Географія Екваторіальної Гвінеї

Географія Екваторіальної Гвінеї
	Географічне положення Екваторіальної Гвінеї
Географічне положення
Континент	Африка
Регіон	Центральна Африка
Координати	2°00′ пн. ш. 10°00′ сх. д. / 2.000° пн. ш. 10.000° сх. д.
Територія
Площа	28051 км² (146-те)
• суходіл	100 %
• води	0 %
Морське узбережжя	296 км
Державний кордон	528 км
Рельєф
Тип	рівнинно-гористий
Найвища точка	гора Піко-Базіле (3008 м)
Найнижча точка	Атлантичний океан (0 м)
Клімат
Тип	екваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Беніто ( км)
Найбільше озеро	[[_]] ( км²)
Інше
Природні ресурси	вуглеводні, деревина, золото, боксити, алмази, руди кольорових металів, будівельні матеріали,
Стихійні лиха	штормові вітри, паводки, активний вулканізм
Екологічні проблеми	забруднення вод, знеліснення

Екваторіальна Гвінея — центральноафриканська країна, що знаходиться в центральній частині континенту, на островах і східному узбережжі Гвінейської затоки . Загальна площа країни 28 051 км² (146-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 28 051 км², а на поверхню внутрішніх вод — 0 км²^[1]. Площа країни трохи менша ніж площа Київської області України.

Назва

Офіційна назва — Республіка Екваторіальна Гвінея, Екваторіальна Гвінея (ісп. República de Guinea Ecuatorial, Guinea Ecuatorial; фр. République de Guinée équatoriale, Guinee Equatoriale)^[2]. Назва країни походить географічного положення по обидва боки від екватору (острів Аннобон лежить у Південній півкулі), проте сама лінія не проходить її територією. Топонім Гануа, Гінья (Ganua, Ginya) зустрічається на картах XIV століття^[3]^[2]. У сучасному вигляді, Гвінея (порт. Guinea) уведений у XV столітті португальськими мореплавцями на означення усіх африканських земель на південь від Сахари, від них він потрапив до інших європейських мов^[3]. З мови сусу топонім перекладається як жінки, за іншою версією, походить від бербер. Akal n-Iguinawen, що означає Земля німих, тобто варварів, що не розуміють берберської^[3]. Колишня колоніальна назва до 1968 року — Іспанська Гвінея^[3].

Історія дослідження території

Географічне положення

Карта континентальної частини Екваторіальної Гвінеї від ООН (англ.)

Карта острівної частини Екваторіальної Гвінеї від ООН (англ.)

Екваторіальна Гвінея — центральноафриканська країна, що межує з двома іншими країнами: на півночі — з Камеруном (спільний кордон — 183 км), на сході й півдні — з Габоном (345 км). Загальна довжина державного кордону — 528 км^[1]. Екваторіальна Гвінея омивається водами заток Біафра (північ) і Кориско (південь) Гвінейської затоки Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 296 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[4]^[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя^[5]^[1].

Крайні пункти

Докладніше: Крайні точки Екваторіальної Гвінеї

Час

Докладніше: Час в Екваторіальній Гвінеї

Час в Екваторіальній Гвінеї: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)^[6].

Геологія

Докладніше: Геологія Екваторіальної Гвінеї

Див. також: Гідрогеологія Екваторіальної Гвінеї

Корисні копалини

Докладніше: Корисні копалини Екваторіальної Гвінеї

Надра Екваторіальної Гвінеї багаті на ряд корисних копалин: нафту, природний газ, золото, боксити, алмази, тантал, пісок, гравій, каолін^[7].

Сейсмічність

Докладніше: Сейсмічність Екваторіальної Гвінеї

Вулканізм

Див. також: Вулкани Екваторіальної Гвінеї

Рельєф

Докладніше: Рельєф Екваторіальної Гвінеї

Середні висоти — 577 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Піко-Базіле (3008 м).

Рельєф Екваторіальної Гвінеї
Рельєф Екваторіальної Гвінеї
Супутниковий знімок поверхні країни
Піко-Басіле

Узбережжя

Острови

Докладніше: Острови Екваторіальної Гвінеї

Клімат

Докладніше: Клімат Екваторіальної Гвінеї

Територія Екваторіальної Гвінеї лежить у екваторіальному кліматичному поясі^[8]. Цілий рік панують екваторіальні повітряні маси^[9]. Цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні, значно менші за добові^[9]. превалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, майже щодня по обіді йдуть дощі, часто зливи з грозами^[9].

Сонячна радіація (англ.)

Екваторіальна Гвінея не є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO)^[10].

Внутрішні води

Докладніше: Гідрографія Екваторіальної Гвінеї

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 26 км³^[1]. Дані про площу зрошуваних земель в країні, станом на 2012 рік, відсутні.

Естуарій Беніто (Мбіні)

Річки

Докладніше: Річки Екваторіальної Гвінеї

Річки країни несуть свої води до Гвінейської затоки Атлантичного океану.

Озера

Докладніше: Озера Екваторіальної Гвінеї

Болота

Докладніше: Болота Екваторіальної Гвінеї

Ґрунтові води

Ґрунти

Докладніше: Ґрунти Екваторіальної Гвінеї

Рослинність

Докладніше: Флора Екваторіальної Гвінеї

Земельні ресурси Екваторіальної Гвінеї (оцінка 2011 року):

придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 10,1 %,
- орні землі — 4,3 %,
- багаторічні насадження — 2,1 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 3,7 %;
землі, зайняті лісами і чагарниками — 57,5 %;
інше — 32,4 %^[1].

Див. також: Ліси Екваторіальної Гвінеї

Тваринний світ

Докладніше: Фауна Екваторіальної Гвінеї

Зоогеографічно територія країни належить до Західноафриканської підобласті Ефіопської області^[9].

Див. також: Ссавці Екваторіальної Гвінеї, Птахи Екваторіальної Гвінеї та Риби Екваторіальної Гвінеї

Охорона природи

Докладніше: Природно-заповідний фонд Екваторіальної Гвінеї

Екваторіальна Гвінея є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
Конвенції з міжнародного морського права,
Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
Монреальського протоколу з охорони озоновогошару,
Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[11].

Стихійні лиха та екологічні проблеми

Докладніше: Екологія Екваторіальної Гвінеї

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: штормові вітри; несподівані паводки; активний вулканізм на острові Біоко, вулкан Санта-Ізабель (3007 м) востаннє вивергався 1923 року^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

невідповідність питної води санітарним нормам;
знеліснення.

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Екваторіальної Гвінеї можна розділити на 3 райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

Острів Біоко.
Мбіні.
Острів Аннобон.

Див. також: Екорегіони Екваторіальної Гвінеї

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Equatorial Guinea, Geography. Factbook.
↑ ^а ^б Котляков В. М., 2006.
↑ ^а ^б ^в ^г Поспелов Е. М., 2001.
↑ Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
↑ ^а ^б Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 24 June. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
↑ Африка // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
↑ ^а ^б ^в ^г ФГАМ, 1964.
↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
↑ Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література

Українською

Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
Екваторіальна Гвінея // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

(англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською

(рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
(рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
(рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
(рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
(рос.) Экваториальная Гвинея // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 2. К-Я сторінок = 671.}}
(рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
(рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
(рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
(рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
(рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
(рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
(рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
(рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
(рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
(рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
(рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
(рос.) Экваториальная Гвинея // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Екваторіальної Гвінеї

Вікісховище : Атлас Екваторіальної Гвінеї.

Карти Екваторіальної Гвінеї : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
Equatorial Guinea : [англ.] : [арх. 12 березня 2019] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 24 June. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
Добірка публікацій про Екваторіальну Гвінею : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.

[FOOTNOTEEquatorial_GuineaGeography._Factbook-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Equatorial Guinea, Geography. Factbook.

[FOOTNOTEКотляков_В._М.2006-2] а ^б Котляков В. М., 2006.

[FOOTNOTEПоспелов_Е._М.2001-3] а ^б ^в ^г Поспелов Е. М., 2001.

[unclos-4] Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

[unclos7-5] а ^б Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

[thetimenow-6] Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 24 June. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.

[ГЕС3-7] Африка // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.

[FOOTNOTEАтлас._Географія_материків_і_океанів2014-8] Атлас. Географія материків і океанів, 2014.

[FOOTNOTEФГАМ1964-9] а ^б ^в ^г ФГАМ, 1964.

[WMO-members-10] Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.

[ramsar-11] Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]