Інтернет

Глобальна система з'єднаних комп'ютерних мереж.

Інтерне́т (від англ. Internet), міжнародна комп'ютерна мережа, всемере́жжя[1][2], (дослівно) міжмере́жа[3], міжмере́жжя[4][5][6][7] — всесвітня система сполучених комп'ютерних мереж, що заснована на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж, бо він складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Міжмережжя становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, як-от взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітнього павутиння (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.

Інтернет
Зображення
Дата створення / заснування 29 жовтня 1969
Наука, що вивчає об'єкт комунікативістикаd, медіазнавство і interaction scienced
Замінив Bildschirmtextd
Першовідкривач або винахідник Вінтон Серф і Роберт Еліот Кан
Відповідає Internet Protocol
Підтримується Вікіпроєктом WikiProject Internetd
CMNS: Інтернет у Вікісховищі
Часткова мапа мережі Інтернет станом на початок 2005 року. Проєкт Opte Project[en]
Кількість точок доступу до мережі Інтернет на 10000 жителів
Кількість користувачів Інтернету у відсотках від населення країни (2015 р.)

Станом на 2019 рік більшість населення Землі мали доступ до мережі Інтернет[8].

НазваРедагувати

У повсякденній мові слово інтерне́т (розм. іне́т) із малої літери найчастіше вживається в значенні Всесвітнього павутиння (Всемережжя) (всесвітня (глобальна) мере́жа, світова павути́на) та доступної в нім інформації, а не в значенні самої фізичної мережі Інтернет. Таке вживання можна пояснити паралелями з термінами «радіо» і «телебачення».

В україномовних джерелах поширений дослівний переклад з англійської — Міжмережжя (англ. inter — між, посеред та net — мережа, сітка). Також у неформальному та професійному середовищі трапляються терміни мере́жа, тене́та, не́трі.

СтруктураРедагувати

Інтернет не має централізованого управління, правил використання чи доступу. Кожна складова мережа встановлює свої власні стандарти. Централізовано визначаються правила використання адресного простору Інтернет-протоколу та системи доменних імен. Керує цим Інтернет-корпорація з присвоєння імен та номерів (англ. Internet Corporation for Assigned Names and Numbers, або ICANN), міжнародна некомерційна організація з головним офісом розташованим у США. Технічне обґрунтування та стандартизацію основних протоколів (IPv4 і IPv6) проводить Internet Engineering Task Force (IETF) — некомерційна організація, відкрита міжнародна спільнота проєктувальників, учених, мережевих операторів і постачальників послуг.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. У наш час Інтернет відіграє важливу роль у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до вебсайтів і багатьох систем (протоколів) передавання даних.

ІсторіяРедагувати

1962 року Джозеф Ліклайдер (19151990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA) висловив ідею Всесвітньої комп'ютерної мережі. 1969 року Міністерство оборони США започаткувало розробку проєкту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство DARPA запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта і Університету Каліфорнії у Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). У рамках проєкту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости та розвиватись, її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайтів оперативної пам'яті.

До 1971 року була розроблена перша програма для відправлення електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

На початку 1970-х років мережа об'єднувала близько 200 вузлів.

1973 року до мережі через трансатлантичний кабель були приєднані перші іноземні організації з Великої Британії та Норвегії — мережа стала міжнародною.

У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилання електронної пошти, тоді ж з'явилися перші списки поштових розсилок, групи новин і дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовано на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передавання даних, що були стандартизовані в 19821983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме 1983 року за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

Урядове фінансування магістральної мережі Національного наукового фонду США в 1980-х, а також приватне фінансування для інших комерційних магістральних мереж у всьому світі привело до участі в розробці нових мережевих технологій і злиття багатьох мереж. Комерціалізація в 1990-х міжнародної мережі привела до її популяризації та впровадження в практично кожен аспект сучасного життя людини.

1984 року була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з'явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), яка була утворена з дрібніших мереж, у тому числі відомими на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; визначення «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

1988 року було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

1989 року в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаний британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

1990 року мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. 1992 року компанія Sprint Corporation[en] вперше почала надавати послугу під'єднання до Internet за допомогою телефонної лінії та модема (англ. dial-up access)[9].

1991 року http-сервери стали доступні в Інтернеті, а 1993 року з'явився знаменитий веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

1995 року NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер переймались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.

Того самого року, тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. World Wide Web Consortium). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість наявних на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керівного центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано понад мільйон доменних імен. Інтернет став дуже поширеним засобом обміну інформацією.

1998 року Папа Римський Іван Павло II заснував Міжнародний день інтернету, який щорічно святкується 4 квітня[10], в Україні з 2001 року «День Інтернету» відзначається щорічно 14 грудня[11].

У наш час Інтернет став доступним не лише крізь комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною частиною життя у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

2000 року нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн осіб.

2004 року Інтернет нараховував 700 млн користувачів. Число сайтів, що становило в 1993 р. 26 тис., на той час перевищило 5 млн.

5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів.

На 2017 рік у світі нараховувалось 3,8 млрд користувачів всесвітньої мережі або 50 % населення Землі. Значно зросла кількість користувачів соцмереж і частка мобільних пристроїв у мережі[12].

Станом на листопад 2019 року в світі до інтернету під'єднано 4,1 млрд людей[13]. 48 % жінок користуються інтернетом, серед чоловіків відсоток вищий — 58 %. Рівень охоплення зріс на 5,3 % порівняно із 2018 роком. У 2019 році показник користування інтернетом зріс до 53,6 %. Найвищий рівень приєднання в Європі (82,5 %), а найнижчий — в Африці (28,2 %). Найбільший розрив між чоловіками і жінками — в Африці, в арабських країнах і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 3,6 млрд людей, все ще без інтернету.

Основи організації мережі ІнтернетРедагувати

Ключові принципи ІнтернетуРедагувати

Інтернет складається з багатьох мільонів корпоративних, наукових, урядових і домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був навмисно створений агностичним відносно фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передавання цифрових даних може передавати інтернет трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори працюють над сортуванням і перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У підсумку, між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно та без перешкод передаються від мережі до мережі всією планетою.

Сам протокол ІР був народжений у дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певне задання), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення завдань проєктування Інтернету». IETF і її робочі групи досі забезпечують розвиток протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для широкої участі та обговорень. Комітети цієї організації поширюють так звані документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). У цих документах даються технічні специфікації та точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету[en]. З 1992 року IETF, IAB і ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких і консультативних груп, що переймаються розвитком Інтернету.

Протоколи ІнтернетуРедагувати

Протокол — спосіб взаємодії, обміну даними між комп'ютерами при роботі у мережі. Щоби різні комп'ютери могли разом працювати, вони повинні «розуміти один одного», тобто використовувати однакові протоколи. Сукупність цих протоколів називають стеком протоколів TCP/IP.

Нижче в алфавітному порядку перелічено найпоширеніші мережеві протоколи відповідно до моделі OSI:

Окрім того, існує ціла низка нестандартизованих, але вже доволі поширених протоколів. Зазвичай, це протоколи децентралізованого обміну файлами та текстовими повідомленнями; на деяких із них побудовано цілі файлообмінні мережі. Це такі протоколи, як:

Служби мережі ІнтернетРедагувати

У наш час найпопулярнішими службами Інтернету є:

Служби доступу INTERNET до віддалених файлівРедагувати

Інформаційні архіви — «комп'ютерні бібліотеки», в яких зберігаються різноманітні матеріали та програми, що користуються тривалим попитом і часто-густо мають значний обсяг. Інформація в архівах зберігається у вигляді файлів, які залежно від їх тематичної спрямованості групуються в каталоги і підкаталоги, створюючи деревоподібну структуру (аналогічну файловій структурі операційних систем MS-DOS і UNIX). Каталог найвищого рівня називається кореневим каталогом архіву.

Основним завданням поштового сервера інформаційного архіву, є пересилання за запитами користувачів необхідних файлів засобами електронної пошти. У ході підготовки файлу до пересилання, поштовий сервер автоматично виконує (у разі потреби або за запитом користувача) операції архівування та кодування інформації. Поштові програмні сервери, що працюють з інформаційними архівами, можна розділити на три види:

  • файловий сервер;
  • FTPmail-сервер;
  • WAISmail-сервер.

Файловий сервер обслуговує лише один інформаційний архів і призначений тільки для автоматичного приймання запитів користувачів і видачі електронною поштою результатів їх виконання у вигляді файлів із текстовою інформацією, графічними продуктами, програмами тощо;

FTPmail-сервер дозволяє користувачу отримати файли з віддалених інформаційних архівів, що працюють у режимі FTP (File Transfer Protocol). Завдання FTPmail-серверу, складніші ніж файлового сервера. За запитом користувача сервер автоматично створює програму взаємодії з віддаленим архівом, проводить сеанс зв'язку та відсилає його результати замовнику електронною поштою;

Доступ до файлів віддалених комп'ютерів відбувається за протоколом передачі даних File Transfer Protocol (FTP). Багато загальнодоступних FTP-серверів дозволяють під час сеансу зв'язку отримати будь-які файли, які цікавлять користувача.

Довідково-пошуковий WAISmail-сервер (Wide Area Information Service) призначений для пошуку інформаційних архівів, що містять необхідні файли.

Послуги комп'ютерної мережі INTERNETРедагувати

INTERNET надає наступні основні види послуг:

  1. e-mail — електронна пошта;
  2. групи новин;
  3. списки поштової розсилки;
  4. доступ до файлів віддалених комп'ютерів;
  5. сеанси зв'язку з іншими комп'ютерами, під'єднаними до INTERNET;
  6. пошук інформації в базі даних в оперативному режимі;
  7. спілкування з іншими користувачами шляхом використання сервісу інтернет чату;
  8. доступ до інформаційної системи World Wide Web (WWW).

З додаткових послуг можна виділити:

  • широка передача MultiMedia;
  • RadioInternet;
  • розмовний конференційний зв'язок;
  • безпечні угоди;
  • відео-конференційний зв'язок;
  • бездротове з'єднання.

Формування назв телеконференційРедагувати

Імена телеконференцій мають ієрархічну структуру. Вищий рівень цієї структури називають ієрархіями телеконференцій. Ієрархії бувають територіальними — тоді їхні назви збігаються з позначеннями країн або переважних у цих країнах систем (наприклад, de, ukr, relcom). Також існують міжнародні ієрархії, найвідомішими з яких є:

  • comp — обговорення питань, пов'язаних із комп'ютерами і програмуванням;
  • news — обговорення програми обміну новинами, питання розвитку системи телеконференцій;
  • rec — відпочинок, хобі, захоплення;
  • sci — дискусії і обмін досвідом із різних наукових дисциплін;
  • soc — питання суспільного життя;
  • talk — обговорення дискусійних питань за інтересами;
  • misc — теми, що не входять у жоден із класів, або які одночасно охоплюють кілька класів;
  • biz — бізнес і альтернативна ієрархія.

Назви телеконференцій складаються з назви ієрархії та теми, зв'язаних крапкою (наприклад, телеконференція news.answers належить до ієрархії news і присвячена відповідям на питання, що найчастіше ставляться). Ця конференція має двокореневу назву. У разі необхідності, можуть формуватися трьох-, чотирьох- і п'ятирівневі назви. Зазвичай, в телеконференції Usenet заборонялося розміщати будь-яку комерційну інформацію, проте ця традиція була порушена. Внаслідок цього, сьогодні чимале місце в системі телеконференцій посідає відверта реклама. У комерційних групах новин розміщаються рекламні оголошення про купівлю, обмін чи продаж товарів і послуг.

Субкультура мережі ІнтернетРедагувати

Сучасний Інтернет має також дуже багато соціальних і культурних граней. Він є універсальним середовищем для спілкування, розваг і навчання. Так, за підсумками дослідження Оксфордського університету підлітки, які мали доступ до Інтернету, отримували вищі оцінки за тих, хто не мав доступу до інтернету[14].

За допомогою Інтернету стало можливо робити покупки та оплачувати послуги. Для багатьох людей Інтернет — спосіб заробітку. А загалом Інтернет — віддзеркалення сучасного суспільства та світосприйняття.

Одним із проявів субкультури Інтернету є День безпечного інтернету, що відзначається щорічно з 2004 року другого вівторка лютого.

Інтернет-спільнотиРедагувати

Інтернет пропонує широкі можливості для спілкування; в ньому легко знайти людей зі спільними інтересами, хобі та світоглядом. Окрім того, в мережі психологічно значно простіше спілкуватись, аніж при особистій зустрічі. Ці причини обумовлюють створення й активний розвиток інтернет-спільнот — груп людей зі спільними інтересами, які спілкуються переважно через Інтернет. Такі товариства поступово відіграють все важливішу роль у житті всього сучасного суспільства.

Інтернет-залежністьРедагувати

Зі зростанням популярності Інтернету стали проявлятись і негативні сторони його застосування. Зокрема, дехто настільки захоплюється віртуальним простором, що проводить за комп'ютером до 18 годин на добу. Таку залежність багато хто порівнює з тютюнокурінням чи наркоманією. Визначення інтернет-залежності звучить так: «Це наполегливе бажання вийти в Інтернет, перебуваючи off-line, і нездатність вийти з Інтернету, перебуваючи on-line». Згідно з даними різноманітних досліджень, на початку 2020-х, інтернет-залежними є близько 10 % користувачів у всьому світі. Фахівці вже розробили методики позбавлення від цієї залежності.

Інтернет-знайомстваРедагувати

Знайомства в Інтернеті зазвичай пов'язують із розвагами або пошуком чоловіка за кордоном. Обидва напрямки інколи стають своєрідною залежністю. Дуже зрідка можна знайти службу знайомств, що здійснює винятково серйозні знайомства для шлюбу, зокрема, знайомства для християн чи, взагалі, людей із узвичаєними поглядами на шлюб.

Групи новинРедагувати

Групи новин — загальнодоступні дискусійні форуми, як, наприклад, клуби за інтересами. Повідомлення утворюються у вигляді каталогів. Фізично інформація, що міститься в окремих групах новин, зберігається на серверах провайдерів, університетів, корпорацій тощо. Зазвичай, життєвий цикл повідомлень обмежений і вони знищуються через деякий час, — в іншому випадку сервери були би загромаджені ними протягом декількох місяців.

Користувачі INTERNET постійно відправляють у групи новин найрізноманітніші повідомлення. Приблизно протягом доби ці повідомлення через USENET надходять практично на всі вузли INTERNET для остаточного ознайомлення в групу новин. Група новин INTERNET — всесвітня розподілена дошка оголошень bulletin board systems.

Звичайна робота з групою новин полягає в наступному: спочатку користувач бачить перше повідомлення, потім відповідає на нього, згодом відповідає на запитання тощо. Таким чином можна прочитати все спілкування або тільки ті його частини, що вас цікавлять. Для контактування з групами новин були розроблені спеціальні програмні засоби, які призначені для роботи з повідомленнями, оскільки самі по собі тогочасні браузери не мали засобів доступу до повідомлень.

Найпоширенішою дошкою оголошень став USENET. USENET — всесвітня розподілена дошка оголошень (bulletin board system BBS). Користувачі INTERNET по всьому світу постійно відправляють у групи новин найрізноманітніші повідомлення та протягом доби ці повідомлення через USENET надходять майже на всі вузли INTERNET для загального ознайомлення. Зараз у мережі Usenet діє понад 15 тисяч груп новин, які відображають практично всі сторони сучасного життя. У телеконференціях можна зустріти документацію з найсучаснішого програмного забезпечення, статті відомих вчених, і нарешті все що завгодно. Телеконференціями (групами новин) свого часу називалися файлові ділянки на серверах, до яких мали доступ стосовно читання та запису всі охочі обмінюватися інформацією з певних тем.

Крім того, проводиться розповсюдження інформації за допомогою «закритих» телеконференцій типу Clarinet.

Всі телеконференції можуть бути модеровані (керовані) або немодеровані. Модеровані телеконференції можуть наповнюватися інформацією тільки визначеними особами — модераторами. Інші користувачі мережі можуть тільки читати цю інформацію. Модератори (конкретні особи) несуть відповідальність за зміст телеконференцій. Немодеровані телеконференції доступні для розміщення інформації будь-якими користувачами мережі. Модеровані телеконференції стали засобом висловлення думки модераторів, тобто керованим засобом масової інформації — електронними газетами. Прикладом однієї з найсерйозніших електронних газет, доступних у мережі INTERNET є ієрархія телеконференцій Clarinet, яка містить понад сотні груп новин, присвячених політичній, економічній, правовій, спортивній та іншим тематикам. Наповненням телеконференцій займається декілька інформаційних агентств, серед яких, наприклад, Reuters, API, UPI, NewsBytes.

Користувачі, які не можуть знайти групу новин за своїми інтересами, доклавши деяких зусиль, можуть створити свою власну групу новин.

ТролінгРедагувати

Докладніше: Тролінг

Тролінг — психологічний та соціальний феномен, що зародився в Інтернеті протягом 1990-х років. Інтернет-тролями, або просто тролями у Всесвітній мережі називають людей, які спеціально публікують провокаційні статті чи повідомлення (на форумах, у групах новин Usenet, у вікі-проєктах), завдання яких — викликати конфлікти між учасниками, флейм, образи тощо. Такі статті чи повідомлення також іноді називають тролями, а процес їх написання — тролінгом. Сьогодні будь-який популярний ресурс (форум, група новин, вікі-проєкт) стикається з цим явищем.

КіберпанкРедагувати

Докладніше: Кіберпанк

Інтернет, кіберпростір і віртуальна реальність знайшли свій відбиток і в сучасному мистецтві. Ще в середині 1980-х років сформувався особливий жанр наукової фантастики, що фокусується на комп'ютерах, високих технологіях і проблемах, що виникають у суспільстві у зв'язку із застосуванням плодів науково-технічного прогресу. Сюжетом творів даного жанру часто стає боротьба гакерів із могутніми корпораціями. Жанр набув широкої популярності в літературі, кінематографі, графічних творах (особливо аніме) та в комп'ютерних іграх. Сам термін «кіберпанк» придумав письменник Брюс Бетке, який 1983 року оприлюднив однойменне оповідання.

Цензура в мережі ІнтернетРедагувати

 
Рівень цензури в інтернеті за країнами
   Тотальна цензура
   Істотна цензура
   Вибіркова цензура
   Зміна ситуації
   Низький рівень чи взагалі відсутня цензура
   Немає даних

У деяких країнах є серйозні обмеження на функціювання мережі: на державному рівні блокується доступ до деяких вебсайтів.

КитайРедагувати

У Китаї діє так звана «Велика китайська інформаційна стіна», яка блокує ІР-адреси вебсайтів «сумнівного змісту». При цьому обов'язки блокувати такі вебсайти китайський уряд переклав на місцевих провайдерів. У громадських інтернет-кафе, де переважно користується інтернетом китайський робочий клас, люди повинні здати посвідчення особи перед тим, як сісти за комп'ютер.

Показовим є блокування сайту «Google», скасоване лише у січні 2006 року. Однак, згідно з домовленостями з китайським урядом, результати пошуків для китайських користувачів будуть «дещо обмежені». Заборонена у Китаї і Вікіпедія. Що цікаво, китайський уряд зробив це під приводом «боротьби з пропагандою насильства».

У липні 2011 року китайським урядом було видано нові постанови, які вимагають від кафе, пабів, книгарень та готелів Пекіну встановити програмне забезпечення для відстеження дій відвідувачів, які вирішили скористатися доступом до Інтернету через Wi-Fi. У разі невиконання цих вимог обумовлено штраф у $2300 або позбавлення ліцензії на ведення бізнесу. Вартість самого програмного забезпечення становить близько $3100. Подібна стратегія, а також ціна програмного пакета, змусила власників багатьох пекінських закладів відмовитися від надання своїм відвідувачам послуги безкоштовного WiFi[15].

Як відомо, Китай — світовий лідер із цензурування всесвітньої мережі. Крім закриття більше, ніж мільйона порнографічних сайтів, під повною або частковою забороною опинилося декілька надзвичайно популярних ресурсів: зокрема соціальна мережа Facebook, сервіс мікроблогів Twitter та відеохостинг YouTube[16].

Північна КореяРедагувати

Незважаючи на наявність каналів зв'язку з Інтернетом, Північна Корея не має на своїй території доступних серверів тенет; декілька вебсайтів, що належать північнокорейському урядові, фізично перебувають за межами країни (kcckp.net). Тим не менш, з 2004 року в КНДР працює електронна пошта, доступна обмеженому колу осіб. Водночас на території країни діє не зв'язана з Інтернетом власна комп'ютерна мережа «Кванмйон»[17].

ІранРедагувати

Починаючи з 3 грудня 2006 року для користувачів Ірану було закрито доступ до низки сайтів, серед яких Вікіпедія, YouTube, IMDb. Вважається, що це пов'язано з розгорнутою в країні кампанією боротьби зі «згубним впливом західної культури». У вересні 2012 Іран вийшов із Всесвітнього павутиння, замінивши його інтранетом[джерело?].

Український сегмент ІнтернетуРедагувати

Історія українського сегмента Інтернет починається 19 грудня 1990 року, коли Юрій Янківський (Yuri Yankovski) з Міжгалузевого Наукового Центру Технології Програмування «Технософт» (м. Київ, керівник Ігор Вельбицький) під'єднався до світової мережі Інтернет. На відміну від США, де Інтернет (NSFNET) фінансувався державою аж до 1995 року, проєкт Інтернет в Україні та в СРСР почався та розгортався без будь-якої державної підтримки. Роботи по доінтернетній мережі ОГАС академіка Глушкова спочатку активно блокувалися, а на початку буремних 1990-х повністю були закриті. Тому Інтернет і в Україні, і в Росії з'явився тільки завдяки зацікавленості інженерів і бажанню зламати інформаційні бар'єри. Влітку 1990 року інженер Демос/KIEA Дмитро Володін познайомився з комп'ютерним адміністратором університету Гельсінкі та, повернувшись до Москви, під'єднав Демос до Інтернет. Вже після першої платіжки за міжнародний зв'язок Москва-Гельсінкі стало зрозуміло, що або вікно в Інтернет треба закрити, або треба знайти ресурси для інтернет-мережі. Так з'явилась ідея інтернет-мережі Релком[ru], яка фактично дозволила всім учасникам інтернет-спільноти розподілити витрати на утримування Інтернет. «Технософт» (ts.kiev.ua) хоч і був зареєстрований у домені «UA», але на той час формально не існувало ані домену «UA», ані домену «RU». Тому Дмитро Володін (dvv) зробив відмітку про те, що електронну пошту до першого інтернет-вузла України слід надсилати через ussr.eu.net.

За практичної недоступності автоматичного телефонного зв'язку в країні, коли надіслати звичайний факс потребувало майже чотири години, можливість не тільки передати електронну пошту у світову мережу всього за 30 хвилин, а й брати участь у відкритих світових форумах Usenet, стала справжнім інформаційним проривом. Вже навесні 1991 року ts.kiev.ua формально набув статусу Інтернет-сервіс-провайдера (ISP), забезпечивши транзит Інтернету абонентам України, а до кінця 1991 року інтернет-вузол Технософт вже обслуговував користувачів Інтернету не тільки з Києва, а й з багатьох інших міст України.

Історія домену (так би мовити, «винятково українського», УАнет) інтернету починається восени 1991 року, коли українські фахівці розпочали переговори з IANA про виділення для України власного доменого імені, окремо від загального для всього колишнього Радянського Союзу доменого імені .su. 1 грудня 1992 року представник IANA Джонатан Постел делегує домен першого рівня коду країни .ua провідним українським Інтернет-фахівцям, обраним Інтернет-спільнотою — Олегові Волощуку й Ігорю Свиридову. Обов'язки адміністраторів виконувались на громадських засадах.

Дволітерний код країни UA встановлено міжнародним стандартом ISO 3166 для позначення географічної території, і не є засобом ідентифікації держави Україна та/або української нації.

У січні 1993 року у м. Славське проведено конференцію українських інтернет-фахівців, на якій було делеговано 27 регіональних доменів — для кожної з областей України та окремо для міст: Київ і Севастополь.

1995 року адміністратором .UA ccTLD делеговані цільові публічні домени COM.UA, GOV.UA, NET.UA. Домен GOV.UA призначений для обслуговування державних установ і організацій України, що здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України (government — уряд). Домен COM.UA делегований в інтересах бізнесу. Домени третього рівня в домені NET.UA делегуються юридичним особам, які зареєстровані на території України і декларують надання мережевих послуг на території України як провідний вид діяльності. Делеговані короткі (дволітерні) географічні домени-синоніми (km.ua = khmelnytsky.ua і ін.).

21 лютого 2001 року неформальне товариство UA NCG ухвалює створити ТОВ «Хостмайстер» — юридичну особу, основною метою якої є практичне втілення принципів діяльності адміністратора .UA ccTLD. Чинні адміністратори .UA ccTLD — Дмитро Кохманюк та Ігор Свиридов разом з іншими адміністраторами публічних доменів *.UA, входять до складу засновників товариства. Директором товариства призначений Борис Мостовий.

1 грудня 2002 року виповнилося 10 років з часу офіційного делегування Україні домену .UA. За 10 років у 51 публічному домені зареєстровано понад 100 тисяч доменних імен, а в домені .UA — понад 500 приватних доменних імен.

У березні 2009 року українська спільнота користувачів Інтернету (користувачі, які зробили більше, ніж один перегляд сторінки за березень 2009 року, і користувачі, які переглядали сторінки в березні і у попередньому місяці) становила 11,96 млн осіб, що на 9,4 % більше, ніж у лютому 2009 року.

У регіональному розподілі користувачів зі значним відривом перемагає Київ, на який припало 60,14 % усіх користувачів Інтернету в Україні. Далі йдуть Одеса (5,14 %), Харків (5,39 %), Дніпро (4,92 %), Донецьк (4,82 %), Львів (2,83 %), Крим (2,80 %), Запоріжжя (1,80 %). Загальна частка цих регіонів становила 24,9 %. На решту регіонів України припало 13,26 % користувачів.

Аутсайдерами за рівнем проникнення Інтернету згідно з даними березня 2009 року були Луцьк (0,18 %), Житомир (0,21 %), Чернівці (0,32 %) і Закарпаття (0,31 %)[18].

Станом на початок 2009 року, в домені України .ua (в тому числі з доменами другого, третього і т. д. рівнів) зареєстровано 390 197 імен[19].

У листопаді 2015 року в домені України .ua (разом з доменами другого, третього і т. д. рівнів) зареєстровано 556 148 імен[20].

Станом на вересень 2019 року, Україна посідала четверте місце серед усіх держав ЄС за кількістю FTTH/B-вузлів (Fiber To The Building — волоконно-оптичний кабель до будівлі) та FTTH (Fiber To The Home — волоконно-оптичний кабель безпосередньо до квартири/офісу) — 11,24 млн одиниць. Більше лише в Російській Федерації, Франції та Іспанії[21].

Економічні санкції проти ресурсів країни-агресораРедагувати

15 травня 2017 року Президент Порошенко своїм указом увів у дію рішення РНБО «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», який заборонив провайдерам надавати користувачам доступ до російських соцмереж «ВКонтакті» та «Однокласники», інтернет-порталу «Яндекс» (пошуковик і десятки супутніх сервісів), поштового сервісу Mail.Ru, а також до сайтів розробників антивірусів «Лабораторія Касперського» і «Dr.Web»[22]. 17 травня указ набув чинності і провайдери почали блокувати доступ: першими блокування впровадили мобільні оператори, за ними провайдери фіксованого доступу[23][24].

Указ викликав неоднозначну оцінку українського громадянського суспільства[25]. Є ті, хто вважає таке обмеження виправданим в умовах російської агресії проти України. Є противники заборони, які наголошують на неприпустимості досудового блокування інтернет-ресурсів. Міжнародні неурядові організації висловили занепокоєння указом Президента України (Human Rights Watch, Freedom House[26], «Репортери без кордонів»[27], Комітет захисту журналістів[28], Європейська федерація журналістів[29]). Генсек Ради Європи теж висловив свою стурбованість[30], тим часом як представники НАТО і ЄС визнали блокування російських інтернет-ресурсів питанням національної безпеки, яке превалює над питанням свободи слова[31][32].

У липні 2017 року у ВРУ було зареєстровано проєкти законів про блокування сайтів без рішення суду та встановлення спецобладнання в інтернет-провайдерів[33][34]. Офіс Уповноваженого з прав людини виступили разом із правозахисниками проти цих проєктів законів[35].

У вересні 2017 року СБУ було направлено до операторів, провайдерів телекомунікацій листи, в яких, з посиланням на статтю 25 Закону України «Про Службу безпеки України»,[36] рекомендувала обмежити доступ абонентам до ресурсів деструктивного характеру за наданим переліком. Тим часом провайдери та Інтернет Асоціація України не можуть отримати від СБУ відповіді щодо правових та технічних пояснень стосовно питань блокування.[37]

Після блокування 17 травня 2017 року російських сайтів через агресію Російської Федерації щодо України, їхній рейтинг різко почав знижуватися. Facebook вперше обійшов ВКонтакті[джерело?]. Частка пошуковика Гугл для україномовних сайтів піднялася до 82%, натомість частка Яндекса впала із 25 до 16% і продовжувала знижуватися, Мейл.ру охоплював менше 5%, решта — ще менше[38]. Вже за травень 2017, кількість українських відвідувачів російських сайтів зменшилася із 25 млн до 12 млн на день[39].

Цікаві фактиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. І. З. Адамова, к.е.н., М. І. Уграк, Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ-ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
  2. Оксана Тищенко, СИСТЕМНІ ВАДИ МОВИ ПІДРУЧНИКІВ ТА ПОСІБНИКІВ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ (НА МАТЕРІАЛІ РЕЦЕНЗОВАНИХ РУКОПИСІВ)
  3. Міжмережа. ts.profi.net.ua (укр). ТСКТ Тлумачний словник комп'ютерних технологій. Процитовано 2020-11-11. 
  4. Велика Сіть (Інтернет, Міжмережжя) як певне філософське узагальнення поняття Великий Степ. www.science-community.org (ru). Процитовано 2020-01-18. 
  5. Є. А. КАРПІЛОВСЬКА ТЕНДЕНЦІЇ ОНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. web.archive.org. 2014-03-22. Процитовано 2020-01-18. 
  6. Карпіловська Є.А. Семантико-прагматична диференціація словотворчих ресурсів мови: своє і засвоєне — Донецький лінгвістичний портал. mova.dn.ua. Процитовано 2020-01-18. 
  7. Марія Удуд МЕРЕЖА ЯК СУЧАСНА ФОРМА СПІЛКУВАННЯ Архівовано 28 грудня 2013 у Wayback Machine.
  8. ООН: 4,1 мільярда людей у світі підключені до інтернету. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-08-25. 
  9. H-Net Discussion Networks – SprintLink Commercial Availability Announced. h-net.msu.edu (en). 31 July 1992. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 9 липня 2019. 
  10. Сьогодні – Міжнародний день інтернету УНН - Українські Національні Но…. archive.is. 2012-09-14. Процитовано 2020-01-18. 
  11. Неофіційна газета Київського університету. web.archive.org. 2005-12-15. Процитовано 2020-01-18. 
  12. Соцмережі стали на 21% популярнішими за 2016 рік - дослідження. WaybackMachine (uk). 2017-01-21. Процитовано 2020-01-18. 
  13. ООН: Более половины жителей Земли пользуется интернетом. Телеграф (ru). Процитовано 2020-01-18. 
  14. Інтернет корисний для підлітків. Учні, які користуються Нетом отримують вищі оцінки. web.archive.org. 2020-01-18. Процитовано 2020-01-18. 
  15. Jacobs A. (25.07.2011). China Steps Up Web Monitoring, Driving Many Wi-Fi Users Away. New York Times. 
  16. У Китаї черговий раз посилять інтернет-цензуру. Архів оригіналу за 8 листопада 2011. Процитовано 6 квітня 2012. 
  17. www.russ.ru Станислав Варивода. Северная Корея: "красный" Интернет с душком капитализма. old.russ.ru. Процитовано 2020-01-18. 
  18. Кількість користувачів Інтернету в Україні зросла до 12 мільйонів (reactor.org.ua, 6 квітня 2009). Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 20 червня 2009. 
  19. http://www.hostmaster.net.ua/news/?pr20090112
  20. Hostmaster Ltd.. Hostmaster Ltd. (uk). Процитовано 2020-01-18. 
  21. Фіксований доступ до інтернету в Україні. Чи потрібне державне регулювання?. Media Business Reports (uk). Процитовано 2021-10-05. 
  22. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №133/2017 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-01-25. 
  23. Набув чинності указ Порошенка про санкції щодо російських соцмереж, мовників і порталів. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  24. «Воля» почала блокування російських інтернет-ресурсів. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  25. Заборона доступу до «ВКонтакте», «Однокласників», «Яндексу» та Mail.ru: коли, як і для кого. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  26. У Freedom House занепокоєні указом президента щодо блокування російських інтернет-ресурсів. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  27. Німецький офіс «Репортерів без кордонів» назвав блокування російських інтернет-ресурсів наступом на свободу слова та інформації. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  28. Комітет захисту журналістів назвав антидемократичним рішення заборонити російські медіа в Україні. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  29. На Конгресі ЄФЖ звернули увагу на заборону російських соцмереж в Україні – НСЖУ. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  30. Блокування інтернет-ресурсів йде врозріз із розумінням свободи слова – Рада Європи. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  31. Обмеження інтернету в Україні — гасіння вогнища вогнем і все ж цензура. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  32. Столтенберг підтвердив позицію НАТО щодо заборони російських соцмереж в Україні. detector.media (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  33. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-01-25. 
  34. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-01-25. 
  35. Заява Уповноваженого з прав людини, УГСПЛ і ХПГ щодо проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інформаційної безпеки України» (№ 6688) - Ombudsman. www.ombudsman.gov.ua. Процитовано 2018-01-25. 
  36. Лист № 199 від 08.12.2017 Голові СБУ щодо надання інформації стосовно правових підстав направлення листів з рекомендаціями забезпечити обмеження доступу абонентам до певних Інтернет-ресурсів. inau.ua (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  37. Лист № 165 від 26.09.2017 Заступнику Голови СБУ щодо прохання ТОВ "НетАссіст" надати правові та технічні пояснення щодо ситуації з вимогою блокування деяких ресурсів мережі Інтернет. inau.ua (uk). Процитовано 2018-01-25. 
  38. Завдяки санкціям Google суттєво збільшив свою частку в пошуковому трафіку українських сайтів. Watcher (uk). Процитовано 2021-09-17. 
  39. Кількість українських відвідувачів російських сайтів впала з 25 млн до 12 млн на день

ПосиланняРедагувати

Навчальні ресурсиРедагувати

  • Портал знань — Відкритий навчальний курс «Мережа Internet та її сервіси»

Організації, котрі займаються розвитком Інтернету та мережРедагувати

СтатистикаРедагувати

ІсторіяРедагувати

РізнеРедагувати