Леопольд II (імператор Священної Римської імперії)

імператор Священної Римської імперії

Леопо́льд II (лат. Leopoldus II; 5 травня 1747(17470505)1 березня 1792) — імператор Священної Римської імперії (17901792). Король Німеччини, Угорщини, Богемії; ерцгерцог Австрії, герцог Лотарингії (1790—1792). Великий герцог Тосканський (17651790). Представник Лотаринзької гілки Габсбурзького дому. Народився у Відні, Австрія. Третій син австрійського імператора Франца I та Марії-Терезії. Обраний імператором після смерті бездітного старшого брата Йосифа ІІ. Правив під гаслом «Pietate et concordia» (Побожністю та згодою)[1]. За життя прославився як освічений і талановитий монарх. Був послідовником поміркованого просвітництва: скасував смертну кару та катування, обмежив поміщицьке свавілля[1]. Призупинив аграрну реформу і впровадження єдиного податку[1]. Приборкав антиавстрійські виступи в Угорщині та революцію в Бельгії (1790)[1]. Уклав Райхенбахський договір з Пруссією, отримавши від неї частину польських теренів (1790). Завершив війну із Османською імперією (1791), яка не принесла вигоди жодній зі сторін[1]. Водночас, як союзник Росії допоміг їй анексувати у турків Крим і Південну Україну (1792)[1]. Після Пільніцької декларації (1791) уклав угоду із Пруссією проти революційної Франції (1792) на підтримку сестри Марії-Антуанетти та шваґра Людовика ХVI[1]. Раптово помер у Відні[1] у 44-річному віці. Похований у Імператорському склепі Капуцинської церкви. Його трон успадкував син Франц II.

Леопольд II
Леопольд II
Леопольд II
Імператор Священної Римської імперії
30 вересня 1790 — 1 березня 1792
Коронація: 9 жовтня 1790
Попередник: Йосиф II
Наступник: Франц II
Великий герцог Тосканський
1765 — 30 вересня 1790
Попередник: Франц I
Наступник: Фердинанд III
 
Народження: 5 травня 1747(1747-05-05)
Відень, Австрія
Смерть: 1 березня 1792(1792-03-01) (44 роки)
Відень, Австрія
Поховання: Імператорський склеп
Віросповідання: католик
Династія: Габсбурги-Лотаринзькі
Батько: Франц I
Мати: Марія Терезія
У шлюбі з: Марія Луїза Іспанська
Діти: Марія Тереза, Франц, Фердинанд, Марія Анна, Карл Людвіг, Олександр Леопольд, Альбрехт Йоханн Йозеф, Максиміліан, Йосип, Клементина, Антон Віктор, Іоанн Баптист, Райнер Йосиф, Людвіг, Рудольф
Автограф: Leopold II signature.jpg

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

ІменаРедагувати

  • Леопо́льд II (лат. Leopoldus II, нім., хорв. і словен. Leopold II., угор. II. Lipót, італ. Leopoldo II, фр. Léopold II) — коротке, з порядковим номером правителя.
  • Леопо́льд I (нім. Leopold І.) — як перший правитель Великого князівства Тосканського з таким іменем[2]; зрідка вживалося у тосканських джерелах[3]. Також як перший герцог Брабантський із таким іменем.
  • Пе́тер-Леопо́льд (нім. Peter Leopold) — як ерцгерцог Австрійський[2].
  • Петро́-Леопо́льд (лат. Petrus Leopoldus) — як король Угорський[2].
  • Петер Леопольд Йозеф Антон Йоахім Пій Готтхард фон Габсбург-Лотарінген (лат. Petrus Leopoldus Ioannes Antonius Joachim Pius Gotthardus von Habsburg-Lothringen[4]; нім. Peter Leopold Joseph Anton Joachim Pius Gotthard von Habsburg-Lothringen) — повне ім'я.
  • П'є́тро-Леопо́льдо (італ. Pietro Leopoldo; нім. Peter Leopold I.), або Леопо́льдо-П'є́тро (італ. Leopoldo Pietro, нім. Leopold Peter I.) — як правитель Великого князівства Тосканського[2]; часто вживалося у тосканських джерелах[3].
  • Петро́-Леопо́льд Га́бсбург-Лотари́нзький (лат. Petrus Leopoldus von Habsburg-Lothringen; нім. Peter Leopold von Habsburg-Lothringen, італ. Pietro Leopoldo d'Asburgo Lorena)

БіографіяРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Леопольд II народився 5 травня 1747 року у Відні, в столиці Священної Римської імперії[3]. Він був третім сином і дев'ятою дитиною імператриці Марії-Терезії та її чоловіка, лотаринзького герцога й імператора Франца I із Габсбурзько-Лотаринзького дому[3]. Леопольд став першим «багрянородним» австрійським ерцгерцогом: він з'явився на світ після інтронізації батька в 1745 році[3].

Хрещеною матір'ю Леопольда була російська імператриця Єлизавета, донька московського царя-тирана Петра І[3]. За її наполяганням новонародженого охрестили Петром, іменем її батька, нетиповим для чоловіків із династії Габсбургів[3]. У Австрії майбутнього імператора звали Леопольдом, а у Тоскані — переважно П'єтро-Леопольдо, зрідка — Леопольдо[3].

У 6 років Леопольда заручили із Марією-Беатріче д'Есте, спадкоємницею Модени. 16 січня 1761 року, через смерть старшого брата Карла, хлопця проголосили наступником трону Великого герцогства Тосканського, а руку моденської принцеси віддали його молодшому братові Фердинанду[3].

Тосканський герцогРедагувати

Після смерті батька 18 серпня 1765 року вступив до управління Тосканою під ім'ям Петра Леопольда I (Пьєтро Леопольдо I). Спочатку під керівництвом соратників імператриці, маркіза Ботта та графа Розенберга, пізніше самостійно, Леопольд проводив помірковані, але послідовні реформи.

ІмператорРедагувати

1790 року Леопольд отримав у спадок імператорську корону від бездітного брата. Держава перебувала у повному розладі (див. Йосиф II). Леопольд доклав зусиль до заспокоєння станового, національного та клерикального невдоволення. Повстання у Бельгії та Угорщині було придушено; за допомогою Рейхенбахської угоди (липень 1790) вдалось утримати Пруссію від придбань у Польщі; австрійсько-турецька війна завершилась 1791 року Систівським миром.

Скасував закон попередника — Йосифа ІІ — про ліквідацію панщини від 10 лютого 1789 року[5].

До Великої французької революції Леопольд, хоч і був братом Марії-Антуанетти, ставився з обережністю і лише після спроби втечі короля погодився спочатку з прусським послом Бішоффвердером, потім із самим Фрідріхом Вільгельмом II стосовно оборонно-наступальних дій проти Франції. З прийняттям французької конституції Людовиком XVI (14 вересня 1791) Леопольд оголосив, що мети угоди попередньо досягнуто. Нові ускладнення стали поштовхом для нового союзу німецьких держав 7 лютого 1792 року; але й тепер Леопольд думав більше про оборону. Після оголошення війни з боку Франції Леопольд несподівано помер 1 березня 1792 року.

ТитулиРедагувати

 
Великий герб імператора Леопольда ІІ. У центрі — герб Лотаринзьких Габсбургів як герцогів Лотарингії, ерцгерцогів Австрії та великих князів Тоскани.

МалийРедагувати

СереднійРедагувати

ВеликийРедагувати

  • лат. Nos Leopoldus II. Divina Favente Clementia, electus Romanorum Imperator semper augustus, Germaniae, Hungariae, Bohemiae, Dalmatiae, Croatiae, Slavoniae, Galiciae, Lodomeriae, et Hierosolymae Rex; Archidux Austriae; Dux Burgundiae, Lotharingiae, Styriae, Carinthiae et Carnioliae; Magnus Dux Hetruriae; Magnus Princeps Transilvaniae; Marchio Moraviae; Dux Brabantiae, Limburgi, Lucemburgi et Geldriae, Würtembergae, superioris et inferioris Silesiae, Mediolani, Mantuae, Parmae, Placentiae, Guastallae, Osveciniae et Zatoriae, Calabriae, Barri, Montisferrati et Teschinae; Princeps Sueviae et Carolopolis; Comes Habsburgi, Flandriae, Tyrolis, Hannoniae, Kiburgi, Goritiae et Gradiscae; Marchio Sacri Romani Imperii, Burgoviae, superioris et inferioris Lusatiae, Mussoponti et Nomenei; Comes Namurci, Provinciae Valdemontis, Albimontis, Zutphaniae, Sarwerdae, Salmaeet Falkenstenii; Dominus Marchiae Slavonicae et Mechliniae.[6]

Цікаві фактиРедагувати

Леопольд II першим з правителів європейських держав 30 листопада 1786 року повністю скасував смертну кару у Великому герцогстві Тосканському. На честь цієї події, починаючи з 2002 року, відзначається Міжнародний день «Міста за життя».

Сім'яРедагувати

РодовідРедагувати

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8. Карл V, лотаринзький герцог
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4. Леопольд I, лотаринзький герцог
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9. Елеонора-Марія, австрійська принцеса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2. Франц I, імператор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
10. Філіпп I, орлеанський герцог
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5. Єлизавета-Шарлотта, орлеанська герцогиня
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
11. Єлизавета-Шарлотта, пфальцська графиня
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Леопольд II, імператор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
12. Йозеф I, імператор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
6. Карл VI, імператор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
13. Елеонора-Магдалина, пфальцська графиня
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3. Марія-Терезія, імператриця
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
14. Людвіг-Рудольф, брауншвейгський герцог
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
7. Єлизавета-Христина, брауншвейгська герцогиня
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15. Христина-Луїза, еттінгенська князівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Огуй, 2009, 122.
  2. а б в г Leopold II // DNB
  3. а б в г д е ж и к Wandruszka, A. Leopold II. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1985. Band 14.S. 260–266.
  4. Adam Wandruszka: Leopold II. Band I: 1747–1780. Wien, München 1963, S. 16.
  5. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.).— Львів: Світ, 1996.— 448 с.— С. 143. ISBN 5-7773-0359-5
  6. а б в Posse, O. Die Siegel der Deutschen Kaiser und Könige. Dresden: Wilhelm und Bertha v. Baensch Stiftung, 1913 (Beilage 1. Wapen und Titeln Sr. Kaiserl. Königl. Apostol. Majest. Leopold des Zweyten, erwählten Römischen Kaisers, In Germanien, zu Ungarn und Böheim Königs, Erzherzoges zu Oesterreich etc. sammt deren heraldischer Beschreibung. Wien, 1790[1]).

БібліографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • d'Asburgo Lorena, Pietro Leopoldo. Relazioni sul governo della Toscana, a cura di A. Salvestrini: in 3 v. Firenze: Olschki, 1969—1974.
  • Gianni, Francesco Maria. Governo della Toscana sotto il regno di Sua Maestà il Re Leopoldo II. Firenze: Gaetano Cambiagi, 1790.
  • Sammlung der Gesetze, welche unter der glorreichsten Regierung des Kaisers Leopold des II. in den sämmtlichen K. K. Erbländern erschienen sind: in 5 Bde., hrsg. v. J. Kropatschek. Moesle, 1791—1794. [2]
  • Maria Theresia und Joseph II: ihre Correspondenz, sammt Briefen Joseph's an seinen Bruder Leopold; in 3 Bde., hrsg. v. A. v. Arneth. Wien, 1867.
  • Joseph II. und Leopold von Toscana: ihr Briefwechsel von 1781 bis 1790, 2 Bde., hrsg. v. A. v. Arneth. Wien: W. Braumüller, 1872.
  • Marie Antoinette, Joseph II und Leopold II., ihr Briefwechsel. Leipzig: K.F. Köhler 1866.
  • Leopold II., Franz II. und Catharina: ihre Correspondenz, nebst einer Einleitung: zur Geschichte der Politik Leopold's II., hrsg. v. A. Beer. Leipzig: Duncker & Humblot, 1874.
  • Die Geschichte der österreichischen Zentralverwaltung 1780-1848. Teil 1. Die Zeit Josephs II. und Leopold II. (1780-1792). von Friedrich Walter. Wien: Holzhausen, 1950. (Bd. 35).

МонографіїРедагувати

  • Adler, S. Die Unterrichtsverfassung Kaiser Leopolds II. und die finanzielle Fundierung der österreichischen Universitäten nach den Anträgen Martinis. Wien-Leipzig, 1917.
  • Anzilotti, A. Decentramento amministrativo e riforma municipale in Toscana sotto Pietro Leopoldo. Francesco Lumachi, 1910.
  • Bibl, V. Die Restauration der niederösterreichischen Landesverfassung unter Kaiser Leopold II. Innsbruck, 1902.
  • Büchi, H. Finanzen und Finanzpolitik Toskanas im Zeitalter der Aufklärung (1737-1790) im Rahmen der Wirtschaftspolitik. Berlin: Ebering, 1915.
  • Codignola, E. Iluministi, giansenisti e giacobini nell'Italia del Settecento. Firenze: Nuova Italia, 1947;
  • Peham, H. Leopold II. Herrscher mit weiser Hand. Styria, Graz u. a. 1987.
  • Pesendorfer F. Die Habsburger in der Toskana. Wien, 1988.
  • Wandruszka, A. Leopold II. Erzherzog von Österreich, Großherzog von Toskana, König von Ungarn und Böhmen, Römischer Kaiser: in 2 bd. (I: 1747–1780, II: 1780–1792). Wien-München, 1963—1965.
  • Weissensteiner, F. Die Söhne Maria Theresias. Wien: Kremayer & Scheriau, 2004.
  • Wolf A., v. Zwiedinek-Sudenhorst A. Oesterreich unter Maria Theresia, Joseph II u. Leopold II. Wien, 1884.
  • Zimmermann, J. Das Verfassungsprojekt des Grossherzogs Peter Leopold von Toscana. Heidelberg: Carl Winter, 1901.

ДовідникиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Леопольд II (імператор Священної Римської імперії)