Stato libero di Fiume
Slobodna Država Rijeka
Fiumei Szabad Állam
Freistaat Fiume

Вільна держава Фіуме
Республіка Фіуме Labaro Reggenza Italiana del Carnaro.svg
1920 – 1924
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Рієка
Столиця Фіуме
Мови офіційні
Італійська · угорська · німецька

регіональні
венеційська · чакавська хорватська
Форма правління Республіка
Президент
 - 1921-1922 Ріккардо Занелла[en]
 - 1922 Джованні Гівріаті
Військовий губернатор
 - 1923-1924 Гаетано Джардіно
Історичний період Інтербелум
 - Рапальський договір 12 листопада 1920
 - Засновано 30 грудня
 - Переворот 22 березня 1922
 - Анексія Італією 3 березня
Попередник
Наступник
Labaro Reggenza Italiana del Carnaro.svg Республіка Фіуме
Королівство Італія (1861–1946) Flag of Italy (1861–1946).svg
Королівство Сербів, Хорватів і Словенців Flag of Yugoslavia (1918–1941).svg
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Вільна держава Фіуме

Вільна держава Фіуме (італ. Stato libero di Fiume італійська вимова: [ˈfjuːme], угор. Fiumei Szabad Állam, нім. Freistaat Fiume), також Ві́льна держа́ва Ріє́ка (хорв. Slobodna Država Rijeka)  — незалежне вільне місто-держава, яке існувало у Фіуме (сьогодні Рієка, Хорватія), між 1920 і 1924 роками.

ІсторіяРедагувати

Фіуме отримало самоврядування вперше в 1719 році, коли вона була оголошена вільним портом в указі, виданий Карлом VI. У 1779 році під час царювання імператриці Марії Терезії, місто отримало статус Corpus separatum. З тих пір і до 1924 року Фіуме існувало більш-менш як автономна одиниця з елементами державності.

Тимчасово місто втратило свою самоврядування в 1848 році, після заборони бана Йосипа Єлачича яка була скасована в 1868 році, після приєднання Фіуме до Королівства Угорщина, знову ж таки, як Corpus separatum.

У XIX столітті місто було населене хорватами, угорцями, італійцями і представниками інших національностей. Офіційні мови у використанні були угорська і німецька, ділове листування було італійською, тоді як більшість родин говорили фіумською, сумішю венеціанської і хорватської мови. У сільській місцевості розмовною був особливий вид хорватського чакавського наріччя з багатьма італійськими та венеційськими словами[1].

ПолітикаРедагувати

Після Першої Світової війни і падіння Австро-Угорщини питання про статус Фіуме став великою міжнародною проблемою. В розпал суперечки між Королівством сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія) і Королівством Італія, держави погодились на створення незалежної буферної держави. Президент США Вудро Вільсон став арбітром в югославсько-італійській суперечці довкола міста.

Суперечка привела до беззаконня і місто переходило з рук в руки між Югославським Національним комітетом і італійською Національною радою, що привело, нарешті, до висадки британських і французьких військ, які захопили місто. Цією заплутаною ситуацією скористався італійський поет Габріеле д'Аннунціо, який ввів до міста свої анархо-фашистські війська 12 вересня 1919 року і розпочав 15-місячний період правління. Рік потому після провалу переговорів з італійським урядом д'Аннунціо проголосив Республіку Фіуме. Визначну роль в реалізації цього проекту відіграв соратник Габріеле д'Аннунціо, італійський льотчик Гвідо Келлер, який займав пост діючого секретаря (segretario d'azione) та голови (capo) Регентства Карнаро.

12 листопада 1920 року, Королівство Італія і Королівство сербів, хорватів і словенців підписали Рапальський договір, згідно з яким обидві сторони погодилися визнати «повну свободу і незалежність держави Фіуме і змусити поважати його для вічності». При цьому існувати як незалежна держава, «Вільна держава Фіуме», буде, протягом одного року де-факто і чотирьох років, де-юре. Нову державу відразу визнали США і Британія. Д'Аннунціо відмовився визнати угоди, після чого його було вигнано з міста регулярними італійськими військами, в «криваве Різдво» з 24 по 30 грудня 1920 року.

У квітні 1921 року відбулися перші парламентські вибори, які стали предметом суперечки між автономістами і проіталійським Національним Блоком. Автономістська партія, яка була підтримана більшістю голосів хорватів, отримала 6558 голосів, тоді як Національний блок, що складався з фашистської, ліберальної і демократичної партій отримав 3443 голосів. Лідер автономістської партії, Ріккардо Занелла, став президентом.

3 березня 1922 року фашисти здійснюють державний переворот і законний уряд, емігрує до Кралєвиці.

У січні 1924 року Беніто Муссоліні (від Королівства Італія) і Нікола Пашич (від Королівства сербів, хорватів і словенців) підписали Римський договір, погодившись на анексію Італією Фіуме і поглинання Сушака з боку сербів; угода набрала чинності 16 березня. Уряд Вільної держави у вигнанні визнав цей акт недійсним і не легітимним до міжнародного права і продовжив свою діяльність.

ПіслямоваРедагувати

При капітуляції Італії в Другій світовій війні, питання "Фіуме-Рієки" стало актуальним ще раз і 1944 року група громадян опублікувала «Лібурнійський меморандум», у якому було рекомендовано утворення конфедеративної держави з трьох кантонів Фіуме, Сушак і Бистриця. А також островів Крк (італ. Veglia), Црес (італ. Cherso) і Лошинь (італ. Lussino)[2]. Президент уряду у вигнанні Занелла все ще прагнув до відновлення Вільної держави[3].

Комуністична югославська влада, яка звільнила від німецьких військ та зоволоділа містом 3 травня 1945 року заперечувала проти цих планів та зробила конкретні кроки для врегулювання суперечки. Лідери автономістів - Невіо Скулл[en], Маріо Бласич[en] та Серджіо Сінкіч - були вбиті. Президент Занелла заховався[4][5][6]. Згідно з Паризьким мирним договором 1947 року, Фіуме (вже під назвою Рієка) і Істрія офіційно стали частиною Хорватії в складі Федеративної Народної республіки Югославія[7].

ПриміткиРедагувати

  1. * I. Lukežić: Trsatsko-bakarska i crikvenička čakavština. Izdavački centar Rijeka, Rijeka 1996.
  2. Plovanić, Mladen: Liburnisti i autonomaši 1943–1944, Dometi god. XIII. br. 3-4-5, pp. 51–54 and nr. 6, pp. 68–96, Rijeka 1980.
  3. Ballarini, Amleto. L’antidannunzio a Fiume – Riccardo Zanella, Trieste: Edizioni Italo Svevo, 1995.
  4. E.Primeri, La questione di Fiume dal 1943 al 1945, Rigocamerano 2001 Архівовано 7 September 2008 у Wayback Machine.
  5. M.Dassovich, 1945–1947, anni difficili (...), Del Bianco 2005
  6. G. Rumici, Infoibati (1943–1945): i nomi, i luoghi, i testimoni, i documenti, Mursia 2002
  7. Treaty of Peace with Italy, Signed in Paris, on 10 February 1947, Part I, Section I, Article 3, La frontiere entre l'Italie et la Yougoslavie.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати