олекса Мишанич закінчив Ужгородський державний університет, де на філологічному факультеті слухав лекції багатьох видатних учених-літературознавців. Особливо тепло згадував Олекса Мишанич Петра Пономарьова, завідувача кафедрою української літератури, який зумів прищепити йому любов до наукового пошуку, ввів у захопливий світ літературознавства. Потім два роки пропрацював у редакції художнього мовлення Закарпатського обласного радіо, де займався підготовкою літературних передач, останніх вістей тощо. Добре ознайомився з літературним життям сучасного Закарпаття, з усіма письменниками. У 1958 р. вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України і відтоді незмінно працював у науковій установі до своєї смерти.

Наукова і громадська працяРедагувати

На початку 60-х років, коли настало пожвавлення в літературі, коли в українську культуру прийшов новий загін молоді і розпочався рух, який тепер називаємо шістдесятництвом. Олекса Мишанич брав участь майже в усіх акціях. Ходив на зібрання, читав твори, які розповсюджувались у рукописах, журнал «Сучасність», різні матеріали, які кружляли в цьому колі. Звичайно, що як український інтелігент, патріот, він всьому цьому співчував, але в активі чи якихось організаціях не був.

У 1962 році він захищає кандидатську дисертацію «З історії розвитку української літератури Закарпаття в XVII–XVIII ст.» (окремою книжкою видана в 1964 р.).

Понад 10 років, починаючи з 1966, редакційна колегія під керівництвом члена-кореспондента НАН України Євгена Кирилюка працювала над 50-томником Івана Франка. Олекса Васильович був одним із редакторів-організаторів цього видання і сам упорядкував вісім томів. Цензура тоді була як зовнішня, так і внутрішня: сам директор інституту стежив, щоб ідеологічні оцінки було витримано в дусі партійних настанов. Дуже пильно слідкували і з ЦК: при владі тоді був сумнозвісний Маланчук, який особисто наглядав за підготовкою цього 50-томника. За розробку наукових принципів, упорядкування, підготовку текстів зібрання творів І. Франка у 50 томах та коментарі до них О.Мишанич у 1988 р. був удостоєний Державної премії України імені. Т.Г. Шевченка.

У 1982 року Олекса Мишанич став доктором філологічних наук, захистивши дисертацію на тему «Українська література другої половини XVIII ст. й усна народна творчість». Згодом він очолив відділ давньої української літератури, який під його керівництвом став провідним центром у вивченні літератури Київської Русі та епохи бароко.

Одним з основних напрямів наукової праці О. Мишанича стало дослідження давнього українського письменства — чи не найскладнішої і донедавна занедбаної ділянки літературознавства, яке зусиллями Олекси Васильовича і його колег по дослідницькому цеху збагатилось низкою глибоких праць теоретичного і прикладного характеру. Етапними на цьому шляху стали роботи О.Мишанича «Література Закарпаття XVII — XVIII ст.» (1964), «Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість» (1980) та ін. Він був одним із авторів восьмитомної «Історії української літератури» двотомовиків (Т.1, 1967); «Історія української літератури»; «Історія української літератури XX ст.». Коли Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України розпочав роботу над десятитомною «Історією української культури», О. В. Мишанич, з висоти свого досвіду, запропонував нову концепцію історії української давньої літератури і включився у процес формування авторського колективу 1-го і 2-го томів.

Олекса Мишанич доклав чимало зусиль для розвитку української науки, консолідації світового українства. Олекса Мишанич брав участь у роботі понад 30 міжнародних наукових конгресів і конференцій (у США, Англії, Італії, Югославії, Чехії, Словаччині, Польщі, Росії, Білорусі). Був ученим секретарем і першим віце-президентом Міжнародної асоціації україністів (1989–1999), а у 1999–2002 рр. очолював Національну асоціацію україністів, підготував і видав шість томів матеріалів І-IV конгресів МАУ.

У періодичній пресі Олекса Мишанич опубліковано понад 300 його статей. Він упорядкував і видав 42 томи творів класиків української літератури. Варто згадати збірник «На Верховині», куди ввійшли твори письменників дорадянського Закарпаття (1984), однотомники та багатотомники І. Франка, І. Нечуя-Левицького, С. Руданського, Л. Глібова, А.Кримського, Лесі Українки, Марка Черемшини, О. Маковея, В. Гренджі-Донського, Наталени Королевої, Катрі Гриневичевої, С. Черкасенка та ін.

За плечима О. В. Мишанича роки напруженої праці на ниві вітчизняної медієвістики, фольклористики, текстології, русистики. Його перу належить 19 монографій і збірників статей.

Вчений збагатив українську науку низкою досліджень про заборонених і маловідомих письменників, що стало вагомим внеском у відновлення повноти літературного процесу.

Крім науково-дослідної, Олекса Васильович проводив величезну організаційну і педагогічну роботу. У 1992–1996 рр. О. В. Мишанич був заступником Голови ВАКу України. Згодом — голова спецради Інституту літератури НАН України із захисту докторських дисертацій, заступник голови Наукової ради з проблем «Класична спадщина і сучасна художня література». Підготував 8 докторів і 12 кандидатів наук.

Чимало уваги приділяв О. В. Мишанич науково-організаційній праці як заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, а також керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Помер Олекса Васильович Мишанич 1 січня 2004 року, на 71-му році життя, після тяжкої хвороби у м. Києві.

ДоробокРедагувати

  • Мишанич О. З минулих літ: Літературознав. ст. й дослідж. різн. років / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2004. — 390 с.
  • Мишанич О. На переломі: Літературознав. ст. й дослідж. / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2002. — 437 с.: портр.
  • Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість / АН УРСР. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка; Відп. ред. М. Є. Сиваченко — К., 1976. — 151 с.
  • Мишанич О. Література Закарпаття XVII–XVIII століть: Іст.-літ. нарис / Відп. ред. Л. Є. Махновець; АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1964. — 116 с.
  • Мишанич О. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість / АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; Відп. ред. М. Є. Сиваченко. — К., 1980. — 343 с.
  • Мишанич О. «Энциклопедия Подкарпатской Руси» і що за нею?: Доп. на V Міжнар. конгресі україністів (м. Чернівці, 26-29 серп. 2002 p.) / НАН України. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка, Міжнар. асоц. україністів. — К., 2002. — 36 с.
  • Мишанич, О. Крізь віки: літ.-крит. та історіогр. ст. й дослідж. / О. Мишанич. – К.: Обереги, 1996. – 352 с.
  • Мишанич, О. Повернення : літ.-крит. ст. і нариси / О. Мишанич. – К. : Обереги, 1993. – 120 с.
  • Мишанич, О. Русини: політика, історія, культура / О. Мишанич ; упоряд. І. Ребрик. – Ужгород : Ґражда, 2012. – 352 с.[2]
  • Мишанич, О. Від підкарпатських русинів до закарпатських українців : іст.-літ. нарис / О. Мишанич. – Ужгород : Карпати, 1991. – 64 с. – Бібліогр.: с. 52-62 та в підрядк. прим.
  • Мишанич, О. «Карпаторусинство», його джерела й еволюція у ХХ ст. / О. Мишанич. – Дрогобич : Відродження, 1992. – 54 с.
  • Мишанич, О. Карпати нас не розлучать : літ.-крит. ст. і дослідж. / О. Мишанич ; відп. ред. І. Ребрик. – Ужгород : Срібна Земля, 1993. – 282 с.
  • Мишанич, О. Митрополит Йосиф Сліпий перед «судом» КГБ : (за архівними джерелами) / О. Мишанич. – К. : Фотовідеосервіс, 1993. – 80 с.

Нагороди, премії та відзнакиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Мишанич Олекса Васильович Національна академія наук України
  2. Олекса Мишанич: Русини: політика, історія, культура
  3. Мишанич Олекса Васильович Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка
  4. Нагороди та відзнаки НАН України. Премія імені І.Я. Франка Національна академія наук України

ПосиланняРедагувати