Комітет Світової спадщини ЮНЕСКО
Комітет світової спадщини ЮНЕСКО (англ. Intergovernmental Committee for the Protection of the World Cultural and Natural Heritage (World Heritage Committee) є підрозділом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що вповноважений додавати пам'ятки до списку Світової спадщини UNESCO та вилучати їх. Відповідальний за імплементацію Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини, Комітет розпоряджається коштами Фонду всесвітньої спадщини, зокрема, надає їх країнам-учасникам Конвенції. Він має останнє слово щодо того, чи внесено об’єкт до Списку всесвітньої спадщини. Комітет розглядає звіти про стан збереження вписаних об'єктів і просить держави-учасниці вжити заходів, якщо об'єкти не керуються належним чином. Він також приймає рішення про внесення або виключення об'єктів у Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою.
Комітет складає 21 представник від суверенних держав[1], обрані на шостирічний термін Генеральною Конференцією[2]. Однак багато обраних членів Комітету добровільно скорочували для себе цей термін до 4 або 2 років. Усі члени, обрані на 17-й (2009 рік) та 18-й (2011 рік) Генеральних асамблеях, вирішили скоротити собі термін повноважень до 4 років.
Місія ред.
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) прагне заохочувати виявлення, охорону та збереження культурної та природної спадщини в усьому світі, яка вважається надзвичайною цінністю для людства. Це втілено в міжнародному договорі під назвою Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, прийнятому ЮНЕСКО в 1972 році.
Місія:
- Заохочувати країни підписати Конвенцію про всесвітню спадщину та забезпечити охорону їхньої природної та культурної спадщини;
- Заохочувати держави-учасниці Конвенції номінувати об'єкти на своїй національній території для включення до Списку всесвітньої спадщини;
- Заохочувати держави-учасниці розробити плани управління та створити системи звітності про стан збереження їхніх об'єктів Всесвітньої спадщини;
- Допомагати державам-учасницям охороняти об'єкти всесвітньої спадщини, надаючи технічну допомогу та професійну підготовку;
- Надавати невідкладну допомогу об’єктам Всесвітньої спадщини, які знаходяться в безпосередній небезпеці;
- Підтримка діяльності держав-учасниць щодо підвищення обізнаності громадськості щодо збереження Всесвітньої спадщини;
- Заохочувати участь місцевого населення у збереженні їх культурної та природної спадщини;
- Заохочувати міжнародне співробітництво у збереженні нашої світової культурної та природної спадщини.
Сесії ред.
Комітет проводить щорічні сесії з метою розгляду стану Світової спадщини, заходів щодо її захисту, долучення нових об'єктів тощо[2]. Серед заходів, що спрямовані на порятунок об'єктів — занесення їх до списку Світової спадщини під загрозою знищення та субсидії на відновлювальні роботи. Відповідальність за збереження пам'яток несуть суверенні держави, на території яких вони розташовані. В випадку продовження дій, що руйнують цінність об'єктів, або їх фізичного зникнення відбувається вилучення зі списку Світової спадщини. Наявність таких об'єктів є не лише питанням престижу країни, але й її туристичної привабливості. Двічі Комітет світової спадщини вилучав об'єкти зі списку, як такі, що втрачені.
Позачергові сесії виділені та мають скорочення (пс)
| Сесії | Рік | Дати | Місце проведення | Країна | Примітки[3] |
|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 1977 | 27 червня - 1 липня | Париж |  Франція
|
Затверджені перші дванадцять номінованих об'єктів |
| 2 | 1978 | 5 - 8 вересня | Вашингтон |  США
|
Кількість зросла до 57, серед них — перший об'єкт на території СРСР, Біловезька пуща |
| 3 | 1979 | 22 - 26 жовтня | Каїр і Луксор |  Єгипет
|
|
| 4 | 1980 | 1 - 5 вересня | Париж | Франція
|
Кількість об'єктів у списку подолала межу в 100 записів |
| 1 пс | 1981 | 10 - 11 вересня | Париж | Франція
|
|
| 5 | 1981 | 26 - 30 жовтня | Сідней | .svg){kind=small} Австралія
|
|
| 6 | 1982 | 13 - 17 грудня | Париж | Франція
|
|
| 7 | 1983 | 5 - 9 грудня | Флоренція |  Італія
|
|
| 8 | 1984 | 29 жовтня - 2 листопада | Буенос-Айрес |  Аргентина
|
|
| 9 | 1985 | 2 - 6 грудня | Париж | Франція
|
|
| 10 | 1986 | 24 - 28 листопада | Париж | Франція
|
|
| 11 | 1987 | 7 - 11 грудня | Париж | Франція
|
|
| 12 | 1988 | 5 - 9 грудня | Бразиліа |  Бразилія
|
|
| 13 | 1989 | 11 - 15 грудня | Париж | Франція
|
|
| 14 | 1990 | 7 - 12 грудня | Банфф | .svg){kind=small} Канада
|
Перші об'єкти на території України: Свята Софія та Києво-Печерська лавра |
| 15 | 1991 | 9 - 13 грудня | Карфаген |  Туніс
|
|
| 16 | 1992 | 7 - 14 грудня | Санта-Фе | США
|
|
| 17 | 1993 | 6 - 11 грудня | Картагена |  Колумбія
|
|
| 18 | 1994 | 12 - 17 грудня | Пхукет |  Таїланд
|
Резервація орикса в Омані через 13 років стане першим об'єктом вилученим зі списку |
| 19 | 1995 | 4 - 9 грудня | Берлін |  Німеччина
|
|
| 20 | 1996 | 2 - 7 грудня | Мерида |  Мексика
|
Список подолав рубіж у 500 записів |
| 2 пс | 1997 | 29 жовтня | Париж | Франція
|
|
| 21 | 1997 | 1 - 6 грудня | Неаполь | Італія
|
|
| 22 | 1998 | 30 листопада - 5 грудня | Кіото |  Японія
|
Історичний центр Львова став другою пам'яткою Світової спадщини на теренах України |
| 3 пс | 1999 | 12 липня | Париж | Франція
|
|
| 4 пс | 1999 | 30 жовтня | Париж | Франція
|
|
| 23 | 1999 | 29 листопада - 4 грудня | Марракеш |  Марокко
|
|
| 24 | 2000 | 27 листопада - 2 грудня | Кернс | Австралія
|
|
| 5 пс | 2001 | 1 листопада | Париж | Франція
|
|
| 25 | 2001 | 11 - 16 грудня | Гельсінкі |  Фінляндія
|
|
| 26 | 2002 | 24 - 29 червня | Будапешт |  Угорщина
|
|
| 6 пс | 2003 | 17 - 22 березня | Париж | Франція
|
|
| 27 | 2003 | 30 червня - 5 липня | Париж | Франція
|
|
| 7 пс | 2004 | 6 - 11 грудня | Париж | Франція
|
|
| 28 | 2004 | 28 червня - 7 липня | Сучжоу |  КНР
|
|
| 29 | 2005 | 10 - 17 липня | Дурбан |  ПАР
|
Визнання отримала Геодезична дуга Струве, деякі пункти якої є на території України |
| 30 | 2006 | 8 - 16 липня | Вільнюс |  Литва
|
|
| 8 пс | 2007 | 24 жовтня | Париж | Франція
|
|
| 31 | 2007 | 23 червня - 1 липня | Крайстчерч |  Нова Зеландія
|
Букові праліси Карпат з України та Словаччини ввійшли до списку як природний об'єкт |
| 32 | 2008 | 2 - 10 липня | Квебек | Канада
|
|
| 33 | 2009 | 22 - 30 червня | Севілья |  Іспанія
|
Долина Ельби в Дрездені вилучена після будівництва мосту, що порушив її ландшафт |
| 9 пс | 2010 | 14 червня | Париж | Франція
|
|
| 34 | 2010 | 25 липня - 3 серпня | Бразиліа | Бразилія
|
|
| 10 пс | 2011 | 9 листопада | Париж | Франція
|
|
| 35 | 2011 | 19 - 29 червня | Париж | Франція
|
Світової спадщиною визнана Резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях |
| 36 | 2012 | 25 червня - 5 липня | Санкт-Петербург |  Росія
|
|
| 37 | 2013 | 17 - 27 червня | Пномпень |  Камбоджа
|
Херсонес Таврійський і дерев'яні церкви Карпатського регіону доповнили список |
| 38 | 2014 | 15 - 25 червня | Доха |  Катар
|
Кількість пам'яток перевищила 1000[4] |
| 11 пс | 2015 | 19 листопада | Париж | Франція
|
|
| 39 | 2015 | 28 червня - 8 липня | Бонн | Німеччина
|
|
| 40 | 2016 | 10 - 20 липня | Стамбул |  Туреччина
|
|
| 12 пс | 2017 | 15 листопада | Париж | Франція
|
|
| 41 | 2017 | 2 - 12 липня | Краків |  Польща
|
|
| 42 | 2018 | 24 червня - 2 липня | Манама |  Бахрейн
|
|
| 13 пс | 2019 | 28 листопада | Париж | Франція
|
|
| 43 | 2019 | 30 червня - 10 липня | Баку |  Азербайджан
|
|
| 14 пс | 2020 | 2 листопада | Онлайн зустріч | ||
| 15 пс | 2021 | 29 березня | Онлайн зустріч | ||
| 16 пс | 2021 | 26 листопада | Париж | Франція
|
|
| 44 | 2021 | 16 - 31 липня | Фучжоу | КНР
|
|
| 45 | 2022 | 19 - 30 червня | Казань | Росія
|
Відкладено |
Список членів Правління ред.
| Афганістан (2019 – 2023) | Ангола (2021-2025) |
| Аргентина (2019 – 2023) | Вірменія (2021-2025) |
| Бенін (2019 – 2023) | Австрія (2021-2025) |
| Бразилія (2019 – 2023) | Азербайджан (2021-2025) |
| Демократична Республіка Конго (2019 – 2023) | Ботсвана (2021-2025) |
| Домініканська Республіка (2019 – 2023) | Чилі (2021-2025) |
| Франція (2019 – 2023) | Китай (2021-2025) |
| Німеччина (2019 – 2023) | Конго (2021-2025) |
| Гана (2019 – 2023) | Острови Кука (2021-2025) |
| Гвінея (2019 – 2023) | Джибуті (2021-2025) |
| Угорщина (2019 – 2023) | Єгипет (2021-2025) |
| Італія (2019 – 2023) | Гренада (2021-2025) |
| Кенія (2019 – 2023) | Гаїті (2021-2025) |
| Киргизстан (2019 – 2023) | Ісландія (2021-2025) |
| М'янма (2019 – 2023) | Індія (2021-2025) |
| Намібія (2019 – 2023) | Японія (2021-2025) |
| Нідерланди (2019 – 2023) | Йорданія (2021-2025) |
| Пакистан (2019 – 2023) | Кувейт (2021-2025) |
| Польща (2019 – 2023) | Литва (2021-2025) |
| Республіка Корея (2019 – 2023) | Мексика (2021-2025) |
| Російська Федерація (2019 – 2023) | Парагвай (2021-2025) |
| Саудівська Аравія (2019–2023) | Філіппіни (2021-2025) |
| Сенегал (2019 – 2023) | Сент-Люсія (2021-2025) |
| Сербія (2019 – 2023) | Південна Африка (2021-2025) |
| Іспанія (2019 – 2023) | Туреччина (2021-2025) |
| Швейцарія (2019 – 2023) | Об'єднана Республіка Танзанія (2021-2025) |
| Таїланд (2019 – 2023) | В'єтнам (2021-2025) |
| Того (2019 – 2023) | |
| Туніс (2019 – 2023) | |
| Об’єднані Арабські Емірати (2019–2023) | |
| Україна (2023 — 2027) | |
| Уругвай (2019 – 2023) |
Поточний склад Комітету ред.
| Інформація в цьому розділі застаріла. (серпень 2018) |
До складу Бюро входять сім держав-учасниць, які щорічно обираються Комітетом: голова, п’ять заступників голови та доповідач. Бюро Комітету координує роботу Комітету, встановлює дати, години та порядок проведення засідань.
На початок 2016 року до Комітету світової спадщини входять 21 представник таких країн-учасниць: Ангола, Азербайджан, Буркіна-Фасо, В'єтнам, Зімбабве, Індонезія, Казахстан, Республіка Корея, Куба, Кувейт, Ліван, Перу, Польща, Португалія, Танзанія, Туніс, Туреччина, Філіппіни, Фінляндія, Хорватія, Ямайка. Більшість із них мають мандат до 2017 року. На сесії, проведення якої планується у Стамбулі в липні 2016 року, головуватиме Лейла Улкер (Lale Ülker) з Туреччини, доповідачем має бути кореянка Юджін Йо (Eugene Jo), заступниками голови комітету є представники Лівану, Перу, Польщі, Танзанії та Філіппін[5].
За 2022 рік до Комітету світової спадщини входять 21 представник таких країн-учасниць: Аргентина, Бельгія, Болгарія, Єгипет, Ефіопія, Греція, Індія, Італія, Японія, Малі, Мексика, Нігерія, Оман, Катар, Російська Федерація, Руанда, Сент-Вінсент і Гренадини, Саудівська Аравія, Південна Африка, Таїланд, Замбія.
Бюро Комітету: головою комітету є Олександр Кузнєцов (Російська Федерація), доповідачем має бути Пані Шікха Джайн (Індія), заступниками голови комітету є представники Аргентини, Італії, Саудівської Аравії, Південної Африки і Таїланду.
Примітки ред.
- ↑ За інформацією вебсайту UNESCO World Heritage, States Parties [Архівовано 30 серпня 2019 у Wayback Machine.] вважаються країни, що підписали та ратифікували The World Heritage Convention [Архівовано 13 березня 2017 у Wayback Machine.].
- ↑ а б The World Heritage Committee. UNESCO World Heritage Site. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 14 жовтня 2006.
- ↑ Centre, UNESCO World Heritage. UNESCO World Heritage Centre - World Heritage List. whc.unesco.org (англ.). Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 7 березня 2016.
- ↑ Centre, UNESCO World Heritage. World Heritage List reaches 1000 sites with inscription of Okavango Delta in Botswana. whc.unesco.org (англ.). Архів оригіналу за 25 червня 2014. Процитовано 7 березня 2016.
- ↑ Centre, UNESCO World Heritage. UNESCO World Heritage Centre - 40th session of the Committee. whc.unesco.org (англ.). Архів оригіналу за 27 липня 2018. Процитовано 7 березня 2016.