Кримські татари в Румунії

Кримські татари — є однією з національних меншин в Румунії. Тюркські племена на території сучасної Румунії з'явилися з часу вторгнення гунів і булгар. У Х столітті сюди прийшли половці. Різні татарські народності оселилися тут після навали Золотої Орди з Добруджі. У XIVXV століттях Османська імперія дозволила ногайцям з Буджака колонізувати Добруджу. Між 1593 і 1595 роками татари з Буджака також оселилися в Добруджі.

Рання історіяРедагувати

 
Розселення кримських татар у Румунії за переписом 2002 року

Після російської анексії Криму в 1783 році кримські татари почали емігрувати в османську прибережну провінцію Добруджу (нині розділену між Румунією і Болгарією). Татари переважно оселилися в районах, прилеглих до Меджидії, Бабадаґ, Констанци, Тульчі, Сілістри, Варни, а також заснували окремі поселення, які отримали назву, пов'язану з їх батьківщиною, зокрема Ширін, Яйла, Акмечіт, Ялта, Кефе, Бейбуджак.

З 1783 до 1853 років десятки тисяч кримських татар і ногаїв емігрували в Русенську область, яка згодом стала відомою як «Маленька Татарія». Після російського завоювання у 1812 році Буджака ногайці з цього району також емігрував в Добруджу. Татари, що осіли в Добруджі до масового від'їзду 1860 року, були відомі як кабаїли (Kabail). З них був сформований кабаїльський татарський загін армії Нізам-и-Джедід (Новий Порядок) султана Селіма III. Вони зіграли ключову роль у боротьбі Махмуда II з Мехметом Алі-паша, придушенні повстань у Боснії та Герцеговині, Курдистані, та арабських провінціях. Воювали на боці Османської імперії під час Кримської війни.

Кримські татари разом з албанцями служили жандармами, які були в пошані у османів і відтак отримували спеціальні податкові пільги. Турки додатково надали певну автономію для татар, які управлялися власним каймакамом, ханом мірзою. Династія Ґераїв (1427-1878), яка розрослася в Добруджі, користувалася загальною шаною. Добруджанський татарин, Кара Хусейн, був відповідальний за ліквідацію яничарського корпусу за наказом султана Махмуда II.

У 1877-1878 роках 80-100 тис. кримських татар емігрували з Добруджі до Анатолії. Переселення тривало хоча і в меншій кількості до Першої світової війни. Причин еміграції було декілька. 1883 року румунський уряд запровадив обов'язкову військову службу для всіх румунських громадян, зокрема татар, які були стурбовані тим, що служба у християнській армії не відповідає їхнім мусульманським інтересам. Серед інших причин: голод в Добруджі у 1899 році, низку законів 1880-1885 років щодо конфіскації татарської й турецької землі і Балканські війни (1912-1913), що спустошили регіон.

Події після Другої світової війниРедагувати

У 1940 році Південна Добруджа була приєднана до Болгарії і кількість татар в Румунії зменшилася. У 1977 році у країні нараховувалось 23 тис. татар. У 90-ті XX століття їх кількість зросла приблизно до 40 тис. На початку XXI століття керівництво Демократичного союзу мусульман-татар і турків стверджувало, що у Румунії мешкає приблизно 50 тис. татар, вважаючи дані перепису населення невірними. До того ж дедалі більше татар ідентифікують себе турками. Ті ж процеси відбуваються в Болгарії.

У 1947-1957 роках в Румунії почали працювати татарські школи. У 1955 році для татарської громади був розроблений спеціальний алфавіт. У 1990 році був створений Демократичний союз мусульман-татар і турків. Румунія поважає права татарської меншини і не застосовує політику румунізації.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати