Прагматична санкція (1713)

Прагматична санкція (лат. Sanctio Pragmatica) — закон про спадкування престолу, який встановив неподільність усіх спадкових земель Габсбургів, ухвалений імператором Священної Римської імперії Карлом VI 19 квітня 1713 року. Згодом цей закон дозволив його дочці Марії Терезії успадкувати габсбурзький престол.

Прагматична санкція 1713 року

ЗмістРедагувати

Санкцію було прийнято через відсутність у імператора, та його померлого брата спадкоємців-синів. Відповідно до цього закону встановлювався порядок, за яким престол у разі відсутності у імператора синів переходив до його майбутніх дочок (у разі припинення їх потомства — до дочок його вже померлого старшого брата імператора Йосипа I та їхнього чоловічого та жіночого потомства за правом первородства). Санкція також гарантувала нероздільність спадкових земель Габсбургів.

ІсторіяРедагувати

Поки Карл залишався бездітним, спадкоємицею престолу була старша дочка Йосипа I Марія Жозефа, за нею — її молодша сестра Марія Амалія. Після того як обидві дочки вийшли заміж й відмовились від претензій на землі дядька, право спадкування престолу перейшло до його старшої дочки — Марії-Терезії. У 17201724 роках Прагматична санкція була визнана становими сеймами імперії. Текст санкції було опубліковано 6 грудня 1724 року. Санкція спочатку була визнана майже всіма монархіями Європи, зокрема:

Санкцію не визнала Баварія, спадкоємець престолу якої — Карл Альбрехт — був одружений з Марією Амалією.

Однак після смерті Карла VI 1740 року права Марії-Терезії на престол було оскаржено, що призвело до війни за австрійську спадщину 17401748 років. Війна завершилась Аахенським миром 1748 року, який гарантував Марії-Терезії право на престол Священної Римської імперії. Прагматична санкція увійшла до числа основних законів австрійської монархії.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати