Відкрити головне меню

Чорногорія

держава на Балканах

Чорного́рія (серб., чорн. Crna Gora / Црна Гора, італ. Montenegro) — держава на Балканах, офіційна назва Республіка Чорногорія (Republika Crna Gora).

Чорногорія
Crna Gora / Црна Гора

Прапор Герб
Гімн: Oj, svijetla majska zoro
Розташування Чорногорія
Столиця
(та найбільше місто)
Подгориця
42°47′ пн. ш. 19°28′ сх. д.country H G O
Офіційні мови Чорногорська
Форма правління Республіка
 - Президент Мило Джуканович
 - Прем'єр-міністр Душко Марковіч
Незалежність  
 - Проголошено 3 червня 2006 
 - Визнано 8 червня 2006 
Площа
 - Загалом 13 812 км² (156)
 - Внутр. води 2,6 %
Населення
 - оцінка 2017 р. 642 550 осіб[1] (164)
 - перепис 2003 р. 620 029 осіб[2]
 - Густота 45 осіб/км² (121)
ВВП (ПКС) 2018 р., оцінка
 - Повний $11 млрд.[3] (-)
 - На душу населення $18 261[3] (74)
ВВП (ном.) 2017 рік, оцінка
 - Повний $4 млрд. (-)
 - На душу населення $6 424[4] (80)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен .me
Телефонний код +382

Була одною з двох частин федерації Сербія і Чорногорія19922003 рр. — СРЮ). Незалежна від 3 червня 2006 року. Від 17 грудня 2010 року є офіційним кандидатом на вступ до Євросоюзу, а від 5 червня 2017 — член НАТО.

Зміст

Географічні даніРедагувати

Територію країни можна умовно розділити на три частини: узбережжя Адріатичного моря, відносно рівнинна центральна частина країни, на якій розташовані два її найбільших міста: Подгориця і Нікшич, і гірські системи сходу країни.

 
Зла-Колата, найвища точка держави

Протяжність сухопутних кордонів держави становить 614 км: на заході — з Хорватією (14 км); на північному заході — з Боснією і Герцеговиною — (225 км); на північному сході — з Сербією і Косово — (203 км); на південному сході — з Албанією — (172 км).

 
Супутниковий знімок Чорногорії

Континентальна берегова лінія Чорногорії має протяжність близько 300 км. Чорногорія має у своєму складі 14 морських островів, сукупна довжина берегової лінії яких становить 15,6 км. На південному заході країни знаходиться велика затока Бока Которська, яка має площу водної поверхні 87,3 км² і врізається в сушу на 29,6 км.

 
Карта Чорногорії

Протяжність пляжів Чорногорії — 73 км. Температура морської води протягом семи місяців коливається в діапазоні від +12 до +26 ° C, прозорість морської води місцями перевищує 35 м.

Найбільші річки Чорногорії: Тара (144 км), Лім (123 км), Чеотіна (100 км), Морача (99 км), Зета (65 км), Ційевна (56 км) і Бояна (30 км). Близько 52,2 % чорногорських річок відноситься до басейну Чорного моря, інші 47,8 % — до басейну Адріатичного моря. Три чорногорських річки (Морача, Зета і Пива) течуть виключно по території Чорногорії. Річка Бояна раніше була єдиною судноплавною річкою Чорногорії; зараз не судноплавна. Більшість чорногорських річок — гірські. Вони утворюють глибокі каньйони. Каньйон річки Тара глибиною близько 1200 м, є найглибшим в Європі і другим за глибиною у світі. Річки Чорногорії володіють енергетичним потенціалом в 115 кВт на 1 км ² території, що є дуже високим показником. Проте з різних причин (у тому числі екологічних) гідроенергетика в країні не розвинена.

Найбільше озеро Чорногорії і всього Балканського півострова — Скадарське. Загальна площа його водної поверхні становить 369,7 км ². Дві третини озера (за площею) знаходяться на території Чорногорії, одна третина — на території Албанії. Друге за площею озеро Чорногорії — Шасське (3,64 км ²), що знаходиться поблизу міста Ульцинь. Також на території Чорногорії є 29 невеликих гірських озер льодовикового походження (так звані «гірські очі»), сукупна площа яких становить 3,89 км ².

Більше 41 % площі країни складають ліси та лісові угіддя, 39,58 % — пасовища. Рослинний світ Чорногорії різноманітний: всього на території країни зафіксовано 2833 вида рослин, з них 212 — ендеміки Балканського півострова, а 22 — ендеміки Чорногорії. Згідно з Конституцією Чорногорії, республіка є «екологічною державою», під різними природоохоронними режимами знаходиться 8,1 % території (у тому числі національні заповідники Дурмитор, Ловчен, Біоградська гора, Скадарське озеро).

КліматРедагувати

 
Біоградска-Гора, один з п'яти національних природних парків

У північній частині Чорногорії — помірно-континентальний, на Адріатичному узбережжі — середземноморський. У приморській області літо зазвичай тривале, спекотне (+23 — +25 ° C) і досить сухе, зима — коротка і прохолодна (+3 — +7 ° C). У гірських районах помірно тепле літо (+19 — +25 ° C) і відносно холодна зима (від +5 до −10 ° C), опади випадають в основному у вигляді снігу. Опадів випадає від 500 до 1500 мм на рік, переважно у вигляді дощу, в горах поблизу морського узбережжя місцями випадає понад 3000 мм. У північних областях Чорногорії сніг лежить до 5 місяців в році. Кількість сонячних годин на рік: в Ігало — 2386, в Ульцині — 2700.

ЕкологіяРедагувати

Уряд Чорногорії заявляє, що приділяє екології багато уваги.[5] Насправді ситуація складна: сміттєпереробні заводи в країні досі не працюють, тому сміття або спалюється, або захороняється у місцях країни, які знаходяться далеко від курортних місць[6].

Тому сортування сміття, його правильна утилізація і переробка − це ті проблеми, з якими Чорногорія повинна зіткнутися в майбутньому.

ІсторіяРедагувати

Давня історіяРедагувати

6 століття — на ці землі прийшли слов'яни та змішалися з місцевими племенами.

СередньовіччяРедагувати

1042 — проголошено слов'янську державу Дукля (після перемоги над візантійцями)

1077 — Папа Римський Григорій VII визнав державу Дукля та надав титул rex Dioclea (король Дуклі) її першому правителю князю Міхайлу з династії Воїславовичів. Згодом державу називають Зета.

Історія Чорногорії
 
Історія Чорногорії
Доісторичний час
Іллірія
Іллірик
Далмація
Превалітанія
Дукля
Князівство Зета
Албанія Венетська
Санджак Чорногорія
Князь-єпископство
Князівство Чорногорія
Королівство Чорногорія
Зетська бановина
Королівство Чорногорія
Соціалістична Республіка Чорногорія
СФРЮ
Республіка Чорногорія
Сербія і Чорногорія
Чорногорія

Портал «Чорногорія»

1186 — Зету приєднано до Сербії.

1356 — відновлення незалежності Зети.

Після поразки сусідньої Моравської Сербії у війні з османами (1389) постала загроза османського поневолення. Деякий час цього вдавалось уникати завдяки протекторату Венеціанської республіки.

1496 — Чорногорія змушена прийняти протекторат Османської імперії, але ніколи цілком їй не належала (османи контролювали лише південно-східні терени колишньої Зети).

У 15161852 рр. існувала теократична держава Князь-єпископство Чорногорія, якою правили владики (князі з церковним титулом єпископа). Столиця країни знаходилася в її церковному центрі — місті Цетинє (Cetinje).

ХІХ століттяРедагувати

1852 — Чорногорія стає світською державою (владика Данило II проголосив себе князем Данилом I; його наступник Нікола І (18411921) — королем (1910)).

3 березня 1878 р. — за Сан-Стефанським мирним договором, Князівство Чорногорія значно збільшило свою територію за рахунок колишніх османських володінь.

13 липня 1878 р. — за Берлінським договором, Князівство Чорногорія визнано 26-ю суверенною державою світу; частково підтверджені її нові територіальні набутки.

ХХ століттяРедагувати

Брала участь у Балканських війнах 1912 і 1913 рр.

 
Чорногорська королівська родина та Нікола I Петрович

Під час Першої світової війни була окупована австро-угорськими військами; з 1918 року — сербськими.

1918 — після зречення Ніколи І (3 жовтня) парламент Королівства Чорногорія проголосував (26 листопада) за вступ країни до новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців (під владою королів Сербії).

19191924 — повстання проти сербської влади.

12 липня 1941 р. — 1943 — після німецько-італійської окупації Королівства Югославія Чорногорія була королівством під протекторатом Королівства Італія.

19431944 — під німецькою окупацією.

19441945 — під контролем югославських партизанів.

1946 — стала найменшою з 6 республік Народної (згодом — Соціалістичної) Федеративної Республіки Югославії.

Березень 1992 р. — на референдумі мешканці Соціалістичної Республіки Чорногорія проголосували за те, щоби республіка залишилася в складі Югославії (референдум бойкотували мусульманська та албанська меншини).

ХХІ століттяРедагувати

 
Церемонія прийняття Чорногорії до НАТО

21 травня 2006 р. — у Республіці Чорногорія відбувся референдум з питання державного статусу республіки, на якому понад половини учасників висловилась за повну незалежність від Белграда (на той час Чорногорія вже мала окрему від Республіки Сербія валюту і митний кордон з нею).

3 червня 2006 р. — скупщина (парламент) Чорногорії проголосив незалежність республіки. Одну з провідних ролей у відновленні незалежності Чорногорії зіграв тодішній прем'єр-міністр країни Міло Джуканович, що очолював уряд Чорногорії з 1993 по 1998 та з 2003 по 2006, а також був президентом країни у 1998—2002 рр.

17 грудня 2010 року ЄС надав Чорногорії офіційний статус кандидата на вступ до спільноти[7], після чого прем'єр-міністр країни Міло Джуканович пішов у відставку. Прем'єр-міністром став Ігор Лукшич.

У жовтні 2012 року відбулися треті за рахунком парламентські вибори в незалежній Чорногорії. Перемогу здобула коаліція партій «Європейська Чорногорія» на чолі з Демократичною партією соціалістів Міло Джукановича. Незважаючи на те, що вперше з 2001 року коаліція очолювана Демократичною партією соціалістів не отримала у Скупщині Чорногорії абсолютної більшості, Джукановичу все ж вдалося знайти підтримку серед представників інших партій і сформувати новий уряд.

4 грудня 2012 року кабінет міністрів Міло Джукановича було офіційно затверджено парламентом.

5 червня 2017 року Чорногорія приєдналася до НАТО.[8]

30 листопада 2018 року Скупщина Чорногорії прийняла резолюцію, у якій визнала нечинним рішення 1918 року про приєднання до Королівства Сербія[9][10].

Державно-політичний устрійРедагувати

20 жовтня 2007 була прийнята Конституція Чорногорії. Відповідно до першої статті Конституції, Чорногорія є вільною, демократичною, екологічною державою, заснованою на принципах верховенства закону.

Політичний устрійРедагувати

Згідно з конституцією влада розділена на законодавчу, виконавчу і судову. Президент формально не входить в систему поділу влади.

Законодавча влада належить Скупщині — парламенту країни, а виконавча влада — президенту та уряду Чорногорії — Влада. Всі ці владні структури перебувають у столиці.

Президент обирається на п'ятирічний термін в ході загального прямого таємного голосування. З 2003 року посаду президента Чорногорії займає Філіп Вуянович.

Скупщина — однопалатний парламент країни, складається з 81 депутата. Депутати обираються всенародним голосуванням строком на 4 роки. Вибори проходять за пропорційною системою. Обираються 76 депутатів плюс 5 албанських представників висуваються від албанської меншини.

Виконавчу владу здійснює Уряд (Влада). Склад уряду затверджується Скупщиною за пропозицією Президента.

Судова система дворівнева. Верховний суд Чорногорії забезпечує єдність правозастосовчої практики на всій території республіки.

Крім дворівневої судової системи існує також Конституційний суд.

Зовнішня політикаРедагувати

Наразі Чорногорія визнана незалежною державою з боку 173 міжнародно-визнаними державами. Також вона підтримує дипломатичні відносини з частково визнаними Державою Палестина та Республікою Косово, а також з Євросоюзом і Мальтійським орденом. Чорногорія не має дипломатичні відносини з наступними державами:

2 грудня 2015 керівники МЗС країн НАТО фактично запросили Чорногорію вступити в НАТО, ухваливши рішення запропонувати їй розпочати переговори про її вступ в Альянс. За словами Столтенберга, це було історичне рішення, «добре для Чорногорії, для Балкан і для всього Альянсу». Рішення поклало початок перемовинам про вступ, які розпочалися на початку 2016 року. Як тільки вони завершаться, протокол про вступ Чорногорії належить ратифікувати парламентам усіх 28 держав-членів НАТО[11]. У відповідь, Росія та проросійські налаштовані сили спробували завадити цьому рішенню, що призвело до політичної кризи у Чорногорії та ініційованої ззовні спроби здійснення державного перевороту[12].

Політичні партіїРедагувати

І виконавчий, і законодавчий органи влади Чорногорії контролюються «Коаліцією за європейську Чорногорію» — ДПСЧ і Соціал-демократичною партією Чорногорії.

Адміністративний устрійРедагувати

Докладніше: Общини Чорногорії

Територія Чорногорії розділена на 23 громади/общини (чорн. община/opština), названих за її центром:

НаселенняРедагувати

Населення Чорногорії за даними перепису 2011 р. становило 620 029 осіб, майже не змінившись порівняно з 2003 роком (620 145 осіб). У 2012 Чорногорію відвідало 1.439.500 туристів.

рік
перепису
населення густота
населення
(осіб на км2)
1921 311 341 22.5
1931 360 044 26.1
1948 377 189 27.3
1953 419 873 30.4
1961 471 894 34.2
1971 529 604 38.3
1981 584 310 42.3
1991 615 035 44.5
2003 620 145 44.9
2011 620 029 44.9

Етнічний складРедагувати

 
Найбільш чисельні національності за переписом 2011 року

За результатами останнього перепису, серед населення переважають чорногорці (45,0 %) та серби (28,7 %), проживають також босняки (8,7 %), албанці (4,9 %), мусульмани (3,3 %) та цигани (1,0 %).

Найбільш чисельні народи Чорногорії за переписом 2011 р.:

чисельність частка
чорногорці 278 865 44,98 %
серби 168 110 27,73 %
босняки 53 605 8,65 %
албанці 30 439 4,91 %
мусульмани 20 537 3,31 %
цигани 6 251 1,01 %
хорвати 6 021 0,97 %
інші 46 201 7,44 %
Розселення основних народів Чорногорії за переписом 2011 року
чорногорці серби босняки албанці

МоваРедагувати

Докладніше: Мови в Чорногорії
 
Найпоширеніші мови за переписом 2011 року

За переписом 2011 р. найпоширенішими рідними мовами населення Чорногорії були:

чисельність частка
сербська 265 895 42,88 %
чорногорська 229 251 36,97 %
боснійська 33 077 5,33 %
албанська 32 671 5,27 %
циганська 5 169 0,83 %
босняцька 3 662 0,59 %
хорватська 2 791 0,45 %
інша 47 513 7,68 %
Поширення мов у Чорногорії за переписом 2011 року
чорногорська сербська босняцька албанська

РелігіяРедагувати

 
Найпоширеніші релігії за переписом 2011 року

За даними перепису 2011 р. населення Чорногорії складалося з таких релігійних груп:

чисельність частка
православні 446 858 72,07 %
мусульмани 118 477 19,11 %
католики 21 299 3,44 %
інші 27 756 5,38 %
Поширення релігій у Чорногорії за переписом 2011 року
Православ'я Іслам Католицизм

КультураРедагувати

Природний і культурно-історичний район Котор
Natural and Culturo-Historical Region of Kotor [13]
Світова спадщина
Природний і культурно-історичний район Котор
42°46′00″ пн. ш. 19°13′00″ сх. д. / 42.766667000027773326565° пн. ш. 19.216667000027779721449° сх. д. / 42.766667000027773326565; 19.216667000027779721449
Країна   Чорногорія
Тип суверенна держава і країна
Критерії Cultural: i, ii, iii, iv
Об'єкт № 125
Зареєстровано: 1979 (3 сесія)

Чорногорія у Вікісховищі?

Захід і схід, православ'я і іслам, романський стиль і готика, бароко і абстракціонізм брали активну участь у формуванні зовнішнього та внутрішнього вигляду культури Чорногорії. Першими свідоцтвами про прояву людського генія на території Чорногорії можна вважати знайдені в печерах Червона Стіна, Біоче (каньйон річки Морача), Малішіна печера і Мідна скеля (каньйон річки Чеотіна) поселення з притаманними для бронзової доби культурними вишукуваннями. Розвиток суспільства, зародження іноземних відносин, сприяли становленню нового культурного середовища, головною ареною для вираження якої стало м. Котор. Його величні і витончені церкви і фортеця, громадські будинки і споруди, що збереглися до наших днів, нині внесені ЮНЕСКО в список всесвітньої спадщини, щоб подальше покоління могло вивчати історію. Крім того, не мало пізнавальних уроків піднесуть молоді, що успадкували ісламські традиції мечеті, наприклад, Хусейн-паші Боляніча в Плевля або світські будівлі, такі як, Будинок поміщика Реджепагіча в Плав'є, і, звичайно ж, численні монастирські комплекси Чорногорії: Морача, Півській монастир, високогірний монастир Острог, ввібрали в себе візантійські канони живопису та розпису.

МистецтвоРедагувати

 
Борис Драгоєвич, сучасний чорногорський художник

Cучасна художня творчість Чорногорії викликає непідробний інтерес поціновувачів мистецтва, до числа нових майстрів пензля, відносяться абстракціоністи Петар Лубарда, Міло Мілунович, Дадо Джурич, Бранко Пилипович-Філо, Войо Станіч, чиї роботи представлені не тільки в музеях Чорногорії, а й в найбільших галереях світу.

Література та театрРедагувати

Літературна сторінка культури Чорногорії пов'язана з створенням у другій половині XII століття перших писемних пам'яток: Літописи Попа Дукляніна і Євангелія Мирослава, саме з них починалося чорногорське слово. Новий виток розвитку культура Чорногорії отримала в XV столітті після впровадження в суспільство правителем Георгієм Черноєвичем і ієромонахом Макарієм — друкарського верстата, першою роботою набраної на якому стала книга «Октоїх первогласник». Наступні століття характеризуються появою нових літературних імен, у своїй творчості виражали непохитний дух чорногорського народу, до їх числа належить поет і доктор богослов'я Андрій Змаевич, письменники і правителі Петро I і Петро II Петровичей (Негошів), поети Рісто Раткович, Радован Зоговича, прозаїк Михайло Лалич та інші.

Кінець XIX століття став тріумфальним для чорногорського театру, твори місцевих та іноземних авторів з аншлагами проходили в п'яти театрах країни, після другої світової війни театр почав здавати свої позиції чорногорській, а точніше югославській кінематографічній культурі.

Транспорт і зв'язокРедагувати

 
Швидкістний потяг Чорногорських залізниць

Залізниця має два основних напрямки: на північ з Подгориці до сербського Белграда і Нікшича, а на південь від Подгориці до Бара. Міський транспорт в Чорногорії розвинений погано. Міжміські автобусні перевезення через зношеність транспорту та гористого рельєфу країни часто виконуються не за розкладом.

У країні функціонують два міжнародні аеропорти. Аеропорт Подгориця орієнтований в основному на регулярні рейси, а Тіват − на чартерні. Національний авіаперевізник Чорногорії — Montenegro Airlines виконує рейси в міста Європи, в основному Белград, Відень, Стамбул та Франкфурт.

У країні діють три стільникових оператора: m:tel, Црногорскі Телеком і Telenor.

ТуризмРедагувати

 
Светі-Стефан, мальовничий острів-курорт
 
Традиційна чорногорська їжа

Чорногорія може запропонувати широкий діапазон туристичних послуг: влітку це пляжний відпочинок на узбережжі Адріатичного моря, взимку — гірськолижні курорти. Найбільш популярні курорти Чорногорії: Будванська рів'єра, Свєті-Стефан, Петровац, Ада Бояна, Херцег-Нові, Ігало, Будва, Котор. Популярними серед іноземних туристів є Подгориця, Ульцинь і Цетинє. Багато туристів приїжджає до Чорногорії відвідати численні монастирі та церкви, зайнятися рафтінгом в гірських каньйонах.

Офіційна статистика Чорногорії свідчить, що з 2010 року кількість туристів в країні росте:[14]

Кількість туристів
Рік Кількість, млн
2010 1 262 985
2011 1 373 454
2012 1 439 500
2013 1 492 006
2014 1 517 376
 
Будва, один з головних туристичних напрямків

Попит на туристичні послуги у 2014 році був таким:

Типи відпочинку
Тип відпочинку Популярність
Пляжний відпочинок 90.3 %
Відпочинок у столиці 4.7 %
Гірський відпочинок 3.0 %
Інші туристичні місця 2.0 %

Більшість туристів приїжджає до країни з Росії та Сербії. Структура відвідувачів за 2014 рік (найсвіжіша офіційна статистика[14] на лютий 2016 року) була такою:

Відвідування за країнами
Країна %
Росія 30.0 %
Сербія 24.0 %
Інші країни 16.4 %
Боснія і Герцеговина 7.5 %
Україна 5.8 %
Косово 2.9 %
Білорусь 2.7 %
Польща 2.6 %
Франція 2.4 %
Німеччина 2.1 %
Чехія 1.9 %
Італія 1.7 %

СпортРедагувати

Проходять різні змагання з багатьох видів спорту. У футболі проводяться чемпіонати в декількох лігах. З літніх Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні Чорногорія виступає окремою збірною. У 2012 році в Лондоні першу в історії незалежної Чорногорії олімпійську нагороду принесла країні жіноча збірна з гандболу, вигравши срібло.

ПриміткиРедагувати

  1. [1]
  2. Stanovništvo Crne Gore prema polu, tipu naselja, nacionalnoj, odnosno etničkoj pripadnosti, vjeroispovijesti i maternjem jeziku po opštinama u Crnoj Gori. monstat.org. 
  3. а б Montenegro. International Monetary Fund. Процитовано 23 January 2018. 
  4. http://data.un.org/en/iso/me.html.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. 20 years of Ecological State of Montenegro: Main challenges and living up to set goals. www.gov.me. Процитовано 2016-01-02. 
  6. BJELOPAVLIĆI: BIKING THROUGH GARBAGE LAND - Living in Montenegro :). Living in Montenegro :) (en-US). Процитовано 2016-01-02. 
  7. Чорногорія стане кандидатом на вступ до Євросоюзу
  8. Чорногорія офіційно стала 29-м членом НАТО Deutsche Welle, 05.06.2017
  9. Prijedlog Rezolucije povodom 100-godišnjice "Podgoričke skupštine". Skupština Crne Gore (cnr). 
  10. Парламент Чорногорії скасував рішення 1918 року про приєднання до Сербії. www.eurointegration.com.ua (uk). Процитовано 2018-11-30. 
  11. НАТО запросив Чорногорію стати членом альянсу
  12. Росія стоїть за спробою перевороту в Чорногорії, — ЗМІ
  13. * Назва в офіційному англомовному списку
  14. а б Statistical Office of Montenegro - MONSTAT. monstat.org. Процитовано 2016-02-13. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати