Марія-Терезія

Марія-Терезія
Divina favente clementia Romanorum Imperatrix vidua, Hungariae, Bohemiae, Dalmatiae, Croatiae, Slavoniae, Galliciae, Lodomeriae, Bosniae, Serviae, Cumaniae, et Bulgariae Regina Apostolica, Archi Dux Austriae, Dux Burgundiae, Styriae, Carinthiae, et Carnioliae, Magna Princeps Transylvaniae, Marchio Moraviae, Dux Brabantiae, Limburgiae, Lucemburgae, Geldriae ac Würtembergae, superioris, et inferioris Silesiae, Mediolani, Mantuae, Parmae, Placentiae, Guastallae, Aschvitzii, et Zatori, Princeps Sueviae, Comes Habspurgi, Flandriae, Tyrolis, Hannoniae, Kyburgi, Goritiae, et Gradiscae, Marchio Sacri Romani Imperii, Burgoviae, superioris et inferioris Lusatiae, Comes Namurci; Domina Marchiae, Sclavoniae, et Mechliniae; Vidua Dux Lotharingiae et Barri, Magna Dux Hetruriae etc.
	Імператриця Священної Римської імперії
Правління	1745-1765
Попередник	Марія Амалія Австрійська
Наступник	Марія Жозефа Баварська
Інші титули	Королева Німеччини; Королева Богемії; Королева Угорщини; Король Хорватії; Королева Галичини та Володимирії; Ерцгерцогиня Австрії
Біографічні дані
Релігія	Римо-католицька церква
Народження	13 травня 1717; Відень
Смерть	29 листопада 1780 (63 роки); Відень
Поховання	Імператорський склеп, Відень, Габсбурзька монархія
Чоловік	Франц I Стефан
Діти	Марія Єлизавета, Марія Анна, Марія Кароліна, Йосиф II, Марія Христина, герцогиня Тешенська, Марія Єлизавета Австрійська[d], Карл Йосиф, Марія Амалія Австрійська, Леопольд II, Марія Йоанна Габріела Австрійська[d], Марія Йозефа Австрійська[d], Марія Кароліна Австрійська, Фердинанд Австрійський[d], Марія-Антуанетта, Максиміліан Франц Австрійський[d] і Марія Кароліна Австрійська[d]
Династія	Габсбурги
Батько	Карл VI Габсбург
Мати	Єлизавета Христина Брауншвейг-Вольфенбюттельська
Медіафайли у Вікісховищі?

Марі́я Тере́зія^[1]^[2] Вальбурга Амалія Христина (нім. Maria Theresia Walburga Amalia Christina; 13 травня 1717 — 29 листопада 1780) — ерцгерцогиня Австрії, королева Угорщини з 25 червня 1741 року^[3], королева Богемії з 20 жовтня 1740^[4], Королева Галичини та Володимирії та імператриця Священної Римської імперії (як жінка, а пізніше вдова Франца I Стефана Лотаринзького, обраного імператором 1745 року). Засновниця династії Габсбурги-Лотаринзькі. Правління Марії-Терезії — епоха активних реформ. Вона входить до числа представників династії, що користувались найбільшою популярністю. Старша донька імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурга.

Серед її численних дітей — два імператори (Йосиф II та Леопольд II), а також знаменита королева Франції Марія-Антуанетта Австрійська.

Зміст

Політична діяльністьРедагувати

Старша донька імператора Карла VI та його дружини Єлизавети Христини Брауншвейг-Вольфенбюттельської, його спадкоємиця, в силу Прагматичної санкції. Отримала чоловіче виховання, яке підготувало її до управління імперією. З 14 років вона вже була присутня на засіданнях державної ради. 1736 року вийшла заміж за герцога лотаринзького Франца Стефана. 1740 року вступила на престол і з перших же днів опинилась обличчям до обличчя з більшістю претендентів на «австрійську спадщину», які не бажали поступатись їй своїми правами (див. Війна за австрійську спадщину). Аахенський мир в 1748 році розв'язав це питання на користь Марії-Терезії, втративши, однак, Сілезію.

Марія-Терезія була коронована угорським королем 25 червня 1741 року в готичному соборі святого Мартіна в місті Братислава (зараз столиця Словацької республіки).

1745 року чоловік Марії-Терезії був коронований імператором під іменем Франца I. У Семилітній війні (1756-1763) Марія-Терезія взяла участь з метою відвоювати Сілезію, але зазнала невдачі; Сілезія залишалась при владі Фрідріха II. 1765 року помер імператор Франц I, і овдовіла Марія Терезія призначила своїм співправителем свого сина (імператор Йосиф II), обмеживши, зрештою, його діяльність придворними, фінансовими та військовими справами, але й тут не даючи йому повної самостійності. 1772 року Марія-Терезія взяла участь у першому поділі Польщі і отримала Галичину та частину Волині (під час перемовин-«торгів» вона не дуже хотіла «брати» ці землі через певну сумнівність, на її думку, законних прав; її переконав син Йосиф ІІ^[5]). Османську імперію вона примусила погрозами віддати їй Буковину (1775). 1778 року Марія-Терезія висловила претензії на «баварський спадок»; зіткнення, яке звідси відбулося, було закінчено Тешинським миром, на підставі якого австрійський дім отримав область Інн (з центром в місті Браунау-на-Інні).

ХарактеристикаРедагувати

Помираючи, Марія-Терезія залишила свою державу такою, що значно просунулась на шляху благоустрою, з армією числом 260000 чоловік та із значно збільшеним престижем у Європі. Енергійна, діяльна, розумна, Марія Терезія володіла добрим тактом та чарівністю поводження, діяла чарівливим чином на оточення. «Мало знала сама, — писав Жуль Мішле, — проте вміла оточувати себе здібними людьми, які здійснювали її політику».

У приватному житті вона була бездоганною дружиною та матір'ю; мала 16 дітей, з яких 10 пережили її. У Відні зведено чудовий пам'ятник на честь Марії-Терезії та її найближчих соратників.

Під час Другої світової війни було створено 22-гу кавалерійську дивізію СС «Марія Терезія». Вона була сформована, в основному, з фольксдойче, що проживали на території колишньої Австро-Угорщини та обожнювали імператрицю за видатні заслуги.

Вшанування пам'ятіРедагувати

УкраїнаРедагувати

У місті Ужгород є Сквер Марії Терезії. У тому сквері також встановлений пам'ятник Марії Терезії.

Див. такожРедагувати

295 Терезія — астероїд, названий на честь правительки^[6].
Терезіанський кодекс
Талер Марії Терезії

ПриміткиРедагувати

↑ Огуй Д., Стеблій Ф. І.. МАРІЯ-ТЕРЕЗІЯ [Електронний ресурс // Енциклопедія історії України: Т. 6 : Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ: Наукова думка, 2009. — 790 с.] history.org.ua
↑ Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
↑ Коронація у Пресбурзі
↑ Коронація у Празі
↑ Леонід Нигрицький. Галичина 200 років тому // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 789.
↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела, літератураРедагувати

Огуй О. Д., Стеблій Ф. І. Марія-Терезія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 511—512. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Sabatier, Antoine, Abbé. Abrégé historique de la vie de Marie-Thérèse, Impératrice Reine de Hongrie, tiré de la Galerie universelle des Hommes célèbres, etc. Lausanne: chez François Grasset & Comp., 1773.
Castilhon, Jean. Précis historique de la vie de Marie-Thérèse, archiduchesse d'Autriche, impératrice douairière, reine de Hongrie et de Bohême. 1781.
Rautenstrauch, Johann. Biographie Marien Theresiens. Wien; Presburg: Loewe, 1780.
Fromageot, Abbé. Annales du règne de Marie-Thérèse, impératrice douairière, reine de Hongrie et de Bohême, archiduchesse d'Autriche, etc. Paris: Prault fils, 1775.
Richter, Christoph Gottlieb. Lebens- und Staats-Geschichte der… Fürstin Maria Theresia, Königin in Ungarn und Böhmen, Ertzherzogin in Oesterreich. Nürnberg: Albrechts, 1744-45.
Seyfart, Johann Friedrich. Kurzgefaßte Lebens- und Regierungsgeschichte der verstorbenen Kaiserin Marie Theresie, Königin von Hungarn und Böhmen, etc. etc. etc. Leipzig: Kummer, 1781.
Duller, Eduard. Maria Theresia und ihre Zeit. Wiesbaden: W. Beyerle, 1844.
Renner, Karl. Maria Theresia von Oesterreich und Friedrich der Große von Preußen: geschrieben zur Vorbereitung auf das Studium der 3 Schlesischen Kriege, zunächst für die unteren Klassen der Militairschulen. Glogau; Lissa: Verf.; N. Günter i. Comm., 1830.
Wolf, Adam. Oesterreich unter Maria Theresia. Wien: Gerold, 1855.
Arneth, Alfred Ritter von. Geschichte Maria Theresia's. Wien: W. Braumüller, 1863—1879.
Krones, Franz von. Grundriss der österreichischen Geschichte. Wien: A. Hölder, 1882. Bd. IV, 760-69.
Grünberg, Karl. Die Bauernbefreiung und die Auflösung des gutsherrlich bäuerlichen Verhältnisses in Böhmen, Mähren und Schlesien. Leipzig: Duncker & Humblot, 1893—1894.