Сату-Маре

місто в Румунії

Сату-Маре, Сукмар, Сатмір (рум. Satu Mare, Szatmar, угор. Szatmárnémeti) — місто в північно-західній Румунії, на румуно-угорському етнічному кордоні, на річці Сомеш; 115,1 тис. мешканців (2002). Адміністративний центр повіту Сату Маре. Від назви міста німецькою та їдиш мовами походить назва хасидської сатмарської династії.

Сату-Маре
рум. Satu Mare
угор. Szatmárnémeti
Герб Прапор
герб прапор
Сату-Маре
Розташування міста Сату-Маре
Основні дані
47°47′ пн. ш. 22°53′ сх. д. / 47.783° пн. ш. 22.883° сх. д. / 47.783; 22.883Координати: 47°47′ пн. ш. 22°53′ сх. д. / 47.783° пн. ш. 22.883° сх. д. / 47.783; 22.883
Країна Румунія Румунія
Регіон Actual Satu Mare county CoA.png Сату-Маре
Адмінцентр Satu Mared
Столиця для Сату-Маре
Засновано 972 р. (перша згадка як Villa Zotmar)
Площа 150,3 км²
Населення 102 441 тис. осіб (2011)
· густота 669 осіб/км²
Висота НРМ 126  м
Міста-побратими Ужгород Україна Україна , ЗютфенНідерланди Нідерланди, ВольфенбюттельНімеччина Німеччина, НьїредьгазаУгорщина Угорщина, ШвацАвстрія Австрія, РяшівПольща Польща, БереговеУкраїна Україна
Телефонний код (402) 02-61
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
Номери автомобілів SM
GeoNames 667873
OSM 72482 ·R (Сату-Маре)
Поштові індекси 44xyz
Міська влада
mayor of Satu Mared Gyula Ilyés
Вебсайт satu-mare.ro
Мапа
Map


CMNS: Сату-Маре у Вікісховищі

ЕтимологіяРедагувати

Угорська назва міста, Сатмар, походить від угорського імені Затмар. В історичному творі Gesta Hungarorum вказується, що в X столітті на місці сучасного Сату-Маре існувало поселення під назвою Castrum Zotmar[1].

З румунської мови назва міста перекладається як «велике село». До 1925 року носив назву Сатмар, з 1925 року офіційно називається Сату-Маре.

ГеографіяРедагувати

Сату-Маре розташований в повіті Сату-Маре, в північно-західній Румунії, на річці Сомеш, в 13 км від кордону з Угорщиною і 27 км від кордону з Україною . Місто розташоване на висоті 126 метрів на алювіальній рівнині Нижній Сомеш . Кордони муніципалітету дорівнюють площі 150,3 квадратних кілометрів . З геоморфологічної точки зору, місто розташоване на Сомеш Луг з обох сторін річки, яка звужує в безпосередній близькості від міста і розширюється вгору і вниз за течією від нього; затоплений під час сильних дощів, луг має різні географічні конфігурації на краю міста (пісок, долини, мікропониженнях).

КліматРедагувати

Клімат континентальний, що характеризується жарким літом і холодними зимами. Оскільки місто розташоване на півночі країни, взимку тут набагато холодніше, ніж в середньому по країні. Абсолютний максимум (+ 39,4 ° C) був зафіксований 16 серпня 1952 року, абсолютний мінімум (-30.4 ° ​​С) — 24 грудня 1961 року. Оскільки місто є на самій півночі країни, зима набагато холодніше, ніж в середньому по країні, з середньою температурою −17 ° C (1 ° F), більш низькою, ніж значень, записаних в інших містах в західній Румунії, як наприклад Орадя (- 15 ° С (5 ° F)) . Середньорічна температура в місті становить 9,7 ° C, або з розбивкою по сезонах: весна +10,2 ° C , літо +19,6 ° C , осінь 10,8 ° C і зима 1,7 ° C .[2] Вологість повітря досить висока. Переважно струми вітра дують з північного заходу, в результаті чого навесні і влітку опади. Клімат в цій області є з невеликими відмінностями між максимумами і мінімумами, і є достатня кількість опадів цілий рік. Класифікація кліматів Кеппена визначає для цього клімату підтип — " Cfb "(океанічний клімат).[3]


Клімат Сату-Маре
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 14,7 17,9 26,0 30,7 32,4 36,3 37,2 39,4 37,3 28,3 24,2 18,0 39,4
Середня температура, °C −2,8 −0,6 4,5 10,4 15,7 18,8 20,4 19,8 15,5 10,1 4,9 0,1 9,7
Абсолютний мінімум, °C −29,3 −27,6 −20,6 −6,4 −2,6 0,6 4,9 3,5 −4,7 −9,3 −19,6 −30,4 −30,4
Норма опадів, мм 39.8 35.9 35.0 44.8 63.1 81.4 69.4 62.2 45.6 46.0 47.3 53.3 598.8
Джерело: Anuarul statistic al României 2007'[1]

ІсторіяРедагувати

 
Міська ратуша

Археологічні розкопки свідчать, що перші людські поселення в даних місцях існували в епоху кам'яної і бронзової доби. Також тут існували поселення даків .

Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного Сату-Маре в X столітті існувала укріплена фортеця Каструм Затмар . З XIII століття Сату-Маре був вільним королівським містом. За часів правління родини Баторі русло річки Сомеш було змінено в цілях захисту південного флангу фортеці, в результаті чого Сату-Маре стає островом, сполученим з головною дорогою трьома мостами через річку. В 1562 році фортеця піддавалася облозі військ Османської імперії, а потім Габсбурзької монархії, в результаті чого була зруйнована. Пізніше під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді за планами італійського архітектора Оттавіо Балдігара було проведено відновлення фортеці, в результаті чого вона набула п'ятикутної форми з п'ятьма вежами. В середні віки Сату-Маре та Минтая були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в період між 1712 і 1715 роками відбулося їх об'єднання. Починаючи з XIII століття, Сату-Маре стає важливим ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним вузлом. В 1871 році була прокладена залізнична лінія, яка пов'язала Сату-Маре та Карей, в 1872 — Мармарош-Сигіт, в 1894 — Бая-Маре.

Після розпаду Австро-Угорщини 15 квітня 1919 місто було захоплене румунськими військами. Згідно Тріанонського договору, підписаного в 1920 році, Трансильванія (включаючи Сату-Маре) відійшла до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Трансильванія (у тому числі Сату-Маре) знову стала частиною угорської території. В 1944 році місто було зайняте військами Радянської армії, що наступала. Після 1945 року місто знов увійшло до складу Румунії.

Адміністративний поділРедагувати

Головою міста є примар, що обирається на 4 роки. З 2012 року примарем Сату-Маре є Дорел Койка, обраний на місцевих виборах. Законодавчу владу здійснює місцева рада, що складається з 23 депутатів. В адміністративному відношенні місто розділене на 12 районів, один з яких, Сетмерел, є селом, підпорядкованої місту. Місто також є центром жудеця Сату-Маре, тут розташована префектура і рада жудеця. Як і інші Ради, окружний рада обирається на 4 роки. Префект жудеця призначається урядом .

ЕкономікаРедагувати

Сату-Маре є важливим транспортним вузлом. У місті розвинуте виробництво гірничого та транспортного устаткування, газових плит, текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

НаселенняРедагувати

Історична чисельність населення міста
Рік Населення Румуни Угорці
1880 20,531 7.9 % 83.1 %
1890 21,874 8.1 % 89.9 %
1900 28,339 7.8 % 89.01 %
1910 36,460 6.3 % 91.4 %
1920 38,807 15.2 % 63.6 %
1930 53,010 28.9 % 57.1 %
1941 53,406 6.6 % 90.2 %
1956 53,672 36.5 % 58.2 %
1966 69,769 44.2 % 54.9 %
1977 103,544 51.04 % 47.2 %
1992 131,987 55.8 % 43.2 %
2002 115,142 57.9 % 39.3 %
2011 102,441 54,2 % 34,6 %

Джерело:[4]

Станом на 2011 рік, в місті проживало 102441 осіб, що менше в порівнянні з результатами перепису 2002 року.

Національний склад міста у 2011 році виглядав таким чином:

  • румуни — 55 904 (54,2 %)
  • угорці — 35 723 (34,6 %)
  • цигани — 1278 (1.2 %)
  • німці — 1002 (1,0 %)
  • українці — 164 (0.2 %)
  • євреї — 28 (0.0 %)
  • інші 8925 (8.9 %)

ПостатіРедагувати

  • Уродженцем Сату-Маре є Густав Ціріц — начальник штабу Української Галицької Армії.

Українська громадаРедагувати

У 19 столітті в повіті Сату-Маре жили українці греко-католики; ще в 1930-их роках було 10 греко-католицьких парохій з церковно-слов'янською богослужбовою мовою (тепер зрумунізовані або зугорщені). В самому місті чисельність українців становила по роках[5]:

  • 1880—120
  • 1890 — 46
  • 1900 — 45
  • 1910 — 33
  • 1920 — * 1930—488
  • 1941 — 52
  • 1956—149
  • 1966—149
  • 1977—178
  • 1992—312
  • 2002—271
  • 2011—164

ГосподарствоРедагувати

Транспортний вузол, залізнична станція. Виробництво гірського і транспортного устаткування, газових плит; текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

Міста-побратимиРедагувати

Сату-Маре є містом-побратимом таких міст:

ГалереяРедагувати

ЛітератураРедагувати


ПриміткиРедагувати

  1. Paul Niedermaier (2008). Städte, Dörfer, Bauwerke. Studien zur Siedlungs- und Baugeschichte Siebenbürgens (German). Böhlau Verlag, Köln/Weimar. с. 320. ISBN 978-3-412-20047-3. 
  2. Geografie (Romanian). www.satu-mare.ro. Процитовано 22 червня 2009. 
  3. Climate Summary for Satu Mare. Weatherbase. Процитовано 25 червня 2013. 
  4. Etnikai statisztikák (Hungarian). Árpád E. Varga. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 13 червня 2009. 
  5. http://www.kia.hu/konyvtar/erdely/erd2002/smetn02.pdf