Містечко

різновид поселення в різних країнах світу меншого за місто, але більшого за село.

Місте́чко (біл. мястэчка, пол. miasteczko, англ. town, яп. , лит. miestelis, латис. miests, їд. שטעטל‎, «штетл»):

  1. різновид поселення в різних країнах світу меншого за місто, але більшого за село.
    Сучасною розмовною українською мовою містечками звуть переважно селища міського типу. Інколи до них відносять ряд селищ, великих сіл і маленькі міста України.
    Аналогом українських містечок є, наприклад, англійський тавн (town) або японський мачі (町, machi).
  2. група житлових або службових будинків, об'єднаних за своїм призначенням.
Картинки старого Гурзуфа. Крим

ЄвропаРедагувати

Західна ЄвропаРедагувати

В Англії, Німеччині, Норвегії та інших країнах Європи аж до 19-го століття існували, так звані, англ. Market Towns (ярмаркові міста), які не були визнані монархом як міста, проте мали торговельно-ремісниче населення і право на організацію ярмарку.

Східна ЄвропаРедагувати

В часи Речі Посполитої містечко з характерним для міста торговельно-ремісничим населенням і аналогічною інфраструктурою і плануванням відрізнялося від міста, як правило, меншою площею і меншою кількістю населення. Деякі містечка отримували з часом статус міста. Інші переходили до категорії селищ або сіл.

Містечко як офіційна назва типу поселення існувала в Угорщині з чотирнадцятого століття до 1871 року, у Польщі до 1918 року.

Російська імперіяРедагувати

Назву також перестали офіційно вживати з приходом більшовиків на території Білорусі та України у 1920-х роках XX століття. Постанова ВУЦВК від 28 жовтня 1925 року[1] скасувала термін «містечко» для означення нижчої ланки міських поселень. Його було замінено на «селище міського типу» — уніфіковану назву для території всього СРСР. Новий термін, з одного боку, був занадто громіздкий, а з іншого — не відображав особливостей систем розселення, які склалися в національних республіках [2][3].

За переписом населення 1897 р. в Україні було 463 містечка.

На початку ХІХ ст., згідно з нормами російського законодавства, містечками визнавалися поміщицькі або державні поселення, які мали не менше 1 тис. ревізьких душ, церкву, заїзний двір, 2 або 3 крамниці. Відповідно до будівельного статуту імперії, містечка прирівнювались до сільських поселень, а відповідно до законів, які регулювали торгово-виробничу сферу, — до міських.

Віднесення населеного пункту до категорії міста чи містечка в період радянської влади відбувалося у ручному режимі. З огляду на це на місцях виникали своєрідні пропозиції. Так, 9 жовтня 1923 р. Президія Губвиконкому Подільської губернії звернула увагу, що з огляду на особливості Поділля віднесення того чи іншого містечка цілковито до міського чи сільського типу поселення за формальними ознаками, запропонованими НКВС, тобто за простою більшістю міського чи сільського населення, недоцільне. Потрібен індивідуальний підхід. У випадку, коли немає явного домінування міського або сільського населення, пропонувалося розділити населений пункт на 2 частини, а саме: основне ядро містечка, населене торговим і промисловим елементом, виділити в особливу одиницю й назвати поселенням міського типу. Іншу частину, заселену селянами, перейменувати в село з тією ж назвою, що й містечко (приміром, Саврань та Мала Саврань, Ананьїв-I, Ананьїв-II, Ананьїв-III та Ананьїв-IV; це окрім міста[4]). Містечко (та/або місто) з очевидним домінуванням серед мешканців селян пропонувалося перейменувати в село (Маяки, смт Брацлав). Ті з містечок, у яких явно переважає торговий і промисловий елемент, мали б належати до поселень міського типу (селище (хутір) при станції Бірзула, а не село, колишній волосний центр Бірзула). Складність у визначенні статусу населених пунктів місцевими органами влади викликала необхідність врегулювання цього питання на республіканському рівні[5] (Першим нормативно-правовим актом, прийнятим в УСРР, який регулював статус міських населених пунктів як адміністративно-територіальних одиниць, стала «Інструкція про порядок перечислення залюднених пунктів до розряду міських або сільських осель»[6], затверджена Постановою ВУЦВК та РНК 16 квітня 1924 р.; до речі, в 1-й половині 1920-х вони так і називались — поселеня міського типу (пмт)[7]).

Єврейські містечкаРедагувати

В часи Речі Посполитої існували єврейські містечка (штетл). За часів смуги осілості євреї в Російській імперії з одного боку були обмежені у праві проживання в містах, а з іншого не мали права на сільськогосподарську діяльність. Саме тому в другій половині XIX століття більшість з понад 1,5 мільйонів євреїв проживало саме в містечках.

АзіяРедагувати

ЯпоніяРедагувати

Докладніше: Містечка Японії

В Японії містечка мачі (町) почали виникати у 13 — 14 століттях як ремісничо-торговельні центри. За місцем розташування поселення вирізняють:

  • призамкові містечка (城下町) — у стін замку або підніжжя замкової гори.
  • прихрамові містечка (門前町) — біля буддистського монастиря, рідше синтоїстського святилища.
  • храмові містечка (寺内町) — на території буддистського монастиря.
  • присвятилищні містечка (鳥居前町) — біля синтоїстського святилища чи синтоїстського святилища.
  • постоялі містечка (宿場町) — на основі постоялих дворів
  • портові містечка (港町) — на основі порту

Починаючи з другої половини 19 століття, низка великих японських містечок отримують статус міст ші (市).

ПриміткиРедагувати

  1. Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народніх Комісарів УСРР. ЗУРРСУУ/1925/1/80/Про загальну назву селищ міського типу — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021. 
  2. Андрощук О. В. Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-Х років XX ст. // Краєзнавство. — 2006. — № 1—4.[недоступне посилання з липня 2019]
  3. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія і сучасність / За ред. В. Яцуби. — К., 2002. — С. 42.
  4. НП з декількома сільрадами (в минулому — {{АТП УРСР-1946}} (стор. 366–391)): Градениці (дві), Яськи (дві), Троїцьке (дві), В. Дальник (дві), с. (нині смт) Голованівськ (дві), Долинське (чотири), Благоєве (дві), Красні Окни (дві), Криве Озеро (три, в цілому 4; уламок Криве Озеро Друге; на 1962–1965 р. дві сільради (так само яу у Ананьїві)), Тридуби (дві), с. (нині смт) Саврань (дві)… на 1962 рік всі сільради об'єднані, крім по дві у Ананьїві та Кривому Озері
  5. Олійник М. П. Адміністративно-територіальна реформа 1923-1925 років та доля подільських містечок / М. П. Олійник // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. — 2013. — № 21. — С. 134-138.
  6. s:ЗУРРСУУ/1924/1/9
  7. Адміністративно-територіальний поділ УСРР при 3-ступневій системі врядування (за даними на 1 жовтня 1925 року) / Центральна Адміністраційно-Територіяльна Комісія при ВУЦВК’у. — Х. : Видання Центральної Адміністраційно-Територіяльної Комісії, 1925. — С. 75–81, 110, 111.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати