Відкрити головне меню

Баку

столиця та найбільше місто Азербайджану

Баку́ (азерб. Bakı, МФА(азерб.): [bɑˈcɯ]) — столиця Азербайджанської Республіки, найбільший промисловий, економічний, і науково-технічний центр Закавказзя, а також найбільший порт на Каспійському морі і найбільше місто на Кавказі.

Баку
Bakı

Герб Прапор
герб прапор
Баку
Baku in Azerbaijan.svg
Основні дані
40°21′59″ пн. ш. 49°50′06″ сх. д. / 40.36665555558377605° пн. ш. 49.835183333360774327° сх. д. / 40.36665555558377605; 49.835183333360774327Координати: 40°21′59″ пн. ш. 49°50′06″ сх. д. / 40.36665555558377605° пн. ш. 49.835183333360774327° сх. д. / 40.36665555558377605; 49.835183333360774327
Країна Азербайджан Азербайджан
Регіон Баку
Столиця для Азербайджан, Бакинська губернія, Q4075907?, Азербайджанська Демократична Республіка і Бакинський повіт
Поділ
  • 14 районів[1]<
  • Засновано 5 століття
    Перша згадка 5 століття
    Площа 2130[1] км²
    Населення 2 092 400[1]
    Висота НРМ −28 м
    Водойма Каспійське море
    Назва мешканців англ. Bakuvian і азерб. Bakılı
    Міста-побратими Амман, Басра, Бордо, Вунг Тау, Гонолулу, Дакар, Джидда, Ізмір, Київ, Конья, Майнц, Неаполь, Санкт-Петербург, Сараєво, Стамбул, Тебриз, Х'юстон
    Телефонний код (994) 12
    Часовий пояс UTC+4
    Номери автомобілів 10, 90 і 99
    GeoNames 587081
    OSM r3764541  ·R
    Поштові індекси 370007
    Міська влада
    Мер міста Гаджибала Абуталібов
    Веб-сторінка bakucity.az
    Мапа
    Баку. Карта розташування: Азербайджан
    Баку
    Баку
    Баку (Азербайджан)


    CMNS: Баку на Вікісховищі

    Portal:Baku[d]

    Площа міста становить 2130 км².[1] Баку розташований на південному березі Апшеронського півострова. Місто за своєю давниною, величиною території та чисельністю населення є одним із старовинних і найбільших міст Сходу. З населенням Апшеронського півострова населення агломерації становить 2 545,6 тис. жителів.[1][2] Баку удостоєний в 2010 році програмою ООН з довкілля (UNEP), звання одного з головних міст по проведенню Всесвітнього дня довкілля. Подібні міста в Європі обираються щорічно. У 2010 році, разом із столицею Азербайджану, цих титулів удостоєні також Генуя (Італія) і Женева (Швейцарія).[3]

    Зміст

    ЕтимологіяРедагувати

    За загальновідомою версією назва Баку походить від розм. перс. باد كوبه‎ — «Бадкубе»«удар вітру», що найімовірніше пов'язано з пануючими там сильними вітрами[4], і послужило зародженню вкоріненого епітета «Баку - місто вітрів». Однак фахівці відзначають, що ця перська форма назви дуже пізня і засвідчена лише з XVII століття.

    ГеографіяРедагувати

    Місто розташоване в південній частині Апшеронського півострова, на березі Каспійського моря.

    Найбільші міста однієї довготи або широти
    Північ: Самара Казань
    Захід:
    Нью-Йорк
    Мадрид
    Неаполь
      Схід:
    Ташкент
    Пекін
    Південь: Манама

    КліматРедагувати

    Клімат Баку — м'який континентальний і напівпустельний (Класифікація кліматів Кеппена: BSk) з жарким сухим літом, прохолодною зимою і рідкими опадами. У деякі роки випадає багато снігу, а невеликі скупчення снігу трапляються практично щозими. Опади влітку бувають рідко. Середня річна кількість опадів становить близько 210 мм.

    Клімат Баку
    Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
    Середній максимум, °C 6,6 6,3 9,8 16,4 22,1 27,3 30,6 29,7 25,6 19,6 13,5 9,7 18,1
    Середня температура, °C 4,4 4,2 7,0 12,9 18,5 23,5 26,4 26,3 22,5 16,6 11,2 7,3 15,1
    Середній мінімум, °C 2,1 2,0 4,2 9,4 14,9 19,7 22,2 22,9 19,4 13,6 8,8 4,8 12,0
    Норма опадів, мм 21 20 21 18 18 8 2 6 15 25 30 26 210
    Кількість сонячних годин 89,9 89,0 124,0 195,0 257,3 294,0 313,1 282,1 222,0 145,7 93,0 102,3 2207,4
    Кількість днів з опадами 6 6 5 4 3 2 1 2 2 6 6 6 49
    Кількість сніжних днів 4 3 0 0 0 0 0 0 0 0 0 3 10
    Джерело: Всесвітня метеорологічна організація (ООН),[5] Обсерваторія Гонконгу[6] (для сонячних годин) / Meoweather (для сніжних днів)[7]

    ІсторіяРедагувати

    Стародавній світРедагувати

     
    Глиняна статуетка, знайдена в Ічері-Шехер. I тыс. до н. е..

    Мабуть, ще на початку нашої ери сучасний Апшеронський півострів знаходився на дні моря, так як через трансгресію Каспію рівень моря був набагато вище, і низовина нижньої течії Кури перебувала під водою (на що вказують античні карти).[8] Відомості про Баку з'являються в ранньому середньовіччі.

    Причиною виникнення міста на Апшеронському півострові послужили фізико-географічні умови міста Баку, розташування його в центрі перетину міграційних і торгових шляхів, простягнутих з півночі на південь, із заходу на схід («Великий шовковий шлях»), кліматичні умови та паливне і енергетичне багатство, що з найдавніших часів виходить на поверхню землі, і зветься «нафта».[2]

    СередньовіччяРедагувати

    Перша письмова згадка — VI століття. В багатьох історичних джерелах місто згадувалося завдяки наявності нафти. Баку також було одним з торгових центрів регіону, куди приїжджали слов'янські, хазарські, китайські, сирійські, вірменські, іранські купці.

    З другої половини IX століття Баку потрапив під володіння Ширваншахів і став одним з основних міст Ширвану. Населення займалося ремеслами, торгівлею, рибальством, садівництвом і нафтовидобутком. У 1191 році ширваншах Ахситан I тимчасово переніс столицю держави з Шемахи в Баку. У XII столітті місто було оточене кріпосною стіною і ровом.

    В період нашестя монголів у XIII столітті місто занепало. Але вже в наступному столітті економічне життя Баку знову пожвавилося. Каспійське море в деяких джерелах навіть згадувалося як Бакинське море. З Баку вивозилися різні товари в Золоту Орду, російські князівства, Іран і Середню Азію. У Баку досі збереглися історико-архітектурні пам'ятники — Бухарський і Мултанський (Індійський) карвансараї, що свідчить про торгові зв'язки Баку з вказаними регіонами. В період правління ширваншаха Халіллулаха I (14171462) в Баку проводилися істотні будівельні роботи. Комплекс палацу Ширваншахів (який входить до світової спадщини ЮНЕСКО) був створений в цей період. З 1501 року Баку стало частиною Севфевідської держави.

    Баку як торговий центр став привертати увагу Росії. Петро I направив експедицію на Південний Кавказ. 26 липня 1723 року російські війська зайняли Баку, але пізніше в результаті укладеного договору між Росією та Іраном в 1735 році росіяни покинули місто. З російськими військами пішла значна кількість вірменського населення.

    Нафта Баку

    У часи високого Середньовіччя (з VIII до XIII ст.) спостерігаємо численні письмові згадки бакинської нафти в працях арабських учених (Баладзорі, Масуді, Істахрі-Абу, Абу-Дулаф, Бекран та ін.), які описували самовилив нафти на поверхню та ранній колодязний видобуток на Апшеронському півострові. Так, Масуді у своєму трактаті «Середня книга» (перша половина Х ст.) відзначає, що « ...в Баку було два головних джерела: з одного добувалася жовта і біла нафта, а з іншого – чорна і синя. Прибуток з кожного джерела становив понад тисячу дирхемів на рік». Масуді та Істахрі, котрі відвідали район Баку в Х ст., зазначали, що нафта й газ використовувалися для нагрівання води, приготування їжі, обпалення вапна, у військових та медичних цілях.

    У X – XIII ст. в селі Балахани добувалася «легка нафта», а в Сурахани – «важка». Географ XIII століття Ібн Бекран пише, що нафту в Баку очищали, щоб позбутися від її поганого запаху і зробити нафту більш придатною для лікування. У 1264 р. під час подорожі через Баку до Персії венеційський купець і мандрівник Марко Поло став свідком видобутку нафти, що просочується на поверхню. На берегах Каспійського моря на території сучасного Азербайджану він бачив як збирали цю нафту. Марко Поло писав у своїй «Книзі про різноманітність світу» про великі ставки, заповнені нафтою, якими, як він писав, можна було б заповнити сто суден. Він також відзначав, що нафту застосовували для освітлення будинків і лікування шкірних захворювань. Він також згадує про спорудження нафтових колодязів і черпання з них нафти.

    Новий часРедагувати

     
    Герб Бакинської губернії.

    В середині XVIII століття було створено Бакинське ханство. Баку було знов захоплене росіянами в 1796 році, але через рік Катерина II відкликала війська.

    14 травня 1805 правитель Баку Гусейн Кулі визнав російське підданство, проте, коли в 1806 році російська армія на чолі з Павлом Циціановим підійшла до Баку, Циціанов був убитий за наказом правителя. Незабаром російська армія почала акцію відплати і в кінці того ж року захопила Баку, а Гусейн Кулі втік до Персії.

    Незважаючи на владу Російської імперії, Баку став одним з промислових і культурних центрів Кавказу. Промислове видобування нафти сприяло розвитку міста. У 1847 році на Бібі-Ейбатському родовищі вперше в світі механічним шляхом була пробурена нафтова свердловина. В Баку почався приплив іноземного капіталу, відкрилися офіси Ротшильдів, братів Нобелів та інших. Крім нафтової промисловості розвивалося ткацьке виробництво, відкривалися механічні заводи, тютюнові фабрики, млини, обробні підприємства тощо.

     
    Бакинський приморський бульвар, 1900.

    8 травня 1883 року була відкрита залізниця Баку-Тбілісі. У 1899 році відкрили конку, був заснований паровий флот у Бакинському порту. До міста з'їхалося багато мігрантів — росіян, євреїв, німців, вірмен, іранських азербайджанців тощо.

    З нафтовим бумом розцвіло культурне життя, відкрилися театри, була побудована будівля опери. Баку стало відоме як «Париж Кавказу»[9]. Толерантність місцевих жителів викликало багато позитивних відгуків. Дослідник Том Рейсс відзначав, що Баку було єдиним місцем у Російській імперії, де євреї могли себе відчувати в безпеці[10].

    1873 року в Баку діяло 80 нафтопереробних заводів. Їхній дим так забруднював повітря, що міська влада ввела заборону будівництва нових підприємств у межах міста. За 2 км від Баку було відведено спеціальний район для промислових виробництв, який дістав назву „Чорне місто”.

    Радянський періодРедагувати

     
    Червона армія в Баку, травень 1920.

    За радянських часів Баку стало столицею Азербайджанської РСР і перетворилося на один з адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР.

    В середині квітня 1920 року частини 11-ї Армії РСЧА, розбивши залишки військ Денікіна, підійшли до північних кордонів Азербайджану. 27 квітня радянські війська перейшли азербайджанський кордон і, не зустрівши опору, 28 квітня увійшли в Баку.[11]

    У радянський час Баку стало столицею Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки і перетворилося на один з найбільших адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР. У роки Німецько-радянської війни 19411945 років Баку був основним стратегічним центром забезпечення паливом військової авіації та бронетехніки, що було одним з найважливіших чинників перемоги СРСР. У той же час Німеччина будувала плани з метою захоплення бакинської нафти, але завдяки поразці Вермахту в битві за Кавказ Баку не був захоплений. У післявоєнні роки Баку також залишався значущим нафтоносним регіоном СРСР. Однак політична та економічна криза в 80-х роках породила нові реалії в житті радянського Азербайджану і Баку, що призвело до серії страшних трагедій і розколу в суспільстві.

    Чорний січеньРедагувати

    Докладніше: Чорний січень
     
    Підрозділи радянської армії в Баку. Зима 1990

    З початком вірмено-азербайджанського конфлікту в 19881989 роках в Баку прибула велика кількість азербайджанських біженців з Вірменії. У 19891990 роках в місті відбулися безпрецедентні заворушення, що переросли у вірменські погроми в Баку[12][13]. До січня 1990 року в місті залишалося лише близько 27 тисяч жителів-вірмен, переважно немолодих[14]. Погроми відбувалися 13-15 січня 1990 року, коли вигнані з Вірменії азербайджанські біженці стали нападати на місцевих жителів вірменської національності[15][16][17][18]. За час погромів було убито 48 жителів міста вірменської національності.[19][20][21][22] Більше 100 тисяч жителів було вимушено покинути місто[23]. При цьому розквартирований в місті 12-тисячний контингент внутрішніх військ і частини радянської армії не втручалися в те, що відбувається, обмежуючись тільки охороною урядових об'єктів.[24][25][26][27] Після введення додаткових частин Радянської Армії, які зустріли озброєний опір, в період з 20 січня по 11 лютого 1990 року було убито близько 40 військовослужбовців і 140 місцевих жителів, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку.[28][29][30][31] Метою військової операції був розгром антикомуністичного Народного Фронту Азербайджану і збереження влади Компартії.[19]

    З 1995 по 1998 роки у Баку виходила незалежна газета «Компас».

    Наші дніРедагувати

    Оговтавшись від економічної і соціальної криз важких пострадянських років кінця 20-го сторіччя, Баку переживає нині своє нове народження як найбільший економічний і культурний центр Закавказзя.

    Регіональний план розвитку Баку охопить період до 2030 року.

    Держкомітету з містобудування та архітектури Джахангір Годжаєв:

    Підготовлений в період Радянського Союзу план не відповідає вимогам вільної економіки, і тому за підтримки Світового Банку готується план розвитку Баку. Це буде основою для створення нового генерального плану. Це буде більш довгостроковий документ, що визначає також параметри розвитку всього Баку і оточуючих його селищ і Абшеронського півострова в загальному. Під час підготовки плану буде використана світова практика, прийняті до уваги параметри розвитку міста Сумгайит і Абшеронського району. Поряд з цим проводяться роботи з планування центральної частини міста Баку.

    У травні 2012 року в Баку пройшов 57-й конкурс пісні Євробачення.

    У вересні-жовтні 2012 року в Баку відбулися матчі Чемпіонату світу з футболу серед дівчат віком до 17 років.

    НаселенняРедагувати

    Національний склад Баку
    Рік Азербайджанці % Росіяни % Вірмени % Євреї % Інші % Населення
    1886[32] 37,530 43.3 21,390 24.7 24,490 28.3 391 0.5 2,810 3.2 86,611
    1897[33] 40,341 36 37,399 33.4 19,099 17.1 3,369 3 11,696 10.5 111,904
    1926[34] 118,737 26.2 167,373 36.9 76,656 16.9 19,589 4.3 70,978 15.7 453,333
    1939[35] 215,482 27.4 343,064 43.6 118,650 15.1 31,050 3.9 79,377 10.1 787,623
    1959[36] 211,372 32.9 223,242 34.7 137,111 21.3 24,057 3.7 56,725 8.7 652,507
    1970[37] 586,052 46.3 351,090 27.7 207,464 16.4 29,716 2.3 88,193 6.9 1,262,515
    1979[38] 530,556 52.4 229,873 22.7 167,226 16.5 22,916 2.3 62,865 6.2 1,013,436
    1999[39] 1,574,252 88 119,371 6.7 378 0.02 5,164 0.3 89,689 5 1,788,854
    2009[40] 1,848,107 90.3 108,525 5.3 104 0 6,056 0.6 83,023 4.1 2,045,815

    ОсвітаРедагувати

    Міжнародні відносиниРедагувати

    Міста-побратимиРедагувати

    Наразі, Баку має двадцять сім міст-побратимів.[41]

    Місто Країна Рік
    Амман   Йорданія З 1965
    Анкара   Туреччина З 1974
    Басра   Ірак З 1981
    Бордо   Франція З 1987
    Вунгтау   В'єтнам З 1992
    Вашингтон   США З 1993
    Гонолулу   США З 1993
    Дакар   Сенегал З 1994
    Джидда   Саудівська Аравія З 1995
    Ізмір   Туреччина З 1995
    Москва   Росія З 1995
    Київ   Україна З 1995
    Конья   Туреччина З 1996
    Лондон   Сполучене Королівство З 1996
    Майнц   Німеччина З 1997
    Неаполь   Італія З 1997
    Санкт-Петербург   Росія З 1998
    Сараєво   Боснія і Герцеговина З 1998
    Стамбул   Туреччина З 1998
    Тебриз   Іран З 1998
    Х'юстон   США З 2001
    Балаково   Росія З 2002

    Міста-партнериРедагувати

    Міста, з якими Баку має зв'язки на різних рівнях.[41]

    Місто Країна Рік
    Абердин   Шотландія З 2002
    Мінськ   Білорусь З 2002
    Ставангер   Норвегія З 2002
    Тбілісі   Грузія З 2002

    Дипломатичні та консульські представництваРедагувати

    У місті знаходяться 50 посольств і 4 представництва.

    Членство в місті БакуРедагувати

    Місто є членом наступних міжнародних організацій:[41]

    • Всесвітньої Федерації Міст-побратимів
    • Всесвітньої Організації Міст спадщини (ЮНЕСКО)
    • Всесвітньої Організації Міст Енергетики
    • Міжнародного інституту «Євроград»
    • Союзу Столиць Країн Чорноморської Економічної Співдружності

    Визначні пам'яткиРедагувати

    ФотогалереяРедагувати

    Баку в літературіРедагувати

    • Арабський трактат XIII ст.:
    „Баку – це місто в області Ширвана

    на березі моря. Всю ніч земля його горить,

    як вогонь: ставлять на неї котел,

    і вода на землі його закипає.

    Його товари: нафта чорна, біла, зелена і сіль”.

    КінематографРедагувати

    ОсобистостіРедагувати

    Див. такожРедагувати

    ПосиланняРедагувати

    ДжерелаРедагувати

    1. а б в г д Державний статистичний комітет Азербайджану. Територія, чисельність населення регіонів країни на початок 2011 року. (англ.)
    2. а б Історія Міста Баку́ Архівовано 31 March 2012[Дата не збігається] у en:Wayback Machine. (рос.)
    3. Баку отримав звання головного міста по проведенню Всесвітнього дня довкілля: Суспільство, 24 травня 2010 (рос.)
    4. «БСЭ», ст. Баку (рос.)
    5. World Weather Information Service. Процитовано 09.11.2014. 
    6. "Climatological Information for Baku, Azerbaijan" – Hong Kong Observatory
    7. Baku, Azerbaijan. Meoweather. Процитовано 25.02.2013. 
    8. С. Н. Муравьев. Птолемеева карта Кавказької Албанії та рівень Каспію, ВДИ, 1983, № 1, стор.117
    9. Лев Нуссимбаум — Эссад Бей — Курбан Саид. История загадки (рос.)
    10. Tom Reiss.The Orientalist. Random House, 2005. P.9
    11. Michael P. Croissant. The Armenia-Azerbaijan conflict: causes and implications. Greenwood Publishing Group, 1998. ISBN 0-275-96241-5, 9780275962418, стр 18 (англ.)
    12. «Pogrom» / Washington Post, Washington, D.C. (21 січня 1990)
    13. Yurchenko, Boris, "A crowd of Armenians and Russians who fled violence in the Azerbaijani capital of Baku register Thursday for relief at an emergency center in Moscow, " Free Press, Detroit (26 січня 1990)
    14. Whitney, Craig R., "When empires fall, not everyone ends up with a state of his own, " New York Times National (14 квітня 1991)
    15. Труд № 020 за 01.02.2001. 10 баллов по шкале Политбюро[недоступне посилання з лютий 2019] (рос.)
    16. Schrader, Esther, "Armenians Who Fled Baku Tell of Atrocities, " Los Angeles Times, Los Angeles (18 січня 1990)
    17. Kenny, Timothy, «30 Die in Soviet Ethnic Riots»/ USA Today (15 січня 1990)
    18. А. Головков Проникающее ранение / Журнал «ОГОНЕК», 6, 1990
    19. а б Human Rights Watch. «Playing the „Communal Card“: Communal Violence and Human Rights» (англ.)
    20. И. Афанасьев «Заложники неизвестности» / «Учительская газета», Москва, 5, 1990
    21. JTA, "Jews among Azerbaijani casualties, " Washington Jewish Week, Washington, D.C. (18 січня 1990)
    22. Feldmenn, Linda, "Soviet Rein in Azeri Nationalists, " Christian Science Monitor (29 січня 1990)
    23. Buckley, William F., Jr., "The U.S. incorrectly signals the Soviets that using force in Azerbaijan is okay, " Free Press, Detroit (23 січня 1990)
    24. Gumbel, Peter, «Use of Force Is Risky Gorbachev Gamble»/ Wall Street Journal Bowling Green (22 січня 1990)
    25. Keller, Bill, «MOSCOW, Jan. 28 — It now seems clear that the main reason that the Soviet military stormed Baku on the morning of Jan. 20 was to prevent the Communist government of the Azerbaijan republic from falling…,»/ New York Times National (29 січня 1990)
    26. Keller, Bill, «Force as a Last Resort: Armed Power Salvages Moscow's Fading Authority»/ New York Times National (29 січня 1990)
    27. «Warring Nationalists agreed to a truce along a Caucasus battlefield» Wall Street Journal, Bowling Green (26 січня 1990)
    28. «Azerbaijani Militants vowed a 'real guerrilla war' against Soviet forces»/ Wall Street Journal, Bowling Green (24 січня 1990)
    29. «Soviet troops clashed with Azerbaijanis blockading Baku's harbor»/ Wall Street Journal, Bowling Green (25 січня 1990)
    30. «A Soviet military commander said it might be possible to lift a curfew imposed after violent ethnic clashes in Azerbaijan, and expressed hope that troops could begin pulling out in about two weeks.»/ Wall Street Journal, Bowling Green (2 лютого 1990)
    31. Wolf, Charles Jr., «Drawing a line from Tiananmen to Baku»/ Washington Times, Washington, D.C. (23 березня 1990)
    32. (рос.) Свод статистических данных о населении Закавказского края, извлечённых из посемейных списков 1886 года, г. Тифлис, 1893
    33. (рос.) Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. — г. Баку
    34. (рос.) Всесоюзная перепись населения 1926 года, т. 14, Закавказская СФСР, г. Москва, 1929
    35. Soviet 1939 census
    36. Soviet 1959 census
    37. Soviet 1970 census
    38. Soviet 1979 census
    39. (англ.) Ethnic composition of Azerbaijan 1999
    40. (англ.) Ethnic composition of Azerbaijan 2009
    41. а б в Міжнародні зв'язки. Виконавча влада міста Баку. Архівовано 31 March 2012[Дата не збігається] у en:Wayback Machine. (рос.)