Відкрити головне меню

Гедонізм

доктрина, яка визнає задоволення за найвище добро й мету життя

Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення найвищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.

Зміст

Філософія гедонізмуРедагувати

Основоположником гедонізму вважається Арістіпп (435355 до н. е.), сучасник Сократа. Арістіпп розрізняє два стани душі людини: задоволення як м'яке, ніжне і біль як грубий, поривчастий рух душі. При цьому не робиться відмінності між видами задоволення, кожне з яких в своїй суті якісно схоже на інше. Шлях до щастя на думку Арістіппа лежить в досягненні максимального задоволення і уникненні болю. Сенс життя за Арістіпом полягає саме у фізичному задоволенні.

Утилітарист Джеремі Бентам називає такий підхід обачністю гедонії. Генрі Сіджвік (Henry Sidgwick) в своєму описі утилітаризму XIX сторіччя розрізняє між етичним і психологічним гедонізмом. Психологічний гедонізм є антропологічною гіпотезою про прагнення людини збільшити власні радощі. Таким чином перспектива задоволення або уникнення розчарування є єдиним мотивом вчинків людини. Етичний гедонізм є у свою чергу нормативною теорією або групою теорій про те, що людина повинна прагнути до задоволення — або власного (егоїзм гедонії) або загального (універсальний гедонізм або утилітаризм). На відміну від Сіджвіка, прихильника універсального гедонізму, Бентам писав:

Природа поставила людину під владу двох суверенних владик: страждання і радощі. Вони вказують, що нам робити зараз і вони визначають, що нам робити завтра. Як мірило правди і брехні, так і ланцюжки причин і наслідків лежать біля їхнього престолу.

Головний парадокс гедонізмуРедагувати

Для отримання більшої насолоди необхідно себе обмежувати. Цю формулу вивів Епікур.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Гедонізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Письма и фрагменты Эпикура, в сборнике: Материалисты древней Греции, М., 1955 (рос.)
  • Гомперц Г., Жизнепонимание греческих философов и идеал внутренней свободы, пер. с нем., СПб., 1912; (рос.)
  • Гельвеций К. А., О человеке, его умственных способностях и его воспитании, М., 1938; (рос.)
  • Гольбах П. А., Система природы или о законах мира физического и мира духовного, Избр. произв., пер. с франц., т. 1, М., 1963. (рос.)
  • Онфре М., Трактат атеології. Фізика метафізики, пер. з франц. К.: Ніка-Центр, 2010.
  • Онфре М., Сила життя. Гедоністичний маніфест, пер. з франц. К.: Ніка-Центр, 2016.

ПосиланняРедагувати