Wikiproekt Japonia logo.png

Синто
Боги Синто
Список синтоїстських божеств
Священні тексти
Кодзікі, Ніхон Сьокі, Фудокі,

Сьоку Ніхонґі, Кого Шюї, Кудзікі, Енґісікі

Святилища Синто
Список синтоїстських святилищ
Ритуал
Мацурі, Норіто
Релігійно-філософські концепції
Буддизм, Конфуціанство, Даосизм, Кокуґаку

Шінто́ або Шінтої́зм (яп. 【神道】, , [ɕintoː], шінтō, «шлях божеств»; англ. Shintō) — політеїстична язичницька релігія японців. В основі лежать анімістичні, фетишистичні, тотемістичні вірування. На відміну від світових релігій не має засновника та єдиного святого письма. Сформувалася у релігійну систему під впливом буддизму, даосизму і конфуціанства. Виконувала роль державної релігії Японії у 18701945 роках. Представлена декількома школами і течіями. Об'єктами поклоніння є небесні й земні божества (камі) — небожителі, духи і явища природи, герої старовини, померлі родичі, тварини, предмети побуту тощо. Основні місця вшанування божеств — святилища (дзиндзя або ясіро); найбільші з них — Ісе, Ідзумо, Іцукусіма, Нікко. Традиційні форми вшанування божеств — молебні та свята (мацурі). Немає символу віри і догматів; розглядає людську природу як добру. Головним принципом цього вчення є жити зараз, бути «чистим, світлим, правильним і відвертим» (浄明正直), а не готувати себе до загробного світу. Серед базових кодифікованих книг — історичні хроніки й збірки міфів «Кодзікі», «Ніхон Сьокі», «Коґо дзюї» та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов. Також — Шлях богів (від яп. かみのみち, камі-но-міті).

Короткі відомостіРедагувати

На відміну від світових релігій, Шінто не має усталеного «священного письма». Натомість існує цілий ряд кодифікованих книг, так звані «Божественні правила» (神典), до якого входять «Кодзікі», «Ніхон сьокі», «Коґо дзюї» та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов цієї релігії.

Об'єктом поклоніння в Шінто є боги-духи камі (神), що заселяють увесь всесвіт. Вони умовно поділяються на небесних і земних. Важливою складовою релігії є вшанування померлих родичів та проведення свят (мацурі). Головним принципом, яким керуються віруючі, є жити «чисто, радісно, правильно і відверто» (浄明正直).

Шінто не має моралістичних концепцій подібно іншим філософсько-релігійним системам. Це гедоністична релігія, яка розглядає людську природу як апріорно добру. Головним кредом цього вчення є жити зараз, а не готувати себе до загробного життя.

ІсторіяРедагувати

Рання історіяРедагувати

Довкола походження Шінто вирують наукові дебати і політичні пристрасті. Більшість японських вчених, які захищають самобутність своєї нації і релігії, твердять що початки Шінто вже можна знайти у неолітному періоді Дзьомон. Їм заперечують насамперед релігієзнавці Заходу з США, які наполягають на тому, що Шінто склалося у період Яйой з появою на Японських островах рисівництва та великої кількості північно-азійських мігрантів. Ряд науковців взагалі вважають, що Шінто не існувала як релігійна система принаймні до 18-19 століття, а тому варто говорити не про початки Шінто, а про існування у доісторичні часи набору вірувань з елементами вшановування богів-духів камі.

На світанку історії мешканці різних регіонів Японії вклонялися різноманітним божествам. З появою і домінуванням держави Ямато у 3-5 століттях, з великої кількості божеств вивищуються боги-камі імператорської родини. Для упорядкування міфів та переказів, а також для створення ієрархії японських богів та доведення вищості богів пантеону Ямато, у 8 столітті були створені книги «Кодзікі» та «Ніхон Сьокі».

Ранні обряди проводилися перед лісами, горами або скелями. Боги-камі не були ще антропоморфними. Храмів або святилищ не існувало. Ситуація змінилася з приходом на Японські острови буддизму. Божества набули людських рис, а їх самих почали вшановувати у невеликих будівлях, які стали згодом святилищами-дзиндзя. Перші з них були зведені у Ідзумо (659) та Ісе (690).

Шінто і БуддизмРедагувати

З появою у 6 столітті на Японських островах ієрогліфічної писемності, буддизму а також інших релігійно-філософських концепцій з Китаю, розпочався тривалий процес перетравлювання імпортованих ідей та структурізація японських традиційних вірувань. Перші хроніки 8 століття відобразили систему японської міфології, у яку були закладені поняття ієрархії богів-камі Японського архіпелагу та ідея божественності імператорського роду країни.

Швидке поширення буддизму сприяло змішанню його філософських положень з практикою японського Шінто. Утворилася так звана синкретична система сінбуцу сюґо (神仏習合). У цій системі японські стародавні боги-камі, не втрачаючи своєї божественної природи, ставали бодгісаттвами або буддами і оборонцями буддистського Закону. Так зокрема, богиня сонця Аматерасу-Омікамі, до роду якої належали японські імператори, проголошувалась бодхісатвою Дайнічі-Ньорай (Великий будда сонця), центральною маніфестацією Будди.

Мирне співіснування Шінто і буддизму тривало до середини періоду Едо. У 18 столітті японські вчені державницької філософської течії «кокуґаку» почали займатися пошуками «японськості» Шінто, відкидаючи культурні нашарування попередніх епох. Зокрема Мотоорі Норінаґа (1730—1801) намагався відтворити первісний образ японської релігії, «відчищаючи» її від іноземних концепцій та постулатів. Ця загальна тенденція японської інтелектуальної еліти до поділу Шінто і буддизму (神仏分離) набула втілення після реставрації Мейдзі (1868).

Шінто як державна релігіяРедагувати

З настанням періоду Мейдзі, Шінто було відділене від буддизму та проголошене державною релігією. Імператор ставав головним первосвящеником, довкола якого гуртувалися вірні — вся японська нація. Шінтоїстські святилища були зведені у новоосвоєних землях Хоккайдо та завойованих територіях Тайваню і Кореї.

З 1871 року японський уряд поділив усі дзиндзя країни на 12 ступенів, які починалась святилищем імператорського роду в Ісе і закінчувались малими «капличками» у містах і селах. Держава організувала у навчальних закладах курси з основ Шінто. Священики були прирівняні до державних службовців. Вперше були сформульовані Шінтоїстські догмати. Реформування Шінто сприяло росту японського націоналізму, який поєднав західну ідеологію побудови нації зі східним містицизмом.

У 1945 році, з поразкою Японії у другій світовій війні та проголошенням принципу розмежування світської і духовної влади, Шінто як державна релігія перестала існувати.

Післявоєнне ШінтоРедагувати

Хоча після війни Шінто перестало бути основною релігією держави, а її голова, імператор Хірохіто проголосив, що він не є «богом», більшість японців залишились відданими цьому віровченню. Багато Шінтоїстів повернулись до споконвічного синкретизму з буддизмом. Опитування, які були проведені у 1970-х роках, засвідчили, що дві третини японців є водночас і буддистами, і Шінтоїстами.

Сучасні святилища-дзиндзя намагаються допомагати простим людям, обіцяючи їм «налагодження зв'язків» із місцевими богами-камі та пращурами. Більшість мешканців Японії відвідують святилища на Новий рік та свята мацурі. Шінто продовжує відігравати важливу роль у житті японців.

Типологізація ШінтоРедагувати

Дослідники поділяють Шінто на декілька типів для полегшеного розуміння цієї релігійно-філософської системи.

  • Шінто святилищ — найстаріший і найпоширеніший тип Шінтоїзму у стародавній і сучасній Японії, який акцентує увагу на вшановуванні богів-камі конкретних місцевостей у конкрентних місцях для поклоніння (святилищах дзиндзя).
  • Шінто сектантське — різновид Шінтоїзму, який об'єднує близько тринадцяти релігійних громад, що утворилися у 19 столітті. Ритуали цих громад проводяться не у традиційних святилищах, а залах, на зразок протестантських церков. Шінто даного типу включає секти поклонників гір, секти зцілювачів, конфуціанські секти та секти «Рідного Шінто» або «Відродження віри». Також, до цього типу Шінтоїзму часто відносять такі віровчення як Конко-кьо, Тенрі-кьо та Куродзумі-кьо, хоча їх представники дистанціюють себе від Шінто.
  • Шінто народне — тип Шінтоїзму, який складається з чисельних, але фрагментарних і не систематизованих вірувань у богів-камі, духів, привидів і чудовиськ. Релігійна практика зводиться до ворожби, зцілювань, шаманських обрядів. Більшість з них — це, переважно, запозичення з китайського даосизму та буддизму, однак є суто японські традиційні техніки.

Вчення і релігійні практикиРедагувати

«Кредо» ШінтоРедагувати

Хоча у Шінтоїзмі немає абсолютних положень і догм віри, існує декілька головних правил, які скеровані на те, щоб Шінтоїст «жив просто і гармонійно у природі та суспільстві». Цими правилами є:

  • Шанування родини і традицій (Родина є місцем накопичення, створення і передання цих традицій. Головними святкуваннями для родини є народження і шлюб);
  • Любов до природи (Пошана до богів-камі виражається, насамперед, у дбайливому ставленні до природи, яка є місцем їх проживання. Будь-який природний об'єкт — чи то тварина, чи то дерево, чи то камінь — є еманаціями всесвітньої животворящої енергії мусубі);
  • Дотримання чистоти (Чистоти тіла і духу є необхідними умовами існування і підтримання здорового і, відповідно, правильного способу життя Шінтоїста);
  • Проведення мацурі (Для розваги і вмиротворення богів-камі обов'язковим є влаштування свят хоча б раз на рік для одного божества).

Див. такожРедагувати

Боги

Богині

Джерела і літератураРедагувати

Синто // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

  • Шінто — путь японских богов: в 2 т. — Москва, Гиперион, 2002.
  • Littleton, C. Scott (2002). Shinto: Origins, Rituals, Festivals, Spirits, Sacred Places. Oxford University Press, Inc. ISBN 0-19-521886-8.
  • Ueda Kenji|Ueda, Kenji (1999). «The Concept of Kami». In John Ross Carter (Ed.), The Religious Heritage of Japan: Foundations for Cross-Cultural Understanding in a Religiously Plural World, pp. 65-72. Book East. ISBN ???.

ПосиланняРедагувати