Відкрити головне меню

Ра́да Євро́пи (англ. Council of Europe, фр. Conseil de l’Europe) — міжнародна організація 47 держав-членів у європейському просторі.

Council of Europe
Рада Європи
Flag of the Council of Europe.svg
Council of Europe logo (2013 revised version).png
Council of Europe (blue).svg
Абревіатура CoE
Засновано 1949
Тип міжурядова організація
Правовий статус регіональна міжнародна урядова організація
Штаб-квартира Страсбург, Франція
Координати 48°36′00″ пн. ш. 7°46′12″ сх. д. / 48.600000000027776536626334° пн. ш. 7.77000000002777735° сх. д. / 48.600000000027776536626334; 7.77000000002777735Координати: 48°36′00″ пн. ш. 7°46′12″ сх. д. / 48.600000000027776536626334° пн. ш. 7.77000000002777735° сх. д. / 48.600000000027776536626334; 7.77000000002777735
Місце діяльності Європа
Членство 47 країн
Офіційні мови англійська, французька
Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд
Голова ПАРЄ Стелла Кіріакідес
Президента Комітету міністрів Едмонд Панаріті
Президент Конгресу Гервіг фон Стаа
Дочірні Європейський суд з прав людини
Веб-сайт coe.int

CMNS: Рада Європи на Вікісховищі

Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства права і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян.

Один з найбільших успіхів Ради це Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини.

Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі на французько-німецькому кордоні. Спочатку засідання Ради відбувалися в Університетському Палаці Страсбургу, у 1977 році для засідань Ради на околиці міста був зведений Палац Європи.

Зміст

ЗаснуванняРедагувати

Рада Європи була заснована після промови Вінстона Черчилля в університеті Цюриху 19 вересня 1946 року незабаром по завершенні Другої Світової Війни, в котрій він закликав до створення «сполучених держав Європи» на зразок Сполучених Держав Америки. Рада була офіційно заснована 5 травня 1949 року Лондонською Угодою, підписаною десятьма країнами-засновниками. Цей договір зараз відомий як Статут Ради Європи. Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей РЄ.

СтруктураРедагувати

Комітет міністрівРедагувати

Консультативна асамблеяРедагувати

Європейський суд з прав людиниРедагувати

Європейський суд з прав людини не входить до складу органів Ради Європи, а лише діє при ній. ЄСПЛ було утворено шляхом прийняття Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Дорадчі органиРедагувати

Венеційська комісія

Дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права. Офіційна назва: «Європейська комісія за демократію через право».

Конгрес місцевої та регіональної влади Європи

Консультативний орган, що представляє місцеві та регіональні влади. Делегація кожної країни в Конгресі складається із однакової частини представників регіонів та органів місцевого самоврядування.

Офіційні мовиРедагувати

Офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька мови, але під час сесій Парламентської асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорень може здійснюватись переклад також на інші мови.

Країни-члениРедагувати

АлбаніяХорватіяВірменіяАзербайджанБоснія і ГерцеговинаГрузіяМолдоваРосіяЧорногоріяРеспубліка МакедоніяСербіяУкраїнаРада ЄвропиКіпрІрландіяАвстріяБельгіяФінляндіяФранціяНімеччинаГреціяІталіяЛюксембургМальтаПортугаліяНідерландиСловаччинаСловеніяІспаніяЄврозонаБолгаріяРумуніяВелика БританіяЧехіяДаніяЕстоніяУгорщинаЛатвіяЛитваПольщаШвеціяМонакоЄвропейський союзМитний союз Європейського СоюзуАндорраТуреччинаСан-МариноВатиканІсландіяНорвегіяШвейцаріяЛіхтенштейнЄвропейська асоціація вільної торгівліШенгенська угодаЄврозонаЄвропейська економічна зона 
Діаграма участі країн у міжнародних договорах і наднаціональних європейських організаціях.пср
Країни—засновники Ради Європи
  Бельгія   Ірландія   Нідерланди
  Данія   Італія   Норвегія
  Франція   Люксембург   Швеція
  Велика Британія
Інші члени Ради Європи
(вказаний рік вступу)
1949   Туреччина 1990   Угорщина 1995   Молдова
  Греція¹ 1991   Польща   Україна
1950   Ісландія 1992   Болгарія 1996   Хорватія
1951   Німеччина 1993   Естонія   Росія
1956   Австрія   Литва 1999   Грузія
1961   Кіпр   Румунія 2001   Вірменія
1963   Швейцарія   Словаччина   Азербайджан
1965   Мальта   Словенія 2002   Боснія і Герцеговина
1976   Португалія   Чехія
1977   Іспанія 1994   Андорра 2003   Сербія²
1978   Ліхтенштейн 1995   Албанія 2004   Монако
1988   Сан-Марино   Латвія 2007   Чорногорія
1989   Фінляндія   Македонія
¹ виключена у період 1967-74; ² як правонаступниця Сербії і Чорногорії
Кандидати до вступу Статус парламентського спостерігача Статус спостерігача міністерського комітету
  Білорусь (1993)   Ізраїль (1957)   Ватикан (1970)
  Канада (1997)   Японія (1996)
  Мексика (1999)   Канада (1996)
  США (1996)
  Мексика (1999)

ЦіліРедагувати

Пункт 1(a) Статуту твердить:

Мета Ради Європи — досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу.

Рада зосереджується на наступних областях:

  • Захист демократії і верховенства права
  • Захист прав людини, зокрема:
    • Соціальні права
    • Лінгвістичні права меншин
  • Поширення ідей європейської культурної ідентичності і різноманітності;
  • Вирішення проблем, що з ними стикається європейське суспільство, включаючи дискримінацію, ксенофобію, екологічні загрози, СНІД, наркотики та організовану злочинність
  • Заохочення стабільності демократії шляхом реформ.

Набуття членства УкраїноюРедагувати

Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи 14 липня 1992 р. 16 вересня 1992 р. Верховній Раді України було надано статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) що дозволило депутатам Верховної Ради України брати участь в роботі асамблеї.

Резолюцією (92) 29 від 23 вересня 1992 р. Комітет міністрів Ради Європи доручив ПАРЄ підготувати висновок стосовно ступеня готовності України до вступу до РЄ відповідно до положень Статутної Резолюції (51) 30 А.

На урядовому рівні основною формою співпраці стала участь представників України в робочих органах Комітету міністрів РЄ. Експерти України залучалися до розробки Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства. У вересні 1995 р. Україна приєдналась до шести Конвенцій РЄ у галузі боротьби зі злочинністю. 15 вересня 1995 р. Україною була підписана Рамкова конвенція про захист національних меншин. В цей період РЄ, зокрема Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційською комісією), було проведено правову експертизу проектів окремих статей нової Конституції України, проектів Сімейного та Адміністративного кодексів України, проекту Закону України про місцеві ради народних депутатів.

15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ на базі Української Правничої Фундації. З нагоди офіційного відкриття Центру в Україні перебував Генеральний секретар РЄ Даніель Таршис.

26 вересня 1995 р. під час своєї вересневої частини сесії 1995 р. ПАРЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок ПА РЄ N 190 (1995). Зазначений висновок ПА РЄ містить в собі низку зобов'язань нашої країни щодо впровадження в національне законодавство норм та стандартів РЄ. Україні було надано 12 місць в Асамблеї. В роботі цієї сесії ПА РЄ взяла участь делегація Верховної Ради України на чолі з Головою Верховної Ради України.

Визначною подією з точки зору завершення складної і тривалої процедури вступу України до РЄ стало засідання Комітету міністрів РЄ, яке відбулося 19 жовтня 1995 р. На підставі винесеного 26 вересня 1995 р. ПАРЄ висновку Комітет міністрів Ради Європи одностайно ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом організації і приєднатися до її Статуту. 31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.

9 листопада 1995 р. відбулась урочиста церемонія вступу України до РЄ, в якій взяла участь делегація України на чолі з Прем'єр-міністром України. Того ж числа Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член Європейської Комісії Ганс ван дер Брук (Hans van den Broek) підписали Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій. При цьому РЄ висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Б. І. Гуменюк. Рада Європи // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • І. Мінгазутдінов. Рада Європи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.616 ISBN 978-966-611-818-2

ПосиланняРедагувати