Сату-Маре
Сату-Маре, Сукмар, Сатмір (рум. Satu Mare, Szatmar, угор. Szatmárnémeti) — місто в північно-західній Румунії, на румуно-угорському етнічному кордоні, на річці Сомеш; 115,1 тис. мешканців (2002). Адміністративний центр повіту Сату Маре. Від назви міста німецькою та їдиш мовами походить назва хасидської сатмарської династії.
| Сату-Маре рум. Satu Mare угор. Szatmárnémeti | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
 | |||||
| Основні дані | |||||
| 47°47′ пн. ш. 22°53′ сх. д. / 47.783° пн. ш. 22.883° сх. д.Координати: 47°47′ пн. ш. 22°53′ сх. д. / 47.783° пн. ш. 22.883° сх. д. | |||||
| Країна |
 Румунія | ||||
| Регіон |
 Сату-Маре | ||||
| Адмінцентр | Satu Mared | ||||
| Столиця для | Сату-Маре | ||||
| Засновано | 972 р. (перша згадка як Villa Zotmar) | ||||
| Площа | 150,3 км² | ||||
| Населення | 102 441 тис. осіб (2011) | ||||
| · густота | 669 осіб/км² | ||||
| Висота НРМ | 126 м | ||||
| Міста-побратими |
Ужгород  Україна , Зютфен Нідерланди, Вольфенбюттель Німеччина, Ньїредьгаза Угорщина, Швац Австрія, Ряшів Польща, Берегове Україна | ||||
| Телефонний код | (402) 02-61 | ||||
| Часовий пояс | UTC+2 і UTC+3 | ||||
| Номери автомобілів | SM | ||||
| GeoNames | 667873 | ||||
| OSM | ↑72482 ·R (Сату-Маре) | ||||
| Поштові індекси | 44xyz | ||||
| Міська влада | |||||
| mayor of Satu Mared | Gyula Ilyés | ||||
| Вебсайт | satu-mare.ro | ||||
| Мапа | |||||
 | |||||
|
| |||||
|
| |||||
 Сату-Маре у Вікісховищі | |||||
ЕтимологіяРедагувати
Угорська назва міста, Сатмар, походить від угорського імені Затмар. В історичному творі Gesta Hungarorum вказується, що в X столітті на місці сучасного Сату-Маре існувало поселення під назвою Castrum Zotmar[1].
З румунської мови назва міста перекладається як «велике село». До 1925 року носив назву Сатмар, з 1925 року офіційно називається Сату-Маре.
ГеографіяРедагувати
Сату-Маре розташований в повіті Сату-Маре, в північно-західній Румунії, на річці Сомеш, в 13 км від кордону з Угорщиною і 27 км від кордону з Україною . Місто розташоване на висоті 126 метрів на алювіальній рівнині Нижній Сомеш . Кордони муніципалітету дорівнюють площі 150,3 квадратних кілометрів . З геоморфологічної точки зору, місто розташоване на Сомеш Луг з обох сторін річки, яка звужує в безпосередній близькості від міста і розширюється вгору і вниз за течією від нього; затоплений під час сильних дощів, луг має різні географічні конфігурації на краю міста (пісок, долини, мікропониженнях).
КліматРедагувати
Клімат континентальний, що характеризується жарким літом і холодними зимами. Оскільки місто розташоване на півночі країни, взимку тут набагато холодніше, ніж в середньому по країні. Абсолютний максимум (+ 39,4 ° C) був зафіксований 16 серпня 1952 року, абсолютний мінімум (-30.4 ° С) — 24 грудня 1961 року. Оскільки місто є на самій півночі країни, зима набагато холодніше, ніж в середньому по країні, з середньою температурою −17 ° C (1 ° F), більш низькою, ніж значень, записаних в інших містах в західній Румунії, як наприклад Орадя (- 15 ° С (5 ° F)) . Середньорічна температура в місті становить 9,7 ° C, або з розбивкою по сезонах: весна +10,2 ° C , літо +19,6 ° C , осінь 10,8 ° C і зима 1,7 ° C .[2] Вологість повітря досить висока. Переважно струми вітра дують з північного заходу, в результаті чого навесні і влітку опади. Клімат в цій області є з невеликими відмінностями між максимумами і мінімумами, і є достатня кількість опадів цілий рік. Класифікація кліматів Кеппена визначає для цього клімату підтип — " Cfb "(океанічний клімат).[3]
| Клімат Сату-Маре | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 14,7 | 17,9 | 26,0 | 30,7 | 32,4 | 36,3 | 37,2 | 39,4 | 37,3 | 28,3 | 24,2 | 18,0 | 39,4 |
| Середня температура, °C | −2,8 | −0,6 | 4,5 | 10,4 | 15,7 | 18,8 | 20,4 | 19,8 | 15,5 | 10,1 | 4,9 | 0,1 | 9,7 |
| Абсолютний мінімум, °C | −29,3 | −27,6 | −20,6 | −6,4 | −2,6 | 0,6 | 4,9 | 3,5 | −4,7 | −9,3 | −19,6 | −30,4 | −30,4 |
| Норма опадів, мм | 39.8 | 35.9 | 35.0 | 44.8 | 63.1 | 81.4 | 69.4 | 62.2 | 45.6 | 46.0 | 47.3 | 53.3 | 598.8 |
| Джерело: Anuarul statistic al României 2007'[1] | |||||||||||||
ІсторіяРедагувати
Археологічні розкопки свідчать, що перші людські поселення в даних місцях існували в епоху кам'яної і бронзової доби. Також тут існували поселення даків .
Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного Сату-Маре в X столітті існувала укріплена фортеця Каструм Затмар . З XIII століття Сату-Маре був вільним королівським містом. За часів правління родини Баторі русло річки Сомеш було змінено в цілях захисту південного флангу фортеці, в результаті чого Сату-Маре стає островом, сполученим з головною дорогою трьома мостами через річку. В 1562 році фортеця піддавалася облозі військ Османської імперії, а потім Габсбурзької монархії, в результаті чого була зруйнована. Пізніше під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді за планами італійського архітектора Оттавіо Балдігара було проведено відновлення фортеці, в результаті чого вона набула п'ятикутної форми з п'ятьма вежами. В середні віки Сату-Маре та Минтая були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в період між 1712 і 1715 роками відбулося їх об'єднання. Починаючи з XIII століття, Сату-Маре стає важливим ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним вузлом. В 1871 році була прокладена залізнична лінія, яка пов'язала Сату-Маре та Карей, в 1872 — Мармарош-Сигіт, в 1894 — Бая-Маре.
Після розпаду Австро-Угорщини 15 квітня 1919 місто було захоплене румунськими військами. Згідно Тріанонського договору, підписаного в 1920 році, Трансильванія (включаючи Сату-Маре) відійшла до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Трансильванія (у тому числі Сату-Маре) знову стала частиною угорської території. В 1944 році місто було зайняте військами Радянської армії, що наступала. Після 1945 року місто знов увійшло до складу Румунії.
Адміністративний поділРедагувати
Головою міста є примар, що обирається на 4 роки. З 2012 року примарем Сату-Маре є Дорел Койка, обраний на місцевих виборах. Законодавчу владу здійснює місцева рада, що складається з 23 депутатів. В адміністративному відношенні місто розділене на 12 районів, один з яких, Сетмерел, є селом, підпорядкованої місту. Місто також є центром жудеця Сату-Маре, тут розташована префектура і рада жудеця. Як і інші Ради, окружний рада обирається на 4 роки. Префект жудеця призначається урядом .
ЕкономікаРедагувати
Сату-Маре є важливим транспортним вузлом. У місті розвинуте виробництво гірничого та транспортного устаткування, газових плит, текстильна, шкіряна, меблева промисловість.
НаселенняРедагувати
| Історична чисельність населення міста | |||||||||||||
| Рік | Населення | Румуни | Угорці | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1880 | ▲ 20,531 | 7.9 % | 83.1 % | ||||||||||
| 1890 | ▲ 21,874 | 8.1 % | 89.9 % | ||||||||||
| 1900 | ▲ 28,339 | 7.8 % | 89.01 % | ||||||||||
| 1910 | ▲ 36,460 | 6.3 % | 91.4 % | ||||||||||
| 1920 | ▲ 38,807 | 15.2 % | 63.6 % | ||||||||||
| 1930 | ▲ 53,010 | 28.9 % | 57.1 % | ||||||||||
| 1941 | ▲ 53,406 | 6.6 % | 90.2 % | ||||||||||
| 1956 | ▲ 53,672 | 36.5 % | 58.2 % | ||||||||||
| 1966 | ▲ 69,769 | 44.2 % | 54.9 % | ||||||||||
| 1977 | ▲ 103,544 | 51.04 % | 47.2 % | ||||||||||
| 1992 | ▲ 131,987 | 55.8 % | 43.2 % | ||||||||||
| 2002 | ▼ 115,142 | 57.9 % | 39.3 % | ||||||||||
| 2011 | ▼ 102,441 | 54,2 % | 34,6 % | ||||||||||
|
Джерело:[4] | |||||||||||||
Станом на 2011 рік, в місті проживало 102441 осіб, що менше в порівнянні з результатами перепису 2002 року.
Національний склад міста у 2011 році виглядав таким чином:
- румуни — 55 904 (54,2 %)
- угорці — 35 723 (34,6 %)
- цигани — 1278 (1.2 %)
- німці — 1002 (1,0 %)
- українці — 164 (0.2 %)
- євреї — 28 (0.0 %)
- інші 8925 (8.9 %)
ПостатіРедагувати
- Уродженцем Сату-Маре є Густав Ціріц — начальник штабу Української Галицької Армії.
Українська громадаРедагувати
У 19 столітті в повіті Сату-Маре жили українці греко-католики; ще в 1930-их роках було 10 греко-католицьких парохій з церковно-слов'янською богослужбовою мовою (тепер зрумунізовані або зугорщені). В самому місті чисельність українців становила по роках[5]:
- 1880—120
- 1890 — 46
- 1900 — 45
- 1910 — 33
- 1920 — * 1930—488
- 1941 — 52
- 1956—149
- 1966—149
- 1977—178
- 1992—312
- 2002—271
- 2011—164
ГосподарствоРедагувати
Транспортний вузол, залізнична станція. Виробництво гірського і транспортного устаткування, газових плит; текстильна, шкіряна, меблева промисловість.
Міста-побратимиРедагувати
Сату-Маре є містом-побратимом таких міст:
Нідерланди: Зютфен (1970);
Німеччина: Вольфенбюттель (1974);
Угорщина: Ньїредьгаза (2000);
Україна: Ужгород (2006);
Австрія: Швац (2007);
Польща: Ряшів (2007);- Україна: Берегове (2007).
ГалереяРедагувати
Будинки в Сату-Маре
Римсько-католицький собор
Кафедральний греко-католицький собор сс.Михаїла і Гавриїла
Готель Дачія, деталі
ЛітератураРедагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сату-Маре |
ПриміткиРедагувати
- ↑ Paul Niedermaier (2008). Städte, Dörfer, Bauwerke. Studien zur Siedlungs- und Baugeschichte Siebenbürgens (German). Böhlau Verlag, Köln/Weimar. с. 320. ISBN 978-3-412-20047-3.
- ↑ Geografie (Romanian). www.satu-mare.ro. Процитовано 22 червня 2009.
- ↑ Climate Summary for Satu Mare. Weatherbase. Процитовано 25 червня 2013.
- ↑ Etnikai statisztikák (Hungarian). Árpád E. Varga. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 13 червня 2009.
- ↑ http://www.kia.hu/konyvtar/erdely/erd2002/smetn02.pdf
|
Це незавершена стаття з географії Румунії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |