Відкрити головне меню
Краљевина Југославија
Kraljevina Jugoslavija
Королівство Югославія
1929 — 1941 Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
Један народ, један краљ, једна држава
Jedan narod, jedan kralj, jedna država
(Один народ, один король, одна держава)
Гімн
Bože pravde, Lijepa naša domovino, і Naprej zastava slave
Розташування Югославія
Столиця Белград
44°49′ пн. ш. 20°28′ сх. д.H G O
Мови Сербо-хорватська та словенська
Форма правління Конституційна монархія
король
 - 1918–21 Петр I Карагеоргієвич
 - 1921–34 Александр I Карагеоргієвич
 - 1934–41 (у вигнанні, 1941–45) Петро ІІ Карагеоргієвич
регент
 - 1934–41 Князь Павло Карагеоргієвич
Історичний період Міжвоєнний період
 - Союз 1 грудня 1929
 - Королівство Югославія 6 липня, 1929
 - Югославська операція квітень, 1941
 - Соціалістична Федеративна Республіка Югославія 29 листопада 1945
Площа
 - 1931 247 542 км2
Населення
 - 1931 13 934 038 осіб
     Густота 56,3 осіб/км² 
Валюта Крона (до 1920)
динар (після 1920)
Попередник
Наступник
State Flag of Serbia (1882-1918).svg Королівство Сербія
Flag of the State of Slovenes, Croats and Serbs.svg Держава словенців, хорватів і сербів
Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg

Королівство Югославія (серб. Краљевина Југославија; хорв. Kraljevina Jugoslavija) — королівство на Балканах, яке існувало у 19291941 роках. Держава була створена 6 січня 1929 року після державного перевороту короля Олександра I. До цього, з 1 грудня 1918 року, країна носила назву Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, скорочено КСХС (серб. Краљевина Срба, Хрвата і Словенаца), але термін «Югославія» був вживанний від самого початку..

17 квітня 1941 року Югославію окупували Третій Рейх, фашистське Королівство Італія, Королівство Угорщина та Болгарське царство, які й поділили між собою значну частину території королівства. На решті території до 1944—1945 рр. існували напівнезалежні: Незалежна Держава Хорватія, Сербія та Королівство Чорногорія.

Об'єднану державу відновили як Федеративну Народну республіку Югославія в 1945 року, крім того були додані території від Італії.

Зміст

УтворенняРедагувати

Королівство утворене 1 грудня 1918 під назвою «Королівство Сербів, Хорватів і Словенців» (серб. Краљевина Срба, Хрвата и Словенаца / Kraljevina Srba, Hrvata i Slovenaca', хорв. Kraljevina Srba, Hrvata i Slovenaca, словен. Kraljevina Srbov, Hrvatov in Slovencev) або — скорочено — Королівство СХС (Краљевина СХС / Kraljevina SHS).

1 грудня 1918 новим королем було оголошено Александр I Карагеоргієвич, принц-регент був його батько, Петр I Карагеоргієвич. Нове Королівство було складене з досі незалежних королівств Сербії і Чорногорії (які об'єднались за місяць до того; це рішення 30 листопада 2018 року скасувала чорногорська Скупщина[1][2]), а також частини території Австро-Угорщини.

Австро-Угорські землі, що увійшли до нової держави: Хорватія, Славонія і Воєводина з угорської частини імперії, Крайна, частина Штирії і більша частина Далмації — з австрійської частини, а також коронна земля Боснія і Герцеговина.

Створення держави підтримували панславянські і сербські націоналісти. Мета панславянського руху — об'єднання всіх південних слов'ян або «югославів» в єдиній державі і припинення розбрату. Сербські націоналісти вперше досягли довготривалої мети об'єднання сербів усіх Балкан в єдиній державі.

Королівство Югославія мало кордони з Італією і Австрією на північному заході, Угорщиною та Румунією — на півночі, Болгарією — на сході, Грецією й Албанією — на півдні, й омивалося Адріатичним морем на заході.

За результатами плебісциту в провінції Каринтія (частково заселеної словенцями) більша її частина залишилася в Австрії.

Далматинське портове місто Задар (італ. Zara) і деякі з далматинських островів були передані Італіїї.

Місто Рієка (італ. Fiume) була оголошена Вільною Державою Рієка, але вже 1924 року була анексована Італією.

Напруга на кордоні з Італією тривала. Італія домагалася земель на Далматинському узбережжі, а Югославія — Істрії, частини Австрійського Примор'я, анексованого Італією, де мешкало багато хорватів і словенців.

Новий уряд пробував об'єднати нову країну політично і економічно, завдання було важким через велику різноманітність мов, національностей і релігій у новій державі, різну історію регіонів, і великі відмінності в економічному розвитку серед регіонів.

Адміністративний устрійРедагувати

Падіння королівстваРедагувати

 
Розділ окупованої Югославії між країнами-окупантами

Боячись вторгнення Країн Осі під час Другої Світової війни регент князь Павло підписав Берлінський пакт (1940) 25 березня 1941, заклавши співпрацю з Віссю. Після підписання пакту пройшли масові демонстрації протесту в Белграді.

27 березня, режим князя Павла було повалено під час військового заколоту за підтримки Британії. 17-річний Петар II було оголошено головою держави. Генерал Душан Симович став прем'єр-міністром. Королівство Югославія перестало підтримувати Вісь 'de facto', без уточнення про вихід з Берлінського пакту.

Хоча новий уряд опонував нацистській Німеччині, він також боявся, що якщо німецький диктатор Адольф Гітлер нападе на Югославію, Сполучене Королівство не буде мати реальної можливості допомогти. 6 квітня 1941 Вермахт розпочав Югославську операцію і швидко окупував Югославію. Королівська сім'я, у тому числі князь Павал, втекли за кордон і були інтерновані Британією у Кенію.

Королівство Югославії скоро було поділено Віссю на декілька частин між Німеччиною, Італія, Угорщиною та Болгарією, які також анексували деякі прикордонні області. Велика Німеччина розширилася за рахунок Словенії. Італія додала «Губернаторство Далмація» (італ. Governatorato di Dalmazia) до Італійської Колоніальної Імперії. Угорщина відірвала від Югославії Бачку, Бараню, Меджимур'я і Прекмур'я, а Болгарія приєднала Македонію та Західну Фракію.

Розширена Хорватія була визнана Віссю як Незалежна Держава Хорватія. Офіційно НДХ була королівством, а Томіслав II був коронований як король Хорватії.

Сербські території були під військовою адміністрацією Німеччини, керованої військовими губернаторами і сербським цивільним урядом Мілана Недича. Недич зробив спробу досягти визнання німцями Сербії як держави-наступниці Югославії, а Петра II — як сербського монарха.

Маріонеткові держави були також утворені в Чорногорії і Південній Югославії.

Вигнання і ліквідаціяРедагувати

Петро II Карагеоргієвич, який був у вигнанні, все ще визнавався союзниками як король всієї Югославії. З 13 травня 1941 сербська «Югославська Армія на Батьківщині» (Jugoslovenska vojska u otadžbini, або JVUO, або четники) розпочала опір окупації Віссю. Цим антинімецьким і антикомуністичним рухом Опору командував генерал-рояліст Дража Михайлович. Довгий час четників і Югославський королівський уряд у вигнанні Петра II підтримували Велика Британія і США.

Але під час війни реальна влада перейшла до рук тітовських комуністичних партизанів. У 1943 Тіто проголосив створення Демократичної Федеративної Югославії (Demokratska federativna Jugoslavija). Поступово союзники визнали війська Тіто найсильнішою силою, що протистоїть німецькій окупації. Вони почали відправляти більшість своєї допомоги партизанам Тіто, а не роялістським четникам. 16 червня 1944 був підписаний Висовський договір, який визнає de facto і de jure партизанів Тіто урядом Югославії.

На початку 1945, після вигнання німців, Королівство Югославія було формально відновлено. Але реальну політичну владу мали комуністи Тіто. 29 листопада короля Петра II було позбавлено корони комуністичним Зібранням Югославії, коли він був все ще у вигнанні. 2 грудня комуністична влада зайняла всю територію Демократичної Федеративної Республіки Югославії. Нова Югославія зайняла ту ж територію, що і Королівство Югославія.

Історія Сербії
 

Зовнішня політикаРедагувати

Про-Антантовський урядРедагувати

Королівство мало близькі взаємини з країнами Антанти.

Мала АнтантаРедагувати

У 19201921 рр. Королівство Югославія, Чехословаччина і Румунія сформували Малу Антанту, щоб перешкодити Угорщині повернути території, втрачені нею після Першої Світової війни. Альянс невдовзі розпався.

Балканський альянсРедагувати

У 1924 Королівство Югославія сформувало Балканську Антанту разом з Грецією, Румунією та Туреччиною задля збереження рівноваги на Балканах. У 1934 році альянс розпався.

ПравителіРедагувати

КороліРедагувати

Ім'я Портерт Спадкове право Монарший рід Зауваження
Петро I
1 грудня 1918–
16 серпня 1921
  попередньо Король Сербії[en],
проголошений Королем представниками країн Південних Слов'ян
Дім
Карагеоргієвичів
Носив титул «Король Сербів, Хорватів та Словенців». Принц Олександр виконував обов'язки регента протягом його останніх років.
Олександр I
16 серпня 1921–
9 жовтня 1934
  син попередника Дім
Карагеоргієвичів
Змінив титул на «Король Югославії» в 1929 році.
Вбитий у Марселі.
Павло
9 жовтня 1934–
27 березня 1941
  кузен (двоюрідний брат) попередника Дім
Карагеоргієвичів
Принц Регент[en] для Петра II.
Петро ІІ
9 жовтень 1934–
29 листопад 1945
  син попередника Дім
Карагеоргієвичів
Принц Павло діяв, як регент до усунення 27 березня 1941 року[en]; вигнання від 17 квітня 1941 року і зречення 29 листопада 1945 року.

Список прем'єр-міністрівРедагувати

1918—1929Редагувати

Ім'я та прізвище Обійняв посаду Залишив посаду
Нікола Пашич 1 грудня 1918 22 грудня 1918
Стоян Протич 22 грудня 1918 16 серпня 1919
Любомир Давидович 16 серпня 1919 19 лютого 1920
Стоян Протич 19 лютого 1920 16 травня 1920
Міленко Веснич 16 травня 1920 1 січня 1921
Нікола Пашич 1 січня 1921 28 липня 1924
Любомир Давидович 28 липня 1924 6 листопада 1924
Нікола Пашич 6 листопада 1924 8 квітня 1926
Нікола Узунович 8 квітня 1926 17 квітня 1927
Велимир Вукичевич 17 квітня 1927 28 липня 1928
Антон Корошец 28 липня 1928 7 січня 1929
Петар Живкович 7 січня 1929 3 листопада 1929

1929—1945Редагувати

Ім'я та прізвище Обійняв посаду Залишив посаду
Петар Живкович 3 листопада 1929 4 квітня 1932
Воїслав Маринкович 4 квітня 1932 3 липня 1932
Мілан Срскич 3 липня 1932 27 січня 1934
Нікола Узунович 27 січня 1934 22 грудня 1934
Боголюб Євтич 22 грудня 1934 24 червня 1935
Мілан Стоядинович 24 червня 1935 5 лютого 1939
Драгіша Цветкович 5 лютого 1939 27 березня 1941
Душан Симович 27 березня 1941 12 січня 1942
Слободан Йованович 12 січня 1942 26 червня 1943
Мілош Трифунович 26 червня 1943 10 серпня 1943
Божидар Пурич 10 серпня 1943 8 липня 1944
Іван Шубашич 8 липня 1944 30 січня 1945
Драго Марушич 30 січня 1945 7 березня 1945

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати