Екваторіальна Гвінея

країна на заході Африки

Респу́бліка Екваторіа́льна Гвіне́я (ісп. República de Guinea Ecuatorial, порт. Guiné Equatorial) — країна на західному узбережжі екваторіальної частини Африки. Вона складається з Ріо-Муні (інша назва — Мбіні) на континенті і п'яти островів: Біоко (колишній Фернандо-По), Кориско, Великий та Малий Елобей і Аннобон. Сумарна площа країни 28 051 км². Столиця — місто Малабо на острові Біоко.

Республіка Екваторіальна Гвінея
ісп. República de Guinea Ecuatorial
фр. République de la Guinée Équatoriale
порт. República da Guiné Equatorial

Прапор Герб
Девіз: «Unidad, Paz, Justicia» (іспанською «Єдність, мир, справедливість»)
Гімн: Caminemos pisando la senda
Розташування Екваторіальної Гвінеї
Розташування Екваторіальної Гвінеї
Столиця Малабо
Найбільше місто Малабо
Офіційні мови іспанська[1], португальська[2]
Форма правління формально республіканська
Президент
Прем'єр-міністр
Теодоро Обіанг Нгема Мбасого
Франсіско Паскуаль Обама Асуе
Незалежність 12 жовтня 1968 р. (від Іспанії
Площа
 - Загалом 28 051 км² (141-й)
Населення
 - перепис 2020  1 454 789[3]
 - Густота 29,8/км²
ВВП (ПКС) 2019 р., оцінка
 - Повний $29 162 000 000 (135)
 - На душу населення $21 442 ([[Список країн за ВВП (ПКС) на душу населення|]])
Валюта африканський франк ([[Класифікація валют (ISO 4217)|XAF]])
Часовий пояс  (UTC+1)
Коди ISO 3166 GQ / GNQ / 226
Домен .gq
Телефонний код +240
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Екваторіальна Гвінея

Походження назви ред.

Екваторіальна — від географічного положення. Однак екватор не проходить через сухопутну територію країни, яка, проте, лежить по обидва його боки, оскільки її острів Аннобон знаходиться на північ, а материкова частина розташована на південь від екватора. Гвінея ж, у свою чергу, з мови сусу означає «жінки». Від португальських колоніалістів ця назва потрапила до інших європейських мов. За іншою версією, походить від берберського Akal n-Iguinawen, тобто «земля чорних».

Географія ред.

Держава знаходиться в Центральній Африці, частина території країни на суходолі на півночі межує з Камеруном (спільний кордон — 183 км); на півдні й сході — з Габоном (350 км). Острови й західне узбережжя омивається водами Гвінейської затоки Атлантичного океану.

  Камерун
Гвінейська
затока
 
  Габон

Континентальна Екваторіальна Гвінея являє собою територію приблизно прямокутної форми площею 26 017 км². Біля узбережжя розташовані маленькі острівці Кориско (площа 15,5 км²) і Великий і Малий Елобей (менше 2,5 км² разом). Біоко, який лежить біля узбережжя Камеруна, має площу близько 200 км². Вулканічний острів Аннобон має площу понад 18 км² і лежить південніше екватора за 640 км на південний захід від Біоко.

Флора представлена фікусами, мімозою, хлібними деревами та іншими дивами природи, а фауна багата слонами, леопардами, білками, кажанами і звичайно мавпами, а також іншими тропічними тваринами, які полюбляють цей природний зоопарк. Ліси Екваторіальної Гвінеї займають близько 60 % території країни

Історія ред.

Колоніальний період ред.

У 1472 році португальська експедиція під командуванням капітана Фернандо По відкрила острів в Гвінейській затоці, названий Фернандо-По (нині — острів Біоко). Колонізація острова португальцями розпочалася з 1592 року. У 1642—1648 роках островом намагалася оволодіти Нідерланди.

 
Поштова марка Іспанської Гвінеї (1924)

У 1778 році за договором Ель-Пардо Португалія передала острів і територію Ріо-Муні на континенті Іспанії. Однак іспанська експедиція, послана в Ріо-Муні, була знищена місцевим племенем бубі.

На початку XIX століття (1827 рік) острів Фернандо-По захопили англійці, заснувавши там місто Кларенс-Таун (нині — столиця Екваторіальної Гвінеї місто Малабо). У 1843 році іспанці відвоювали острів Фернандо-По, а в 1856 році завоювали територію Ріо-Муні. Плем'я бубі було витіснене в гори.

Плем'я бубі намагалося знищити іспанських колонізаторів в 1898 році, в Ріо-Муні, а потім, в 1906 році, на острові Фернандо-По. Обидва повстання були придушені іспанцями.

У 1959 році Фернандо-По і Ріо-Муні були оголошені заморськими провінціями Іспанії. У 1963 році Іспанській Гвінеї надано внутрішню автономію.

Період незалежності ред.

Під тиском визвольного руху 12 жовтня 1968 року проголошена незалежна республіка. Президентом став Франсиско Масіас Нгема.

У липні 1970 року президентським декретом розпущені всі партії і організації і створена Єдина національна партія трудящих, в яку було включено все доросле населення країни. У зовнішній політиці Нгема порвав стосунки з Іспанією і США (в 1970 році) і переорієнтувався на соціалістичні країни. У 1972 році він був проголошений довічним президентом країни. У 1973 році острів Фернандо-По був перейменований в острів Масіас-Нгема-Бійого.

3 серпня 1979 року в країні стався військовий переворот під проводом Теодоро Обіанга Нгеми Мбасого, колишнього заступника міністра оборони країни і племінника Масіаса Нгеми Бійого. Масіасу Нгема було пред'явлено звинувачення в 80 тисячах вбивств. Його було визнано винним в 500 вбивствах і засуджено до розстрілу. Так як населення Екваторіальної Гвінеї вірило, що Масіас є чаклуном і володіє надприродними силами, жоден із солдатів не погодився взяти участь у розстрілі. Для виконання судового вироку довелося спеціально викликати взвод марокканських найманців. Разом з п'ятьма сподвижниками Масіас був розстріляний. Острів Масіас-Нгема-Бійого був перейменований в острів Біоко. У 1979 року значна частина націоналізованої власності (плантації, підприємства, магазини тощо) були повернуті колишнім власникам. У листопаді 1979 року проголошена свобода приватного підприємництва. Незабаром були відновлені відносини з Іспанією і США, на шельфі почався видобуток нафти. У 1982 році прийнята нова конституція, що проголосила політичні свободи. Але в 1990-х роках проводилися масові арешти діячів опозиції, багато хто був убитий, встановлена фактично однопартійна диктатура.

Політична система ред.

Екваторіальна Гвінея за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

 
Теодоро Обіанг Нгема Мбасого, за даними американського журналу «Parade», станом на 2003 рік посідав шосте місце у десятці найгірших диктаторів сучасності.

Парламент ред.

Політичні партії ред.

На парламентських виборах 7 березня 1999 року до парламенту Екваторіальної Гвінеї пройшли наступні політичні партії:

Зовнішня політика ред.

Українсько-екваторіальногвінейські відносини ред.

Уряд Екваторіальної Гвінеї офіційно визнав незалежність України 17 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 18 травня 1992 року шляхом обміну нотами[4]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Екваторіальної Гвінеї, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[4]. Справами України в Екваторіальній Гвінеї відає українське посольство в Іспанії.

Державна символіка ред.

Адміністративно-територіальний поділ ред.

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 7 провінцій.

Збройні сили ред.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,3 тис. військовослужбовців[4]. Загальні витрати на армію склали 11 млн доларів США[4].

Економіка ред.

Екваторіальна Гвінея — сировинно-аграрна держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 25,7 млрд доларів США (104-те місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 50,2 тис. доларів (32-ге місце в світі, 1-ше в Африці)[4]. Промисловість разом із будівництвом становить 92 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 3 %; сфера обслуговування — 5 % (станом на 2006 рік)[4].

Надходження в державний бюджет Екваторіальної Гвінеї за 2006 рік склали 2,7 млрд доларів США, а витрати — 1,4 млрд; профіцит становив 93 %[4].

Країна потерпає через нерівномірний розвиток регіонів, нестабільну економіку і брак кваліфікованих кадрів (що частково є наслідок колоніальної епохи). Більша частина економічної допомоги надходить від іспанського уряду.

У 2012 році почалася реалізація проекту ГЕС «Сендже» на річці Веле силами британської компанії з українським корінням Duglas Alliance. Восени 2015 року відбулося перекриття річки Веле. Станом на початок 2020 року виконано 70 % робіт з будівництва гідроелектростанції[5].

Валюта ред.

Національною валютою країни слугує франк КФА.

Промисловість ред.

Головні галузі промисловості: харчова, нафтовидобувна і деревопереробна.

Гірнича промисловість ред.

У 2005 році видобуток нафти становив 153 млн барелів.

Енергетика ред.

За 2004 рік було вироблено 26 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год)[4].

У 2004 році споживання нафти склало 1,2 тис. барелів на добу, природного газу — 100 млн м³ (увесь внутрішнього виробництва)[4].

Агровиробництво ред.

У сільськогосподарському обробітку знаходиться 12 % площі держави[4]. Головні сільськогосподарські культури: кава, какао, банани, ананаси, маніок, кукурудза, арахіс, картопля.

У територіальних водах країни рибальством займаються іноземні флотилії.

Транспорт ред.

Туризм ред.

У 1996 році прибуток від іноземних туристів становив 3 млн доларів США[4].

Зовнішня торгівля ред.

Основні торговельні партнери Екваторіальної Гвінеї: США, Китай, Іспанія, Франція, Італія.

Держава експортує: нафта, какао, деревина. Основні покупці: США (24,5 %); Китай (22 %); Іспанія (11 %). У 2006 році вартість експорту склала 9 млрд доларів США[4].

Держава імпортує: промислові вироби, продукти харчування. Основні імпортери: США (24,5 %); Італія (20,5 %); Франція (12 %), Іспанія (10,5 %). У 2006 році вартість імпорту склала 2,5 млрд доларів США[4].

Торгівля з Україною ред.

У 2014 році товарообіг між Україною та Екваторіальною Гвінеєю, згідно з даними Держкомстату, становив 10,86 млн доларів США, тобто знизився на 21,8 % у порівнянні з 2013 роком, причому зазначений обсяг був еквівалентним обсягові українського експорту[6]. Лідируючі позиції в експортних поставках:

  • прилади фотографічні (2,7 млн доларів, 24,9 % експорту),
  • вироби з чорних металів (2,4 млн доларів, 22,1 %),
  • електричні машини (2,3 млн доларів, 21,2 %),
  • котли і машини (1,3 млн доларів, 12,0 %) та меблі (0,6 млн доларів, 5,5 %)[6].

Населення ред.

Населення держави у 2006 році становило 540 тис. осіб (160-е місце в світі). Густота населення: 17,3 осіб/км² (155-е місце в світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік народжуваність 35,6 ‰; смертність 15,1 ‰; природний приріст 20,5 ‰[4].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 41,7 % (0,11 млн чоловіків, 0,11 млн жінок);
  • дорослі (15—64 років) — 54,5 % (0,14 млн чоловіків, 0,15 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,8 % (0,009 млн чоловіків, 0,012 млн жінок).

Урбанізація ред.

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 45,7 %[4]. Головні міста держави: Малабо (297 тис. осіб), Бата (250 тис. осіб), Ебебіїн (37 тис. осіб), Аконібе (15 тис. осіб).

 
Малабо

Етнічний склад ред.

Головні етноси, що складають гвінейську націю: фанг — 85 %, бубі — 9,6 %.

Мови ред.

Державні мови: іспанська, французька, португальська.

Релігії ред.

Головні релігії держави: католицтво — 93,1 % населення, протестантизм — 3 %.

Охорона здоров'я ред.

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 49,5 року: для чоловіків — 48 років, для жінок — 51,1 року[4]. Смертність немовлят до 1 року становила 89,2 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 89 жителів; лікарями — 1 лікар на 3,6 тис. жителів (станом на 1995 рік)[4].

Освіта ред.

Рівень письменності в 2003 році становив 85,7 %: 93,3 % серед чоловіків, 78,4 % серед жінок[4]. У країні діє обов'язкова шкільна освіта протягом 8 років.

Витрати на освіту в 1996 році склали 1,7 % від ВВП, 3,9 % усіх державних громадських видатків[4].

У країні є університет, Національний Університет Екваторіальної Гвінеї, розташований у Малабо, з факультетом медицини, який знаходиться у Баті. Факультет Медицини підтримується урядом Куби. Іспанський національний університет дистанційного навчання має свої філії у Малабо та Баті.

Інтернет ред.

У 2006 році всесвітньою мережею Інтернет у Екваторіальній Гвінеї користувались 5 тис. осіб[4].

Культура ред.

У країні діють різноманітні культурні орґанізації (Іспано-гвінейський культурний центр та інші), головними завданнями яких є ліквідація безграмотності та культурне просування населення.

Архітектура ред.

Образотворче мистецтво ред.

Література ред.

Найвидатніші автори:

Театр ред.

Музика й танці ред.

Кінематограф ред.

Кухня ред.

Свята ред.

Національні свята
Дата Назва українською Місцева назва Примітки
1 січня Новий рік
15 серпня День Конституції
12 жовтня День Незалежності
10 грудня День прав людини
25 грудня Різдво

Наука ред.

Засоби масової інформації ред.

Спорт ред.

Примітки ред.

  1. http://guinea-equatorial.com/constitution.asp [Архівовано 2006-09-16 у Wayback Machine.] Конституція Республіки Екваториальна Гвінея
  2. http://www.cplp.org/Guiné-Equatorial.aspx?ID=258[недоступне посилання] CPLP official website
  3. https://web.archive.org/web/20170420050225/http://www.inege.gq/
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.
  5. Duglas Alliance завершила 70 % робіт з будівництва ГЕС в Екваторіальній Гвінеї. Архів оригіналу за 22 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020. 
  6. а б Україна та Екваторіальна Гвінея. [Архівовано 14 лютого 2016 у Wayback Machine.] — Посольство України в Іспанії.

Посилання ред.