Румунія
Руму́нія (рум. România) — держава у південно-східній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Румунія межує на півночі з Україною, на північному сході — із Молдовою, на південному заході — із Сербією, на північному заході — з Угорщиною, а на півдні — з Болгарією. Експортер продуктів нафтопереробки і нафтового устаткування, електричного устаткування, автомобілів, зернових.
Румунія | |||||
|
|||||
Гімн: Deşteaptă-te, române! Прокинься, румуне | |||||
Столиця | Бухарест (Bucureşti) 44°25′ пн. ш. 26°06′ сх. д.country H G O | ||||
---|---|---|---|---|---|
Найбільше місто | Бухарест | ||||
Офіційні мови | Румунська | ||||
Форма правління | Змішана республіка | ||||
- Президент | Клаус Йоганніс | ||||
- Прем'єр-міністр | Віоріка Денчіле | ||||
Незалежність від Османської імперії | |||||
- Утворення Румунії | 24 січня 1859 | ||||
- Задекларована нез. | 9 травня, 1877 | ||||
- Визнана | 13 липня 1878 | ||||
Площа | |||||
- Загалом | 238 397 км² (81) | ||||
- Внутр. води | 3 % | ||||
Населення | |||||
- перепис 2011 р. | ▼ 20 121 641 осіб[1] | ||||
- Густота | 84 осіб/км² (117) | ||||
ВВП (ПКС) | 2018 р., оцінка | ||||
- Повний | ▲ $474 млрд.[2] (42) | ||||
- На душу населення | $25 533 (61) | ||||
ВВП (ном.) | 2018 рік, оцінка | ||||
- Повний | ▲ $204 мрлд.[2] (49) | ||||
- На душу населення | $11 817 (67) | ||||
ІЛР (2015) | ▲0,802 (високий) (50) | ||||
Валюта | Румунський лей (RON )
| ||||
Часовий пояс | EET (UTC+2) | ||||
- Літній час | EEST (UTC+3) | ||||
Домен | .ro, .eu4 | ||||
Телефонний код | +40 | ||||
Зміст
ГеографіяРедагувати
Румунія розташована у південно-східній Європі. На півночі і сході межує з Республікою Молдова 681,3 км) і Україною (613,8 км, у тому числі річковий кордон 292,2 км і морський 33 км), на північному заході — з Угорщиною (448 км), на південному заході з Сербією (546,4 км), на півдні — з Болгарією (631,3 км, межа — Дунай). На південному сході омивається Чорним морем (берегова лінія — 193,5 км). На півдні і сході річкові долини, на південному заході територію Румунії займають Східні і Південні Карпати і Семигородська височина, до яких прилягають із заходу Паннонська, з півдня — Волоська низовини, зі сходу Молдавська і Добрузька височини. Румунія лежить на межі Центральної і Східної Європи та Балканського півострову і на її території тисячоліттями перехрещувалися політичні і культурні впливи цих трьох комплексів.
Великі міста: Бухарест (1 931 тис. мешканців), Ясси (354,8 тис.), Галац (342,4 тис.), Тімішоара (340 тис.), Констанца (337 тис.), Клуж-Напока (332,2 тис.).
ІсторіяРедагувати
Доля Румунії була пов'язана з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством Литовським і Польщею, з 18 ст. із Російською Імперією, а згодом з СРСР) та з Османською імперією. Частини Румунії (деякий час навіть вся Румунія) належали віками до цих держав або були під їхнім протекторатом.
Територія Румунії з давніх часів була місцем побутування багатьох етносів, зокрема фракійців. У 1 ст. до н. е. — 3 ст. гето-дакські племена, які проживали на землях сучасної Румуніі, вели боротьбу з Римом. На початку 2 ст. римляни підкорили область розселення даків та перетворили її на провінцію Дакія. Римляни залишили землі Румуніі наприкінці 3 ст. У 3—7 ст. через територію Румуніі рухалися та осідали племена готів, гунів, гепідів, аварів, а з 6—7 ст. — слов'яни (анти, склавини). Слов'яни, які проживали поряд із місцевим романізованим гето-фракійським населенням на лівому березі Дунаю, були асимільовані, внаслідок чого в 9—10 ст. виникла східнороманська етнічна спільнота волохів, котрі вважаються предками румунів і молдован. В 11—12 ст. сх. частину сучасної Румуніі спустошували половці та торки, а в 13 ст. — монголи. У 14 ст. виникли держави Волощина та Молдова, які певний час перебували під зверхністю відповідно — Угорщини та Польщі, а в 1-й пол. 16 ст. опинилися у васальній залежності від Османської імперії.
У добу середньовіччя та ранньомодерні часи на території сучасної Румунія існували 3 державні утворення: 1) Молдова (Волощина) між Карпатами та р. Дністер, східна частина якої відома як Бессарабія; 2) Велика Волощина (Мунтенія, Мультянія, Мунтянська земля та ін.; іменувалася також Волощиною, а з 19 ст. відома здебільшого як Валахія) — між Карпатами та річкою Дунай на півдні Румунії; 3) Семигород (Семигородщина, Семиграддя, Трансильванія) — на півночі Румуніі. На короткий час на початку 17 ст. господарю Волощини Михаю I Хороброму пощастило об'єднати всі три державні утворення. Із кінця 17 ст. Трансильванія опинилася під австрійською зверхністю. У 1774 Австрія захопила пн.-зх. Буковинську землю з мішаним українсько-молдовським населенням. У 1812 Російська імперія анексувала Бессарабію. У 1828 російські війська ввійшли на територію князівств — Молдови та Валахії (Волощини) і за Адріанопольським мирним договором 1829 отримали права протекторату над ними. Після поразки Росії в Кримській війні 1853—1856 за умовами Паризького мирного договору 1856 російський протекторат замінили гарантії 7-ми держав, які визнали автономні права Дунайських князівств (Молдови та Валахії) під зверхністю Османської імперії. 1858-го в Парижі (Франція) укладено міжнародну конвенцію про устрій Дунайських князівств, яка передбачала створення спільних органів державного управління. У 1859—61 Молдова об'єдналася з Валахією, що поклало початок Румунії як держави.
У 1866 була прийнята Конституція Румунії, а у1877—78 Румунія стала незалежною державою, а з 1881 — королівством. У червні 1913 Румунія взяла участь у 2-й Балканській війні супроти Болгарії і за Бухарестським мирним договором 1913 одержала Пд. Добруджу. Із 1916 вступила у Першу світову війну на боці Антанти і скористалася перемогою останньої, щоб придбати договорами або військовою силою Трансильванію, Буковину, Бессарабію та Добруджу. Румунські війська взяли участь в інтервенції до Угорщини (1919). У жовтні 1920 країни Антанти підписали Паризький протокол, який визнавав Бессарабію за Румунією. У 1923 була прийнята нова Конституція. Наступного року війська придушили селянське Татарбунарське повстання, яке спричинили наслідки аграрної реформи 1921 та голод 1924. У 1938 був встановлений режим королівської диктатури Кароля II, який був закріплений у конституції країни (лютий 1938).
Друга світова війнаРедагувати
За умовами 2-го Віденського арбітражу (серпень 1940) під тиском гітлерівської Німеччини Румунія передала Угорщині Північну Трансильванію, а за Крайовською угодою (вересень 1940) з Болгарією поступилася Пд. Добруджею в кордонах 1913 на користь цієї держави. У червні 1940 Бессарабія та Буковина Північна були приєднані до СРСР. У 1940 румунський престол здобув син Кароля II — Михай, а прем'єр-міністром став генерал Й. Антонеску. Відтоді Румунія проводила пронімецький зовнішньополітичний курс. У листопаді 1940 приєдналася до Берлінського пакту.
1941—44 мільйонна румунська армія (26 дивізій) взяла участь у німецько-радянській війні на боці гітлерівської Німеччини. У 1941 території між річками Дністер і Південний Буг були включені до утворення Трансністрія із центром у Тирасполі (пізніше — в Одесі) під румунським контролем. Влітку 1944 радянські війська підійшли впритул до кордонів Румунії. Під загрозою вторгнення кабінет Й. Антонеску був повалений. У серпні 1944 румунська армія перейшла на бік антигітлерівської коаліції. 16 румунських дивізій (понад 500 тис. осіб) воювали супроти німецько-фашистських військ.
У вересні 1944 в Москві Румунія уклала угоду з країнами антигітлерівської коаліції, яка передбачала скасування 2-го Віденського арбітражу 1940, виплату репарацій СРСР, визнання радянсько-румунського кордону станом на 1 січня 1941 (без Північної Буковини та Бессарабії) та ін. Передача Бессарабії та Буковини СРСР була легітимізована Паризьким мирним договором, який уклала Румунія в лютому 1947 з Організацією Об'єднаних Націй.
Соціалістична Республіка РумуніяРедагувати
У 1944 була скинута профашистська диктатура Антонеску. У 1945 створено уряд комуністичної спрямованості, кордони змінені і у 1947 році, менше ніж за 3 роки після окупації Румунії радянським союзом, король Михайло відрікся від престолу і була створена Румунська Народна республіка. Конституція радянського зразка прийнята у 1949 р. Із 1945 під тиском СРСР проводився активний процес радянізації: конфіскаційна аграрна реформа, націоналізація промисловості, розпуск партій, які звинувачувалися в підготовці заколоту, та ін. У 1955 Румунія приєдналася до Варшавського договору. В 1958 з країни були виведені радянські війська. Нова конституція прийнята у 1965. У 1967 був укладений договір між СРСР та Румунією про міждержавний кордон.
Ніколае Чаушеску став президентом у 1974. У 1987 почалися виступи робітників проти програми економії.
Сучасна історіяРедагувати
«Різдвяна революція» 1989 року призвела до скинення режиму Чаушеску і влада перейшла до Фронту національного порятунку, який очолював Йон Ілієску. Чаушеску було засуджено і страчено. Скасовано спецслужбу Секурітате. Страйки протесту проти наслідків введення ринкової економіки продовжувалися до 1990. Нова конституція прийнята на референдумі у 1991 році.
У 2007 році Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку. Наразі у країні спостерігається посилення уніоністського руху, прихильники якого виступають за об'єднання Румунії та Молдови в єдину державу.
Адміністративний поділРедагувати
- Детальніше у статті Адміністративний поділ Румунії, Список міст Румунії
Адміністративно-територіальний поділ Румунії відповідає стандарту NUTS таким чином:
- рівень NUTS 1: Румунія;
- рівень NUTS 2: 8 регіонів розвитку (населення кожного — близько 2,8 млн осіб);
- рівень NUTS 3: 41 жудець та 1 муніципія (столиця Бухарест);
- рівень NUTS 4: не використовується;
- рівень NUTS 5: 256 міст та 2 686 комун.
Політична системаРедагувати
Згідно з Конституцією, Румунія є державою з республіканською формою правління[4]. Державною мовою є румунська мова[5]. Публічна влада розділена на законодавчу, судову, і виконавчу.
Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Клаус Йоганніс з 2015, головою уряду — Дачіан Чолош.
Президент Румунії представляє румунську державу і є гарантом національної незалежності, єдності і територіальної цілісності країни. Є гарантом Конституції, перед яким присягає Уряд. Обирається загальним, рівним, прямим, таємним і вільно вираженим голосуванням строком на 4 роки. Прем'єр-міністр Румунії — глава виконавчої влади Румунії. Призначається Президентом Румунії після схвалення його кандидатури обома палатами Парламенту. Керує Урядом і координує діяльність його членів. Також представляє Палаті Депутатів або Сенату звіти і заяви про політику Уряду.
Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату (рум. Senat, 137 місць) і Палати депутатів (рум. Camera Deputaţilor, 332 місця). Парламент обирається на 4 роки прямим таємним голосуванням.
Судова влада захищає права і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави, вона незалежна від інших структур влади. Основи судової влади встановлені Конституцією 1991 року і Законом про судову систему 1992 року. Суди підрозділяються на апеляційні, окружні і суди першої інстанції. Вищу судову владу здійснює Верховний суд Румунії.
Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, РЄ, СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, НАТО, ЄС.
Державні символиРедагувати
Державний прапор — червоний, жовтий і синій триколор, 3 вертикальних рівних лінії[6]. Був прийнятий у 1848 р. під час революції у Цара Роминеаске.
Державний герб — Стема[7]. Прийнятий у 1992 році. Являє собою орла, який тримає у дзьобі хрест, а у кігтях — шаблю і скіпетр, на грудях представлена композиція з п'яти гербів історичних провінцій Цара Роминяске, Молдова, Трансильванія, Добруджа і Банат.
Державний гімн — «Прокинься, румуне»[8].
Національний День Румунії святкується 1 грудня, через те, що 1 грудня 1918 р. приєднанням Трансильванії до Румунії завершився процес утворення єдиної румунської національної держави.
Українсько-румунські відносиниРедагувати
Під час Української державності (1917–1921) з українського боку здійснювались заходи для унормування дипломатичних взаємин з Румунією. У січні 1918 з інформативною місією був висланий до Румунії — А. Галіп, пізніше представниками українських урядів в Румунії були: М. Галаган, В. Дашкевич-Горбацький і К. Мацієвич (1919 — 1922). Румунськими уповноваженими при українських урядах були генерали Коанда і Концеску. Румунія визнавала де-факто існування української держави, входила з українськими урядами у господарсько-торговельні зв'язки та була готова доставити зброю в заміну за господарські продукти, однак заломлення українського фронту в 1919 поклало край цим планам.
1 лютого 1992 року були встановлені дипломатичні відносини[9]. Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдова). Більше половини всіх румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7 261 особа). Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії.
Румуни — сьома за чисельністю етнічна меншина України. Згідно з даними Всеукраїнського перепису 2001 року в Україні проживало 151 тисяча румунів, що становило 0,31 % населення держави. Румуни в Україні користуються, майже винятково в Чернівецькій області, своєрідною культурною автономією.[10]
Збройні силиРедагувати
Всього витрати на оборону в наш час[коли?] становлять 2,05 % від загального ВВП країни, що становить приблизно 2,9 мільярда доларів (47 позиція у світі).
90 000 чоловіків і жінок в наш час[коли?] складають Збройні Сили, 75 000 з яких є військовослужбовцями і інші 15 000 — цивільними особами. Сухопутні війська мають силу в 45 800 чоловік, 13 250 — Військово-повітряні сили і Військово-морські сили — 6 800, решта 8 800 служать в інших областях.
Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015-й знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати чудової сумісності з силами НАТО. У 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання новіших і досконаліших технологій, сумісних зі стандартами НАТО.
ЕкономікаРедагувати
Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 1994 р. у країні було 11 365 км залізниць і 88 117 км шосейних доріг. Головні порти на Дунаї: Турну-Северин, Джурджу, Бреїла, Галац. Головний морський порт — Констанца, через який проходить 80 % морських вантажоперевезень країни і 65 % вантажів зовнішньої торгівлі. У 1984 був відкритий судноплавний канал, що з'єднує Констанцу з портом на Дунаї Чернавода. У 1996 вантажний морський флот Румунії складався з 234 кораблів і мав сумарну вантажопідйомність всіх судів у 2 445 810 рег. т.
За даними Індексу економічної свободи The Heritage Foundation, USA 2001: ВВП — $ 29,4 млрд. Темп зростання ВВП — (-7,5)%. ВВП на душу населення — $1310. Прямі закордонні інвестиції — $ 390 млн. Імпорт (паливо, продукція машинобудування і обладнання, продукція текстильної промисловості і сільського господарства) — $ 11,5 млрд. (головним чином, Центральна і Східна Європа — 21,0 %; Німеччина — 17,5 %; Італія — 17,4 %; Франція — 6,9 %; США — 4,2 %). Експорт (текстиль, метали і продукція машинобудування і хімічної промисловості) — $ 9,5 млрд. (головним чином, Італія — 22,0 %; Німеччина — 19,0 %; Франція — 5,9 %; США — 3,8 %).
НаселенняРедагувати
Динаміка чисельностіРедагувати
Рік | Населення | Зміна |
---|---|---|
1866 | 4 424 961 | — |
1887 | 5 500 000 | +24.3% |
1899 | 5 956 690 | +8.3% |
1912 | 7 234 919 | +21.5% |
1930 | 18 057 028 | +149.6% |
1939 | 19 934 000 | +10.4% |
1941 | 13 535 757 | −32.1% |
1948 | 15 872 624 | +17.3% |
1956 | 17 489 450 | +10.2% |
1966 | 19 103 163 | +9.2% |
1977 | 21 559 910 | +12.9% |
1992 | 22 760 449 | +5.6% |
2002 | 21 680 974 | −4.7% |
2011 | 20 121 641 | −7.2% |
2016 | 19 474 952 | −3.2% |
У історичних кордонах до 1948 |
Чисельність населення країни 2015 року становила 21,666 млн осіб (58-ме місце у світі). Чисельність румунів стабільно зменшується. Зміни чисельності населення країни: 1948 року ‒ 15,87 млн осіб, 1956 ‒ 17,48 млн осіб, 1966 ‒ 19,1 млн осіб, 1977 ‒ 21,56 млн осіб, 1992 ‒ 22,8 млн осіб, 2002 ‒ 21,7 млн осіб, 2011 ‒ 20,12 млн осіб. Густота населення країни 2015 року становила 84,8 особи/км² (120-те місце у світі). Румунія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 54,6 % населення країни (станом на 2015 рік). Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни. Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 9,89 ‰ (139-те місце у світі); хлопчиків — 11,23 ‰, дівчаток — 8,47 ‰. Рівень материнської смертності 2015 року становив 31 випадків на 100 тис. народжень (127-ме місце у світі).
Головні етноси країни: румуни — 83,4 %, угорці — 6,1 %, цигани — 3,1 %, українці — 0,3 %, німці — 0,2 %, інші — 0,7 %, інші — 6,1 % населення (оціночні дані за 2011 рік). Офіційна мова: румунська — розмовляє 85,4 % населення країни. Інші поширені мови: угорська — 6,3 %, циганська — 1,2 %, інші мови — 7 % (дані на 2011 рік). Національний склад населення за переписом 2011 р. (серед тих, хто вказав свою національну приналежність):
чисельність | частка | |
румуни | 16 792 868 | 88,92 % |
угорці | 1 227 623 | 6,50 % |
цигани | 621 573 | 3,29 % |
українці | 50 920 | 0,27 % |
німці | 36 042 | 0,19 % |
турки | 27 698 | 0,15 % |
росіяни | 23 487 | 0,12 % |
татари | 20 282 | 0,11 % |
РелігіяРедагувати
За Конституцією Румунія — світська держава, декларовано принцип свободи совісті і рівність всіх релігій перед законом.
Найбільш поширене релігійне спрямування в Румунії — православ'я, за даними загальнонаціонального перепису 2002 року до православних віднесли себе 86,7 % загального населення країни. Переважна більшість православних румунів належить до Румунської православної церкви. Румунська Православна Церква проголосила своє самоврядування у 1865, після об'єднання князівств Валахії та Молдови в Румунській державі (1862), виділившись таким чином з Константинопольського Патріархату. Автокефалію Румунської Православної Церкви було визнано лише 25 квітня 1885. Титул Предстоятеля: «Блаженніший Архієпископ Бухарестський, Митрополит Мунтенскій і Добруджійскій, Намісник Кесарії Каппадокійской і Патріарх Румунський».
Інші християнські конфесії мають значно менше число прихильників — католиків латинського обряду близько 4,7 % населення, греко-католиків — 0,9 %, протестантів — 6,5 %. Близько 67 тисяч осіб, головним чином, етнічні турки, які проживають в районі Добруджі, заявили про себе, як про мусульман. Римо-католики, здебільшого зосереджені на заході країни, в Трансільванії. Істотну частину прихильників Реформованої церкви також складають етнічні угорці, які проживають в Трансільванії; в східній частині Угорщини, на кордоні з Румунією кальвінізм є найбільш поширеною релігією. Під час перепису 6 179 осіб відповіли, що сповідують юдаїзм, 23 105 осіб декларували атеїстичний (нерелігійний) світогляд.
Релігійний склад населення Румунії за переписом 2011 р.:
- 85,9 % — православ'я;
- 4,6 % — римо-католицизм;
- 3,2 % — кальвінізм;
- 1,9 % — п'ятидесятництво;
- 0,8 % — греко-католицизм;
- 3,6 % — інше.
Найбільші містаРедагувати
Місто | Румунська назва | Жудець | Населення |
---|---|---|---|
Бухарест | Bucureşti | — | 2 354 510 |
Клуж-Напока | Cluj-Napoca | Клуж | 318 027 |
Тімішоара | Timişoara | Тіміш | 317 651 |
Ясси | Iaşi | Ясси | 290 480 |
Констанца | Constanţa | Констанца | 283 872 |
Крайова | Craiova | Долж | 302 622 |
Галац | Galaţi | Галац | 298 584 |
Брашов | Braşov | Брашов | 283 901 |
Плоєшті | Ploieşti | Прахова | 232 452 |
Браїла | Brăila | Бреїла | 216 929 |
Орадя | Oradea | Біхор | 206 527 |
Бакеу | Bacău | Бакеу | 204 500 |
Арад | Arad | Арад | 172 824 |
Пітешть | Piteşti | Арджеш | 168 756 |
Сібіу | Sibiu | Сібіу | 155 045 |
Тиргу-Муреш | Târgu Mureş | Муреш | 149 577 |
Бая-Маре | Baia Mare | Марамуреш | 137.976 |
Бузеу | Buzău | Бузеу | 133 116 |
Сату-Маре | Satu Mare | Сату-Маре | 115 630 |
Ботошані | Botoşani | Ботошань | 115 344 |
Римніку-Вилча | Râmnicu Vâlcea | Вилча | 107 656 |
Сучава | Suceava | Сучава | 106 138 |
П'ятра-Нямц | Piatra Neamţ | Нямц | 105 499 |
Дробета-Турну-Северин | Drobeta-Turnu Severin | Мехедінць | 104 035 |
Фокшани | Focşani | Вранча | 103 219 |
ПриміткиРедагувати
- ↑ DATELE INS: România mai are 20.121.641 de locuitori. Populația a scăzut cu 1,5 milioane în 10 ani. Digi24. 2013-07-04. Процитовано 4 iulie 2013.
- ↑ а б Romania. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 3 January 2018. Процитовано 8 December 2017. Проігноровано невідомий параметр
|df=
(довідка) - ↑ Largest administrative building: world record set by the Palace of the Romanian Parliament. www.worldrecordacademy.com. Процитовано 2017-03-19.
- ↑ Romania, T.A., Dezibel Media,. Constitutia Romaniei, monitorul oficial, constitutia din 31/10/2003, publicata in Monitorul Oficial, Partea I nr. 767 din 31/10/2003. www.constitutia.ro. Процитовано 2017-03-19.
- ↑ Romania, T.A., Dezibel Media,. Constitutia Romaniei, monitorul oficial, constitutia din 31/10/2003, publicata in Monitorul Oficial, Partea I nr. 767 din 31/10/2003. www.constitutia.ro. Процитовано 2017-03-19.
- ↑ Romania. flagspot.net. Процитовано 2017-03-19.
- ↑ LEGE nr.102 din 21 septembrie 1992 privind stema ţării şi sigiliul statului. www.cdep.ro. Процитовано 2017-03-19.
- ↑ LEGE nr.75 din 16 iulie 1994 privind arborarea drapelului României, intonarea imnului naţional şi folosirea sigiliilor cu stema României de către autorităţile şi instituţiile publice. www.cdep.ro. Процитовано 2017-03-19.
- ↑ Політичні відносини між Україною та Румунією - Посольство України в Румунії. romania.mfa.gov.ua (ua). Процитовано 2017-03-19.
- ↑ Етнічні громади у Чернівецькій області
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Румунія |
Джерела та літератураРедагувати
- О. В. Ясь. Румунія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 364. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- П. Овчаренко. Румуни в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 360. — ISBN 978-966-00-1290-5.
ЛітератураРедагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- Див. Молдавія і Iorga N. Legaturile Românilor cu Ruşii apuşeni şi cu teritoriul zis «ucrainian». Analele Academiei Româna. Букарешт 1916:
- Iorga N. Românii de peste Nistru. Яси 1918;
- Nistor I. Problema ucraineană in lumina istoriei. Чернівці 1934;
- Ciobanu S. Legăturile culturale româno-ucrainene. Букарешт 1938;
- Nistor I. Ucraina in oglinda cronicelor moldovenesli. Букарешт 1941 — 42;
- Constautinescu-Iasi P. Reiatsi ile cuhurale romino-ruse din trecut. Букарешт 1954;
- Попов П. З історії укр.-рум. літературних зв'язків. Вісник АН УРСР, ч. 9. К. 1956;
- Bezviconi G. Contributii la istoria relatiilor romino-ruse. Букарешт 1962;
- Academia Republicii Populare Romine. Studii priviud relatiile romino-ruse si romino-sovietice. Букарешт 1960; *Мохов Н. О формах и этапах молдавско-украинских связей в XIV — XVIII ст. Кишинев 1961;
- Ласло М. До питання про укр.-рум. зв'язки у другій половині XIX ст. Укр. Іст. Журнал, ч. 5. К. 1962;
- Ласло М. Дослідження укр. фолкльору в Румунії, ж. Народився творчість та етнографія, ч. 1. К. 1965;
- Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3 тт. М. 1965 — 70;
- Cioranesco G. et au. Aspects des relations russo-roumaines. Retrospective et orientations. Париж 1967;
- Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ 1969;
- Павлюк М., Робчук І. Регіональний атлас укр. говірок Румунії. Праці XII Респ. діалектологічної наради К. 1971: *Joukovsky A. Relations culturelles entre l'Ukraine et la Moldavia au XVII siècle. Париж 1973.
- Палаузов С. Н. Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении. СПб., 1859
- Голубинский Е. Е. Краткий очерк истории православных церквей болгарской, сербской и румынской или молдо-влахийской. М., 1871
- Петрушевич А. С. Лингвистико-историческое исследование о начатках города Львова и окрестностей его с воззрением на предшествующие времена переселения славянских и румынских племён из придунайских стран в прикарпатскую землю, т. 1—3. Львов, 1893—97
- Яцимирский А. И. Славянские и русские рукописи румынских библиотек. СПб., 1905
- Борецкий-Бергфельд Н. П. История Румынии. СПб., 1909
- Садовський П. Румунія та українці (справа меншин в парламенті). «Краківські вісті», 1940, № 39, 17 травня
- Українці в Румунії. Там само, 1941, № 174, 9 серпня
- М. К. Релігійні потреби українців в Румунії. «Життя» (Бухарест), 1941, 26 січня
- Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: В 2-х т. Прага, 1942 [Т. 1]; К., 1999 [Т. 2]
- Соколевич О. Українське питання у світлі румунської науки. «Визвольний шлях», 1956, № 9—12
- Семенова Л. Е. Из истории румынско-русских связей в конце XVII — начале XVIII вв. «Вестник Московского университета: Серия: История», 1958, № 3
- Шевченко Ф. П. Документи з історії Північної Буковини XIV—XV ст. в сучасному румунському археографічному виданні. «УІЖ», 1958, № 2
- Коляда Г. И. Из истории книгопечатных связей России, Украины и Румынии. В кн.: У истоков русского книгопечатания. М., 1959
- Виноградов В. Н. Россия и объединение румынских княжеств. М., 1961
- Пархомчук С. М. Народження нової Румунії (1941—1945). К., 1961
- Ласло М. До питання про українсько-румунські зв'язки у другій половині ХIХ cт. «УІЖ», 1962, № 5
- Коляда Г. І. З історії румунсько-українських друкарських зв'язків у XVII ст. «УІЖ», 1964, № 1
- Адэнилоаие Н. Образование румынского национального государства. Бухарест, 1965
- Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в.: Документы и материалы, т. 1—3. М., 1965—70
- Шевченко Ф. П. К вопросу об участии румын в Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. В кн.: Omagiu lui P. Constantinescu-Jaâi cu prilejul împliniriia 70 de ani. Bucureşti, 1965
- Гросул В. Я. Реформа в Дунайских княжествах и Россия (20—30-е годы ХIХ в.). М., 1966
- Лісевич І. Т. Україна в сучасній румунській історіографії. «УІЖ», 1967, № 10
- Горбач А. Тиміш Хмельницький в румунській історіографії та літературі. В кн.: Наукові записки Українського техніко-господарського інституту, т. 19. Мюнхен, 1969
- Марунчак М. Українці в Румунії, Чехословаччині, Польщі, Югославії. Вінніпег, 1969
- Русско-румынские и советско-румынские отношения. Кишинев, 1969
- Лазарев А. М. Молдавская советская государственность и бессарабский вопрос. Кишинев, 1974
- Völkl E. Das rumänische Fürstentum Moldau und die Ostslaven in 15 bis 17 Jahrhundert. Wiesbaden, 1975
- Жуковський А. Українські землі під румунською окупацією в часи Другої світової війни: Північна Буковина, частина Бессарабії і Трансністрія, 1941—1944. «Український історик», 1987, № 1/4
- Кройтор К. Г. Попередник Олекси Довбуша Григорій Пинтя в працях румунських істориків. В кн.: Обласна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від початку антифеодального руху селян-опришків під проводом Олекси Довбуша. Івано-Франківськ, 1988
- Семчинський С. В. Молдавські та валаські літописи як джерело з історії України 15—18 ст. В кн.: Українська археографія: Сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей республіканської наради (грудень 1988 р.). К., 1988
- Шевченко Ф. П. Румуни в українському козацькому війську в XVII—XVIII ст. В кн.: Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 3. К., 1993
- Боєчко В. Кордони України: Історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1994
- Слободян В. Церкви українців Румунії: Південна Буковина, Задунав'я, Банат, Марморощина. Львів, 1994
- Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921—1924). К., 1997
- Леп'явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561—1591). Чернігів, 1999
- Румунсько-українські відносини: Історія і сучасність (26—29 листопада 1998 р., Сату Маре). Satu Mare, 1999
- Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. К., 1999
- Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. К., 2000
- Україна—Румунія—Молдова: Історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Міжнародна наукова конференція (16—17 травня 2001 р.). Чернівці, 2002
- История Румынии. М., 2005
ПосиланняРедагувати
- Румунія // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Румунський тунель у Європу // Український тиждень, № 51 (112), 18 грудня 2009
- Діалектика нації та меншин // Український тиждень, № 51 (112), 18 грудня 2009
- Romania на сайті The World Factbook (англ.)
- Посольство України в Румунії
- ПОСОЛЬСТВО РУМУНІЇ в Україну
- Romania на UCB Libraries GovPubs.
- Румунія, каталог посилань Open Directory Project
- Вікімедіа Атлас Romania
- Географічні дані про Румунія // OpenStreetMap
УрядРедагувати
КультураРедагувати
Угорщина | Україна | |
Молдова Україна Чорне море | ||
Сербія | Болгарія |