Албанія

держава у Південній Європі, на узбережжі Іонічного та Адріатичного морів

Алба́нія, Шкіперія (алб. Shqipëria) — держава у Південній Європі, на узбережжі Іонічного та Адріатичного морів. Межує з Грецією, Македонією, Чорногорією та Сербією (частково визнане Косово).

Республіка Албанія
'Republika e Shqipërise'

Прапор Герб
Гімн: «Rreth Flamurit të Përbashkuar»(З'єднані біля прапора)
Розташування Албанії
Столиця
(та найбільше місто)
Тирана
Офіційні мови албанська
Державний устрій
 - Президент Ілір Мета
 - Прем'єр-міністр Еді Рама
Незалежність Від Османської імперії 
 - Проголошено 28 листопада 1912 
Площа
 - Загалом 28 748 км² (174)
Населення
 - оцінка 2017 р. 2.821.977 (2011) (130)
 - Густота 134/км² (63)
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний $21.160 млрд[1] (112)
 - На душу населення $6,649 (100)
Валюта Албанський лек (ALL)
Часовий пояс  (UTC+1)
 - Літній час (UTC+2)
Коди ISO 3166 AL / ALB
Домен інтернету .al
Телефонний код +355

Площа країни становить 28 703 км² (138-ме місце у світі). Населення: 3,6 млн осіб (126-те місце у світі). Столиця: місто Тирана. Офіційна мова — албанська. Грошова одиниця — лек.
З січня 1946 по грудень 1976 — народна республіка. У грудні 1976-го проголошена Народна Соціалістична Республіка Албанія. З травня 1991-го — Республіка Албанія.

Зміст

Походження назвиРедагувати

Версій походження терміна «Албанія» існує декілька, жодна з них не доведена. 1. Від іллірійського «олба» — «поселення». 2. Від іллірійського «алб» — «горб», «невелика гора» 3. Від латинського «алб» — «білий» (найбільш розповсюджена, однак, найменш обґрунтована версія) 4. Від назви іллірійського племені арберів/арбенів/албанів

Самі себе албанці називають «shqiptare» («шкіптаре» або «шчіптаре»), а країну — «Shqipëria» («Шкіперія» або «Шчіперія»). Офіційна албанська версія походження цього етноніма, яку підтримують самі албанці — від слова «шкіп» (shqip), що означає «орел». Таким чином, «Шкіпрія» означає «Країна орлів», а албанці, «шкіптар» — «народ орлів». Існує албанська легенда про орла, що нагородив албанців силою, орел зображений на державному прапорі Албанії.

Однак більш обґрунтованою є версія про походження цього терміна від албанського слова «шчіп» — «говорити зрозуміло», тобто «ті, що говорять зрозумілим чином, зрозумілою мовою». (Аналогічну етимологію, скоріш за все, має термін «слов'яни»).

ГеографіяРедагувати

 
Мапа Албанії.
 
Знімок Албанії із супутника
Докладніше: Географія Албанії

Держава лежить у Південно-Східній Європі на заході Балканського півострова, територія країни простягається з півночі на південь на 345 км, а із заходу на схід — на 145 км. На півночі межує з Чорногорією (спільний кордон — 172 км) і Сербією (невизнана держава Косово) (115 км); на сході — з Македонією (155 км); на півдні — з Грецією (247 км). Країна на заході омивається Адріатичним морем (частина Середземного) Атлантичного океану, загальна довжина берегової лінії — 362 км. Протока Отранто, завширшки 75 км, відділяє Албанію від Італії.

Адріатичне море   Чорногорія   Сербія
    Македонія
Іонічне море   Греція   Греція

Албанія — переважно гірська країна. На півночі — Північно-Албанські Альпи висота до 2700 м, на півдні — Південні Альпи, між ними Центральний масив гір висота 2000—2400 м, розчленований долинами річок. Вздовж узбережжя моря, від озера Шкодер до затоки Вльора, приморська рівнина довжина близько 200 км, ширина 10—30 км. Клімат примор'я субтропічний, середземноморський, з жарким сухим літом (липень +25°), м'якою і вологою зимою (січень +5°); у гірських районах більш континентальний, з вертикальною зональністю, взимку морози іноді до —20°. Опадів від 1000 до 2500 мм на рік. Ріки Албанії несудноплавні, використовуються для зрошення і вироблення гідроенергії (особливо Дрин, Семані, Шкумбіні). Албанії частково належать великі озера: Шкодер, Охридське, Преспа. На рівнині переважно бурі ґрунти. На горбах і схилах гір розвинута флора маквісу, в передгір'ях дубові, вище букові, соснові і смерекові ліси, на висоті 1400—1700 м альпійські луки.

ГеологіяРедагувати

Докладніше: Геологія Албанії

Держава багата на різноманітні паливні, рудні й нерудні корисні копалини: нафта й природний газ, натуральний бітум, буре вугілля; мідні, нікелеві, залізні й хромітові руди; азбест.

РельєфРедагувати

Гірська країна (Північно-Албанські Альпи) з вузькою прибережною низовиною. Найвища точка — гора Корабіт (2751 м).

КліматРедагувати

Клімат країни середземноморський. Середньомісячні температури січня +8 °C, липня +24 °C. Атмосферних опадів випадає від 1000 до 1500 мм на рік.

Внутрішні водиРедагувати

Найбільші озера: Шкодер, Охрид, Преспа.

Ґрунти й рослинністьРедагувати

Понад 50 % теренів країни вкрито лісами (дуб, бук, каштан).

Тваринний світРедагувати

Охорона природиРедагувати

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Албанії

З 1 ст. до н. е. територія сучасної Албанії входила до складу Римської, а з 395 по 1347 — Східної Римської імперії (Візантії); пізніше окремі її частини були під владою болгарських і сербських феодалів. З 1389 почалося завоювання Албанії османами. Внаслідок всенародного повстання на чолі з Георгієм Кастріотом Скандербегом в середині 15 ст. майже вся Албанія була визволена від османів. Після смерті Скандербега Албанія знову була повністю загарбана османами (1479). Не раз протягом 500 років албанський народ повставав проти османської неволі. Відомості про героїчну боротьбу албанського народу проти іноземних гнобителів надійшли до України від албанців (арнаутів), які в 17—18 ст. значними групами селилися на південно-українських землях.

Під впливом першої російської революції 1905—1907 і молодотурецької революції 1908 в Албанії у 1912 вибухнуло велике народне повстання проти османського панування, і 28 листопада у Вльорі з'їзд представників різних верств населення проголосив Албанію незалежною державою. Тимчасовий уряд очолив Ізмаїл Кемаль-бей. Незалежність Албанії була визнана Лондонською конференцією послів (20 грудня 1912) і Лондонським мирним договором, укладеним після Першої Балканської війни. Проте над Албанією був встановлений протекторат шести великих держав. На албанський престол був посаджений німецький принц Вільгельм Від (відомий як Вільгельм І) [з березня по вересень 1914). Селянська війна, яка спалахнула в Албанії, примусила його втекти. Під час Першої світової війни, коли Антанта за таємним договором 1915 фактично продала Албанію Італії, а також при укладенні Паризького мирного договору Албанія стала об'єктом зазіхань імперіалістичних держав. В результаті народного повстання (червень 1924) було скинуто уряд феодально-мусульманської кліки Ахмета Зогу, який вірно служив імперіалістичним державам. Новостворений уряд епіскопа Фан Нолі не пішов далі обіцянок і втратив підтримку народу. У грудні 1924 при допомозі іноземних імперіалістів владу в Албанії знову захопив Ахмет Зогу, оголосивши себе спочатку президентом республіки, а з 1928 — «королем албанців». У квітні 1939 фашистська Італія окупувала Албанію, включивши її до складу «Італійської імперії». З 1941 навколо засланців-комуністів формуються партизанські групи.

До 1942 партизанські загони Албанії реорганізуються в Народ.-визвольну армію, яку очолив Енвер Ходжа. До осені 1943 значна частина території Албанії була визволена від італійських окупантів, але натомість прийшли німецькі. На 1-му Антифашистському конгресі національного визволення 24 травня 1944 в Перметі функції найвищого законодавчого органу були передані Антифашистській раді, а виконавчого — Комітетові національного визволення, який на 2-му Антифашистському конгресі в жовтні 1944 був перетворений на Тимчасовий демократичний уряд, який очолив Е. Ходжа. У листопаді 1944-го Албанію визволено від нацистських окупантів.

У грудні 1945 відбулись вибори до Установчих зборів. 11 січня 1946 Албанію проголошено народною республікою, а 14 березня схвалено її конституцію.

У грудні 1955 Албанію прийнято в члени ООН.

В 1961 розірвані відносини з СРСР і в 1978 з Китаєм. Дипломатичні відносини з Заходом відновлені в 1987. В 1988 Албанія приєдналася до співдружності балканських держав. В 1992 були заборонені тоталітарний режим і комуністична партія, а комуністичні лідери постали перед судом за корупцію.

Політична системаРедагувати

Албанія за формою правління є парламентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава. Чинна конституція від 28 листопада 1998 року.

Згідно з Конституцією, джерелом і носієм національного суверенітету є народ.

Республіка Албанія — демократична правова держава, основоположним принципом організації якої є розподіл законодавчої, виконавчої і судової влади. Народ здійснює свою владу через представницькі органи, а також на референдумах. Представницькі органи обираються на вільних, загальних, рівних, прямих виборах таємним голосуванням. Державну владу здійснюють лише державні органи, визнані законом.

Законодавча влада належить Народним зборам Республіки Албанія із 140 депутатів, які обираються на загальних виборах один раз на чотири роки. Парламент Республіки Албанія складається з голови, який обирається парламентом, його заступників, Бюро парламенту, парламентських груп і комісій.

Главою держави є Президент Республіки, який обирається Народними зборами. Нинішній Президент Албанії Ілір Мета приведений до присяги 24 липня 2017 року. Згідно з Конституцією, глава албанської держави обирається терміном на п'ять років.

Вищим органом виконавчої влади є Рада Міністрів. Керівником уряду Албанської Республіки є представник Соціалістичної партії Еді Рама з 15 вересня 2013 року.

З 1 квітня 2009 Албанія — член НАТО. 29 квітня 2009 Албанія офіційно звернулася до Європейського союзу з проханням про прийняття в члени цієї організації.

ПарламентРедагувати

Докладніше: Парламент Албанії

Законодавчу владу в країні репрезентує однопалатний парламент Албанії, Національні збори, що обираються кожні 4 роки.

Політичні партіїРедагувати

На парламентських виборах 13 липня 1997 року до парламенту Албанії пройшли такі політичні партії:

Судова владаРедагувати

Зовнішня політикаРедагувати

Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ (з червня 1991 року), ОІК (з грудня 1992 року), РЄ (з липня 1995 року), Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, ФАО, ВООЗ, НАТО тощо.

Українсько-албанські відносиниРедагувати

Уряд Албанії офіційно визнав незалежність України 4 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 13 січня 1993 року[2]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Албанії, що відає справами щодо України, знаходиться в Варшаві (Польща)[2]. Справами України в Албанії відає українське посольство в Греції.

Під час російсько-турецьких війн 1787—1792 та 1806—1812 років окремі групи православних албанців повставали проти Османської імперії і приєднувалися до російських військ. По завершенню війн ці групи були оселені відповідно в Одесі (Мала та Велика Арнаутські вулиці) та в Буджаку (село Каракурт), утворивши етнічну групу українських албанців.

У 1916 році націоналісти обох країн взяли участь у конференції Союзу народів в Лозанні[3], у другій половині ХХ століття — входили до складу Антибільшовицького блоку народів.

У 2016 році Міністр закордонних справ Павло Клімкін перебував в Албанії з офіційним візитом, під час якого було підписано угоду про безвізовий режим між Україною і Албанією.[4]

Державна символікаРедагувати

Державний прапор Згідно з Конституцією, Державний прапор Республіки Албанія містить у центрі зображення двоголового чорного орла з розправленими крилами на червоному фоні відповідно до традиції нинішнього століття. Червоний колір прапора — символ крові албанських патріотів, пролитої ними під час багатовікової боротьби проти османських загарбників. У нинішньому вигляді прапор існує з 1945 року.

Державний герб Герб Республіки Албанія являє собою зображення двоголового чорного орла на червоному щиті варязького типу. Щит обрамлений прямими чорними лініями, що звужуються донизу. На ньому є напис чорними літерами: «Республіка Албанія». Орел на гербі — символ бойового духу албанського народу, спосіб життя якого, за народним повір'ям, схожий з духом і способом життя албанця. Албанці називають свою державу «Шкіперією» (Shqipёria). Чорний двоголовий орел був емблемою національного героя Албанії — Скандербега, який у XV ст. вів національно-визвольну боротьбу проти османів.

Державний гімн «Hymni i Flamurit» («Єднаймося навколо прапора»). Автор тексту: македонсько-румунський поет, албанець Александр Ставре Дренова (en: Aleksander Stavre Drenova). Вперше був опублікований як вірш «Свободу Албанії» (Liri e Shqipërisë)) в 1912 р. у Софії. Автор музики: румунський композитор Чіпріан Порумбеску. Початково нинішня музика гімну призначалася для румунської пісні «Pe-al nostru steag e scris Unire» («На нашому прапорі написано Єдність»).

Адміністративно-територіальній поділРедагувати

Збройні силиРедагувати

 
З 1 квітня 2009 Албанія — член НАТО.

Чисельність збройних сил 2000 року складала 40 тис. військовослужбовців[2]. Загальні витрати на армію склали 43 млн доларів США[2].

ЕкономікаРедагувати

Докладніше: Економіка Албанії

Албанія — аграрна країна, що трансформує власну економіку від планової державної до вільної ринкової. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 20,2 млрд доларів США (113 місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 5,6 тис. доларів (95 місце у світі)[2]. Промисловість разом із будівництвом становить 27 % ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 49 %; сфера обслуговування — 24 % (станом на 2006 рік)[2]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: 15 % — промисловість і будівництво; 58 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 27 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[2]. У 2002 році 30 % працездатного населення не мали роботи.

Надходження до державного бюджету Албанії за 2006 рік склали 2,6 млрд доларів США, а витрати — 3,1 млрд; дефіцит становив 16 %[2].

Албанія — аграрно-індустріальна країна. Основні галузі економіки: харчова, текстильна та легка промисловість, нафтова, цементна, хімічна, гірнича, гідроенергетична. Бл. 45 % національного прибутку створюється в промисловості і 33 % в сільському господарстві. Осн. тр-т — автомобільний, залізничний, морський. Головні морські порти: Дуррес, Вльора, Саранда. Міжнародний аеропорт — в Тирані.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001): ВВП — $ 2,6 млрд. Темп зростання ВВП — 8 %. ВВП на душу населення — $ 795. Прямі закордонні інвестиції — $ 24 млн Імпорт — $ 1,07 млрд (г.ч. Італія — 43,4 %; Греція — 28,8 %; Туреччина — 3,9 %; Німеччина — 3,7 %). Експорт (сира нафта, бітум, хром, залізна руда, нікель, вугілля, мідний дріт, тютюн, фрукти, овочі, хромова руда, ферохром, сільськогосподарські продукти) — $ 348,5 млн (г.ч. Італія — 62,7 %; Греція — 12,5 %; Німеччина — 5,5 %; США — 1,2 %).

Див. Корисні копалини Албанії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Албанії, Гірнича промисловість Албанії.

ВалютаРедагувати

Докладніше: Албанський лек

Національною валютою країни слугує лек. У 2006 році за 1 долар США (USD) давали 99 леків.

ПромисловістьРедагувати

Головні галузі промисловості: гірнича, нафтопереробна, металургійна, хімічна, харчова, деревопереробна і текстильна.

Гірнича промисловістьРедагувати

ЕнергетикаРедагувати

За 2005 рік було вироблено 5,4 млрд кВт/год електроенергії (експортовано 729 млн кВт/год); загальний обсяг спожитої — 5,5 млрд кВт/год (імпортовано 385 млн кВт/год)[2].

У 2004 році споживання нафти склало 25,2 тис. барелів на добу (власний видобуток — 3,6 тис.; імпорт — 21,6 тис. барелів), природного газу — 30 млн м³[2].

АгровиробництвоРедагувати

У сільськогосподарському обробітку, через гористість рельєфу, знаходиться лише 21 % площі держави[2]. Головні сільськогосподарські культури: кукурудза, пшениця, цукрові буряки, бавовник, виноград, цитрусові, тютюн, картопля.

Головною галуззю агровиробництва слугує тваринництво: вівці, кози, велика рогата худоба. Через релігійні забобони свиней не розводять.

ТранспортРедагувати

Докладніше: Транспорт Албанії

ТуризмРедагувати

Докладніше: Туризм Албанії

Через війни, кримінал і нерозвиненість рекреаційної інфраструктури країна й досі залишається майже закритою для зовнішнього світу, на відміну від сусідньої Чорногорії.

У 1994 році Албанію відвідало лише 59 тис. іноземних туристів[2].

Зовнішня торгівляРедагувати

Основні торговельні партнери Албанії: Італія, Греція, Сербія, Туреччина, Чорногорія.

Держава експортує: текстиль (60 %), мінеральну сировину (25 %). Основні покупці: Італія (72 %); Греція (10 %); Сербія (5 %). У 2006 році вартість експорту склала 0,8 млрд доларів США[2].

Держава імпортує: текстиль (37 %), продукти харчування (22 %), транспортні засоби. Основні імпортери: Італія (30 %); Греція (17 %); Туреччина (7 %). У 2006 році вартість імпорту склала 2,9 млрд доларів США[2].

Економічні відносини з УкраїноюРедагувати

За січень—жовтень 2013 року обсяг товарообігу між Україною та Албанією становив 29,0 млн доларів США (знизився у порівнянні з відповідним періодом 2012 року на 16,8 млн доларів США), у тому числі експорт — 28,0 млн (знизився на 16,5 млн), імпорт — 1,0 млн (знизився на 0,3 млн). Позитивне для України сальдо становило 29,0 млн доларів США проти 45,8 млн в порівнянні з відповідним періодом 2012 року.

НаселенняРедагувати

Докладніше: Населення Албанії

Населення держави у 2006 році становило 3,6 млн осіб (126 місце у світі). У 1941 році країну населяли 1,1 млн осіб, у 1970 році — 2,1 млн осіб, у 1989 році — 3,1 млн осіб. Густота населення: 107,7 осіб/км² (66 місце у світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік, народжуваність 15,1 ‰; смертність 5,2 ‰; природний приріст 9,9 ‰[2].

Вікова піраміда населення має такий вигляд (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 24,8 % (465 тис. чоловіків, 423 тис. жінок);
  • дорослі (15—64 років) — 66,3 % (1,2 млн чоловіків, 1,2 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 8,9 % (148 тис. чоловіків, 172 тис. жінок).

Зростання населення Албанії в минулому стримувалося через хвороби, голод, війни, але з 1920-х років воно різко почало збільшуватися. У 1945 р. в країні проживало 1115 тис. осіб, у 1960—1626 тис., а в 1995 — 3410 тис., а за даними 2001 року цей показник становить 3,5 млн осіб. Природний приріст у період з 1975 по 1987 становив 2,2 % на рік. Цей рекордно високий показник для всієї Європи — результат зниження смертності, особливо дитячої, тоді як народжуваність залишилася досить високою. Тривалість життя становила приблизно 68 років для чоловіків і 74 роки для жінок. За прогнозами ООН на 2025 рік чисельність населення становитиме 3820 тис. осіб, а у 2050 році — 4322 тисячі. Серед населення Албанії найнижчий відсоток інородців по всій Європі: лише близько 2 % жителів не етнічні албанці. Жителі Албанії належать до числа найбідніших у Європі, тож багато молодих албанців емігрує в пошуках роботи. За кордоном проживає більше етнічних албанців, ніж у межах самої Албанії.

УрбанізаціяРедагувати

Докладніше: Міста Албанії

Рівень урбанізованості як для європейської країни досить низький, 2006 року склав лише 38 % — більшість населення мешкає в сільській місцевості[2]. Головні міста держави: Тирана (300 тис. осіб), Дуррес (90 тис. осіб), Шкодер (82 тис. осіб).

Етнічний складРедагувати

Головні етноси, що складають албанську націю: албанці — 98 %, греки — 1,8 %, турки — 0,1 %.

МовиРедагувати

Докладніше: Мови Албанії

Державна мова: албанська.

РелігіїРедагувати

Докладніше: Релігія в Албанії

Албанія єдина мусульманська держава Європи (Туреччина і Азербайджан частково в Європі, Боснія і Герцеговина — федерація мусульманської й християнської громад). Головні релігії держави: іслам — 70 % населення, православ'я — 11 %, католицизм — 5 %.

Охорона здоров'яРедагувати

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 77,4 року: для чоловіків — 74,8 року, для жінок — 80,3 року[2]. Смертність немовлят до 1 року становила 21 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 місце на 173 жителів; лікарями — 1 лікар на 558 жителів (станом на 1996 рік)[2]. Витрати на охорону здоров'я 1990 року становили 4 % ВВП країни[2].

У 2000 році 98 % населення було забезпечено питною водою[2].

1956 було 113 лікувальних закладів на 6573 ліжка (4,6 ліжка на 1 тис. жителів), в тому числі 58 лікарень на 3669 ліжок, 16 протитуберкульозних закладів на 1655 ліжок та ін. У 1938 в Албанії було 8 лікарень і 40 амбулаторій, на 1 лікаря припадало 10 тис. жителів; у 1957 — 580 амбулаторій, 73 пологові будинки та відділення, понад 80 дитячих ясел. Лікарів у 1957 — 280, зубних лікарів — 24, середнього медперсоналу — 3039. Підготовка лікарів провадиться на медичному факультеті Тиранського університету. Після перемоги народно-демократичного ладу в Албанії створено міністерство охорони здоров'я. Медична допомога надається безплатно.

ОсвітаРедагувати

Докладніше: Освіта в Албанії

Рівень письменності 2003 року становив 86,5 %: 93,3 % серед чоловіків, 79,5 % серед жінок[2]. В країні запроваджена обов'язкова освіта у 8 класів.

Витрати на освіту в 1996 році становили 3,1 % ВВП[2].

До другої світової війни в Албанії понад 80 % населення було неписьменним. З часу проголошення Албанії народною республікою в країні здійснена справжня революція в галузі освіти і культури. Ліквідовано неписьменність серед дорослого населення до 40 років. 1959 в Албанії було 2915 шкіл, на денних і вечірніх відділеннях яких навчалось 261 тис. учнів (183 тис. в початкових, 60 тис. в семирічних, 18 тис. в середніх школах). В Албанії 14 технікумів і 6 вищих навчальних закладів. У вищих навчальних закладах 1959/60 навчалось приблизно 5000 студентів. У 1957 в Тирані на базі Інституту наук створено університет у складі 6 факультетів (економічний, педагогічний, медичний, філолого-історичний та ін.). У 1958 в університеті було понад 3300 студентів, проводилась н.-д. робота з історії, мовознавства, етнографії, біології та ін. галузей; працює також н.-д. інститут сільського господарства. Найбільша бібліотека — Національна в Тирані (понад 200 тис. тт.), є 11 музеїв, 14 будинків культури, 27 проф. клубів, 450 будинків-читалень.

ІнтернетРедагувати

Докладніше: Інтернет Албанії

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Албанії користувались 2,5 тис. осіб[2].

КультураРедагувати

Докладніше: Культура Албанії

АрхітектураРедагувати

Від античної епохи на території А. збереглися пам'ятники міської та фортечної архітектури (розкопки в Пейані 3—2 ст. до н. е.); від середньовіччя—руїни фортець в Бурініто, Дурресі, Бераті (6 ст.) та баптистерії в Фенікі і Бутрінто (5 ст.), споруджені під впливом візант. архітектури; двобанна церква в Месопотамо (10 ст.), а також фортеці і замки (13 ст.), побудовані венеціанцями. Від часів османського панування залишилися численні укріплення та мечеті. Для народної архітектури Албанії характерні гірські укріплені будинки-башти (куди), двоповерхові будинки з навислим другим поверхом, з відкритими верандами, плескатим черепичним дахом. Тепер міста забудовуються чотири-, п'ятиповерховими будинками. Красивий ансамбль являє собою реконструйована пл. Скандербега в Тирані.

Образотворче мистецтвоРедагувати

 
Кола Ідромено. Портрет сестри художника, Тони (картина також відома як «Албанська Мона Ліза»), 1883. Полотно, олія 75 × 60 см

Живопис і скульптура існували на території А. ще в античну епоху. Високого розвитку досягають вони в серед. віки (фрески в церквах Малого Града, Берата та ін.). Майстерність і виразні риси реалізму виявились у фресках церков Шельтсан і Бальш, виконаних Онуфрієм з Неокастра (50-і рр. 16 ст.). У 18 ст. брати Коста й Афанасій Зографи розписали церкви у Воскопі, Корчі та ін. містах. Першими майстрами світського живопису були Н. Мартіні і К. Хідромено (кін. 19—поч. 20 ст.). Високого рівня досягло образотворче мист. в НРА: живописці В. Міо, С. Рота, Н. Займі, Ф. Стамо, К. Коделі; скульптори: Л. Школа, О. Паскалі, Я. Пачо, К. Хоші — основоположники нац. мистецтва соціалістич. реалізму. Розквітає народне декоративне мистецтво, що має вікові традиції (килимарство, гаптування, ткацтво, різьбярство, художня обробка золота, срібла). Уряд НРА створив перші в історії країни художні навчальні заклади і музеї (Ліцей ім. Йордана Місья, Державна художня галерея, Етнографічно-археологічний музей тощо).

ЛітератураРедагувати

Художня література Албанії сформувалася за часів так званого національного Відродження, 1840—1912. До того часу існувала в усній традиції багата народна творчість і писемна література релігійно-церковного змісту.

Першою писемною пам'яткою алб. мовою є «Формула хрещення» (1462). У 16—18 ст. алб. писемність розвивалася головним чином у творчості духівництва. Ці письменники, крім церк.-духовних, писали й світські книги: Ф. Барді склав перший словник албанської мови (1635), написав біографію національного героя Скандербега (1636); П. Богдані удосконалював рідну мову; Кавальйоті і Даньєль (18 ст.) склали словник алб. мови. Народжена в боротьбі за нац. незалежність, література 19 ст. висуває ряд визначних письменників-патріотів, діячів національного Відродження. Панівними напрят мами в літературі були романтизм і реалізм. Найвидатніші представники літератури цього періоду: філолог, політ. діяч і поет І. де-Рада, автор поем «Міласао», «Скандербег», «Албанська рапсодія» та ін., Г. Дар — поема «Остання пісня Балі», лірик 3. Серембе—поема «Доля», В. Шкодрані—поема «Поневолена Албанія»; виняткове місце посідають вчений і прозаїк— «батько албанської літературної мови» К. Крістофоріді, збирач фольклору Ф. Мітко, автор зб. «Албанська бджола»; палкий патріот — основоположник нової алб. літератури Н. Фрашері (найкращі його твори: «Буколіки й георгіки», «Історія Скандербега», «Щире бажання албанця», «Весняні квіти»). Серед письменників пізнішого часу найвидатніші— Ф. Шірока, М. Грамено, А. Зако-Чаюпі, Н. М'єда, Р. Сілічі. Перша світова війна, реакц. режим Зогу та італ.-фашистська окупація перешкодили розвиткові прогресивної літератури. В роки нац.-визвольної боротьби алб. народу 1939—44 зароджується і формується нова, революц. література. Письменники сучасної Албанії, використовуючи спадщину національної класики і досвід літератури соціалістичних країн, опановують художній метод соціалістичного реалізму. Центральною темою літератури А. є боротьба албанського народу за побудову нового, соціалістичного життя. Найкращі представники сучас. літератури: Д. Шутерічі, Л. Сілічі, Ф. Г'ят, К. Душі, 3. Сако, А. Богуш, В. Скендери та ін.

ТеатрРедагувати

Докладніше: Театр Албанії

Ще в кінці 19 ст. С. Фрашері, А. За-ко-Чаюиі створили п'єси, патріотичні за змістом, які були поставлені в аматорських театр. трупах (до встановлення народ. влади в А. не було професіонального театру). Після 1944 відкрито театри у великих містах А.: Тирані, Корчі, Шкодері, Дурресі. В репертуарі театрів твори алб. драматургів (К. Якова, С. Пітарки, Д. Броя, Ф. Г'яти та ін.), світова класична і сучас. драматургія. Чільне місце займають рад. п'єси («Кремлівські куранти» М. Погодіна, «Платон Кречет», «Макар Діброва», «Калиновий гай», «Крила» О. Корнійчука, «Таня» О. Арбузова та ін.). Відомі діячі алб. театру: М Попі, Н. Фрашері, ЕЗ. Імамі.

Музика й танціРедагувати

 
Танцюристки у традиційних костюмах
Докладніше: Музика Албанії

А.— країна різноманітного музичного фольклору (шкодерські, ельбасанські, корчанські традиції). Поряд з діатонічними ладами, простими ритмами музиці Албанії властиві також мелодика з ходами на збільшену секунду, складні метричні утворення, ладова та ритмічна змінність. Хоровий спів переважно триголосний. Музичні інструменти: лагут, чифтелі, зумаре, фюл, кьомані, гайда (останній як укр. волинка). Після встановлення в А. народ. влади починається бурхливий розвиток професіональної музики та худож. самодіяльності. Перша алб. опера — «Мріка» Пренги Якови. Відомі композитори: К. Коно, К. Трако, М. Кранте, Ч. Задея, Д. Лека. Створено театр опери та балету, філармонію, симфонічний оркестр, держ. народ. хор, ансамбль пісні й танцю Алб. народ. армії, худож. ліцей з муз. відділом, розширюється сітка муз. шкіл. Мелодії популярних у СРСР пісень нерідко виконуються з новими місцевими текстами (наприклад, укр. пісня «Розпрягайте, хлопці, коней»).

КінематографРедагувати

Кінематографія Албанії виникла після встановлення народної влади. Першим кроком у розвитку національного кіномистецтва була спільна робота радянських і албанських працівників кіно над документальними фільмами «Нова Албанія», «Перший конгрес партії», «Албанія» та кольоровою художньою кінокартиною «Великий воїн Албанії Скандербег». Заснована в країні кіностудія «Нова Албанія» випускає документальні фільми і кіножурнали. 1958 вийшов перший зац. художній фільм «Тана» за однойменною повістю письменника Ф. Г'ята (режисер К. Дамо).

КухняРедагувати

Докладніше: Кухня Албанії

СвятаРедагувати

Докладніше: Свята Албанії

Державне свято — 28 листопада — День незалежності.

НаукаРедагувати

Докладніше: Наука в Албанії

Засоби масової інформаціїРедагувати

Докладніше: ЗМІ Албанії

Перші газети в А. виникли в 2-й пол. 19 ст. У 1924 почала виходити газ. «Башкімі» («Bashkimi»)— орган демократичного товариства, на чолі якого стояв відомий алб. патріот і демократ Авні Рустемі. З серпня 1942 виходить газ. «Зері і популліт» («Zëri i Popullit») — орган ЦК АПП ї ряд ін. періодичних видань. Всього в А. виходить 10 центр. газет і 23 журнали загальним тиражем 190 тис. примірників (грудень 1957). Найголовніші з них: «Зері і популліт» («Голос народу»), «Башкімі» («Єдність») — орган Демократичного фронту А., «Пуна» («Puna»—"Праця")—орган Центр. Ради профспілок, «Зері і рініс» («Zeri і Rinisё»—"Голос молоді")—орган Спілки трудящої молоді. Журн. «Руга є партісе» («Rruga e partise»— «Партійний шлях») — політ. і теоретич. журн. ЦК АПП, «Нендорі» («Nendori» — «Листопад») — орган Спілки письменників і працівників мистецтв, «Мікесія» («Miqesia» — «Дружба») — орган товариства дружби «Албанія—СРСР». Центральне телеграф, агентство А. — Албанське телеграфне агентство (АТА).

В Албанії є центральна радіостанція «Тирана» (збудована 1951), а також радіостанції у Шкодері, Корчі, Вльорі.

СпортРедагувати

Докладніше: Спорт у Албанії

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати