Адміністративний устрій України

опис структури адміністративно-територіального устрою України

Україна — унітарна держава, регіонами[1] якої є 24 області, 1 автономна республіка (АР Крим) і 2 міста зі спеціальним статусом: Київ і Севастополь.[2]

Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони у містах, селища і села[3]. Ці територіальні одиниці розрізняються за трьома підставами[4]:

1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АР Крим, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);

2) за своїм статусом — на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того, АР Крим має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць);

3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України — на територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь).

Зміст

Історія

 
Історія адміністративних змін сучасної території України

Сучасна система областей та районів України сформована з 1932 року, коли були утворені перші 7 областей замість чинної до того адміністративної системи з 40 округів та 406 районів і 29 938 населених пунктів.

Станом на 1 січня 2016 року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: АР Крим, 24 області, Київ та Севастополь, у складі яких нараховується 490 районів, 460 міст (з них 187 міст спец. статусу, республіканського, обласного значення), 111 районів у містах, 885 селищ міського типу, 28385 сільських населених пунктів[5]. У березні 2014 року українська влада втратила контроль над окупованими Російською Федерацією АР Крим та м. Севастополем, влітку — над частиною Донецької та Луганської областей.

Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів, а на початок 2011 року — 490 районів, 459 міст (з них 180 — міста спец. статусу, республіканського, обласного значення), 118 районів у містах, 885 селищ міського типу, 10278 сільських рад, 28457 сіл[6]

Територіальні одиниці України вищого рівня та їхній склад

(дані станом на 1.01.2014 року)

Прапор Герб Регіон Площа
(км²)
Населення Густота населення
(осіб/км²)
Адм. центр Районів Міськрад Докладніше
    1 Автономна Республіка Крим 26 081 1 966 801 75,4 Сімферополь 14 11 докладніше
    2 Вінницька область 26 513 1 617 424 61,0 Вінниця 27 6 докладніше
    3 Волинська область 20 144 1 041 375 51,7 Луцьк 16 4 докладніше
    4 Дніпропетровська область 31 974 3 290 786 102,9 Дніпропетровськ 22 13 докладніше
    5 Донецька область 26 517 4 340 862 163,7 Донецьк 18 28 докладніше
    6 Житомирська область 29 832 1 261 798 42,3 Житомир 23 5 докладніше
    7 Закарпатська область 12 777 1 256 958 98,4 Ужгород 13 5 докладніше
    8 Запорізька область 27 180 1 775 154 65,3 Запоріжжя 20 5 докладніше
    9 Івано-Франківська область 13 928 1 381 935 99,2 Івано-Франківськ 14 5 докладніше
    10 Київська область 28 131 1 725 470 61,3 Київ 25 13 докладніше
    11 Кіровоградська область 24 588 986 830 40,1 Кіровоград 21 4 докладніше
    12 Луганська область 26 684 2 237 897 83,9 Луганськ 18 14 докладніше
    13 Львівська область 21 833 2 537 806 116,2 Львів 20 9 докладніше
    14 Миколаївська область 24 598 1 167 821 47,5 Миколаїв 19 5 докладніше
    15 Одеська область 33 310 2 395 935 71,9 Одеса 26 7 докладніше
    16 Полтавська область 28 748 1 457 223 50,7 Полтава 25 5 докладніше
    17 Рівненська область 20 047 1 159 114 57,8 Рівне 16 4 докладніше
    18 Сумська область 23 834 1 131 903 47,5 Суми 18 7 докладніше
    19 Тернопільська область 13 823 1 072 793 77,6 Тернопіль 17 1 докладніше
    20 Харківська область 31 415 2 736 807 87,1 Харків 27 7 докладніше
    21 Херсонська область 28 461 1 072 013 37,7 Херсон 18 3 докладніше
    22 Хмельницька область 20 645 1 306 396 63,3 Хмельницький 20 6 докладніше
    23 Черкаська область 20 900 1 259 240 60,2 Черкаси 20 6 докладніше
    24 Чернівецька область 8097 908 540 112,2 Чернівці 11 2 докладніше
    25 Чернігівська область 31 865 1 065 826 33,4 Чернігів 22 3 докладніше
    26 Київ 839 2 869 361 3420 Київ 20 докладніше
    27 Севастополь 864 386 003 446,8 Севастополь 4 докладніше
    UA Україна 603 628 45 410 071 75,2 Київ 490 178

Див. також

Примітки

  1. Закон України від 05.02.2015 № 156-VIII «Про засади державної регіональної політики» (uk). Верховна рада України. Процитовано 2015-04-15. «7) регіон — територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя» 
  2. Основна частина півострова Крим анексована Росією. Згідно з федеративним устроєм Росії на території Криму розташовуються суб'єкти Російської Федерації Республіка Крим і місто федерального значення Севастополь. Згідно з адміністративним поділом України на території Криму розташовуються регіони України Автономна Республіка Крим і місто зі спеціальним статусом Севастополь.
  3. Конституція України
  4. 1. Поняття територіального устрою України. Система адміністративно-територіального устрою України
  5. Державна служба статистики України. Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні на 1 січня 2016 року
  6. Державна Служба Статистики України. Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні на 1 січня 2011 року.

Література

  1. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Колектив авторів; Відповідальний редактор професор Н. Р. Нижник. — К.: УАДУ при Презедентові України, 1997. — 448 с.
  2. (рос.) Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития. Под редакцией професора Голикова А. П. — Харьков, 1994.
  3. Соціальні процеси в регіонах України. Регіональне самоврядування: проблеми реалізації владних відносин. — Харків, 1994.
  4. (рос.) Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К., 1997.

Посилання