Західна Молдова — румунська, західна частина великого краю Молдова (рум. Moldova), історична область на сході Румунії. Розташована між Східними Карпатами на заході та річкою Прут на сході. Східна частина історичної області Молдова є територією сучасної держави Молдова. За сучасним адміністративним устроєм Західна Молдова включає повіти Бакеу, Васлуй, Вранча, Галац, Нямц, Ясси, частину повітів Ботошані й Сучава.

Історичні області Румунії

Рання історія ред.

Перші поселення людини на цій території належать до епохи палеоліту. З VI ст. до нашої ери її населяли фракійські племена гето-даків, а також скіфи, бастарни й інші. У середині I ст. до н. е. на території Західної Молдови поширювалася влада Беребісти (розділи гето-дакийського військово-племінного союзу з центром у Семигороді). У IVV ст. нашої ери територія Західної Молдови піддалася нашестю гунів. До VIVII ст. належить її заселення слов'янами, що значно вплинули на місцеве населення й зіграли велику роль у зародженні й розвитку феодальних відносин у Західній Молдові. У XXII ст. вона піддавалася спустошливим набігам печенігів та половців, а в XIII — 1-й половині XIV ст. перебувала під владою Золотої Орди. У XIV столітті потрапила у васальну залежність від Угорського королівства.

Молдовське князівство ред.

З 1359 року була (разом з Бессарабією і Буковиною) частиною Молдовського князівства. Утворення Молдовського князівства сприяло подальшому розвитку в Західній Молдові феодальних відносин. З 1456 року, з часу правління господаря Петра Арона (14541457), Молдовське князівство вимушене було визнати сюзеренітет турецького султана й виплачувати йому данину.

Османська імперія ред.

У XVI ст. Молдовське князівство було включене до складу Османської імперії. Гніт місцевих і турецьких феодалів викликав антифеодальні селянські повстання. У своїй визвольній боротьбі Молдовське князівство знаходило підтримку інших держав, особливо Росії. Господарі Молдовського князівства неодноразово укладали військово-політичні союзи з Російською державою: Штефан III Великий (правив у 14571504) з Іваном III; Петру IV Рареш (15271538, 15411546) з Іваном IV; Дмитро Кантемір (17101711) з Петром I. У правління волоського господаря Міхая Хороброго (15931601) князівства Молдови, Волощина й Трансильванія короткий час складали єдину державу. Після 1711 року турецький султан став призначати в Молдові господарів з числа греків-фанаріотів, що призвело до невдоволення і викликало широкий визвольний рух народних мас.

Поразки Туреччини в російсько-турецьких війнах XVIIIXIX ст. сприяли ослабленню залежності Молдови (а також Валахії) від Туреччини. Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 року зафіксував право Росії на заступництво Дунайським князівствам (Молдови q Волощини). Проте після російсько-турецької війни 1806—1812 рр. і відходу російських військ з території Молдови, на якій вони перебували з початку війни, там була відновлена влада турецького султана. За Бухарестським мирним договором 1812 року територія між Дністром і Лозиною (Бессарабія) і частина Північної Буковини відійшли до Російської імперії (решта частини Буковини ще з 1774 року була під владою Габсбургів).

Незалежні Молдова й Волощина ред.

Що розвернулося у Волощина в 1821 повстання проти гніту турецьких феодалів, місцевих бояр і греків-фанаріотов охопило і багато районів Західної Молдови (Волоське повстання 1821). Незважаючи на його поразку, владу фанаріотів було ліквідовано й господарі стали призначатися з місцевих бояр. Російсько-турецький Адріанопольській мирний договір 1829 розширив автономію Молдовії і Волощини. Відповідно до умов договору на території Молдовії. і Волощини залишалися російські війська. У 1832 в М. був введений т.з. Органічний регламент, що передбачав ряд перетворень соціально-економічного, політичного і адміністративного порядку, що в значній мірі сприяли зближенню М. і Волощини. Подальшим кроком до об'єднання М. і Волощини з'явилася ліквідація в 1847 митної межі між ними. У березні 1848 в Р. М. почався рух за проведення буржуазних реформ. Рух був пригнічений, проте він завдав серйозного удару феодальним порядкам. Під час Кримської війни 1853-56 територія Р. М. була зайнята спочатку росіянами, а потім австрійськими і турецькими військами. Паризький мирний договір 1856 року замінив російське заступництво над Дунайськими князівствами «порукою» держав, що підписали цей договір; до Західної Молдови було приєднано Південну Бессарабію (Буджак). Відповідно до Паризької конвенції 7 серпня 1858, підписаної Великою Британією, Австрією, Францією, Росією, Прусією, Туреччиною і П'ємонтом, Західній Молдові і Волощині було дано назву Сполучені князівства Молдовії і Валахії, передбачено створення деяких загальних органів управління, проте влада фактично залишалася в руках окремих урядів Молдови і Волощини (під сюзеренітетом турецького султана). Об'єднання було досягнуто шляхом обрання полковника Александру Кузи 5 січня 1859 господарем Молдавії, а потім (24 січня 1859) і Валахії. У січні було створено єдине князівство Румунія.

Примітки ред.