Лісковець
Ліскове́ць (до 1946 року — Ляховець) — село в Україні, у Закарпатській області, Міжгірській селищній громаді.
| село Лісковець | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Закарпатська область | ||
| Район | Хустський район | ||
| Громада | Міжгірська селищна громада | ||
| Облікова картка | Лісковець | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1470 | ||
| Населення | 571 (2001) | ||
| Поштовий індекс | 90012 | ||
| Телефонний код | +380 3146 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 48°42′28″ пн. ш. 23°25′43″ сх. д.H G O | ||
| Середня висота над рівнем моря |
696 м | ||
| Водойми | Голятинка | ||
| Відстань до обласного центру |
145 км | ||
| Відстань до районного центру |
21,6 км | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 90012 , Закарпатська обл., Міжгірський р-н, c. Лісковець, 12 | ||
| Сільський голова | Маскаль Володимир Васильович | ||
| Карта | |||
  Лісковець | |||
 Лісковець | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Назва ред.
Колишня назва села — Ляховець, угорська — Lengyelszállás[1][2].
Вперше згадується у 1614 році як Lyahowecz, Jakovecz. Інші згадки: 1646 — Lyakovecz, Liakovecz, 1725 — Lyachovecz , 1773 — Lyachovecz, Lyahucz, 1808 — Liachovecz, Ljachowecz , 1828 — Lyachovetz, Lyachucz ), 1851 — Lyachovecz, 1913 — Lengyelszállás, 1925 — Lachovec, 1944 — Lyahóc, Ляховецъ, 1946 — Лісковець, 1983 — Лісковець, Лесковец.
Географія ред.
Село розташоване у високогірній долині між горами Гнутою, Укрід, Близнець, неподалік від Новоселицького перевалу, за 27 км від центру громади смт. Міжгір'я[3].
Клімат ред.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 597 осіб, з яких 294 чоловіки та 303 жінки.[4]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 571 особа.[5]
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,82 % |
Інфраструктура ред.
У Лісковці є фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека-філія Міжгірської централізованої бібліотечної системи та середньо-освітня школа I—II ступенів[7].
Пам'ятки села ред.
У Будапешті, у бібліотеці Національного музею був рукописний «Служебник» XVI—XVII ст. з Ляхівця. Серед багатьох записів була й згадка про те, що книгу переніс із Репинного до Старого Голятину ієрей Пантелеймон Ляхович у 1785 р. і що належить вона селу Ляховець.
Серед пам'ятників села меморіальна дошка листоноші Ф. Марковичу.
Церква святого архангела Михаїла ред.
У селі є мурована церква святого архангела Михаїла 1870 року[8].
У 1751 р. в селі стояла дерев'яна церква в доброму стані, всередині і зовні прикрашена.
У 1801 р. знову згадують дерев'яну церкву, що «110 вірників вмішаєт, поправки требует; сооружена по силі отповідно». Парохію засновано в 1849 р.
Нині в селі — типова мурована церква. У зв'язку з її спорудженням розповідають поширений сюжет про те, як син майстра клав на турні хрест і як йому запаморочилося в голові і він запитав у батька, у який із трьох отворів встромити хрест. Розв'язка була щасливою — син не впав із вежі, як завершуються перекази цієї історії в інших селах, а, вставивши хрест у середній отвір, спустився додолу. У 1943 р. відбувся значний ремонт церкви. Плани та кошториси ремонту виставили на конкурс Золтан Клайне з Волового, Йосип Бейліч із Паланка та Михайло Козманка з Підгорода. Переміг М. Козманка, що мав найнижчі ціни.
Уродженці ред.
- Белень Михайло Олексійович — український скульптор, графік, медальєр, живописець;
- Ґурдзан Василь Васильович — український громадський та політичний діяч, учасник національно-визвольного і правозахисного руху[9];
- Гурзан Михайло Іванович — український науковець-хімік, педагог, винахідник та поет;
- Мишанич Олекса Васильович — український науковець, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України;
- Мишанич Степан Васильович — педагог, організатор освіти, фольклорист і літературознавець, доктор філологічних наук, професор.
Примітки ред.
- ↑ Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій на 1 січня 1967 р. — К. : Політвидав, 1969 р.
- ↑ Ольга Шульган. Ойконімія України XX століття (еко- та соціолінгвістичні аспекти). Запорізький національний університет. — Запоріжжя, 2017.
- ↑ Сергій Федака. Населені пункти і райони Закарпаття. Історико-географічний довідник. 264 ст., 2014 р. ISBN 978-617-596-158-2
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Вебсайт Міжгірської районної адміністрації. Архів оригіналу за 19 січня 2008. Процитовано 25 січня 2008.
- ↑ Сирохман Михайло. Церкви України. Закарпаття. Львів 2000 р. 880 ст. ISBN 966-95739-0-4
- ↑ Ґурдзан Василь Васильович «Енциклопедія Сучасної України»
Посилання ред.
- Погода в селі Лісковець [Архівовано 5 березня 2008 у Wayback Machine.]
- Портал Міжгірського району
|
Це незавершена стаття з географії Закарпатської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |