Селище

невеликий населений пункт в Казахстані, Росії чи Україні

Се́лище — населений пункт у сільській місцевості[1]. Найчастіше селищами іменують невеликі населені пункти, що мали історичну назву хутору, кутків, присілків, деревень, рибальських та дачних селищ тощо. Такі селища зазвичай адміністративно належать до громади з центром у більшому населеному пункті[джерело?].

Орган місцевого самоврядування — селищна рада, головна посадова особа — селищний голова[2].

ВизначенняРедагувати

В Україні до категорії селищ відносять населені пункти, розташовані при промислових підприємствах (містоутворююче підприємство), будовах, залізничних вузлах (залізнична будка), гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, а також інші населені пункти, що мають комунальну і соціальну інфраструктуру, переважна частина населення яких зайнята в промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері. У Конституції України, на відміну від законів радянського періоду, відсутній термін «селище міського типу», а статус існуючих смт залишається невизначеним. Згідно зі загальним правилом, селище — це населений пункт, чисельність населення якого становить понад 2 000 осіб, з них не менше 2/3 — робітники і службовці та члени їхніх родин. В окремих випадках до категорії селищ можуть належати населені пункти з меншою кількістю населення (від 2000 до 500 осіб), якщо вони мають близьку перспективу економічного і соціального розвитку. Правовий статус селищ визначається Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997) та Положенням про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою (затверджено Президією ВР УРСР 12 березня 1981)[2].

Залежно від призначення, основного роду занять жителів розрізняються дачні, курортні, пристанційні, робітничі селища. У часи СРСР на території РРФСР робітничі, курортні і дачні селища вважалися окремими категоріями населених пунктів (у решті республік, у тому числі й УРСР, існували тільки селища міського типу, а також робітничі селища — з 1956[3], або навіть з 1949[4], до 1965 р.[5]), але в цілях статистичної зіставності з іншими республіками робітничі і курортні (а з 1983 року і дачні) статистично враховувалися як селища міського типу[6].

Інші значенняРедагувати

  • Місце розташування кочівників, будівельних загонів, розвідувальних партій тощо[1].
  • В археології селищами називають залишки стародавнього неукріпленого поселення,[1] неукріплену частину поселення, яке примикало до городища.[7]
  • Застарілий синонім до калькованого[джерело?] слова поселення[1].
  • Місце, де колись було село (рідковживане)[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Селище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Селище [Архівовано 22 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
  3. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Положення про порядок віднесення населених пунктів до категорії міст, селищ міського типу і робітничих селищ Української РСР» від 30 грудня 1956 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1956. — № 10 (30 грудня). — Стаття 163. — С. 265-267.
  4. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про віднесення села Тернівки, Жовтневого району, Миколаївської області, до категорії робітничих селищ» від 20 грудня 1949 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1949. — № 6 (30 грудня). — С. 15.
  5. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок найменування і перейменування областей, районів, міст та інших населених пунктів і вирішення деяких питань адміністративно-територіального поділу в Українській РСР» від 28 червня 1965 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1965. — № 28 (9 липня). — Стаття 457. — С. 525–531.
  6. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1983 года) / Отв. ред.: Д. Н. Никитин; Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1983. — 719 с.
    (https://www.twirpx.com/ — Таблицы городов и переименований)(рос.)
  7. Замковий туризм. Курс лекцій для студентів спеціальності «Туризмознавство» / Д.А. Каднічанський, Т.Б. Завадовський — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 138 с. Доступ

ПосиланняРедагувати