Відкрити головне меню

Кримськотатарська діаспора — представництво кримських татар за межами Кримського регіону, котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну єдність з батьківщиною.

Одна з низки статей
Кримські татари
Gerae-tamga.svg

Діаспора
Болгарія ·  Румунія ·  Туреччина
США ·  Узбекистан

Релігія
Іслам ·  Сунізм

Близькі етноси
Ногайці ·  Балкарці ·  Караїми

Мови та діалекти
Кримськотатарська, зокрема діалекти
степовий · узбережний · середній

Історія
Половці
Улу Улус
Кримське ханство (1441—1783)
Таврійська область (1783—1796)
Таврійська губернія (1802—1917)
Народна Республіка (1917—1918)
АРСР (1921—1945)
Заслання (1945—1989)
Автономна Республіка (з 1991)
Російська окупація (з 2014)

Найвидатніші постаті
Ісмаїл Гаспринський
Номан Челебіджіхан
Юрій Османов
Мустафа Джемілєв
Письменники
Амді Гірайбай

Символи
Прапор ·  Герб ·  Гімн

Інше
Сюрґюн ·  Хани Криму
Курултай ·  Меджліс
Національна партія (1917)
Кримськотатарська література
Радіо «Майдан» ·  Телеканал «АТР»
Наврез · Qardaşlıq

Історія діаспори розпочалася після анексії Кримського ханства Російською імперією в 1783 році, після чого кримські татари були змушені емігрувати кількома хвилями у 1783-1917 роках. Діаспора поповнювалася значною мірою за рахунок кримських татар, чиє соціальне і економічне життя було зруйноване у наслідок російської колонізаційної політики.

Радянський Союз вирішив остаточно позбутися кримських татар у розпал Другої світової війни. У 1944 році були депортовані всі кримські татари з Криму до Центральної Азії. Однак це населення вважається радше примусово переселеною спільнотою, аніж діаспорою.

Діаспора в Османській імперіїРедагувати

В Османській імперії постійно знаходилися представники кримської знаті у зв'язку з тісними зв'язками між двома державами. Османська провінція Буджак з центром у Бендерах знаходилася у васальній залежності від Ґераїв. У XIVXV століттях османи колонізували Добруджу, де мешкали кримські татари з Буджака. Між 1593 і 1595 роками кримські татари були переселені у Добруджу. Частина кримських татар поїхала до Греції та Османської імперії.

Однак, перша кримськотатарська еміграція була спровокована анексією Криму Російською імперією. Кримський правлячий клас (мурзи) і мулли шукали притулку на території Османської Держави, частина - на Північному Кавказі, побоюючись переслідувань. Їх число сягало близько 8 тис. Однак вони не розривали своїх зв'язків з Кримом. Надії, що Ґераї повернеться з Кавказу після звільнення Криму, жеврілись до самого завоювання Північного Кавказу росіянами в 1859 році. У 1877-1878 роках кримські татари з Північного Кавказу разом з черкесами і чеченцями були вислані російською владою в Анатолію. Заслані мусульмани Північного Кавказу складали близько мільйона.

Після анексії 4 тис. кримських татар втекли до османської фортеці Озу (Очаків), а звідти у Буджак, васала Ґераїв. Із завоюванням Бессарабії росіянами в 1812 році всі кримські татари емігрували на південь у провінцію Добруджа.

Кримські татари емігрували до Османської імперії, де їх вітали як братів-мусульман. Територію Османської імперії кримськотатарські емігранти називали aq topraq («свята земля» або «земля справедливості»), оскільки вони вважали еміграцію як «хіджра», подібно до тимчасового відступу пророка в Медину під тиском ворогів ісламу. Хвиля втікачів кримських татар відновилася після Кримської війни (1854-1856), а російський уряд ставився до кримських татар як до внутрішньої загрози її безпеці через їх історичні відносини з Османською імперією.

Більшість кримськотатарських емігрантів оселилася в Добруджі на Балканах під османською владою, але деякі з них були направлені в різні частини Анатолії, де значне число кримських татар загинуло в зв'язку зі зміною кліматичних умов та епідемій.

Хоча серед переселенців були кримські татари, які емігрували з гірських, прибережних і міських районів Криму, більшість з них складали вихідці з кримського степу, які жили в основному в закритих сільських громадах. Відповідно до давньої кримськотатарської традиції шлюб між родичами (наприклад, між двоюрідними братами і сестрами) навіть дуже далекими завжди суворо заборонявся на відміну від місцевого населення Анатолії. Вони зуміли зберегти свою етнічну ідентичність і мову майже недоторканою до 70-х років ХХ сторіччя. Кримськотатарська ідентичність діаспори сформувалася протягом цього періоду переважно на основі усної культурної традиції, збагаченої переданнями, піснями, поезією, легендами про втрату батьківщини і лихо еміграції.

Кінець Османської імперії і створення сучасної ТуреччиниРедагувати

Із занепадом Османської імперії в останній чверті XIX століття більшість кримських татар з Добруджі мігрували до Анатолії. Згодом міграція відбувалася у межах Анатолії. Ця модель міграції сприяла розриву родинних зв'язків і, отже, зв'язку з батьківщиною, а також змішанню різних субетносів кримських татар.

Кримські татари взяли участь у розбудові нової Турецької республіки, а також у формуванні турецької ідентичності.

Невелика кількість кримськотатарських втікачів з СРСР поповнювали діаспору в Туреччині після Другої світової війни, інша частина мігрувала до Туреччини з Румунії та Болгарії після встановлення там комуністичного режиму.

Населення кримськотатарського походження у Туреччині становить близько 1 млн осіб. Тут діє кілька етнічних об'єднань.

СюрґюнРедагувати

18 травня 1944 року НКВС за рішенням Державного комітету оборони депортував кримських татар з Криму до Центральної Азії.

У 1989 році депортація (Сюрґюн) була засуджена Верховною Радою СРСР і визнана незаконною і злочинною. Після цього майже 300 тис. татар змогли повернутися до Криму з місць депортації. Однак місцева влада і решта населення Криму не надто очікувала їх повернення. Ще близько 270 тис. кримських татар залишаються в Узбекистані та інших частинах колишнього Радянського Союзу.

Діаспора в Східній Європі і світіРедагувати

Кримськотатарська діаспора в Румунії згідно з переписом 2002 року становить 24 тис. осіб. Однак лише після повалення комуністичного режиму кримські татари пережили національне відродження та оновлення зв'язків з батьківщиною та кримськотатарськими громадами інших держав, особливо в Туреччині.

Кримськотатарська діаспора в Болгарії нараховує кілька тисяч осіб. Останнім часом почалось налагодження співпраці з громадами за кордоном, і особливо з репатрійованими кримськими татарами.

Кримські татари у США — найбільша діаспора в Західній півкулі, що складається з втікачів з Криму, Румунії, Болгарії та Греції.

Сучасне становищеРедагувати

Основними проблемами в кримськотатарській діаспорі в 90-х роках ХХ сторіччя стали розмиття етнічної ідентичності в умовах швидкої модернізації громад і труднощі у мобілізації ресурсів (особливо в Туреччині) з метою надання підтримки репатріантам.

Серед кримських татар існують розбіжності у поглядах на роль діаспори, виробленні загальної мети і завдань національного руху, що призвело до жвавої внутрішньої дискусії у 1990-х роках. Однак кримськотатарська діаспора в цілому, здається, єдина у визнанні легітимності кримськотатарських національних зборів (Меджлісу) в Криму, і визнає Мустафу Джемілєва своїм лідером в ухваленні основних рішень щодо долі етносу. Діаспора також погоджується з керівництвом Джемілєва щодо ненасильницької політичної боротьби за повернення прав депортованим кримським татарам у рамках поваги до територіальної цілісності України. Для діаспори, здається, на порядку денному стоїть не питання отримання суверенітету для кримськотатарського народу, а проблеми мобілізації політичних та економічних ресурсів для повернення решти кримських татар з місць депортації на батьківщину і визнання політичних прав кримських татар з боку української і кримської влади. Актуальною проблемою для діаспори, а також кримських татар на батьківщині залишається відновлення історичної справедливості щодо злочину, скоєного проти їх народу.

Для кримськотатарської діаспори це остання ланка у ланцюзі історичних несправедливостей, скоєних Росією, починаючи з незаконної анексії своєї батьківщини у результаті порушення Кючук-Кайнарджійського договору (1774), що має завершитись отриманням права на повернення до Криму. Тим не менш, масове повернення кримських татар з діаспори не виявляється справою найближчого майбутнього, хоча це завжди розглядається як варіант, особливо в романтичніших колах діаспори. На сьогоднішній день, однак, найімовірнішими перспективами діаспори має стати набуття певних політичних прав для представників діаспори, зокрема пов'язаних з політичним представництвом, отриманням подвійного громадянства тощо.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати