Румунія

держава у південно-східній частині Європи

Руму́нія (рум. România) — держава на перехресті східної, центральної та південно-східної Європи. Межує на півночі з Україною, на північному сході — із Молдовою, на південному заході — із Сербією, на північному заході — з Угорщиною, і з Болгарією — на півдні, а також омивається Чорним морем на сході.[3] Має переважно помірний континентальний клімат. Із загальною площею 238 397 км2 (92,046 кв. миль), Румунія — 12-та за величиною країна в Європі та сьома за чисельністю населення країна-член Європейського Союзу, яка має приблизно 20 мільйонів жителів. Столиця і найбільше місто — Бухарест. Інші основні міські райони включають: Клуж-Напока, Тімішоара, Ясси, Констанца, Крайова, Брашов та Галац.

Румунія
рум. România

Прапор Герб
Гімн: Deşteaptă-te, române!
Прокинься, румуне
Розташування Румунії
Столиця Бухарест (Bucureşti)
44°25′ пн. ш. 26°06′ сх. д.country H G O
Найбільше місто Бухарест
Офіційні мови Румунська
Форма правління Змішана республіка
 - Президент Клаус Йоганніс
 - Прем'єр-міністр Флорін Кицу
Незалежність від Османської імперії  
 - Утворення Румунії 24 січня 1859 
 - Задекларована нез. 9 травня, 1877 
 - Визнана 13 липня 1878 
Площа
 - Загалом 238 397 км² (81)
 - Внутр. води 3 %
Населення
 - перепис 2011  ▼ 20 121 641 осіб[1]
 - Густота 84 осіб/км² (117)
ВВП (ПКС) 2018 р., оцінка
 - Повний ▲ $474 млрд[2] (42)
 - На душу населення $25 533 (61)
ВВП (ном.) 2018 рік, оцінка
 - Повний ▲ $204 мрлд.[2] (49)
 - На душу населення $11 817 (67)
ІЛР (2015) ▲0,802 (високий) (50)
Валюта Румунський лей (RON)
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166 RO / ROU / 642
Домен .ro, .eu4
Телефонний код +40
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Румунія

Річка Дунай, друга за довжиною річка в Європі, піднімається у Німецькому Чорному Лісі і протікає загалом у південно-східному напрямку протягом 2 857 км, протікаючи через десять країн, перш ніж увійти в дельту Дунаю Румунії. Карпатські гори, які перетинають Румунію з півночі на південний захід, включають вершину Молдовяну на висоті 2 544 метри.[4]

Сучасна Румунія була утворена в 1859 році шляхом персональної унії Дунайських князівств Молдавії та Волощини. Нова держава, офіційно названа Румунією з 1866 року, здобула незалежність від Османської імперії у 1877 році.[5] Після оголошення нейтралітету по завершенню Першої світової війни, у 1914 році, Румунія воювала на боці союзних держав, починаючи з 1916 року. Після цього Буковина, Бессарабія, Трансільванія, а також частини Банату, Кришани та Мармарощини стали частиною суверенного Королівства Румунія.[6] У червні-серпні 1940 року, внаслідок пакту Молотова — Ріббентропа та другого Віденського арбітражу, Румунія була змушена передати Бессарабію та Північну Буковину Радянському Союзові, а Північну Трансільванію — Угорщині. У листопаді 1940 року Румунія підписала Троїстий пакт і, як наслідок, у червні 1941 року вступила до Другої світової війни на боці країн Осі, воюючи проти Радянського Союзу до серпня 1944 року, коли після перевороту приєдналася до союзників та відновила контроль над Північною Трансільванією. Після війни, під окупацією військ Червоної Армії, Румунія стала соціалістичною республікою та членом Варшавського договору. Після революції 1989 року країна розпочала перехід до демократії та ринкової економіки.

Румунія займає 52 місце в Індексі людського розвитку[7] і є країною, що розвивається.[8][9] Країна має 62-гу за величиною економіку в світі за номінальним ВВП, з річним темпом економічного зростання у 3,5 % станом на 2020 рік.[10] Після швидкого економічного зростання на початку 2000-х, Румунія має економіку, що переважно базується на послугах, і є експортером машин та електроенергії. Країна є членом Організації Об'єднаних Націй з 1955 року, НАТО з 2004 року та Європейського Союзу з 2007 року. Переважна більшість населення самоідентифікує себе як православні християни і є носіями румунської мови.

ЕтимологіяРедагувати

Назва Romania походить від лат. romanus, що означає «громадянин Риму».[11] Перше відоме вживання цього звернення датується XVI століттям, італійськими гуманістами, що подорожували Трансільванією, Богданією та Волощиною.[12][13][14][15]

 
Лист боярина Някшу 1521 року, найстаріший уцілілий документ, написаний старою румунською.

Офіційні назвиРедагувати

ГеографіяРедагувати

 
Топографічна мапа Румунії
Див. також: Географія Румунії
Див. також: Геологія Румунії
Див. також: Гідрогеологія Румунії

Румунія розташована у південно-східній Європі. На півночі і сході межує з Республікою Молдова (681,3 км) і Україною (613,8 км, у тому числі річковий кордон 292,2 км і морський 33 км), на північному заході — з Угорщиною (448 км), на південному заході з Сербією (546,4 км), на півдні — з Болгарією (631,3 км, межа — Дунай). На південному сході омивається Чорним морем (берегова лінія — 193,5 км). На півдні і сході річкові долини, на південному заході територію Румунії займають Східні і Південні Карпати і Семигородська височина, до яких прилягають із заходу Паннонська, з півдня — Волоська низовини, зі сходу Молдавська і Добрузька височини. Румунія лежить на межі Центральної і Східної Європи та Балканського півострова, і на її території тисячоліттями перехрещувалися політичні і культурні впливи цих трьох комплексів.

Великі міста: Бухарест (1 931 тис. мешканців), Ясси (354,8 тис.), Галац (342,4 тис.), Тімішоара (340 тис.), Констанца (337 тис.), Клуж-Напока (332,2 тис.).

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Румунії
 
Територіальні зміни Румунії, з 1859 понині

Доля Румунії була пов'язана з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством Литовським і Польщею, з 18 ст. із Російською Імперією, а згодом з СРСР) та з Османською імперією. Частини Румунії (деякий час навіть вся Румунія) належали віками до цих держав або були під їхнім протекторатом.

 
Легендарний король Децебал

Територія Румунії з давніх часів була місцем побутування багатьох етносів, зокрема фракійців. У 1 ст. до н. е. — 3 ст. гето-дакські племена, які проживали на землях сучасної Румунії, вели боротьбу з Римом. На початку 2 ст. римляни підкорили область розселення даків та перетворили її на провінцію Дакія. Римляни залишили землі Румунії наприкінці 3 ст. У 3—7 ст. через територію Румунії рухалися та осідали племена готів, гунів, гепідів, аварів, а з 6—7 ст. — слов'яни (анти, склавини). Слов'яни, які проживали поряд із місцевим романізованим гето-фракійським населенням на лівому березі Дунаю, були асимільовані, внаслідок чого в 9—10 ст. виникла східнороманська етнічна спільнота волохів, котрі вважаються предками румунів і молдован. В 11—12 ст. сх. частину сучасної Румунії спустошували половці та торки, а в 13 ст. — монголи. У 14 ст. виникли держави Волощина та Молдова, які певний час перебували під зверхністю відповідно — Угорщини та Польщі, а в 1-й пол. 16 ст. опинилися у васальній залежності від Османської імперії.

У добу середньовіччя та ранньомодерні часи на території сучасної Румунії існували 3 державні утворення: 1) Молдова (Волощина) між Карпатами та р. Дністер, східна частина якої відома як Бессарабія; 2) Велика Волощина (Мунтенія, Мультянія, Мунтянська земля та ін.; іменувалася також Волощиною, а з 19 ст. відома здебільшого як Валахія) — між Карпатами та річкою Дунай на півдні Румунії; 3) Семигород (Семигородщина, Семиграддя, Трансильванія) — на півночі Румунії. На короткий час на початку 17 ст. господарю Волощини Михаю I Хороброму пощастило об'єднати всі три державні утворення. Із кінця 17 ст. Трансильванія опинилася під австрійською зверхністю. У 1774 р. Австрія захопила пн.-зх. Буковинську землю з мішаним українсько-молдовським населенням. У 1812 р. Російська імперія анексувала Бессарабію. У 1828 р. російські війська ввійшли на територію князівств — Молдови та Валахії (Волощини) і за Адріанопольським мирним договором 1829 р. отримали права протекторату над ними. Після поразки Росії в Кримській війні 1853—1856 за умовами Паризького мирного договору 1856 російський протекторат замінили гарантії 7-ми держав, які визнали автономні права Дунайських князівств (Молдови та Валахії) під зверхністю Османської імперії. 1858 р. в Парижі (Франція) укладено міжнародну конвенцію про устрій Дунайських князівств, яка передбачала створення спільних органів державного управління. У 1859—1861 рр. Молдова об'єдналася з Валахією, що поклало початок Румунії як держави.

 
Кароль I, перший король Румунії

У 1866 р. була прийнята Конституція Румунії, а у 1877—1878 рр. Румунія стала незалежною державою, а з 1881 р. — королівством. У червні 1913 р. Румунія взяла участь у 2-й Балканській війні супроти Болгарії і за Бухарестським мирним договором 1913 р. одержала Пд. Добруджу. Із 1916 р. вступила у Першу світову війну на боці Антанти і скористалася перемогою останньої, щоб придбати договорами або військовою силою Трансильванію, Буковину, Бессарабію та Добруджу. Румунські війська взяли участь в інтервенції до Угорщини (1919 р.). У жовтні 1920 р. країни Антанти підписали Паризький протокол, який визнавав Бессарабію за Румунією. У 1923 р. була прийнята нова Конституція. Наступного року війська придушили селянське Татарбунарське повстання, яке спричинили наслідки аграрної реформи 1921 р. та голод 1924 року. У 1938 р. був встановлений режим королівської диктатури Кароля II, який був закріплений у конституції країни (лютий 1938 р.).

Друга світова війнаРедагувати

 
Румунія, 1939
Докладніше: Румунія у Другій світовій війні

За умовами 2-го Віденського арбітражу (серпень 1940 р.) під тиском гітлерівської Німеччини Румунія передала Угорщині Північну Трансильванію, а за Крайовською угодою (вересень 1940 р.) з Болгарією поступилася Пд. Добруджею в кордонах 1913 р. на користь цієї держави. У червні 1940 р. Бессарабія та Буковина Північна були приєднані до СРСР. У 1940 р. румунський престол здобув син Кароля II — Михай, а прем'єр-міністром став генерал Й. Антонеску. Відтоді Румунія проводила пронімецький зовнішньополітичний курс. У листопаді 1940 р. приєдналася до Берлінського пакту.

1941—1944 рр. мільйонна румунська армія (26 дивізій) взяла участь у німецько-радянській війні на боці гітлерівської Німеччини. У 1941 р. території між річками Дністер і Південний Буг були включені до утворення Трансністрія із центром у Тирасполі (пізніше — в Одесі) під румунським контролем. Влітку 1944 р. радянські війська підійшли впритул до кордонів Румунії. Під загрозою вторгнення кабінет Й. Антонеску був повалений. У серпні 1944 року румунська армія перейшла на бік антигітлерівської коаліції. 16 румунських дивізій (понад 500 тис. осіб) воювали супроти німецько-фашистських військ.

У вересні 1944 р. в Москві Румунія уклала угоду з країнами антигітлерівської коаліції, яка передбачала скасування 2-го Віденського арбітражу 1940 р., виплату репарацій СРСР, визнання радянсько-румунського кордону станом на 1 січня 1941 р. (без Північної Буковини та Бессарабії) та ін. Передача Бессарабії та Буковини СРСР була легітимізована Паризьким мирним договором, який уклала Румунія в лютому 1947 р. з Організацією Об'єднаних Націй.

Соціалістична Республіка РумуніяРедагувати

Докладніше: Соціалістична Республіка Румунія

У 1944 р. була скинута профашистська диктатура Антонеску. У 1945 р. створено уряд комуністичної спрямованості, кордони змінені і у 1947 році, менше ніж за 3 роки після окупації Румунії радянським союзом, король Михайло відрікся від престолу і була створена Румунська Народна республіка. Конституція радянського зразка прийнята у 1949 р. Із 1945 р. під тиском СРСР проводився активний процес радянізації: конфіскаційна аграрна реформа, націоналізація промисловості, розпуск партій, які звинувачувалися в підготовці заколоту, та ін. У 1955 р. Румунія приєдналася до Варшавського договору. В 1958 р. з країни були виведені радянські війська. Нова конституція прийнята у 1965 році. У 1967 р. був укладений договір між СРСР та Румунією про міждержавний кордон.

 
Лісабонська угода

Ніколае Чаушеску став президентом у 1974 р. У 1987 р. почалися виступи робітників проти програми економії.

Сучасна історіяРедагувати

«Різдвяна революція» 1989 року призвела до скинення режиму Чаушеску і влада перейшла до Фронту національного порятунку, який очолював Йон Ілієску. Чаушеску було засуджено і страчено. Скасовано спецслужбу Секурітате. Страйки протесту проти наслідків введення ринкової економіки продовжувалися до 1990 р. Нова конституція прийнята на референдумі у 1991 році.

У 2007 році Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку. Наразі у країні спостерігається посилення уніоністського руху, прихильники якого виступають за об'єднання Румунії та Молдови в єдину державу.

Адміністративний поділРедагувати

 
Регіони розвитку Румунії
Детальніше у статті Адміністративний поділ Румунії, Список міст Румунії

Адміністративно-територіальний поділ Румунії відповідає стандарту NUTS таким чином:

  • рівень NUTS 1: Румунія;
  • рівень NUTS 2: 8 регіонів розвитку (населення кожного — близько 2,8 млн осіб);
  • рівень NUTS 3: 41 жудець та 1 муніципія (столиця Бухарест);
  • рівень NUTS 4: не використовується;
  • рівень NUTS 5: 256 міст та 2 686 комун.

Українські громадиРедагувати

Політична системаРедагувати

Докладніше: Monitorul Oficial al României
 
Палац Парламенту в Бухаресті. Вважається найбільшою будівлею парламенту та найважчою адміністративною будівлею в світі[16]

Згідно з Конституцією, Румунія є державою з республіканською формою правління[17]. Державною мовою є румунська мова[18]. Публічна влада розділена на законодавчу, судову, і виконавчу.

 
Клаус Йоганніс

Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Клаус Йоганніс з 2015 р., головою уряду — Дачіан Чолош.

Президент Румунії представляє румунську державу і є гарантом національної незалежності, єдності і територіальної цілісності країни. Є гарантом Конституції, перед яким присягає Уряд. Обирається загальним, рівним, прямим, таємним і вільно вираженим голосуванням строком на 4 роки. Прем'єр-міністр Румунії — глава виконавчої влади Румунії. Призначається Президентом Румунії після схвалення його кандидатури обома палатами Парламенту. Керує Урядом і координує діяльність його членів. Також представляє Палаті Депутатів або Сенату звіти і заяви про політику Уряду.

Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату (рум. Senat, 137 місць) і Палати депутатів (рум. Camera Deputaţilor, 332 місця). Парламент обирається на 4 роки прямим таємним голосуванням.

Судова влада захищає права і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави, вона незалежна від інших структур влади. Основи судової влади встановлені Конституцією 1991 року і Законом про судову систему 1992 року. Суди підрозділяються на апеляційні, окружні і суди першої інстанції. Вищу судову владу здійснює Верховний суд Румунії.

Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, РЄ, СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, НАТО, ЄС.

Державні символиРедагувати

 
Прапор Румунії на вершині гори Ельбрус

Державний прапор — червоний, жовтий і синій триколор, 3 вертикальних рівних лінії[19]. Був прийнятий у 1848 р. під час революції у Цара Роминеаске.

Державний герб — Стема[20]. Прийнятий у 1992 році. Являє собою орла, який тримає у дзьобі хрест, а у кігтях — шаблю і скіпетр, на грудях представлена композиція з п'яти гербів історичних провінцій Цара Роминяске, Молдова, Трансильванія, Добруджа і Банат.

Державний гімн — «Прокинься, румуне»[21].

Національний День Румунії святкується 1 грудня, через те, що 1 грудня 1918 р. приєднанням Трансильванії до Румунії завершився процес утворення єдиної румунської національної держави.

 
Солдати Збройних сил під час параду на День незалежності

Українсько-румунські відносиниРедагувати

Докладніше: Українсько-румунські відносини

Під час Української державності (1917–1921) з українського боку здійснювались заходи для унормування дипломатичних взаємин з Румунією. У січні 1918 р. з інформативною місією був висланий до Румунії — А. Галіп, пізніше представниками українських урядів в Румунії були: М. Галаган, В. Дашкевич-Горбацький і К. Мацієвич (1919 — 1922). Румунськими уповноваженими при українських урядах були генерали Коанда і Концеску. Румунія визнавала де-факто існування української держави, входила з українськими урядами у господарсько-торговельні зв'язки та була готова доставити зброю в заміну за господарські продукти, однак заломлення українського фронту в 1919 р. поклало край цим планам. 

1 лютого 1992 року були встановлені дипломатичні відносини[22]. Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдова). Більше половини всіх румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7 261 особа). Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії.

Румуни — сьома за чисельністю етнічна меншина України. Згідно з даними Всеукраїнського перепису 2001 року в Україні проживало 151 тисяча румунів, що становило 0,31 % населення держави. Румуни в Україні користуються, майже винятково в Чернівецькій області, своєрідною культурною автономією.[23] 

Збройні силиРедагувати

Докладніше: Збройні сили Румунії

Всього витрати на оборону в наш час[коли?] становлять 2,05 % від загального ВВП країни, що становить приблизно 2,9 мільярда доларів (47 позиція у світі).

90 000 чоловіків і жінок в наш час[коли?] складають Збройні Сили, 75 000 з яких є військовослужбовцями і інші 15 000 — цивільними особами. Сухопутні війська мають силу в 45 800 чоловік, 13 250 — Військово-повітряні сили і Військово-морські сили — 6 800, решта 8 800 служать в інших областях.

Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015 рік знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати чудової сумісності з силами НАТО. У 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання новіших і досконаліших технологій, сумісних зі стандартами НАТО.

ЕкономікаРедагувати

 
Dacia Duster виробляється у Румунії
Див. також: Економіка Румунії

Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 1994 р. у країні було 11 365 км залізниць і 88 117 км шосейних доріг. Головні порти на Дунаї: Турну-Северин, Джурджу, Бреїла, Галац. Головний морський порт — Констанца, через який проходить 80 % морських вантажоперевезень країни і 65 % вантажів зовнішньої торгівлі. У 1984 був відкритий судноплавний канал, що з'єднує Констанцу з портом на Дунаї Чернавода. У 1996 вантажний морський флот Румунії складався з 234 кораблів і мав сумарну вантажопідйомність всіх судів у 2 445 810 рег. т.

За даними Індексу економічної свободи The Heritage Foundation, USA 2001: ВВП — $ 29,4 млрд. Темп зростання ВВП — (-7,5)%. ВВП на душу населення — $1310. Прямі закордонні інвестиції — $ 390 млн. Імпорт (паливо, продукція машинобудування і обладнання, продукція текстильної промисловості і сільського господарства) — $ 11,5 млрд (головним чином, Центральна і Східна Європа — 21,0 %; Німеччина — 17,5 %; Італія — 17,4 %; Франція — 6,9 %; США — 4,2 %). Експорт (текстиль, метали і продукція машинобудування і хімічної промисловості) — $ 9,5 млрд (головним чином, Італія — 22,0 %; Німеччина — 19,0 %; Франція — 5,9 %; США — 3,8 %).

НаселенняРедагувати

Докладніше: Населення Румунії

Динаміка чисельностіРедагувати

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1866 4 424 961 —
1887 5 500 000 +24.3%
1899 5 956 690 +8.3%
1912 7 234 919 +21.5%
1930 18 057 028 +149.6%
1939 19 934 000 +10.4%
1941 13 535 757 −32.1%
1948 15 872 624 +17.3%
1956 17 489 450 +10.2%
1966 19 103 163 +9.2%
1977 21 559 910 +12.9%
1992 22 760 449 +5.6%
2002 21 680 974 −4.7%
2011 20 121 641 −7.2%
2016 19 474 952 −3.2%
У історичних кордонах до 1948

Чисельність населення країни 2015 року становила 21,666 млн осіб (58-ме місце у світі). Чисельність румунів стабільно зменшується. Зміни чисельності населення країни: 1948 року ‒ 15,87 млн осіб, 1956 ‒ 17,48 млн осіб, 1966 ‒ 19,1 млн осіб, 1977 ‒ 21,56 млн осіб, 1992 ‒ 22,8 млн осіб, 2002 ‒ 21,7 млн осіб, 2011 ‒ 20,12 млн осіб. Густота населення країни 2015 року становила 84,8 особи/км² (120-те місце у світі). Румунія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 54,6 % населення країни (станом на 2015 рік). Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни. Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 9,89 ‰ (139-те місце у світі); хлопчиків — 11,23 ‰, дівчаток — 8,47 ‰. Рівень материнської смертності 2015 року становив 31 випадків на 100 тис. народжень (127-ме місце у світі).

Головні етноси країни: румуни — 83,4 %, угорці — 6,1 %, цигани — 3,1 %, українці — 0,3 %, німці — 0,2 %, інші — 0,7 %, інші — 6,1 % населення (оціночні дані за 2011 рік). Офіційна мова: румунська — розмовляє 85,4 % населення країни. Інші поширені мови: угорська — 6,3 %, циганська — 1,2 %, інші мови — 7 % (дані на 2011 рік). Національний склад населення за переписом 2011 р. (серед тих, хто вказав свою національну приналежність):

чисельність частка
румуни 16 792 868 88,92 %
угорці 1 227 623 6,50 %
цигани 621 573 3,29 %
українці 50 920 0,27 %
німці 36 042 0,19 %
турки 27 698 0,15 %
росіяни 23 487 0,12 %
кримські татари 20 282 0,11 %
 
Петро (апостол) на православній іконі

РелігіяРедагувати

 
Найпоширеніша релігія у комунах Румунії за переписом 2002 року

За Конституцією Румунія — світська держава, декларовано принцип свободи совісті і рівність всіх релігій перед законом.

Найбільш поширене релігійне спрямування в Румунії — православ'я, за даними загальнонаціонального перепису 2002 року до православних віднесли себе 86,7 % загального населення країни. Переважна більшість православних румунів належить до Румунської православної церкви. Румунська Православна Церква проголосила своє самоврядування у 1865 р., після об'єднання князівств Валахії та Молдови в Румунській державі (1862), виділившись таким чином з Константинопольського Патріархату. Автокефалію Румунської Православної Церкви було визнано лише 25 квітня 1885 р. Титул Предстоятеля: «Блаженніший Архієпископ Бухарестський, Митрополит Мунтенський і Добруджійський, Намісник Кесарії Каппадокійської і Патріарх Румунський».

Інші християнські конфесії мають значно менше число прихильників — католиків латинського обряду близько 4,7 % населення, греко-католиків — 0,9 %, протестантів — 6,5 %. Близько 67 тисяч осіб, головним чином, етнічні кримські татари та турки, які проживають в районі Добруджі, заявили про себе, як про мусульман. Римо-католики, здебільшого зосереджені на заході країни, в Трансільванії. Істотну частину прихильників Реформованої церкви також складають етнічні угорці, які проживають в Трансільванії; в східній частині Угорщини, на кордоні з Румунією кальвінізм є найбільш поширеною релігією. Під час перепису 6 179 осіб відповіли, що сповідують юдаїзм, 23 105 осіб декларували атеїстичний (нерелігійний) світогляд.

Релігійний склад населення Румунії за переписом 2011 р.:

Найбільші містаРедагувати

 
Бухарест
 
Клуж-Напока
 
Тімішоара
Докладніше: міста Румунії
Місто Румунська назва Жудець Населення
Бухарест Bucureşti  — 2 354 510
Клуж-Напока Cluj-Napoca Клуж 318 027
Тімішоара Timişoara Тіміш 317 651
Ясси Iaşi Ясси 290 480
Констанца Constanţa Констанца 283 872
Крайова Craiova Долж 302 622
Галац Galaţi Галац 298 584
Брашов Braşov Брашов 283 901
Плоєшті Ploieşti Прахова 232 452
Браїла Brăila Бреїла 216 929
Орадя Oradea Біхор 206 527
Бакеу Bacău Бакеу 204 500
Арад Arad Арад 172 824
Пітешть Piteşti Арджеш 168 756
Сібіу Sibiu Сібіу 155 045
Тиргу-Муреш Târgu Mureş Муреш 149 577
Бая-Маре Baia Mare Марамуреш 137 976
Бузеу Buzău Бузеу 133 116
Сату-Маре Satu Mare Сату-Маре 115 630
Ботошані Botoşani Ботошань 115 344
Римніку-Вилча Râmnicu Vâlcea Вилча 107 656
Сучава Suceava Сучава 106 138
П'ятра-Нямц Piatra Neamţ Нямц 105 499
Дробета-Турну-Северин Drobeta-Turnu Severin Мехедінць 104 035
Фокшани Focşani Вранча 103 219

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ DATELE INS: România mai are 20.121.641 de locuitori. Populația a scăzut cu 1,5 milioane în 10 ani. Digi24. 2013-07-04. Архів оригіналу за 2013-07-04. Процитовано 4 iulie 2013. 
  2. ↑ а б Romania. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 03.01.2018. Процитовано 08.12.2017. 
  3. ↑ Where is Romania?. World Population Review. 
  4. ↑ Romania Geography (англійською). aboutromania.com. Архів оригіналу за 28 березня 2015. Процитовано 4 квітня 2015. 
  5. ↑ The Story of the Romanian Royal Family – a Journey into the Past. TravelMakerTours.com (en-US). 12 January 2018. Процитовано 4 March 2020. 
  6. ↑ Stoleru, Ciprian (13 September 2018). Romania during the period of neutrality. Europe Centenary (en-US). Процитовано 4 March 2020. 
  7. ↑ Human Development Reports. hdr.undp.org (англійською). 
  8. ↑ Archived copy (англійською). Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 24 квітня 2017. 
  9. ↑ One of the poorest countries in the EU could be its next tech-startup hub. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 24 вересня 2017. 
  10. ↑ World GDP Ranking 2020 – StatisticsTimes.com. statisticstimes.com (англійською). Процитовано 10 квітня 2020. 
  11. ↑ Explanatory Dictionary of the Romanian Language, 1998; New Explanatory Dictionary of the Romanian Language, 2002 (румунською). Dexonline.ro. Архів оригіналу за 17 травня 2016. Процитовано 25 вересня 2010. 
  12. ↑ Veress, Andréas. Acta et Epistolae (румунською) I. с. 243. «nunc se Romanos vocant» 
  13. ↑ Cl. Isopescu (1929). Notizie intorno ai romeni nella letteratura geografica italiana del Cinquecento. Bulletin de la Section Historique XVI: 1–90. «... si dimandano in lingua loro Romei ... se alcuno dimanda se sano parlare in la lingua valacca, dicono a questo in questo modo: Sti Rominest ? Che vol dire: Sai tu Romano, ...» 
  14. ↑ Holban, Maria (1983). Călători străini despre Țările Române (румунською) II. Ed. Științifică și Enciclopedică. с. 158–161. «Anzi essi si chiamano romanesci, e vogliono molti che erano mandati quì quei che erano dannati a cavar metalli ...» 
  15. ↑ Cernovodeanu, Paul (1960). Voyage fait par moy, Pierre Lescalopier l'an 1574 de Venise a Constantinople, fol 48. Studii și Materiale de Istorie Medievală (румунською) IV: 444. «Tout ce pays la Wallachie et Moldavie et la plus part de la Transilvanie a eté peuplé des colonies romaines du temps de Traian l'empereur ... Ceux du pays se disent vrais successeurs des Romains et nomment leur parler romanechte, c'est-à-dire romain ...» 
  16. ↑ Largest administrative building: world record set by the Palace of the Romanian Parliament. www.worldrecordacademy.com. Процитовано 2017-03-19. 
  17. ↑ Romania, T.A., Dezibel Media,. Constitutia Romaniei, monitorul oficial, constitutia din 31/10/2003, publicata in Monitorul Oficial, Partea I nr. 767 din 31/10/2003. www.constitutia.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  18. ↑ Romania, T.A., Dezibel Media,. Constitutia Romaniei, monitorul oficial, constitutia din 31/10/2003, publicata in Monitorul Oficial, Partea I nr. 767 din 31/10/2003. www.constitutia.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  19. ↑ Romania. flagspot.net. Процитовано 2017-03-19. 
  20. ↑ LEGE nr.102 din 21 septembrie 1992 privind stema ţării şi sigiliul statului. www.cdep.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  21. ↑ LEGE nr.75 din 16 iulie 1994 privind arborarea drapelului României, intonarea imnului naţional şi folosirea sigiliilor cu stema României de către autorităţile şi instituţiile publice. www.cdep.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  22. ↑ Політичні відносини між Україною та Румунією - Посольство України в Румунії. romania.mfa.gov.ua (ua). Процитовано 2017-03-19. 
  23. ↑ Етнічні громади у Чернівецькій області
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Румунія

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  • Див. Молдавія і Iorga N. Legaturile Românilor cu Ruşii apuşeni şi cu teritoriul zis «ucrainian». Analele Academiei Româna. Букарешт 1916:
  • Iorga N. Românii de peste Nistru. Яси 1918;
  • Nistor I. Problema ucraineană in lumina istoriei. Чернівці 1934;
  • Ciobanu S. Legăturile culturale româno-ucrainene. Букарешт 1938;
  • Nistor I. Ucraina in oglinda cronicelor moldovenesli. Букарешт 1941 — 42;
  • Constautinescu-Iasi P. Reiatsi ile cuhurale romino-ruse din trecut. Букарешт 1954;
  • Попов П. З історії укр.-рум. літературних зв'язків. Вісник АН УРСР, ч. 9. К. 1956;
  • Bezviconi G. Contributii la istoria relatiilor romino-ruse. Букарешт 1962;
  • Academia Republicii Populare Romine. Studii priviud relatiile romino-ruse si romino-sovietice. Букарешт 1960; *Мохов Н. О формах и этапах молдавско-украинских связей в XIV — XVIII ст. Кишинев 1961;
  • Ласло М. До питання про укр.-рум. зв'язки у другій половині XIX ст. Укр. Іст. Журнал, ч. 5. К. 1962;
  • Ласло М. Дослідження укр. фолкльору в Румунії, ж. Народився творчість та етнографія, ч. 1. К. 1965;
  • Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3 тт. М. 1965 — 70;
  • Cioranesco G. et au. Aspects des relations russo-roumaines. Retrospective et orientations. Париж 1967;
  • Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ 1969;
  • Павлюк М., Робчук І. Регіональний атлас укр. говірок Румунії. Праці XII Респ. діалектологічної наради К. 1971: *Joukovsky A. Relations culturelles entre l'Ukraine et la Moldavia au XVII siècle. Париж 1973.
  • Палаузов С. Н. Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении. СПб., 1859
  • Голубинский Е. Е. Краткий очерк истории православных церквей болгарской, сербской и румынской или молдо-влахийской. М., 1871
  • Петрушевич А. С. Лингвистико-историческое исследование о начатках города Львова и окрестностей его с воззрением на предшествующие времена переселения славянских и румынских племён из придунайских стран в прикарпатскую землю, т. 1—3. Львов, 1893—97
  • Яцимирский А. И. Славянские и русские рукописи румынских библиотек. СПб., 1905
  • Борецкий-Бергфельд Н. П. История Румынии. СПб., 1909
  • Садовський П. Румунія та українці (справа меншин в парламенті). «Краківські вісті», 1940, № 39, 17 травня
  • Українці в Румунії. Там само, 1941, № 174, 9 серпня
  • М. К. Релігійні потреби українців в Румунії. «Життя» (Бухарест), 1941, 26 січня
  • Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: В 2-х т. Прага, 1942 [Т. 1]; К., 1999 [Т. 2]
  • Соколевич О. Українське питання у світлі румунської науки. «Визвольний шлях», 1956, № 9—12
  • Семенова Л. Е. Из истории румынско-русских связей в конце XVII — начале XVIII вв. «Вестник Московского университета: Серия: История», 1958, № 3
  • Шевченко Ф. П. Документи з історії Північної Буковини XIV—XV ст. в сучасному румунському археографічному виданні. «УІЖ», 1958, № 2
  • Коляда Г. И. Из истории книгопечатных связей России, Украины и Румынии. В кн.: У истоков русского книгопечатания. М., 1959
  • Виноградов В. Н. Россия и объединение румынских княжеств. М., 1961
  • Пархомчук С. М. Народження нової Румунії (1941—1945). К., 1961
  • Ласло М. До питання про українсько-румунські зв'язки у другій половині ХIХ cт. «УІЖ», 1962, № 5
  • Коляда Г. І. З історії румунсько-українських друкарських зв'язків у XVII ст. «УІЖ», 1964, № 1
  • Адэнилоаие Н. Образование румынского национального государства. Бухарест, 1965
  • Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в.: Документы и материалы, т. 1—3. М., 1965—70
  • Шевченко Ф. П. К вопросу об участии румын в Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. В кн.: Omagiu lui P. Constantinescu-Jaâi cu prilejul împliniriia 70 de ani. Bucureşti, 1965
  • Гросул В. Я. Реформа в Дунайских княжествах и Россия (20—30-е годы ХIХ в.). М., 1966
  • Лісевич І. Т. Україна в сучасній румунській історіографії. «УІЖ», 1967, № 10
  • Горбач А. Тиміш Хмельницький в румунській історіографії та літературі. В кн.: Наукові записки Українського техніко-господарського інституту, т. 19. Мюнхен, 1969
  • Марунчак М. Українці в Румунії, Чехословаччині, Польщі, Югославії. Вінніпег, 1969
  • Русско-румынские и советско-румынские отношения. Кишинев, 1969
  • Лазарев А. М. Молдавская советская государственность и бессарабский вопрос. Кишинев, 1974
  • Völkl E. Das rumänische Fürstentum Moldau und die Ostslaven in 15 bis 17 Jahrhundert. Wiesbaden, 1975
  • Жуковський А. Українські землі під румунською окупацією в часи Другої світової війни: Північна Буковина, частина Бессарабії і Трансністрія, 1941—1944. «Український історик», 1987, № 1/4
  • Кройтор К. Г. Попередник Олекси Довбуша Григорій Пинтя в працях румунських істориків. В кн.: Обласна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від початку антифеодального руху селян-опришків під проводом Олекси Довбуша. Івано-Франківськ, 1988
  • Семчинський С. В. Молдавські та валаські літописи як джерело з історії України 15—18 ст. В кн.: Українська археографія: Сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей республіканської наради (грудень 1988 р.). К., 1988
  • Шевченко Ф. П. Румуни в українському козацькому війську в XVII—XVIII ст. В кн.: Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 3. К., 1993
  • Боєчко В. Кордони України: Історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1994
  • Слободян В. Церкви українців Румунії: Південна Буковина, Задунав'я, Банат, Марморощина. Львів, 1994
  • Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921—1924). К., 1997
  • Леп'явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561—1591). Чернігів, 1999
  • Румунсько-українські відносини: Історія і сучасність (26—29 листопада 1998 р., Сату Маре). Satu Mare, 1999
  • Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. К., 1999
  • Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. К., 2000
  • Україна—Румунія—Молдова: Історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Міжнародна наукова конференція (16—17 травня 2001 р.). Чернівці, 2002
  • История Румынии. М., 2005

ПосиланняРедагувати

УрядРедагувати

КультураРедагувати

  Угорщина   Україна
    Молдова
  Україна
Чорне море
  Сербія   Болгарія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Румунія&oldid=30900217